Постанова

від 23.04.2024 по справі 911/994/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"23" квітня 2024 р. Справа№ 911/994/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Коробенка Г.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицькій О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.04.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Укрпалетсистем»

на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 (повний текст рішення складено 14.11.2023)

у справі №911/994/23 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Приватного підприємства «Укрпалетсистем»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина»

про визнання інформації недостовірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємств «Укрпалетсистем» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати недостовірною та такою, що порушує його ділову репутацію, інформацію, поширену відповідачем в мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2» такого змісту: «Компанія UPG, за якою стоїть білоруський олігарх і син ОСОБА_2, прорвалась на польський ринок»; «…про махінації Компанії UPG білоруського олігарха ОСОБА_3…»; «Мережа АЗК UPG, яка де-факто належить білоруському олігарху ОСОБА_3» та сину диктатора ОСОБА_2 ОСОБА_4…»; «… «ребрендинг» зроблено лише для того, щоб оминати всі санкції Євросоюзу завдяки підставних особам»; «Перш ніж стати частиною українського бізнесу та «перефарбуватись» в UPG, компанія входила в орбіту білоруського олігарха ОСОБА_3. Нині за нашими даними, за нею стоїть і керує ОСОБА_3…». Зобов`язати відповідача спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення між заголовком та першим абзацом публікації «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміщеної за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 тексту спростування наступного змісту «Спростування. За цією адресою мережі Інтернет було поширено недостовірну інформацію, що порушує ділову репутацію юридичної особи Приватного підприємства «Укрпалетсистеми». Дана інформація визнана недостовірною судом». Під спростуванням викласти відповідне повідомлення про ухвалене у даній справі рішення, в саме: вид судового рішення (рішення, постанови), дату його ухвалення, номер справи та текст резолютивної частини рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є компанією, яка орендує (управляє) мережами АЗС/АЗК UPG, яка складається з 73-х АЗС/АЗК. В свою чергу, позивач є українською компанією, яка працює на ринку з 2003 року, діяльність якої пов`язана з реалізацією пального. При цьому до складу учасників (засновників) позивача або осіб, що мають контроль над позивачем, ніколи не входили білоруський олігарх ОСОБА_3, ні син білоруського президента ОСОБА_2, ні будь-яка інша іноземна юридична чи фізична особа, як стверджується у вищевказаній публікації. Таким чином, поширена відповідачем у мережі Інтернет інформація щодо позивача є фактичним твердженням, а не судженням, що порушує ділову репутацію останнього.

Господарський суд Київської області рішенням від 02.10.2023 у справі №911/994/23 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розповсюджена інформація є предметом суспільного інтересу, який переважає захист немайнових прав позивача. Позивачем не надано жодних доказів щодо підтвердження яким саме чином і в якій мірі оскаржувана інформація завдає шкоди його особистим немайновим благам. Отже, інформація викладена відповідачем у спірній публікації, не може бути підставою для захисту права на недоторканість ділової репутації, оскільки спірна інформація була здобута відповідачем на підставі аналізу відкритих даних, мала вигляд оціночних суджень в формі гострої критики про компанію та мережу заправок UPG, а також відсутні докази того, що саме публікація відповідача зумовила порушення ділової репутації позивача.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи спірне рішення, не вказав, в чому саме полягає суспільний інтерес оспорюваної інформації та не обґрунтував чому їй повинен надаватись такий високий рівень захисту свободи вираження поглядів.

Крім того, позивач не погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертно-дослідної служби України» не належить до державних спеціалізованих установ, до повноважень яких не відноситься здійснення криміналістичних експертиз, внаслідок чого відхилив наданий позивачем висновок експерта №952/02/2023 за результатами семантико-текстуальної експертизи від 14.02.2023 як доказ.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2023 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Укрпалетсистем» на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.12.2023 у справі №911/994/23 витребував з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/994/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Укрпалетсистем» на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23.

Матеріали справи №911/994/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 27.12.2023.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2023 у зв`язку із перебуванням судді Демидової А.М. та судді Ходаківської І.П. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2023 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Укрпалетсистем» на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Коробенко Г.П., Яковлєв М.Л.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.01.2024 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Укрпалетсистем» на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23 залишив без руху.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.01.2024 задовольнив клопотання та поновив Приватному підприємству «Укрпалетсистем» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Укрпалетсистем» на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 19.02.2024 на 11 год. 30 хв.

14.02.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача, який здано на пошту 07.02.2024, отже в силу положень частини 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України, є таким, що поданий у встановлений судом строк.

Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач просить суд апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2024 у справі №911/994/23 залишити без змін, посилаючись на те, що оспорювана позивачем інформація має явний критично-оціночний характер, стаття має суспільний інтерес, оскільки оціночні судження стосуються резонансних подій. Висновки, які оспорює позивач, якщо читати їх у контексті політичної ситуації в Україні та у контексті статті у цілому, мала на меті проілюструвати думку автора, що позивач не розкриває своїх білоруських бізнес партнерів громадськості, що є нещирим по відношенню до численних громадян України в умовах війни та керується міркуванням матеріальної вигоди. Оскаржувана стаття внесок в обговорення суспільних інтересів, необхідності надання громадськості вичерпні відповіді з приводу співпраці з білоруськими бізнесменами у сфері імпорту палива, їх впливу на політичні процеси та ту важливу роль, яку відіграє преса в демократичному суспільстві.

Крім того, як зазначає відповідач, позивач вже притягався до відповідальності за надання недостовірної інформації про фізичних осіб, які пов`язані з ним відносинами контролю.

Наданий позивачем висновок експерта не відповідає усталеній практиці Верховного Суду, Європейського суду з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці ЄСПЛ щодо її застосування. Щодо повноважень експерта, то Фраймович Л.В. є фахівцем державної установи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, тобто дана особа не мала права проводити експертизу у статусі експерта, який не працює у державній спеціалізованій експертній установі.

При цьому лінгвістична експертиза відноситься до криміналістичних експертиз згідно Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/3, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5, та в межах лінгвістичної експертизи мовлення проводиться авторознавчі та семантико-текстуальні дослідження, тоді як ТОВ «Експертно-дослідна служба України» не відноситься до державних спеціалізованих установ, які проводять криміналістичну експертизу.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у зв`язку із перебуванням судді Яковлєва М.Л., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2024 справу №911/994/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Коробенко Г.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.02.2024 прийняв до свого провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «Укрпалетсистем» на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Коробенко Г.П.; призначив розгляд справи №911/994/23 на 18.03.2024 на 11 год. 45 хв.

У судовому засіданні 18.03.2024 виникла необхідність оголосити перерву у розгляді справи №911/994/23 до 23.04.2024 до 13 год. 20 хв. із продовженням строку розгляду справи, проти чого сторони не заперечили.

23.04.2024 представник позивача підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.04.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23 залишити без змін.

Розглянувши вимоги та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач є українською компанією, що працює на ринку паливно-мастильних матеріалів України з 2003 року.

Діяльність компанії охоплює два основних напрямки: оптові продажі (бензовозні норми) та роздрібні продажі світлих нафтопродуктів (власна мережа АЗК UPG), про що зазначено на сайті за посиланням: https://upg.ua/upg/.

11.03.2014 між ОСОБА_1 (далі - Ліцензіар) та позивачем (далі - Ліцензіат) укладено Ліцензійний договір №1/14 про передачу прав на використання знака для товарів і послуг (далі по тексту Ліцензійний договір), за умовами якого Ліцензіар надає Ліцензіату за винагороду на строк дії цього Договору виключну ліцензію (виключні права) на використання знака для товарів і послуг щодо усіх товарів і послуг, зазначених у Свідоцтві за класами МАТП (а.с. 60-63).

Ліцензіар є власником Свідоцтва України від 11.03.2014 НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг «upg» (а.с. 65-68).

Ліцензіат бажає отримати на умовах цього Договору дозвіл у вигляді виключної ліцензії на використання знака для товарів і послуг, на який було отримано Свідоцтво, в цілях виготовлення, використання, ввезення, пропозиції до продажу, продажу і іншого введення в господарський обіг товарів і послуг з використанням знака для товарів і послуг, відповідно до класів товарів і послуг, зазначених у Свідоцтві.

Згідно із пунктом 1.2 Ліцензійного договору використання знака для товарів і послуг - нанесення його на будь-який товар, для якого він зареєстрований, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначенням нанесення знака для товарів і послуг з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення), застосування її під час пропонування та надання будь-яких послуг, для якої знак для товарів і послуг зареєстрований; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернету, у тому числі в доменних іменах.

При цьому Ліцензіату надається право на: використання Торговельної марки на території України та інших країнах світу; видачу невиключних ліцензій (субліцензій) на використання знака для товарів і послуг на території України та інших країнах світу третім особам (пункт 2.2 Ліцензійного договору).

Цей Договір укладений строком на 5 років і набуває чинності з дати його підписання Сторонами.

Дію Договору може бути подовжено, припинено або змінено за взаємною згодою Сторін (пункти 13.1, 13.2 Ліцензійного договору).

Додатковою угодою від 01.03.2019 до Ліцензійного договору Сторони вирішили продовжити дію Ліцензійного договору терміном на чотири роки та домовились викласти пункт 13.1 цього Договору у новій редакції: «Цей Договір укладений строком на 9 (дев`ять) років і набуває чинності з дати його підписання Сторонами» (а.с. 64).

Дана Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами та є невід`ємною частиною Ліцензійного договору.

06.01.2023 та повторно 09.01.2023 на сайті інтернет-видання OBOZREVATEL, яке належить відповідачу, за адресою (посиланням): ІНФОРМАЦІЯ_1 було розміщено статтю під заголовком «Компанія UPG, за якою стоїть білоруський олігарх і син ОСОБА_2, прорвалася на польський ринок».

Далі по тексту статті зазначається: «… про махінації компанії UPG білоруського олігарха ОСОБА_3…»; «Мережа АЗК UPG, яка де-факто належить білоруському олігарху ОСОБА_3» та сину диктатора ОСОБА_2 ОСОБА_4 вийшла на польський ринок»; «… «ребрендинг» зроблено лише для того, щоб оминати всі санкції Євросоюзу завдяки підставних особам»; «Перш ніж стати частиною українського бізнесу та «перефарбуватись» в UPG, компанія входила в орбіту білоруського олігарха ОСОБА_3. Нині за нашими даними, за нею стоїть і керує ОСОБА_3…».

Як зазначає позивач у позові, відповідач поширив спірну інформацію у вищезазначеній статті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1, оприлюднену у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет на сайті Інтернет-видання «obozrevatel», що належить відповідачу.

Спір виник через розміщену відповідачем публікацію щодо позивача, яку останній вважає такою, що має ознаки недостовірної інформації, є такою, що порушує його ділову репутацію та призвела до порушення його немайнових прав, а тому має бути спростована відповідачем.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Вказаному праву, однак, відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, інформацію (стаття 68 Конституції України) (постанови Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №521/3841/21, від 18.09.2023 у справі №757/48574/20-ц, від 12.09.2023 у справі № 932/6882/21).

Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі по тексту - Закон №2657-XII) регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (стаття 7 Закону №2657-XII).

Статтею 201 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини 1 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині.

Частиною першою статті 94 ЦК України передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Отже, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Таким чином, розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Стаття 22 Закону №2657-XII визначає, що масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.

Інформація яка поширюються через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. Інтернет-видання (веб-сайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, а відтак є засобом масової інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не заперечує, що ним поширено спірну інформацію у статті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1, оприлюднену у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет на сайті Інтернет-видання «obozrevatel», що належить відповідачу. Вказана обставина визнається сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, вищевказана інформація вважається поширеною відповідачем, проти чого останній не заперечує. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням (постанови Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 693/1278/21, від 01.11.2023 у справі № 357/1235/22 та інші).

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону №2657-XII оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 10 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) рішення у справі «Lingens v. Austria» від 08.07.1986 (заява № 9815/82) зауважується, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

У цій справі ЄСПЛ вказав: «Свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, є однією з основних підвалин демократичного суспільства й однією з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе» (пункт 41 рішення).

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істинною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування (постанова Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 910/2441/22).

Водночас фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи, що факт є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, від 21.11.2019 у справі №927/791/18, від 18.03.2021 у справі № 927/791/18).

За приписами частин 1, 4, 6, 7 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Отже, право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

Недостовірність негативної інформації є правовою презумпцією і саме на відповідача у такій категорії спорів покладено обов`язок довести її достовірність. Позивач має право, а не обов`язок подати докази недостовірності поширеної інформації та повинен довести тільки факт її поширення відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено особисті немайнові права позивача.

Послідовна та стала правова позиція щодо предмета дослідження та суб`єкта доказування у цій категорії справ при застосуванні положень статті 277 ЦК України висловлена Верховним Судом у постановах від 20.11.2019 зі справи № 910/7978/18, від 03.09.2019 зі справи № 920/593/18, від 18.03.2020 зі справи № 910/8347/19, від 11.02.2021 зі справи № 917/527/18, від 18.03.2021 зі справи № 910/12445/19, від 07.04.2021 зі справи № 910/1255/20.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.12.2019 у справі №904/10956/16 зазначено щодо того, що судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін.

Верховний Суд звертає увагу на те, що він неодноразово і послідовно викладав правову позицію щодо юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист, зокрема ділової репутації юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин, як: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20).

За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні, також про це зазначено і у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі № 910/5117/17.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Таким чином, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що поширена відповідачем Публікація стосується позивача, через мережу Інтернет, тобто орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією.

Відповідно до частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Стаття 98 ГПК України визначає наступні вимоги, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно із пунктом 1.1 Розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) (далі по тексту - Інструкція) призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - експертизи та дослідження) судовим експертам державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - експертні установи) та атестованим судовим експертам, які не є працівниками державних спеціалізованих установ (далі - експерти), їх обов`язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів здійснюються у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, Митним кодексом України, Законами України «Про судову експертизу», «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з питань судово-експертної діяльності та цією Інструкцією.

Судовий експерт здійснює свою діяльність з певного виду експертної спеціальності на підставі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Міністерством юстиції України відповідно до Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2015 року № 301/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 березня 2015 року за № 249/26694.

З висновку експерта №952/02/2023 вбачається, що дослідження проведено Фраймович Людмилою Володимирівною, яка має повну вищу філологічну освіту, кваліфікацію експерта першого класу за спеціалізацією «Лінгвістичні дослідження мовлення» і досвід експертної роботи з 2000 року. Експерта віднесено до Державного реєстру судових експертів.

Висновок експерта підготовлено для подання до суду згідно вимог статей 42, 73, 98, 101 ГПК України.

Експерт зі змістом статті 384 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку обізнаний.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий позивачем висновок експерта №952/02/2023 за результатами семантико-текстуальної експертизи від 14.02.2023, виготовлений експертом Фраймович Л. В., відхиляє його, оскільки він не відповідає вимогам статті 98 ГПК України та пункту 4.12 розділу IV Інструкції № 53/5, оскільки не містить відомостей щодо адреси (місця) проведення експертизи; свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта з відповідного напрямку експертизи; вченого звання, посади експерта, а також абзацу 2 пункту 5.1 розділу V Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затвердженого Наказом Наказ Міністерства юстиції України 03.03.2015 № 301/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.03.2015 за №249/26694.

Суд апеляційної інстанції за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, наявних у матеріалах даної справи, дійшов висновку про те, що висловлювання відповідача є твердженнями, в яких події, інші сутності та їх якості представляють як такі, що мають місце насправді, а інформація, яка міститься передбачає можливість верифікації, тобто оцінку істинності наведених відомостей, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції оцінено фрагменти тексту статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміщеної для невизначеного кола осіб у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1: «ІНФОРМАЦІЯ_2»; «…про махінації Компанії UPG білоруського олігарха ОСОБА_3…»; «Мережа АЗК UPG, яка де-факто належить білоруському олігарху ОСОБА_3» та сину диктатора ОСОБА_2 ОСОБА_4…»; «… «ребрендинг» зроблено лише для того, щоб оминати всі санкції Євросоюзу завдяки підставних особам»; «Перш ніж стати частиною українського бізнесу та «перефарбуватись» в UPG, компанія входила в орбіту білоруського олігарху ОСОБА_3. Нині за нашими даними, за нею стоїть і керує ОСОБА_3…».

Зміст досліджуваного тексту показав, що його головною темою є інформація щодо діяльності компанії «UPG» та її зв`язок із особами, пов`язаними з позивачем відносинами контролю зазначеними у статті.

Висловлювання, які містяться у тексті публікації, мають стверджувальний характер, містять основні думки та тези, в яких автор інформує читачів як про доконаний факт про діяльність компанії «UPG» та її зв`язок із особами, пов`язаними з позивачем відносинами контролю зазначеними у статті, вказує на існування певних фактів та констатує їх, викладаючи текст свого повідомлення у вигляді оповіді про певні обставини, та робить висновки з цих фактів.

Публіцистичний стиль - функціональний різновид літературної мови, призначений передавати, поширювати суспільно-політичну, наукову, культурно-освітню, морально-етичну інформацію та формувати громадську думку.

При цьому, з урахуванням поняття «публіцистичний стиль», наведеного в Енциклопедії сучасної України, електронний ресурс, викладений в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3, суд апеляційної інстанції вважає, що текст статті складений публіцистичним стилем мовлення та висвітлює інформацію щодо комерційної діяльності компанії «UPG» та її зв`язок із особами, пов`язаними з позивачем відносинами контролю, зазначеними у тексті статті.

Назва статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» є інформацією у формі твердження про факт - істинну подію, яка існує у реальності, що за «Компанією UPG стоїть білоруський олігарх і син ОСОБА_2», і що «Компанія UPG прорвалась на польський ринок».

У статті міститься висловлювання «…про махінації Компанії UPG білоруського олігарха ОСОБА_3…», яке містить інформацію у формі твердження про зв`язок Компанії UPG із вказаною особою, як істинну подію, яка існує у реальності.

Факт, визначення якого міститься у Великому тлумачному словнику сучасної мови, викладеному в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 - це дійсна, не вигадана подія, дійсне явище; те, що сталося, відбулося насправді.

У статті міститься речення «Мережа АЗК UPG, яка де-факто належить білоруському олігарху ОСОБА_3» та сину диктатора ОСОБА_2 ОСОБА_4…» , в якому використано слово «де-факто», при викладені інформації про належність мережі АЗК UPG білоруському олігарху ОСОБА_3 та сину диктатора ОСОБА_2 ОСОБА_4.

У Тлумачному словнику української мови, який розміщений у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 розтлумачено поняття «де-факто», а саме: фактично, на ділі. Це слово використовується для викладення інформації у формі твердження про подію, факт щодо належності мережі АЗК UPG вказаним особам.

Речення «… «ребрендинг» зроблено лише для того, щоб оминати всі санкції Євросоюзу завдяки підставних особам» містить слово «ребрендинг», яке згідно Тлумачного словника української мови (ІНФОРМАЦІЯ_6) , означає зміну вивіски, зміну знакової системи символів, що призводить до зміни стилю або концепції, з метою намагання розширити свою цільову аудиторію або виходу на нові ринки.

Вказане слово використовується у маркетингу та означає активну маркетингову стратегію, що передбачає комплекс заходів щодо зміни бренду або його складових: назви, логотипу, слогану, візуального оформлення, із супутньою зміною позиціювання.

Зазначене речення містить твердження щодо використання ребрендингу Компанією UPG, щоб оминати всі санкції Євросоюзу завдяки підставних особам.

Речення «Перш ніж стати частиною українського бізнесу та «перефарбуватись» в UPG, компанія входила в орбіту білоруського олігарху ОСОБА_3. Нині за нашими даними, за нею стоїть і керує ОСОБА_3…» містить інформацію у формі твердження про зв`язок Компанії UPG із вказаною особою, як істинну подію, яка існує у реальності.

Висловлювання вказані вище, які містяться у спірній публікації, мають стверджувальний характер. Ці висловлювання містять основні думки та тези, в яких, як про доконаний факт інформуються читачі, вказується про існування певних фактів щодо зв`язку Компанії UPG із вказаними особами відносинами контролю у вигляді оповіді про певні обставини з викладенням висновків щодо цих фактів. У наведених висловлюваннях не міститься мовностилістичних засобів (гіпербол, алегорій, сатири), спеціальних вставних конструкцій та прислівників, що виражають оцінність, підкреслюють вірогідність повідомлюваного і вказують на суб`єктивну думку, судження, погляду автору тексту на події, що відбулися чи відбуваються, а, отже, відображають суб`єктивну, особисту точку зору та ставлення до описаних подій.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши вказані висловлювання, у корелятивному взаємозв`язку зі змістом публікації в цілому, врахувавши загальний тон висловлювань, який має експресивно емоційний характер, та контекст, в якому вони були викладені, дійшов висновку про те, що така інформація є твердженнями, в яких події, інші сутності та їх якості представляються як такі, що мають місце насправді, а інформація, яка міститься передбачає можливість верифікації, тобто оцінку істинності наведених відомостей. Ці висловлювання не є оціночними судженнями, які не підлягають верифікації, тобто відповідності дійсним фактам. У даному випадку, перевірка достовірності викладеної інформації цілком можлива.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є українським приватним підприємством, якому присвоєно код ЄДРПОУ юридичної особи: 32285224, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Працює на ринку паливно-мастильних матеріалів України з 2003 року та є Ліцензіатом за Ліцензійним договором №1/14 від 11.03.2014 на знак для товарів і послуг «UPG». Зазначене свідчить про те, що позивач використовує знак для товарів і послуг «UPG» з 11.03.2014, що не спростовано відповідачем.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що позивач є українським приватним підприємством, місцезнаходження якого Україна, 11571, Житомирська область, Коростенський району, село Ушомир, вулиця Березюка, будинок 15. Засновником та кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянка України ОСОБА_5 , директором є ОСОБА_6 , відносно чого відповідач заперечень суду не надав.

Оціночне судження в образливій формі тільки тоді не тягне за собою відповідальності як за висловлення оціночного судження, коли воно має під собою достатнє фактичне підґрунтя і не є надмірним, з огляду на ситуацію та обставини, за яких відбувалось поширення таких висловлювань. У таких випадках Європейський суд зазначає, що навіть в разі, коли твердження прирівнюється до суб`єктивної оцінки, адекватність втручання може залежати від того, чи існує достатня фактична підстава для спростовуваного затвердження, оскільки навіть суб`єктивна оцінка, яка не має під собою ніякої фактичної основи, може бути надмірною (рішення у справі «Де ГАЕ і Гійселс проти Бельгії» від 24.02.1997, рішення у справі «Обершлік проти Австрії» (№ 2) від 01.07.1997).

За частиною 2 статті 29 Закону України №2657-XII предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи про дифамацію - поширення про особу неправдивої інформації, яка принижує її честь та гідність, завдає шкоди діловій репутації, що є синонімом до терміну «приниження честі, гідності та ділової репутації». Загалом, українське законодавство не вживає термін дифамація, однак як лаконічне змістовне слово іншомовного походження воно активно використовується на практиці та в законодавствах деяких інших країн, по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 ( «право на повагу до приватного і сімейного життя») та правом, передбаченим статтею 10 («свобода вираження поглядів») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме в контексті співвідношення цих прав ЄСПЛ прийняв ряд рішень, у яких обґрунтував можливості і підстави для їх обмеження.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: (1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і (2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація. Також, слід враховувати попередню поведінку зацікавленої особи, способи та обставини отримання інформації, її точність, форму і наслідки публікації.

Значний суспільний інтерес, на думку Суду, має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі, і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (п. 66 рішення у справі «Sunday Times проти Великобританії»), особливо, якщо це стосується добробуту населення (п. 58 рішення у справі «Barthold проти Німеччини»). Крім того, у багатьох справах зазначається, що інформація про неправомірну діяльність посадових осіб, в тому числі про корупційні діяння, становить публічний інтерес, а тому притягнення до відповідальності за поширення такої інформації порушує статтю 10 Конвенції (п.43 рішення у справі «Надтока проти Росії», п. 62, п. 71 рішення у справі «Морар проти Румунії», п.68 рішення «Аксель Шпрінгер проти Німеччини (№2)», п.52 рішення у справі «Оjala and Еtukeno Оy проти Фінляндії»).

Коли поширена інформація стосується теми, що становить суспільний інтерес, держави мають обмежену сферу розсуду (наприклад, п. 44 рішення у справі «Editions Рlon проти Франції»). Тобто випадки, коли відхід від практики Суду в таких справах може бути виправданий внутрішнім законодавством, надзвичайно обмежений в порівнянні зі справами про захист честі і гідності та спростування недостовірної інформації, яка не становить значного суспільного інтересу.

Отже, якщо про особу поширена інформація, яка викликає у суспільства великий інтерес, то ЄСПЛ визнає обмеження прав такої особи на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції) виправданим і баланс прав в таких випадках зміщується в сторону свободи слова (стаття 10). Ця інформація повинна бути розцінена судами як оцінне судження, про що ЄСПЛ зазначив в п.43 рішення у справі «Ghiulfer Predescu проти Румунії»: якщо мова йде про тему, яка становить суспільний інтерес, висловлювання скоріше слід вважати оціночним судженням, а не фактичним твердженням.

Суд зазначає, що ст. 10 Конвенції надає гарантії поширення інформації з питань громадського інтересу за умови, що таке поширення сумлінним, а інформація є точною та достовірною відповідно до вимог журналістської етики (п. 45 рішення у справі «Ojala and Etukeno Oy проти Фінляндії», п. 65 рішення у справі «Бладет Тромсе і Стенсос проти Норвегії»). При певних обставинах, навіть якщо особа має значний ступінь популярності в суспільстві, він або вона можуть посилатися на «законні очікування» захисту його або її особистого життя (п.97 рішення у справі «Фон Ганновер (Принцеса Ганноверська) проти Німеччини (№2)»).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Отже, предметом суспільного інтересу вважається інформація, що свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (частина 2 статті 29 Закону України №2657-XII).

При цьому слід врахувати ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації, ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація та попередню поведінку зацікавленої особи, способи та обставини отримання інформації, її точність, форму і наслідки публікації.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог зазначив, що оспорювана позивачем інформація має явний критично-оціночний характер, стаття має суспільний інтерес, оскільки поширені оціночні судження стосуються резонансних подій.

Судом апеляційної інстанції проаналізовано фрагменти та текст публікації в цілому, та встановлено, що відповідачем не доведено, що висвітлена ним у статті інформація стосується суспільного інтересу у розумінні частини 2 статті 29 Закону України №2657-XII, публікація відповідача стосується теми організації бізнесу у сфері імпорту палива, бізнесових зв`язків, при цьому відповідач не навів та не довів суду, що така інформація свідчить про загрозу економічному та/або політичному середовищу країни, та/або господарська діяльність позивача має негативні наслідки для економіки країни. Зазначене спростовує доводи відповідача, що стаття має суспільний інтерес, оскільки оціночні судження стосуються резонансних подій.

Суд першої інстанції ухвалюючи спірне рішення, дійшов висновку про те, що розповсюджена відповідачем інформація є предметом суспільного інтересу, який переважає захист немайнових прав позивача. При цьому, суд першої інстанції в порушення приписів статей 86, 236 ГПК України не зазначив, в чому полягає суспільний інтерес з огляду на поширену інформацію, ступінь публічності позивача, поведінку зацікавленої особи, способи та обставини отримання інформації, її точність, форму і наслідки публікації, та насамперед загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Відповідачем не надано суду доказів, що розповсюджена ним інформація щодо діяльності компанії «UPG» та її зв`язок із особами пов`язаними відносинами контролю, зазначеними у тексті статті, є точною, достовірною та відповідає дійсності. Тоді як встановлені судом апеляційної інстанції обставини свідчать про недостовірну інформацію, наведену відповідачем у спірній публікації щодо діяльності компанії «UPG» та її зв`язок із особами пов`язаними відносинами контролю, зазначеними у тексті статті.

Визначення терміну «ділова репутація» наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

Тобто, ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Таким чином, будь-яке пов`язування господарської діяльності позивача з білоруським олігархом та особою, пов`язаної родинними зв`язками і посадовою особою Республіки Білорусь, викликає різку негативну соціальну оцінку та негативний імідж мережі АЗС/АЗК UPG серед населення України, та дає хибне уявлення про господарську діяльність позивача як господарюючого суб`єкта в умовах військового стану в України, оскільки Республіка Білорусь асоціюється в Україні як країна, яка підтримує агресора після повномасштабного вторгнення рф на територію України, що, в свою чергу шкодить діловій репутації позивача та порушує його особисті немайнові права.

Відповідно до частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому частиною 1 статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із частиною 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 ГПК).

За таких обставин, позовні вимоги обґрунтовані та є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Доводи відповідача щодо притягнення позивача до відповідальності за надання недостовірної інформації про фізичних осіб, які пов`язані з ним відносинами контролю в обґрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи №910/10256/21 за позовом Приватного підприємства «Укрпалетсистем» до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого листом №128-25/02-4795 від 26.03.2021 «Щодо заяви про перегляд рішення Антимонопольного комітету України від 03.12.2020 № 757-р», та зобов`язання повторно розглянути заяву від 26.02.2021 № 1-26-02-2021 (зареєстрована у відповідача 26.02.2021 за №8-01/6-пр) про перегляд рішення від 03.12.2020 №757-р у порядку та у межах повноважень встановлених чинним законодавством України судами першої та апеляційної інстанції не встановлювались обставини наявності недостовірної інформації щодо фізичних осіб, вказаних відповідачем у спірній публікації, які пов`язаних із позивачем відносинами контролю.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповідні на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм права, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини 1 статі 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункт 2 частини 1 вказаної норми).

Враховуючи нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення Господарський суд Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23, з ухваленням нового рішення, яким позов задовольнити повністю.

Судові витрати відповідно до положень частини 4 статті 129 ГПК України покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Укрпалетсистем» на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у справі №911/994/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Приватного підприємства «Укрпалетсистем» (11571, Житомирська область, Коростенський район, с. Ушомир, вул. Березюка, 15; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32285225) інформацію, поширену Товариством з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» (08630, Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Антонова, буд. 1, корп. Б; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32611564) в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2» такого змісту: «Компанія UPG, за якою стоїть білоруський олігарх і син ОСОБА_2, прорвалася на польський ринок»; «…про махінації компанії UPG білоруського олігарха ОСОБА_3…»; «Мережа АЗК UPG, яка де-факто належить білоруському олігарху ОСОБА_3» та сину диктатора ОСОБА_2 ОСОБА_4…»; «… «ребрендинг» зроблено лише для того, щоб оминати всі санкції Євросоюзу завдяки підставним особам»; «Перш ніж стати частиною українського бізнесу та «перефарбуватись» в UPG, компанія входила в орбіту білоруського олігарху ОСОБА_3. Нині за нашими даними, за нею стоїть і керує ОСОБА_3…».

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» (08630, Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Антонова, буд. 1, корп. Б; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32611564) спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення між заголовком та першим абзацом публікації «Компанія UPG, за якою стоїть білоруський олігарх і син ОСОБА_2, прорвалася на польський ринок», розміщеної за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 тексту спростування наступного змісту: «Спростування. За цією адресою в мережі Інтернет було поширено недостовірну інформацію, що порушує ділову репутацію юридичної особи Приватного підприємства «Укрпалетсистем». Дана інформація визнана недостовірною судом». Під спростуванням викласти повідомлення про ухвалене у даній справі рішення, а саме: вид судового рішення (рішення, постанова), дату його ухвалення, номер справи та текст резолютивної частини рішення.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» (08630, Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Антонова, буд. 1, корп. Б; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32611564) на користь Приватного підприємства «Укрпалетсистем» (11571, Житомирська область, Коростенський район, с. Ушомир, вул. Березюка, 15; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32285225) 5 368,00 грн (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень) судового збору, 13 500,00 грн (тринадцять тисяч п`ятсот гривень) вартості висновку експерта №951/02/2023 комп`ютерно-технічної експертизи інформації та 37 500,00 грн (тридцять сім тисяч п`ятсот гривень) вартості висновку експерта №952/02/2023 за результатами семантико-текстуальної експертизи від 14.02.2023.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» (08630, Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Антонова, буд. 1, корп. Б; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32611564) на користь Приватного підприємства «Укрпалетсистем» (11571, Житомирська область, Коростенський район, с. Ушомир, вул. Березюка, 15; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32285225) 8 052,00 грн (вісім тисяч п`ятдесят дві гривні) судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

8. Матеріали справи №911/994/23 повернути до Господарського суду Київської області.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.05.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

Г.П. Коробенко