Постанова

від 28.05.2024 по справі 904/5086/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/5086/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Гибала В.О.,

та представників:

позивача - Колошина О. В.,

відповідача - 1 - не з`явився,

відповідача - 2 - Биструшкіна О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2024

у справі № 904/5086/22

за позовом Покровської міської ради Дніпропетровської області

до: 1) Господарчого товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Содружество",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес"

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування записів про державну реєстрацію прав,

В С Т А Н О В И В:

Покровська міська рада Дніпропетровської області (далі-Рада, позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просила визнати недійсними:

- договір купівлі-продажу від 26.05.2021, укладений між Господарчим товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничим підприємством "Содружество" (далі - ГТОВ ТВП "Содружество", відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес" (далі - ТОВ "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес", відповідач-2), посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за № 552;

- договір купівлі-продажу від 26.05.2021, укладений між ГТОВ ТВП "Содружество" та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за № 553;

- договір купівлі-продажу від 01.06.2021, укладений між ГТОВ ТВП "Содружество" та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за № 558.

Просила скасувати запис про проведену державну реєстрацію права, вчинений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П.: номер запису про право власності 42136478 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 190575412121); номер запису про право власності 42242758 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 191398512121); номер запису про право власності 42136678 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 191466212121).

Позов мотивовано тим, що 11.08.2021 Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/3778/21 ухвалено рішення про стягнення з ГТОВ ТВП "Содружество" на користь ради 642 942,84 грн безпідставно збережених коштів, які є сумою орендної плати; під час виконання судового рішення у вказаній справі встановлено, що майно у боржника відсутнє через його відчуження за договорами купівлі-продажу від 26.05.2021 та 01.06.2021. Мотивує позов тим, що вказані договори є фраудаторними, оскільки, вони укладені між пов`язаними особами (засновниками відповідачів є одна і та сама особа ОСОБА_1 ); ціна об`єктів нерухомого майна, зазначена в договорах, є значно меншою ринкової; договори були укладені під час розгляду справи № 904/3778/21, а тому відповідач-1 міг передбачити негативні наслідки для себе через виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2023 (суддя - Н.М. Євстигнеєва) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2024 (головуючий суддя - М.О. Дармін, судді - О.В. Чус, О.Г. Іванов) скасовано рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсними договори купівлі-продажу від 26.05.2021, укладені між ГТОВ ТВП "Содружество" та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", посвідчені приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за № 552 та за № 553, а також недійсним договір купівлі-продажу від 01.06.2021, укладений між вказаними юридичними особами, посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за № 558.

Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності, вчинений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П.: номер запису про право власності 42136478 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 190575412121); номер запису про право власності 42242758 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 191398512121); номер запису про право власності 42136678 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 191466212121).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у квітні 2021 року Покровська міська рада Дніпропетровської області звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ГТОВ ТВП "Содружество" 776 474,63 грн, з яких 642 942,84 грн - безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати, 46 433,48 грн - 3 % річних, 87 098,31 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2021 у справі № 904/3778/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2021, позов задоволено частково. Стягнуто з ГТОВ ТВП "Содружество" на користь Ради 642 942,84 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

26.05.2021, під час розгляду спору у справі № 904/3778/21, між ГТОВ ТВП "Содружество" в особі генерального директора ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес" в особі ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі майстерні та побутових приміщень літ. "А-2" загальною площею 733,7 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці з кадастровий номером 1212100000:01:114:0074, посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за № 552 (далі - оспорюваний договір -1).

За п. п. 3, 4 оспорюваного договору-1 продаж зазначеної нежитлової будівлі вчиняється за ціною, яка складає 24 036,78 грн. Балансова вартість нежитлової будівлі становить 20 030,65 грн.

26.05.2021 відбулася державна реєстрація права власності на придбаний об`єкт за ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", номер запису про право власності/довірчої власності 42136678.

Також 26.05.2021 між ГТОВ ТВП "Содружество" в особі генерального директора ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес" в особі ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі цеху з виготовлення залізобетону літ. "З" загальною площею 2504,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2 , розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1212100000:01:114:0075, посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за № 553 (далі - оспорюваний договір -2).

У п. п. 3, 4 цього договору сторони досягли згоди, що продаж зазначеної будівлі вчиняється за ціною, яка складає 30 083,20 грн. Балансова вартість нежитлової будівлі цеху з виготовлення залізобетону становить 25 069,35 грн.

26.05.2021 відбулася державна реєстрація права власності на придбаний об`єкт за ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", номер запису про право власності/довірчої власності 42136478.

01.06.2021 між ГТОВ ТВП "Содружество" в особі генерального директора ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес" в особі ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі майстерні деревообробної літ. "Ж" загальною площею 575,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1212100000:01:114:0075, посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куликом О.П. за № 558 (далі-оспорюваний договір -3).

Продаж зазначеної нежитлової будівлі вчиняється за ціною, яка складає 20 100,00 грн. Балансова вартість нежитлової будівлі майстерні деревообробної становить 9 762,00 грн (п. п. 3, 4 оспорюваного договору-3).

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.06.2021 відбулася державна реєстрація права власності на придбаний об`єкт за ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес".

Згідно з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є учасниками ГТОВ ТВП "Содружество". При цьому ОСОБА_2 є засновником та керівником ГТОВ ТВП "Содружество", а ОСОБА_1 - керівником ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес", з часткою у статутному капіталі товариства 51%. Отже, ОСОБА_1 є учасником як ГТОВ ТВП "Содружество", так і ТОВ "Будівельно виробниче підприємство "Стройпрогрес".

Відмовляючи у задоволенні позову у справі, яка переглядається, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем того, що відчуження спірної нерухомості відбулося саме з метою невиконання рішення у справі № 904/3778/21 та, що права Ради, як стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення у справі № 904/3778/21, порушені. Встановив, що оспорювані договори за сукупністю ознак не відносяться до фраудаторних та, що позивачем відповідно до ст. 74 ГПК України не доведено обставин для визнання їх недійсними згідно з ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України. Дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом скасування записів про державну реєстрацію права не є належним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові у цій частині.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний господарський суд виходив з обізнаності з 12.05.2021 ГТОВ ТВП "Содружество" про наявність спору, який перебував в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення з нього 776 474,63 грн; що ОСОБА_1 є пов`язаною особою як із юридичною особою відповідача-2, так і з ОСОБА_2 , яка є генеральним директором ГТОВ ТВП "Содружество"; відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження реальності перерахування відповідачем - 2 вартості об`єктів нерухомого майна за оспорюваними договорами; що звіт про оцінку ринкової вартості нерухомого майна є менш вірогідним доказом щодо наданих позивачем доказам неможливості реалізації цього майна в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу від 22.11.2021 у справі № 904/3778/21. Суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий господарський суд неправильно застосовав норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносинах, серед іншого - п. 6 р. ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджений постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148, та не з`ясував обставини, які мають значення для справи.

Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2024, ТОВ "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес" звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 щодо застосування ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; у постанові від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 щодо застосування ст. 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); у постанові від 18.04.2019 у справі № 910/22752/17 щодо застосування ст. 627 ЦК України; у постановах від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18 щодо застосування ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Вказує на порушення судом апеляційної інстанції ст. 8 Конституції України.

Посилається на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач-1 не мав права відчужувати спірні об`єкти нерухомого майна, не дивлячись на договірне зобов`язання здійснити таке відчуження на користь відповідача-2, а також на те, що відчуження було здійснено за цінами не нижчими, ніж ринкові, і при цьому у відповідача -1 залишилось майно, вартість якого становить більше 95% суми боргу, який виник в майбутньому.

Апеляційний господарський суд ухвалив постанову з неправильним застосуванням ст. 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки, позбавив відповідача-2 права на мирне володіння майном та з порушенням принципу "легітимних очікувань" - у відповідача-2, як контрагента за договорами оренди, були законні очікування щодо відчуження на його користь відповідного майна при настанні відповідної події, у разі належного виконання зобов`язань за відповідними договорами оренди.

У касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції задовольнив позовну вимогу про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, яка не є належним способом захисту права, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес" з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.05.2024.

До Верховного Суду від ГТОВ ТВП "Содружество" надійшов відзив, в якому воно просить задовольнити подану касаційну скаргу, з наведених у ньому підстав.

З цього відзиву відповідача -1 вбачається, що він не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є заявою про приєднання до касаційної скарги (ст. 297 ГПК України). Оскільки відповідачем-1 не додано до неї документа про сплату судового збору (ч. 3 ст. 297 ГПК України), а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно заяви про приєднання до касаційної скарги, то подана заява залишається без розгляду.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення позивача, відповідача-2, переглянувши в касаційному порядку оскаржуване судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справа № 466/8649/16-ц).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 16 ЦК України). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є основною ознакою правочину як юридичного факту.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваних договорів), відповідно до ч. ч. 1, 3 якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та Верховний Суд у постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 сформулювали висновок про те, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами (принципами) цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє в межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Добросовісність (від лат. "bona fides") розкривається через те, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Цей принцип знаходиться, зокрема, в основі доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Вказані засади (принципи) цивільного законодавства, застосовуються як при укладенні договору, його виконанні, так і враховуються при розгляді судом такого інституту цивільного права як визнання договору недійсним.

Стаття 13 ЦК України визначає межі здійснення цивільних прав. Відповідно до ч. 2 цієї статті при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 сформулював висновок про те, що: слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було; під "зловживанням правом" розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом. Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки.

Здійснюючи тлумачення ст. 13 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 дійшла висновку про те, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч. ч. 2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України, та вказано, що "оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у ч. 3 ст. 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

З урахуванням вище викладеного, вбачається, що норма ч. 3 ст. 13 ЦК України має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки, кожен зобов`язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших осіб. Не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2023 у справі № 644/5819/20 зазначив про те, що договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували "право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 464/7832/21, від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17).

У цивільному законодавстві застосовується така правова конструкція як фраудаторність (від лат. "fraud", "fraudis" - обман, хитрість, шахрайство, афера) та фраудаторні правочини, яка має коріння у давньоримському конкурсному процесі, в якому на випадок розтрати майна боржником в обман кредиторів останнім надавалися особливі засоби судового захисту.

Фраудаторні правочини - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципу добросовісності, закріпленого у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цим кредиторам.

Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. Основною метою фраудаторного правочину є отримання певної користі шляхом шахрайства, обману або зловживання довірою.

Фраудаторними правочинами є правочини, що завдали шкоди боржнику (як приклад, договір з метою виведення майна).

Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 дійшов висновку про те, що фраудаторний договір може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна).

За змістом постанови Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 523/17429/20 необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів; недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб; метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Верховний Суд у постанові від 22.02.2024 у справі № 464/7832/21 зазначив про те, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як: фіктивного (ст. 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. ст. 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України). При цьому, у постанові 06.10.2022 у справі № 904/624/19 Верховний Суду дійшов висновку про те, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки, унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Врахувавши вказані норми матеріального права, висновки Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 3, 13 ЦК України, за встановлених відповідно до ст. 86 ГПК України обставин - у квітні 2021 року Рада звернулася із позовом до ГТОВ ТВП "Содружество" про стягнення безпідставно одержаних коштів, про що Товариство було обізнане з 12.05.2021, а 26.05.2021 та 01.06.2021 уклало з відповідачем-2 оспорювані договори; такі договори було укладено між пов`язаними між собою особами; відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження реального виконання цих договорів щодо проведення оплати впродовж 30 днів з моменту їх підписання і після закінчення цього строку; замовчування ГТОВ ТВП "Содружество" наявності договірних відносин між ним і відповідачем-2 за договорами оренди нежитлових приміщень та наявності відповідних рішень Третейського суду, а також, врахувавши постанову приватного виконавця у ВП № НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2023, апеляційний суд дійшов підставного висновку про недобросовісність поведінки відповідача-1, наявності ознак фраудаторності у оспорюваних договорах та обґрунтовано визнав їх недійсними за встановлених обставин.

Натомість, суд першої інстанції, відмовляючи у визнанні оспорюваних договорів недійсними з урахуванням того, що окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність, а оцінюється сукупно та певні обставини фраудаторності відсутні, не врахував при цьому висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, в тій частині, в якій вони стосується спірних правовідносин, та не звернув увагу на те, що наявність тієї чи іншої ознаки, наведеної у вказаній постанові Верховного Суду, може свідчити про укладення фраудаторного правочину, який може бути визнаний недійсним за позовом особи, право якої порушено.

Щодо посилання суду першої інстанції на довідку від 21.02.2023, якою, на його думку, підтверджується наявність у відповідача-1 майна станом на 02.06.2021, на яке могло бути звернено стягнення (а.с. 9-10, т. 2), то необхідно зазначити, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що у ній зазначено про її складання генеральним директором ГТОВ ТВП "Содружество" ОСОБА_1, який, як убачається із матеріалів справи, підписував оспорювані договори від імені ТОВ "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес" та є пов`язаною особою. Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення фактично на підставі документів, наданих лише відповідачами, без надання оцінки всім наявним у матеріалах справи документам відповідно до ст. 86 ГПК України. Крім того, судом першої інстанції не було належним чином мотивовано, що оспорювані договори були укладені саме на виконання п. 4.1.6 договорів оренди, а не з метою унеможливлення виконання рішення суду у справі № 904/3778/21.

Апеляційний господарський суд обґрунтовано встановивши наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів, керуючись ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", підставно задовольнив і іншу заявлену позивачем позовну вимогу, а доводи скаржника про зворотнє є безпідставними.

Щодо посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 18.04.2019 у справі № 910/22752/17, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, то необхідно зазначити таке.

Так, у постанові від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Зазначив про те, що та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. За встановлених у справі № 405/1820/17 обставин, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про задоволення позову ПАТ "Піреус Банк МКБ" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , визнавши недійсним договір дарування квартири.

Верховний Суд у справі № 910/8357/18 скасував рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у визнанні недійсним договору поруки, укладеного між ТОВ "Євроальянс Ріалті" та ТВО "Юстстар ", оскільки, суди допустили порушення норм процесуального права - ст. ст. 13, 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог АТ "Сбербанк".

У справі № 922/1903/18 за заявою ТОВ "Індевер" до ТОВ "Рекуперація свинцю" про визнання банкрутом, Верховним Судом переглядалася ухвала Господарського суду Харківської області від 14.08.2019, залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019, якими задоволено заяву ТОВ "Індевер" про визнання недійсними договорів.

Постанова апеляційного суду не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у справах № 405/1820/17, № 910/8357/18, № 922/1903/18, оскільки, у них ст. 13 ЦК України застосовувалася до спірних правовідносин за встановлених судами обставин, які не є аналогічними як у справі, яка переглядається. Крім того, у справі № 922/1903/18 спірні правовідносини регулювалися також і нормами спеціального закону - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який не регулює спірні правовідносини у справі, яка переглядається.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, то необхідно зазначити, що у ній предметом спору було зобов`язання ПАТ "СК "Арсенал Страхування" вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди, а не визнання недійсними договорів, як у справі, яка переглядається. Фактичні обставини у цій справі № 355/385/17 і справі, яка переглядається, не є подібними, що впливає на застосування норм права у них, а отже, і на вирішення спору.

У постанові від 18.04.2019 у справі № 910/22752/17 за позовом Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" до Приватного акціонерного товариства "Укратоменергобуд" про розірвання договору, Верховний Суд залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018, якими було розірвано договір генерального підряду на виконання робіт з будівництва під`їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту (поблизу примикання вул. Кіровоградської) до міжнародного аеропорту "Київ" (Жуляни) в м. Києві від 20.04.2011 № 20/04-2011, укладеного між КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" та ПАТ "Укратоменергобуд". У цій справі Верховним Судом перевірялося дотримання/недотримання судами попередніх інстанцій норм ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 651 ЦК України, які не регулюють спірні правовідносини у справі, яка переглядається.

У постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української православної Церкви" до ОДА про визнання протиправним і скасування розпорядження, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства; судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах; зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції; судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

Постанова апеляційного господарського суду не суперечить висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, в якій розглядався корпоративний спір та об`єктом оскарження було розпорядження ОДА "Про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Православної церкви України с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області", а не договори, як у справі, яка переглядається. Фактичні обставини за яких ухвалювалося судове рішення у справі № 910/10011/19 та справі, яка переглядається, не є подібними. Верховний Суд вважає, що саме судом першої інстанції було неправильно застосовано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, до спірних правовідносин, а не судом апеляційної інстанції.

Щодо інших постанов суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник в касаційні скарзі, то вони не є тими судовими рішеннями, які прийняті в подібних правовідносинах.

Отже, аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржуються, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судом, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення. Верховний Суд зазначає і про те, що посилаючись на вказані у касаційній скарзі постанови, скаржник залишає поза увагою те, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, чого скаржником у цьому випадку не було доведено.

Таким чином, відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до неправильного розуміння та тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального права, висновків Верховного Суду, на які посилається у касаційній скарзі, а також до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постанова апеляційного суду, на відміну від рішення суду першої інстанції, прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для її скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції немає.

Оскільки підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Стройпрогрес" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 904/5086/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.