Рішення

від 20.05.2024 по справі 303/533/24

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №303/533/24

2/303/69/24

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

20 травня 2024 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого судді Монич В.О.

за участю секретаря судового засідання Галамба Ю.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_4 від імені та в інтересах якої діє адвокат Пітух Василь Іванович до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І.В., приватний нотаріус Ужгородського нотаріального округу Парамонов О.В. про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ :

12 січня 2024 року ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Пітух Василь Іванович, звернулася до Мукачівського міськрайонного суду з вищевказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про незаконність прийняття АТ КБ «ПриватБанк» рішення про державну реєстрацію права власності на домоволодіння за відповідачем, так як така реєстрація проведена всупереч вимогам ст.ст. 35, 37 Закону України «Про іпотеку», так як АТ КБ «Приват Банк» не надіслано Іпотекодавцю вимоги в порушення 30-ти денного строку на усунення порушення, а також зазначає, що вимога, яка міститься в реєстраційній справі не відповідає вимогам ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Позивач також посилається на те, що під час здійснення реєстраційних дій державним реєстратором не взято до уваги, що спірне нерухоме майно перебувало під арештом. 15.11.2023 року до житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в якому вона проживає, увірвались невідомі особи, які повідомили що є новими власниками цього житла так як придбали будинок у АТ КБ «ПриватБанк». Ці особи змінили замки, встановили охорону та зайняли будинок.

Вважає, що у зв`язку з незаконною реєстрацією права власності домоволодіння за відповідачем, спірний об`єкт нерухомості підлягає витребуванню від відповідача ОСОБА_5 на підставі статі 388 Цивільного кодексу України.

Від представника відповідача АТ КБ «ПриватБанк» - Гриниха Т.Ю. надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що відсутні будь-які підстави для задоволення позову, так як Договором іпотеки передбачено, що звернення стягнення може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Відносини пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності їх обтяжень та правочинів щодо нерухомості регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, банком та нотаріусом дотримано вимоги даного закону внаслідок чого було здійснено державну реєстрацію нерухомого майна. Щодо надісланої Іпотекодавцю вимоги про усунення порушення зазначає, що така містить зміст порушених зобов`язань, а саме: назву кредитного договору, валюти кредиту, суми наявної заборгованості за кредитним договором, містить вимоги про усунення порушень. Також дана вимога містить способи звернення стягнення, якими має намір Банк скористатись у разі невиконання або неналежного виконання порушеного зобов`язання.

Крім того, представником відповідача зроблено заяву про застосування строку позовної давності. Дана заява обґрунтовується доводами про те, що дата державної реєстрації права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на предмет іпотеки 07.11.2016 року, а позивач звернулась до суду 12 січня 2024 року, тобто із пропуском строку позовної давності, який сплив 07.11.2019 року. 05.02.2020 року між позивачем та Банком укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № MKH0GK00001466 від 17.01.2006 року, згідно якої Банком прощено частину заборгованості по кредиту, яка залишилась непогашеною після зарахування коштів від реалізації іпотечного майна та визначено суму заборгованості станом на день підписання угоди у розмірі 5000,00 гривень. Вказане свідчить про обізнаність позивача про те, що Банк скористався своїм правом позасудового звернення стягнення на майно, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Від представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, у якому наголошується на необхідності відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що ЗУ «Про іпотеку» передбачено право АТ КБ «ПриватБанк» задовольняти свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, Банк діяв в межах чинного законодавства і у нотаріуса не було підстав для відмови у реєстрації права власності та підстави для скасування такої реєстрації відсутні.

26 березня 2024 року представником позивача ОСОБА_4 ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, згідно якого просить визнати наведені доводи у відзиві необґрунтованими, а позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задоволити.

Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» - Гриниха Т.Ю. у судовому засіданні зазначила, що проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_3 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 26.02.2024 року накладено арештна нерухомемайно:житловий будинок,загальною площею253,6кв.м,який розташованийза адресою: АДРЕСА_1 ,реєстраційний номероб`єктанерухомого майна:1077385221227та забороненоздійснювати будь-якідії щодовказаного нерухомогомайна.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 26.03.2024 року витребувано від приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Парамонова О.В. нотаріальну справу про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Встановлено, що спірні правовідносини виникли на підставі кредитного договору №MKH0GK00001466 від 17.01.2006 року відповідно до якого позивач отримала кредит у розмірі 159860,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.01.2026 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором 17.01.2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Щербан О.П.. зареєстровано в реєстрі за реєстровим № 168.

Згідно п. 6 договору іпотеки предметом іпотеки є житловий будинок літера «А», загальною площею 253, 6 кв. м, житловою площею 72. 5 кв. м, спортзал з басейном літера „Б", споруди № 1 -3, бруківка І-ІІ, водопровід літера «Н», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки виданої Виконкомом Верхньокоропецькою сільською радою, Мукачівського району від 10.10.2016 року №1073 та Інформаційної довідки Мукачівського районним МЕТІ від 29.11.2023 року №428 індивідуальне домогосподарство в АДРЕСА_2 згідно запису Гогосподарської книги, змінено назву адреси: АДРЕСА_1 .

Таким чином належними та допустимими доказами встановлено, що назву адреси житлового будинку в АДРЕСА_2 змінено на АДРЕСА_1 (далі Домоволодіння).

В свою чергу, пунктом 15.7. Іпотечного договору передбачено випадки, які дають право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 15.8 Іпотечного договору сторони дійшли згоди, що Іпотекодержателя має право звернення стягнення на Предмет іпотеки і в разі дострокового розірвання Кредитного договору або зміни його умов, при наявності невиконаних зобов`язань на момент розірвання.

Як убачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 грудня 2023 року, приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамонов О.В. зареєстровано право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32245342 від 07.11.2016 року, відповідно якого право власності на Домоволодіння зареєстроване за ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570,

При цьому підставами виникнення права власності зазначено: іпотечний договір серія та номер: 168, виданий 17 січня 2006 року, видавник: Приватний нотаріус РНО Щербан О.П.

В подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антипов І.В. зареєстровано право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 70162523 від 10.11.2016 року, відповідно якого право власності на Домоволодіння зареєстроване за громадянином ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд застосовує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення фактичного та законного власника Домоволодіння, правомірності дій державного реєстратора при здійсненні державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновленню порушеного права у контексті із вимогами за предметом позову.

Так, частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на момент укладення договору іпотеки) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на момент укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин (тобто на час укладення договору іпотеки) договір про задоволення вимог іпотекодержателя ототожнювався із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, а стаття 37 Закону України «Про іпотеку» кореспондувалася зі статтею 36 цього Закону, за якими передбачалось здійснення позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважалося відповідне застереження в іпотечному договорі.

Встановлено, що в іпотечному договорі від 17.01.2006 його сторони передбачили розділ з назвою стаття 4 «Звернення стягнення і реалізація предмету іпотеки». Згідно з п.21 іпотечного договору його сторони визначили способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Застереження в Іпотечному договорі прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17.

Доводи позивача щодо обов`язковості укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя спростовуються вищезазначеним.

Щодо доводів сторони позивача про неправомірність реєстраційних дій в частині того, що державним реєстратором не взято до уваги наявність арештів, суд зазначає, що державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність зареєстрованому обтяженню - арешту майна на користь самого іпотекодержателя та не є порушенням пункту 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-ІV у сукупності з пунктом 5 цієї ж частини. Вищезазначене узгоджується з Висновком ВСУ, викладеним у Постанові ВП ВС від 13.07.2022 № 199/8324/19 (14-212цс21).

Посилання позивача на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 22.12.2022 року №Д-43/22, виконаної судовим експертом Павличем О.В. на замовлення представника позивача ОСОБА_1 , згідно якого ринкова вартість домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 станом на 07.11.2016 року могла становити 4248178, 00 гривень, суд не бере до уваги, так як висновок експерта ґрунтується на припущеннях.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За змістом статті 18 Закону № 1952-ІV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі Порядок № 1127) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону N 1952-IV та статті 37 Закону N 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Статтею 35 Закону України «Про Іпотеку» у редакції від 14 січня 2006 року визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Як вбачається з матеріалів, які були надіслані на виконання ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 26.03.2024 року, а саме з фактичного аналізу картки прийому заяви №374060321, ПАТ КБ «ПриватБанк» до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було подано державному реєстратору, зокрема, договір іпотеки, серія та номер:168, видавник: приватний нотаріус Мукачівського РНО Щербан О.П., повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, адресоване позивачу ОСОБА_4 , рекомендоване повідомлення про вручення такого поштового відправлення 18.08.2016 року.

У наданих приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Парамоновим О.В. документах міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з прізвищем позивача ОСОБА_4 , з вказаною датою 18.08.2016 року та підписом.

Однак, з наданої копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, не убачається, що позивач отримала повідомлення, так як на даній копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відсутні будь-які відмітки щодо фактичного отримання її адресатом або ж відмітки «Укрпошти» про причини невручення такого відправлення, яка, як правило, зазначається у «Довідці про причини повернення», що закріплюється на конверті працівником «Укрпошти».

Крім того, судом встановлено, що підпис, який міститься на копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та підпис позивача, яким підписано позовну заяву відрізняються.

У контексті наведеного, слід констатувати, що наданий представником відповідача АТ КБ «ПриватБанк» - ОСОБА_2 звіт про оцінку майна від 20.09.2016 року, проведений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Віконт-консалтінг», яким встановлено, що станом на 20.09.2016 року вартість житлового будинку становить 1 023 000, 00 гривень, не може бути визнаний судом в якості належного та допустимого доказу, оскільки такий в матеріалах реєстраційної справи відсутній.

Таким чином,слід констатувати,що матеріалиреєстраційної справине містятьнеобхідних документівдля державноїреєстрації прававласності наДомоволодіння завідповідачем напідставі Іпотечногодоговору.Не містятьвони такожі висновкупро вартістьоб`єктаоцінки,тобто предметуіпотеки.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене, встановлені судом обставини, наведенні норми права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень підлягають задоволенню, оскільки державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності на Домоволодіння за відповідачем з недотриманням відповідачем процедури, визначеної частиною першою ст. 35 Закону України «Про іпотеку», а державним реєстратором вимог ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 61 Порядку, у зв`язку з чим, право власності на Домоволодіння перейшло до відповідача з порушенням вимог чинного законодавства.

Щодо вимоги позивача про витребування Домоволодіння від ОСОБА_5 , суд зазначає наступне.

Положення статті 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі спростування презумпції правомірності правочину (скасування рішення нотаріуса, державного реєстратора) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не повинні здійснюватися, а створені обов`язки та наслідки не підлягають виконанню.

Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, цивільно-правові способи захисту права власності, зазначені у Главі 29 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

По відношенню до цього, слід також врахувати нормативне правило, визначене у ст. 330 Цивільного кодексу України, згідно з яким, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Таким чином, системний аналіз змісту ст.ст. 330, 388 Цивільного кодексу України свідчить про те, що право власності на майно, передане за договором купівлі - продажу всупереч волі власника цього майна, не набувається (в тому числі і добросовісним набувачем), оскільки це майно може бути витребувано власником на підставі наведених норм .

Жодних доказів про згоду позивача на відчуження спірного нерухомого майна матеріали справи не містять.

Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

Доведеність та однозначність вищевказаних обставин має вирішальне значення для можливості застосування судом правового механізму захисту права власності, передбаченого частиною першою ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки у відповідності до вказаної статті майно за відплатним договором може бути витребувано у добросовісного набувача, якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

По відношенню до фактичних обставин по справі, суд, приймаючи до уваги вищенаведені приписи чинного законодавства, виходить з того, що ОСОБА_4 без її волі була позбавлена права власності на Домоволодіння, оскільки її волевиявлення не було спрямовано на відчуження спірного об`єкту нерухомості ОСОБА_5 .

Таким чином, позивач позбавлена можливості правомірно володіти та користуватися нерухомим майном, оскільки вказане перебуває у власності відповідача ОСОБА_5

З встановлених вище фактичних обставин справи АТ КБ «ПриватБанк» в однозначній мірі є неуправномоченим відчужувачем, оскільки оформило право власності на Домоволодіння на підставі рішення державного реєстратора, яке судом скасовується.

Отже, обставини по справі у повній мірі відповідають законодавчо встановленому способу захисту позивачем свого порушеного права, яке не визнається відповідачами та фактичної наявності всіх складових елементів правової конструкції, передбаченої ст. 388 Цивільного кодексу України.

При цьому, правова природа правочину, на підставі якого Домоволодіння опинилося у власності ОСОБА_5 (купівля-продаж, платний) не впливає на можливість застосування до спірних правовідносин ст. 388 Цивільного кодексу України, при наявності вищевказаних фактичних даних.

Вимога позивача на повернення свого майна базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не припиняється із незаконною втратою цього майна власником та відсутністю можливості володіти цим майном.

Добросовісне придбання, відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

У спірній по справі ситуації, права ОСОБА_4 є порушеними, оскільки вона позбавлена можливості володіти та користуватися майном, яке без достатніх підстав вибуло з її володіння, та могло б належати їй, якщо б не перебувало у володінні відповідачів.

Аргументи та заперечення відповідача ОСОБА_5 у якості підстави для відмови позивачу у задовленні поданого ним позову, судом відхиляються, оскільки не спростовують вищенаведених висновків суду.

Таким чином, слід констатувати фактичну наявність обставин відносно вибуття Домоволодіння у ОСОБА_4 без її волі.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили щодо права власності на це майно (п.9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння є таким рішення і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, рішення суду про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 є достатнім та ефективним способом захисту та забезпечить відновлення порушеного права.

Щодо застосування строку позовної давності.

Представником відповідача АТ КБ «ПриватБанк» - Гриниха Т.Ю. зроблено заяву про застосування строку позовної давності. Дана заява обґрунтовується доводами про те, що дата державної реєстрації права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на предмет іпотеки 07.11.2016 року, а позивач звернулась до суду 12 січня 2024 року, тобто із пропуском строку позовної давності, який сплив 07.11.2019 року. 05.02.2020 року між позивачем та Банком укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № MKH0GK00001466 від 17.01.2006 року, згідно якої Банком прощено частину заборгованості по кредиту, яка залишилась непогашеною після зарахування коштів від реалізації іпотечного майна та визначено суму заборгованості станом на день підписання угоди у розмірі 5000,00 гривень. Вказане свідчить про обізнаність позивача про Банк скористався своїм правом позасудового звернення стягнення на майно, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України)

Згідно статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Входячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Також Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17 зазначив, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що вона дізналася про порушення своїх прав відповідачем 15.11.2023 року в момент коли до житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в якому вона проживає, увірвались невідомі особи, які повідомили що є новими власниками цього житла так як придбали будинок у АТ КБ «ПриватБанк».

Разом з цим, в матеріалах справи наявні документи, що про своє порушене право позивач довідалася 05 лютого 2020 року, так як між нею та відповідачем укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору №MKH0GK00001466 від 17.01.2006 року, згідно якої Банком прощено частину заборгованості по кредиту, яка залишилась непогашеною після зарахування коштів від реалізації іпотечного майна та визначено суму заборгованості станом на день підписання угоди у розмірі 5000,00 гривень.

Суд уважає, що підписуючи вищезазначену додаткову угоду ОСОБА_4 усвідомлювала, що за рахунок реалізації іпотечного майна було погашену більшу частину заборгованості за Кредитним догором №MKH0GK00001466 від 17.01.2006 року

Вказане свідчить про обізнаність позивача про те, що Банк скористався своїм правом позасудового звернення стягнення на майно, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а тому починаючи з 05 люто 2020 року протягом 3 років (строк загальної позовної давності), позивач мала право звернутися за судовим захистом свого суб`єктивного права власності на нерухоме майно у разі його порушення.

При цьому, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, враховуючи те, що на момент ухвалення рішення в даній справі діє воєнний стан в Україні і перебіг позовної давності, визначений Цивільним Кодексом України, зупиняється на строк дії такого стану, суд дійшов висновку, що заява представника відповідача АТ КБ «ПриватБанк» - Гриниха Т.Ю. щодо застосування строку позовної давності є необґрунтованою.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати у вигляді судового збору в сумі 15140, 00 (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 копійок) гривень слід покласти на відповідачів.

Поряд з цим, у позовній заяві позивачем було наведено попередній розрахунок витрат на професійну правову допомогу у розмірі 25 000,00 гривень, які вона просила стягнути з відповідача на свою користь.

У частині восьмій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що вимога частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Слід зазначити, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду викладеної у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, правовим позиціям Верховного Суду викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20,від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19).

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність в матеріалах справи належних, достатніх та достовірних доказів щодо підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу (акт-приймання передачі виконаних робіт, тощо) у стягненні витрат правничу допомогу необхідно відмовити.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129, 129 Конституції України, статтями 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов вимог ОСОБА_4 від імені та в інтересах якої діє адвокат Пітух Василь Іванович до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І.В., приватний нотаріус Ужгородського нотаріального округу Парамонов О.В. про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволити.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Парамонова О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер №32245342 від 07.11.2016 року про реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ КБ «ПриватБанк» код ЄДРПОУ 14360570.

Витребувати від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути солідарно з АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 в дохід держави суму в розмірі 15140, 00 (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 копійок) гривень судового збору.

У стягненні витрат на правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, 1Д, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570);

Відповідач: ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) ;

Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна ( АДРЕСА_4 ) ;

Третя особа: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Парамонов О.В. (проспект Свободи, 2/65, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000).

Головуючий В.О.Монич