Постанова

від 28.05.2024 по справі 369/19177/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №369/19177/23 Головуючий у І інстанції - Дубас Т.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/7954/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, -

установив:

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що предметом позову є поділ спільного сумісного майна між сторонами, що було набуто за час проживання однією сім`єю та спільного ведення побуту протягом перебування у шлюбі.

За час спільного проживання сторонами було набуто наступне майно:

1. Легковий автомобіль, марки Mazda СХ-5 2.5L 2019 року випуску. Право власності зареєстровано за Позивачем. Набуто у власність на підставі договору купівлі- продажу №СК-мА-0001/046 від 15 лютого 2020 р. Ринкова вартість - 682179 грн.

2. Легковий автомобіль, марки Volkswagen Caddy Combi, 2011 року випуску, № кузову НОМЕР_1 . Право власності зареєстровано за Відповідачем. Ринкова вартість - 271169 грн.

3. Земельна ділянка, кадастровий номер 3222480400:06:010:0089, площею 0,2400 га, яка знаходиться у Київській області, Києво-Святошинський район, Білогородська сільська рада. Право власності зареєстровано за Відповідачем. Ринкова вартість - 1073403 грн.

4. Житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2375023632224. Право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 02 червня 2021 р., який посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за №4218. Право власності зареєстровано за Позивачем, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 259627522. Ринкова вартість - 1957950 грн.

5. Земельна ділянка, кадастровий номер 3222482401:01:004:0149, площею 0,1682 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2375014632224. Право власності набуто па підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 червня 2021 року, який посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 4217. Право власності зареєстровано за Позивачем, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 259625616. Ринкова вартість - 2227400 грн.

6. Нежитлове приміщення, площею 54,2 кв.м., що розташоване за у АДРЕСА_2 , приміщення 202. Реєстраційний помер об`єкта нерухомого майна 716678632109. Право власності зареєстровано за Відповідачем згідно з відомостями інформаційної довідки. Ринкова вартість - 1292325 грн.

7. Домоволодіння, розташоване у АДРЕСА_3 . загальною площею 128,5 кв.м., житловою площею 74,8 кв.м. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 15545462. Право власності зареєстровано за Відповідачем згідно з відомостями інформаційної довідки. Ринкова вартість - 2894735 грн.

8. Квартира, розташована у АДРЕСА_4 . Право власності зареєстровано за Відповідачем на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12.01.2000 р., наказ № 1155-С7КГ від 23 грудня 1999 року, дата проведення реєстрації 01.02.2000 р. за реєстровим № 41588. Ринкова вартість - 1531014 грн.

9. Внесок до статутного капіталу приватного підприємства НВФ «ЛАВАДА», ідентифікаційний код 31776643, у розмірі 20000000 грн.

Вказувала, що позовні вимоги передбачають поділ спільно нажитого майна таким чином, щоб унеможливити спільне володіння та користування рухомим та нерухомим майном, шляхом виділення у власність кожної Сторони окремих об`єктів та припинення права спільної сумісної власності Сторін.

З метою недопущення ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, у випадку задоволення позовної заяви, та захисту її прав та інтересів, подається це клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.

Зазначила, що 16 жовтня 2023 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у цивільній справі №369/5948/23 шлюб між нею та відповідачем було розірвано. Після набрання рішенням суду законної сили існують ризики того, що відповідач може відчужити об`єкти нерухомого майна, що зареєстровані на його ім`я, без отримання її згоди. У випадку вчинення таких дій відповідачем, виконання рішення суду буде неможливим з огляду на зміст позовних вимог.

Вказувала, що після припинення їх спільного проживання, відповідач неодноразово погрожував їй вчинити дії, направлені на те, щоб нею не було отримано нічого із спільно нажитого майна.

Таким чином, заходи забезпечення позову, про вжиття яких вона просить, дозволять захистити її матеріально-правові інтереси та гарантувати реальне виконання рішення, у випадку задоволення позовних вимог.

Просила суд, вжити заходи забезпечення її позовної заяви до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, шляхом: накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстровано за відповідачем, а саме на:

- Земельну ділянку, кадастровий номер 3222480400:06:010:0089, площею 0,2400 га, яка знаходиться у Київській області, Києво-Святошинськпй район, Білогородська сільська рада;

- Нежитлове приміщення, площею 54,2 кв. м., що розташоване за у АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 716678632109;

- Домоволодіння, розташоване у АДРЕСА_3 , загальною площею 128,5 кв.м., житловою площею 74,8 кв.м. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 15545462;

- Квартиру, розташовану у АДРЕСА_4 , право власності зареєстровано за Відповідачем на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12 січня 2000 року, наказ №1155-С/КІ від 23.12.1999 р., дата проведення реєстрації 01 лютого 2000 року за реєстровим №41588.

Заборонити будь-яким особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо реєстрації права власності, відчуження, обтяження, передання у користування у будь-який спосіб, зміну майнових прав об`єктів нерухомого майна, внесення відповідних змін до державних реєстрів відносно вищевказаних об`єктів..

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2023 року зазначену вище заяву задоволено частково.

Накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстровано за відповідачем, а саме на:

- Земельну ділянку, кадастровий номер 3222480400:06:010:0089, площею 0,2400 га, яка знаходиться у Київській області, Києво-Святошинськпй район, Білогородська сільська рада;

- Нежитлове приміщення, площею 54,2 кв. м., що розташоване за у АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 716678632109;

- Домоволодіння, розташоване у АДРЕСА_3 , загальною площею 128,5 кв.м., житловою площею 74,8 кв.м. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 15545462;

- Квартиру, яка розташована у АДРЕСА_4 , право власності зареєстровано за Відповідачем на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12 січня 2000 року, наказ №1155-С/КІ від 23.12.1999 р., дата проведення реєстрації 01 лютого 2000 року за реєстровим №41588.

У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята на підставі припущень позивача, без жодних належних доказів.

Позивач не навела жодних підстав і не надала жодних доказів на підтвердження необхідності застосування заходів забезпечення у формі арешту.

Сама по собі ймовірність не свідчить про його намір, жодним чином не описує його дій.

Вказує, що він з позивачем не проживають разом з вересня 2022 року, проте за цей період часу він не вчинив жодних дій, спрямованих на відчуження належного йому майна і навіть спроб такого відчуження.

Звертає увагу, що оскаржувана ухвала є передумовою для внесення про нього відомостей до автоматизованої системи виконавчих проваджень, що у свою чергу може негативно відобразитись на здійсненні ним господарської діяльності.

Просив суд, скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які заявились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що предметом спору між сторонами є майно, на яке позивач просить накласти арешт, унеможлививши тим самим його відчуження до вирішення справи.

Крім того, суд першої інстанції виходив з оцінки обґрунтованості доводів позивача, щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом, щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на ту особу, яка заявляє відповідне клопотання. Отже, за загальним правилом, заявник зобов`язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.4 постанови №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.

Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його.

Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Саме по собі накладення арешту на об`єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Свою незгоду із оскаржуваною ухвалою апелянт обґрунтовував тим, що ухвала прийнята на підставі припущень позивача, без жодних належних доказів, позивач не навела жодних підстав і не надала жодних доказів на підтвердження необхідності застосування заходів забезпечення у формі арешту.

Колегія суддів апеляційного суду не може прийняти вказані доводи апелянта, оскільки майнові права, щодо яких заявник просила вжити заходи забезпечення позову, є предметом спору і відносно даних майнових прав позивач має матеріально правові інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду, і в разі задоволення позову, позивачу буде гарантований ефективний захист і поновлення її прав.

Між сторонами наявний спір з приводу нерухомого майна (майнових прав на нього), а згідно з п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов майнового характеру дозволяється забезпечувати забороною вчиняти певні дії щодо майна, що належить відповідачу і знаходиться у нього або в інших осіб.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що підставою для застосування заходів забезпечення позову є встановлення об`єктивної можливості вчинення відповідачем дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду.

За таких умов сама по собі наявність необмеженого права особи розпорядитися майном задля уникнення можливої відповідальності і є тими ризиками, які мають враховуватися при вирішення даного роду питань.

Окремо апеляційний суд зазначає, що згідно сталої практики Верховного Суду, забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є належним заходом забезпечення позову у спорах про поділ майна подружжя.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18; від 19 вересня 2022 року у справі №757/36870/20; від 23 грудня 2020 року у справі №756/2609/20; від 29 березня 2021 року у справі №202/365/20 та від 23 грудня 2020 року у справі №756/2609/20.

Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 30 травня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба