Постанова

від 24.05.2024 по справі 734/3438/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2024 року

м. Київ

справа № 734/3438/21

провадження № 51-7229 км 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12021270000000290 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2023 року засуджено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено, та стягнуто з ОСОБА_6 на її користь 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Крім того, у вироку вирішено питання щодо судових витрат та долі речових доказів.

Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 04 липня 2021 року приблизно о 23:50, керуючи автомобілем «MAN L04», д.н.з. НОМЕР_1 , порушуючи вимоги пунктів 2.3 б, 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), рухаючись по автодорозі М-01 «Київ-Чернігів-Н.Яриловичі» у с. Сираї Чернігівського (Козелецького) району Чернігівської області зі сторони м. Чернігова у напрямку м. Києва, зі швидкістю, яка перевищує максимально дозволену у межах населеного пункту (82,29 км/год), проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який рухався у попутному напрямку у лівій смузі руху.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задоволено частково, вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2023 року в частині стягнення розміру моральної шкоди змінено, та постановлено стягнути із ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ставить питання про зміну вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції. Просить звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком тривалістю 2 роки, а також просить відмовити у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 .

Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, оскільки судами не було враховано, що ОСОБА_6 раніше не судимий, є особою з інвалідністю ІІІ групи, злочин вчинив з необережності, критично ставиться до скоєного, вибачився перед потерпілою, має намір відшкодовувати шкоду. З огляду на наведене, а також за наявності обставин, які пом`якшують покарання, таких як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутності обставин, які б обтяжували покарання, суди обох інстанцій не обґрунтували, чому неможливо призначити ОСОБА_6 покарання не пов`язане з позбавленням волі. Стверджує, що судами не враховано поведінку загиблого ОСОБА_9 , який у стані тяжкого алкогольного отруєння у темну пору доби перебував на слабо освітленій ділянці дороги.

Також зазначає, що суди обох інстанцій дійшли неправильного висновку про стягнення із ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 моральної шкоди, оскільки її розмір є завищеним, а потерпіла взагалі не надала жодних доказів на підтвердження заявленої суми.

Крім того, звертає увагу, що моральна шкода не підлягає стягненню із засудженого, враховуючи, що на час ДТП ОСОБА_6 керував автомобілем «MAN L04», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «Автосос Сервіс», та цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - ТОВ «Океаніка Лоджистік» на момент злочину була застрахована. А тому, з огляду на вимоги діючого законодавства та практику Верховного Суду, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не водієм. До того ж судом апеляційної інстанції проігноровано, що за вказаним страховим полісом МТСБУ відшкодувала потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_8 по 36 000 грн моральної шкоди та 72 000 грн витрат на поховання.

У письмових запереченнях потерпіла ОСОБА_8 просить відмовити у задоволенні наведеної вище касаційної скарги.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.

Інші учасники належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

У касаційній скарзі, окрім іншого, захисник вказує про те, що, призначаючи покарання, судом першої інстанції, з чим безпідставно погодився суд апеляційної інстанції, не було належним чином враховано даних про особу ОСОБА_6 , наявність обставин, які пом`якшують покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Таким чином, захисник вважає, що суди дійшли хибного висновку про неможливість застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, а свого рішення у цій частині належним чином не мотивували.

Однак, з такими доводами захисника колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_6 , врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який є тяжким злочином, у наслідок якого настала смерть молодої людини, взяв до уваги його особу, а також конкретні обставини кримінального провадження.

Зокрема, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі, суд виходив з того, що ОСОБА_6 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем колишньої роботи характеризується позитивно, є особою з інвалідністю ІІІ групи, взяв до уваги його стан здоров`я та вік.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , судом визнано активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які б обтяжували покарання, судом в ході судового розгляду не встановлено.

При цьому судом не враховано ОСОБА_6 обставиною, яка пом`якшує покарання, - його щире каяття, як про це зазначено в обвинувальному акті, оскільки ОСОБА_6 хоча і визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому дій, однак не прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, не відшкодував та не намагався відшкодувати завдану шкоду, не висловив співчуття потерпілій, вибачився перед нею лише коли кримінальне провадження розглядалося судом.

Враховуючи наведене, з метою досягнення виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів, місцевий суд призначив йому покарання наближене до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, та не встановив підстав для застосування щодо нього положень ст. 75 КК.

Не погодившись з вироком місцевого суду у тому числі в частині призначеного покарання, стороною захисту було оскаржено такий вирок в апеляційному порядку. Водночас захисник у своїй апеляційній скарзі вказував про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК.

До того ж захисник у апеляційній скарзі наполягав на хибності висновку місцевого суду про відсутність у ОСОБА_6 щирого каяття, оскільки він повністю усвідомив свою винуватість, висловив щирий жаль та осуд своєї поведінки, знає про те, що має відшкодувати шкоду, однак через те, що він є інвалідом ІІІ групи та внутрішньо переміщеною особою, майно якого залишилося на окупованій території, не має змоги цього зробити.

Тобто, не погоджуючись з висновками місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, захисник, обґрунтовуючи свої доводи неправильною оцінкою обставин судом першої інстанції, в апеляційній скарзі фактично порушував питання про недотримання місцевим судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.

Поняття суддівського (судового) розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, перевіряючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд належним чином врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_6 злочину, зазначив дані, що характеризують його особу, та взяв до уваги пом`якшуючу та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Також апеляційний суд у своїй ухвалі вказав, що хоча ОСОБА_6 вчинив необережний злочин, проте його дії призвели до смерті молодої людини, що є невідворотним наслідком для потерпілої.

Водночас суд апеляційної інстанції закцентував увагу на грубому порушенні ОСОБА_6 ПДР, зокрема, на перевищенні швидкості у межах населеного пункту у темну пору доби за відсутності належного освітлення, що й стало причиною таких тяжких наслідків.

Предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції були також доводи захисника про наявність у ОСОБА_6 щирого каяття.

Так, в ухвалі апеляційний суд зазначив, що обвинувачений дійсно формально визнав свою вину, розповів про обставини вчинення злочину, однак це не свідчить про наявність у нього щирого каяття, враховуючи те, що протягом усього розгляду кримінального провадження сторона захисту намагається перекласти вину на загиблого (пішохода), який у стані алкогольного сп`яніння рухався посеред дороги.

Апеляційний суд констатував, що з огляду на дорожню обстановку, за умови дотримання ПДР та обрання безпечної швидкості для руху, водій міг помітити пішохода та уникнути зіткнення, що в сукупності свідчить про відсутність у ОСОБА_6 критичної оцінки своє поведінки, а тому виключає наявність щирого каяття.

З огляду на викладене, а також враховуючи позицію потерпілої, яка наполягала на реальному покаранні, апеляційний суд дійшов висновку, що всі обставини, які можуть пом`якшити покарання ОСОБА_6 , були враховані судом першої інстанції під час ухвалення вироку, а тому не встановив підстав для застосування щодо нього положень ст. 75 КК.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного судів та вважає, що з огляду на обставини кримінального провадження призначене засудженому ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим та таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому колегія суддів вважає, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної суворості призначеного засудженому покарання, з огляду на те, що всі обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, були враховані судами попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_6 покарання.

Поведінка загиблого ОСОБА_9 , який у стані алкогольного сп`яніння у темну пору доби рухався посеред дороги, не звільняє ОСОБА_6 , як водія джерела підвищеної небезпеки, від необхідності суворо дотримуватися ПДР, а тому не є тією обставиною, яка пом`якшує покарання або ж істотно знижує ступінь небезпеки вчиненого ОСОБА_6 злочину, як про це вказує захисник у своїй касаційній скарзі.

Таким чином, з урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, не вбачається підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_6 покарання явно несправедливим через його суворість, як і не вбачається підстав для застосування положень ст. 75 КК.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи захисника в частині неправильного вирішення судами цивільного позову.

Захисник зазначає, що моральна шкода не підлягає стягненню із засудженого, враховуючи, що на час ДТП ОСОБА_6 керував автомобілем «MAN L04», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «Автосос Сервіс», та цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - ТОВ «Океаніка Лоджистік» на момент злочину була застрахована.

А тому стверджує, що з огляду на вимоги діючого законодавства та практику Верховного Суду, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не водієм.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як зазначено у ч 1 ст. 129 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ч. 1 ст. 1172 ЦК передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз статей 1172 та 1187 ЦК, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18), дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода (у тому числі моральна) завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та керував автомобілем, що належить роботодавцю, на відповідній правовій підставі відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Однак, наведене вище не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій.

Зокрема, судами не було взято до уваги, що транспортний засіб «MAN L04», д.н.з. НОМЕР_1 , не належав ОСОБА_6 , що фактично було встановлено судом шляхом вирішення питання про скасування арешту на майно та повернення транспортного засобу власнику - ОСОБА_11 , до того ж, під час допиту ОСОБА_6 також вказував що рухався на службовому автомобілі.

Крім того, судами не було надано жодної оцінки дослідженій характеристиці від 05 липня 2021 року відповідно до якої станом на день вчинення злочину ОСОБА_6 працював на посаді водія у ТОВ «Океаніка Лоджистік», та звільнений з посади 29 липня 2022 року (т.1, а. п. 197).

У свою чергу, суд апеляційної інстанції без відповідної процесуальної реакції залишив надану стороною захисту копію трудової книжки ОСОБА_6 , відповідно до якої останній 22 березня 2021 року був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ «Автосос Сервіс» (т. 2, а. п. 126-127).

Таким чином, вирішуючи цивільний позов у частині відшкодування моральної шкоди, місцевий суд не взяв до уваги вимог статей 1172, 1187, ЦК, не з`ясував з яким підприємством (ТОВ «Океаніка Лоджистік» чи ТОВ «Автосос Сервіс») ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах і чи виконував він свої трудові (службові) обов`язки на момент вчинення ДТП.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника в частині доводів про неправильне вирішення цивільного позову, апеляційний суд формально підійшов до її розгляду, не зазначив при постановленні ухвали жодних мотивів, з яких вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову визнав вмотивованим, і не навів норм закону, якими він керувався.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

На думку колегії суддів, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову не можна визнати законними, обґрунтованими і вмотивованими, оскільки їх постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування таких рішень, та часткового задоволення касаційних вимог захисника.

Враховуючи, що судові рішення в частині вирішення цивільного позову підлягають скасуванню, колегія суддів не вбачає підстав для надання відповіді на доводи захисника про завищений розмір моральної шкоди та про відсутність доказів на його підтвердження, оскільки такі доводи повинні бути перевірені під час нового судового розгляду у порядку цивільного судочинства.

Отже, касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, під час якого необхідно звернути увагу на наведене вище та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати в частині вирішення цивільного позову, та призначити новий розгляд провадження в цій частині в порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції.

В іншій частині вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3