Постанова

від 08.05.2024 по справі 754/194/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 травня 2024 року місто Київ

справа №754/194/22

провадження №22-ц/824/6027/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М. за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ПП «Нафтагазсистема»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 31 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Гринчак О.І.,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ПП «Нафтагазсистема» майнову шкоду, заподіяну викраденням автомобіля марки Mazda CX-5, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску в сумі 55420 грн., моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивачу на праві власності належить автомобіль марки Mazda CX-5, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску.

13 березня 2021 року позивач запаркував свій автомобіль на платній автостоянці, розташованій по вул.О.Бальзака, 8-Г у м.Києві, який належить відповідачеві в справі, керівником якого є Алєксєєнко П.В.

ПП «Нафтагазсистема» надає послуги зі зберігання та охорони транспортних засобів запаркованих на майданчику для паркування. Факт надання послуги з охорони ПП «Нафтагазсистема» підтверджується договором від 1 травня 2020 року про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони, укладеного між зазначеним підприємством і ПП «Шериф-пульт 022».

Прийняття відповідачем від позивача на зберігання 13 березня 2021 року автомобіля та оплата послуги зберігання підтверджується відповідним записом в журналі обліку транспортних засобів тимчасового зберігання на платній автостоянці, розташованої по вул.О.Бальзака, 8-г у м.Києві .

Охоронець зареєстрував 13 березня 2021 року автомобіль позивача в журналі обліку щоденного та одноразового заїзду і виїзду транспортних засобів.

На початку березня 2021 року позивачем була сплачена чергова щомісячна вартість надання послуги зберігання автомобіля на платній автостоянці, про що позивач і охоронець розписались в журналі обліку транспортних засобів тимчасового зберігання та внесеної оплати за цю послугу постійними клієнтами.

20 березня 2021 року позивач прийшов на платну автостоянку за автомобілем, проте автомобіля на місці паркування не виявив.

З камер відеоспостереження було з`ясовано, що 17 березня 2021 року о 20-40 год., під час чергування третьої особи в справі - ОСОБА_3 автомобіль позивача під керуванням невідомої особи виїхав з території платної автостоянки, тобто був викрадений.

Автомобіль було викрадено з належної відповідачу автостоянки з вини її охоронців, які не забезпечили належний контроль за майном, прийнятим на зберігання та допустили проникнення на територію автостоянки сторонніх осіб. Зокрема, шлагбаум був постійно відкритим, особи, які заходили на платну автостоянку не перевірялись, - що дозволило невстановленій особі на викраденому автомобілі безперешкодно покинути територію автостоянки.

Неналежним наданням послуги із зберігання автомобіля, затримки відшкодування майнових збитків в сумі 554420 грн., залишення без розгляду усних та письмових звернень позивача, відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, пов`язаних із втратою автомобіля та затримкою відшкодування збитків, що позбавило позивача можливості пересуватись. Унаслідок протиправних дій з боку відповідача погіршився стан здоров`я позивача. Моральну шкоду позивач оцінив в 10000 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, зазначає про те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ст.633 ЦК України (публічний договір). Суд в рішенні не зазначив за яких обставин не виконана ухвала суду про витребування від відповідача копію витягу з журналу реєстрації та зберігання на постійній основі транспортних засобів та оплати послуг із зберігання. В рішенні суду відсутні пояснення третіх осіб, зокрема, ОСОБА_3 , яка проводила записи в журналі про прийняття оплати за зберігання автомобіля й приймала автомобіль на зберігання. Суд необґрунтовано зробив висновок про те, що позивачем не надано доказів щодо щомісячної, протягом півроку, оплати коштів відповідачеві за зберігання транспортного засобу позивача.

Саме журнал реєстрації та зберігання на постійній основі транспортних засобів і оплати послуг зі зберігання з підписами працівників відповідача є належним доказом прийняття відповідачем транспортного засобу позивача на зберігання на автостоянці. Представником ПП «Нафтагазсистема» навмисно не наданий суду вказаний журнал з метою уникнення майнової відповідальності й на підставі ч.10 ст.84 ЦПК України суд міг визнати цю обставину доведеною.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПП «Нафтагазсистема» адвокат Мазуренко І.О. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначив, що відповідач ПП "Нафтогазсистема" не провадить діяльність із надання послуг щодо зберігання транспортних засобів, що належать громадянам. Відповідач надає послуги лише з паркування транспортних засобів, докази чого містяться в матеріалах справи. Враховуючи те, що ПП "Нафтагазсистема" не надає послуг із зберігання автотранспорту, журнал реєстрації та зберігання на постійній основі транспортних засобів та оплату послуг відповідачем не ведеться. Договір зберігання автотранспортних засобів є спеціальним видом зберігання, а прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном), тому саме вказаний документ є належним доказом виникнення між позивачем та відповідачем договірних зобов`язань щодо збереження автомобіля позивача. Однак, позивачем не надано доказів того, що відповідач прийняв автотранспортний засіб позивача на зберігання, оскільки не надано квитанції, номера чи жетона. Твердження позивача про те, що він щомісячно протягом півроку сплачував кошти відповідачу за зберігання свого транспортного засобу є безпідставними, оскільки жодних доказів на підтвердження твердження про проведення щомісячної оплати, позивачем до суду не надано. Договір №7841628 від 1 травня 2020 року про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони, укладений між відповідачем та ПП "Шериф-пульт 022", як і показання свідків не є доказом існування між позивачем та відповідачем договірних зобов`язань щодо зберігання автомобіля.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 - адвокат Чернявський С.В. та адвокат Качмар Б.М. доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засіданні представник відповідача ПП "Нафтогазсистема" - адвокат Мазуренко І.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Треті особи Алєксєєнко П.В. та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судових повідомлень на поштові адреси, зазначені в апеляційній скарзі (том №2 а.с. 51, 52), причини своєї неявки суду не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутність осіб, які не з`явилися, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що транспортний засіб марки Mazda СХ-5, номер кузова НОМЕР_2 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2017 року випуску, належить на праві власності ОСОБА_1 з 10 жовтня 2020 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

21 березня 2023 року були внесені відомості до ЄРДР за № 12021100030000755 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 289 КК України, згідно з якими в період часу з 23 год. 00 хв. 13 березня 2021 року по 11 год. 30 хв. 20 березня 2021 року невстановлена особа зайшла на територію парковки, що розташована через дорогу навпроти буд.№ 6 та 8 по вул. Бальзака у м. Києві , де, шляхом застосування спеціального пристрою для втручання в роботу технічних засобів охорони, незаконно заволоділа автомобілем марки Mazda, моделі CX-5, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 , білого кольору, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 .

Згідно з копією висновку експерта від 20.12.2021 № СЕ-19/111-21/58088-АВ середня ринкова вартість автомобіля марки Mazda, моделі CX-5, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_5 , білого кольору, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 станом на 13.03.2021 становила 554 420,00 грн.

Відповідно до листа КП «Київтранспарксервіс» від 18 серпня 2021 року № 058/05-3709 КП «Київтранспарксервіс» здійснює господарську діяльність на паркувальних майданчиках, визначених і закріплених за підприємством таблицею 1 до додатку № 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (із змінами та доповненнями) та наказом Департаменту транспортної інфраструктури від 25 березня 2021 року № Н-67 «Про затвердження переліку відведених майданчиків для паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах міста Києва». Вказаним рішенням Київської міської ради за підприємством закріплено майданчик для паркування з назвою: м. Київ, вул. Бальзака, 8-Г (вздовж лінії швидкісного трамвая) у Деснянському районі м. Києва, який розташовано на 8000000000:62:701:0019. Рішенням Київської міської ради від 11 жовтня 2018 року № 1873/5937 передано приватному підприємству «Нафтогазсистема» в оренду на 15 років земельну 8000000000:62:701:0019 для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 8-г у Деснянському районі м. Києва.

Відповідно до п. 3.2 статуту ПП «Нафтогазсистема» предметом діяльності підприємства, зокрема, є діяльність транспорту: функціонування автостоянок; функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту; надання послуг: інші індивідуальні послуги.

В матеріалах справи міститься договір від 1 травня 2020 року № 7841628 про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони, укладений між відповідачем та Приватним підприємством «Шериф-пульт 022».

25 жовтня 2021 року ПП «Нафтогазсистема» надало відповідь на претензію № 1 позивача, в якій зазначається, що ПП «Нафтогазсистема» не надавало ОСОБА_1 послуг із зберігання автомобіля, та між позивачем і ПП «Нафтогазсистема» відсутні будь-які укладені правочини, предметом якого є зберігання автомобіля Mazda CX5, д.н.з. НОМЕР_3 . Також у ПП «Нафтогазсистема» відсутні первинні документи, що підтверджують проведення ОСОБА_1 оплати на користь підприємства за зберігання автомобіля, та такі докази не долучено позивачем до претензії.

Свідок ОСОБА_4 , який є сусідом позивача, у судовому засіданні показав, що він також залишав свій автомобіль на стоянці по вул. Бальзака в період з 2011 року по травень 2019 року. Коли викрали машину ОСОБА_1 , останній звертався до нього з запитанням чи бачив він щось. У період, коли свідок ставив свій автомобіль, охоронець показував, де можна припаркувати авто, а свідок платив кошти та розписувався в журналі. Свідок вважає, що платив не тільки за послуги паркування, а й за охорону автомобіля, оскільки стоянка огороджена, є відеокамери та собаки, письмового договору не було.

Свідок ОСОБА_5 , який є знайомим батька позивача, у судовому засіданні показав, що неодноразово ставив автомобіль по вул. Бальзака 8-Г , коли приїжджав в гості до свого знайомого. На стоянці працівники запевняли, що вони несуть відповідальність за збереження автомобіля. Розписувався в журналі, в якому були занесені дані та номер авто, письмового договору не було. Перед виїздом зі стоянки перевіряли дані.

Свідок ОСОБА_6 , яка є дружиною позивача, у судовому засіданні показала, що в березні 2021 року вони з чоловіком прийшли на стоянку, де протягом півроку ставили автомобіль постійно на зберігання, і побачили, що автомобіль відсутній, звернулися до працівників автостоянки. Працівники охорони підняли відеозаписи, на яких було видно, що автомобіль за три дні до цього викрали. Півроку вони з чоловіком оплачували стоянку автомобіля, при цьому піднімались до працівників та розписувались в журналі, де вказували номер автомобіля, дані водія. Стверджує, що вони з чоловіком були впевнені, що автомобіль знаходиться на зберіганні, оскільки там була охорона, камери, є шлагбаум та тривожна кнопка. Проплата здійснювалась щомісячно, працівники позивача запевняли, що автомобіль залишати на стоянці безпечно. За березень 2021 року оплата вносилась, але чи видавалась квитанція не пам`ятає. Батько позивача ставив там машину 9 років поспіль. Охоронці спочатку сказали, що свідок з чоловіком забрали машину, а після перегляду відеозаписів вибачались.

Свідок ОСОБА_7 , яка є матір`ю позивача, у судовому засіданні показала, що з чоловіком, коли проживали в квартирі по АДРЕСА_3 , ставили свій автомобіль на стоянці по вул. Бальзака 8-Г 9 років поспіль з 2011 року по 2019 рік, оскільки стоянка огороджена, має відео спостереження, шлагбаум, працівники роблять обхід території. Працівник стоянки запевнив, що автомобіль в безпеці, а сама стоянка має договір охорони. Син з невісткою захворіли ковідом, коли одужали та прийшли на автостоянку, автомобіля не було.

Свідок ОСОБА_8 , який є батьком позивача, у судовому засіданні показав, що з 2011 року по 2019 рік ставив свій автомобіль на стоянці по вул. Бальзака, платив щомісячно за стоянку, а з 2020 року на цю стоянку ставив автомобіль його син. У березні 2021 року син зателефонував йому та повідомив, що викрали автомобіль, з відеозапису стоянки було видно, що стоянка була відкрита. Вказує, що коли він ставив автомобіль на автостоянку, працівниками відповідача вівся журнал обліку автомобілів, які в`їжджали на стоянку та виїжджали з неї, у стоянки був договір з охоронною фірмою «Шериф». Оплата проводилась на початку кожного місяця готівкою із занесенням в журнал, квитанції, як правило не давали. Ніхто з працівників стоянки не повідомив, що вони не несуть відповідальності за автомобіль, ніяких документів від працівників стоянки свідок та його син не отримували.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки договір зберігання автотранспортних засобів є спеціальним видом зберігання, а прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном), то саме вказаний документ є належним доказом виникнення між позивачем та відповідачем договірних зобов`язань щодо збереження автомобіля позивача. Однак позивачем не надано доказів того, що відповідач прийняв автотранспортний засіб позивача на зберігання, оскільки не надано квитанції, номера чи жетона. За твердженнями позивача, він щомісячно протягом півроку сплачував кошти відповідачу за зберігання свого транспортного засобу, проте жодних доказів на підтвердження вказаної обставини позивачем до суду не надано.

Договір від 1 травня 2020 року № 7841628 про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони, укладений між відповідачем та ПП «Шериф-пульт 022», як і показання свідків, не є доказом існування між позивачем та відповідачем договірних зобов`язань щодо зберігання автомобіля.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що існування договірних відносин між сторонами щодо зберігання автомобіля не доведено належними доказами у справі, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із ст. ст. 4 ч. 1; 5 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно із ч.1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Як визначено ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини, зокрема між фізичною та юридичною особами, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Частиною 1 ст. 206 ЦК України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 937 ЦК України передбачає, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Лише при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин факт прийняття речі на зберігання може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Відповідно до ст. 977 ЦК України договір зберігання автотранспортних засобів належить до спеціальних видів зберігання та передбачає, що зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на підставі публічного договору. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

Згідно з пунктами 8, 12, 14, 15, 25, 27 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 (далі - Правила), на території автостоянки забороняється знаходитися стороннім особам. Відповідальність за охорону транспортних засобів та майна, що тимчасово або постійно знаходиться на території автостоянки, за додержання санітарних і пожежних правил, інших вимог несуть працівники автостоянки. Володільцеві транспортного засобу, прийнятого на довготермінове зберігання, видається перепустка за встановленим зразком. Володільцеві транспортного засобу, що користується послугами довготермінового зберігання, надається право на стоянку транспортного засобу в одному й тому ж місці. Плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека. Володілець транспортного засобу, який користується послугами автостоянки, зокрема, зобов`язаний: ознайомитися з цими Правилами, розписатися про це в журналі обліку транспортних засобів і виконувати всі вимоги Правил; оформити транспортний засіб на зберігання згідно з вимогами Правил, подати при цьому черговому приймальнику перелік предметів, які знаходяться в салоні (кабіні) транспортного засобу, але не входять до комплекту обладнання та приладів, передбачених заводом-виробником (телевізор, магнітофон, холодильник та інше майно). Перелік повинен бути внесений до журналу обліку транспортних засобів довготермінового або тимчасового зберігання і засвідчений підписами володільця та чергового приймальника; пред`явити транспортний засіб на огляд черговому приймальнику і після належного оформлення поставити його на місце зберігання, зафіксувавши від довільного руху; внести плату, одержати відповідну квитанцію (касовий чек) або перепустку. Автостоянки гарантують схоронність транспортних засобів, прийнятих на зберігання згідно з цими Правилами, а у разі їх зникнення, розукомплектування чи пошкодження під час зберігання несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку.

У разі коли особа вважає, що їй завдано збитків неналежним виконанням обов`язків за договором зберігання автомобіля, така особа повинна довести обставини як наявності у зберігача як суб`єкта підприємницької діяльності права на здійснення зберігання транспортних засобів на засадах підприємницької діяльності (тобто здійснення такої діяльності на професійній основі), так і укладення між сторонами саме договору зберігання у письмовій формі згідно з вимогами ч.1 ст. 937 ЦК України, відповідно до якої зберігач зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності, або наявність між сторонами укладення публічного договору зберігання транспортних засобів.

Виходячи зі встановлених обставин, на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довів наявність укладеного з відповідачем договору зберігання транспортного засобу, й та обставина, що автомобіль перебував на території парковки, не свідчить про наявність договірних правовідносин між сторонами у справі, а відтак відсутні підстави для відшкодування шкоди та задоволення позовних вимог.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків. Встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування..

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не виконані вимоги ухвали Деснянського районного суду від 14 липня 2022 року про витребування у відповідача копії витягу з журналу реєстрації та зберігання на постійній основі транспортних засобі та оплати послуг із зберігання, то такі є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а саме додатковими поясненнями представника відповідача від 20 жовтня 2023 року.

Так, у своїх поясненнях представник відповідача повідомив про те, що ПП "Нафтагазсистема" не надає послуг із зберігання автотранспорту, а тому журнал реєстрації та зберігання на постійній основі транспортних засобів та оплату послуг відповідачем не ведеться. Відповідачем надаються послуги лише з паркування транспортних засобів. Між позивачем та ПП "Нафтагазсистема" договір зберігання автомобіля не укладався.

Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка, передана відповідачу в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки, а також те, що в статуті відповідача визначено предмет діяльності підприємства - функціонування автостоянок, а тому вважає, що ПП "Нафтагазсистема" надавались послуги автостоянки, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування рішення суду, оскільки такі не встановлюють факт прийняття автомобіля позивача на зберігання.

Крім того, прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном), що визначено положеннями ст. 977 ЦК України, а відтак зазначена обставина не може бути підтверджена показами свідків.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не застосував до спірних правовідносин положення ст. 633 ЦК України, яка визначає поняття публічного договору є безпідставними, оскільки договір зберігання автотранспортних засобів відноситься до спеціальних видів зберігання та регулюється спеціальною нормою закону (ст. 977 ЦК України).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції необґрунтовано послався на правові позиції Верховного Суду викладені в постановах від 9 липня 2020 року у справі №534/87/16-ц та від 15 лютого 2023 року у справі №444/3133/19 є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі є подібними.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи та переоцінки доказів.

Отже, встановивши, що стороною позивача не доведені обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення всіх позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого рішення не впливають.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова складена 29 травня 2024 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус