Рішення

від 31.05.2024 по справі 466/6173/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/6173/22

Провадження № 2/466/227/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2024 року

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючої судді Баєвої О.І.

секретаря судових засідань Степанюк Н.В.

за участю:

відповідача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , за участю третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лозинської Оксани Михайлівни про визнання недійсними та скасування актів, визнання недійсною та скасування постанови, скасування державної реєстрації та свідоцтв про право власності, -

у с т а н о в и в:

позивач звернувся до Шевченківського районного суду із позовною заявою, в якій просить визнати недійсними та скасувати акти приватного виконавця Львівського виконавчого округу Білецького І.М. в рамках виконавчого провадження №67228700 про: проведені електронні торги від 26.11.2021 згідно з якими належну позивачу 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_6 ; проведені електронні торги від 02.02.2022 згідно з якими належну позивачу 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , було реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_6 ; проведені електронні торги від 16.02.2022 згідно з якими належну позивачу 1/2 частки земельної ділянки за кадастровим номером 4610137500:05:006:0238, реєстраційний номер 709624046101, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 0,0716 га., цільове призначення для колективного садівництва, було реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_7 ; проведені електронні торги від 25.07.2022 згідно з якими належну позивачу земельну ділянку за кадастровим номером 4622784400:04:012:0002, реєстраційний номер 1767531346227, яка знаходиться за адресою: Львівська обл., Жовківський p., с. Майдан загальною площею 0,12 га, цільове призначення 01.05 для індивідуального садівництва, було реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_8 ; проведені земельні торги від 27.07.2022 згідно з якими належну позивачу земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:08:001:0266, реєстраційний номер 616834746101, яка знаходиться за адресою: м. Львів, садівничо-городній кооператив «Мічуринець-природоперетворювач» загальною площею 0,0618 га, цільове призначення 01.05 для індивідуального садівництва, було реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_9 ; визнати недійсною та скасувати постанову приватного виконавця Львівського виконавчого округу Білецького І.М. від 20.07.2022 в рамках виконавчого провадження №67228700 згідно з якою належний позивачу об`єкт незавершеної реконструкції індивідуального житлового будинку та земельна ділянка загальною площею 0,0451 га за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , було передано стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу; скасувати проведену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О.М. державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, індексний номер 64281659 від 25.07.2022; визнати недійсним та скасувати акт приватного виконавця Львівського виконавчого округу Білецького І.М. в рамках виконавчого провадження №67228700 від 20.07.2022 згідно з яким належний позивачу об`єкт незавершеної реконструкції індивідуального житлового будинку та земельна ділянка загальною площею 0,0451 га за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, за адресою: АДРЕСА_3 , було передано стягувачу ОСОБА_2 ; скасувати свідоцтво від 23.08.2022, зареєстрованого в реєстрі за №299 про посвідчення за ОСОБА_2 права власності на об`єкт незавершеної реконструкції, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:07:003:0087, місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; скасувати свідоцтво від 25.07.2022, зареєстрованого в реєстрі за №254 про посвідчення а ОСОБА_2 права власності на майно, що складається з: земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:07:003:0087, площею 0,0451 га, місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 покликається на те, що у приватного виконавця не було законних підстав для реалізації належного позивачу майна з приводу якого виник спір у даній справі, оскільки на момент вчинення приватним виконавцем спірних дій усе належне позивачу майно перебувало під забороною відчуження на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 у справі №466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 про виправлення описки), ухвали Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 у справі №462/1829/21 про забезпечення позову, а також ухвали Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 у справі №465/322/22 про накладення арешту в межах кримінального провадження №42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. При цьому відзначає, що вказані обтяження були внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Позивач зазначає, що правочини на підставі яких відповідачі набули право власності на майно з приводу якого виник спір, є недійсними на підставі ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок. Позовну заяву позивачем пред`явлено з метою захисту цивільних прав на майно, яке, на його думку, незаконно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій приватного виконавця, а тому відповідачами у цій справі є набувачі реалізованого в межах виконавчого провадження майна.

На адресу суду надійшли пояснення нотаріуса щодо заявленого позову, в яких зазначає, що виходячи з положень ст. 72 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не повинен перевіряти факт належності нерухомого майна колишньому власнику, правовстановлюючі документи, наявність заборон на відчуження, сімейний стан боржника та набувача нерухомого майна, вимагати згоду іншого з подружжя на видачу свідоцтва, оскільки нотаріус посвідчує безспірний факт набуття права власності на майно, а не правочин щодо цього майна. З огляду на це вважає доводи позивача з приводу протиправності дій нотаріуса необґрунтованими.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні позову покликаючись на те, що наявність ухвал про накладення арешту на майно позивача, які постановлені в межах інших справ не на його користь, свідчить про те, що згідно з цими судовими рішеннями позивач є зобов?язаною, а не управненою особою, що не може свідчити про наявність якого-небудь порушеного права позивача, як боржника за виконавчим провадженням №67228700 щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2021 у справі №462/2610/20, в межах якого було реалізовано належне йому майно з приводу якого виник спір у даній справі. Вважає, що арешти, які накладені ухвалами про забезпечення позову, не є перешкодою для примусового звернення стягнення на арештоване майно та подальшої реєстрації речових прав, які набуті на підставі звернення стягнення. Приватний виконавець Білецький І.М. звернув стягнення на об`єкт незавершеної реконструкції індивідуального житлового будинку, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:07:003:0087 на АДРЕСА_3 , який не зареєстровано у встановленому законом порядку, згідно зі ст. 440 ЦПК України та ч. 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 17.12.2021 у справі №462/2610/20, а тому необгрунтованими є доводи позивача про незаконність виконавчих дій в цій частині. Вважає, що поділ спільного майна подружжя фактично використовується учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником та з метою утруднення (унеможливлення) виконання судового рішення про стягнення боргу.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_10 позовні вимоги підтримала, просила задовольнити покликаючись на обставини, аналогічні викладеним у позовній заяві та уточненій позовній заяві. В подальшому, представник позивача ОСОБА_10 у судові засідання не з`являється, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи. Неодноразово від представника позивача поступали клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи те, що судом вже заслухано позицію сторін щодо заявленого позову та досліджено докази по справі, суд приходить до висновку, що неявка представника позивача навіть з поважних причин не перешкоджає подальшому розгляду справи та ухваленню рішення по справі.

Відповідача ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги заперечили, просили відмовити у їх задоволенні, покликаючись на доводи, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлялись про час, дату та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомили.

Заслухавши учасників справи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 у справі №462/1829/21 про забезпечення позову, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 у справі №466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 про виправлення описки) та ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 у справі №465/322/22 про накладення арешту в межах кримінального провадження №42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, накладено арешт на частину майна, яке належало ОСОБА_5 щодо якого виник спір, а саме: 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (в подальшому реалізована на користь переможця торгів ОСОБА_6 ); 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (в подальшому реалізована на користь переможця торгів ОСОБА_6 ); земельна ділянка за кадастровим номером 4622784400:04:012:0002, реєстраційний номер 1767531346227, яка знаходиться за адресою: Львівська обл., Жовківський p., с. Майдан загальною площею 0,12 га, цільове призначення 01.05 для індивідуального садівництва (в подальшому реалізована на користь переможця торгів ОСОБА_8 ; земельна ділянка загальною площею 0,0451 га за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (в подальшому передана стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу).

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 у справі №462/1829/21 про забезпечення позову та ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 у справі №465/322/22 про накладення арешту в межах кримінального провадження №42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, накладено арешт на майно ОСОБА_5 щодо якого виник спір, а саме: 1/2 частки земельної ділянки за кадастровим номером 4610137500:05:006:0238, реєстраційний номер 709624046101, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 0,0716 га., цільове призначення для колективного садівництва (в подальшому реалізована на користь переможця торгів ОСОБА_7 ).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 у справі №465/322/22 в межах кримінального провадження №42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, накладено арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:08:001:0266, реєстраційний номер 616834746101, яка знаходиться за адресою: м. Львів, садівничо-городній кооператив «Мічуринець-природоперетворювач» загальною площею 0,0618 га, цільове призначення 01.05 для індивідуального садівництва (подальшому реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_9 ).

Зі змісту ухвали Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 у справі №465/322/22 вбачається, що арешт на вищезазначену земельну ділянку накладався через необхідність забезпечення конфіскації майна як виду покарання, а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), а не необхідністю запобігання можливості пошкодження, перетворення та відчуження вищевказаного майна як речового доказу.

Ухвала Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 у справі №462/1829/21 в частині земельної ділянки кадастровий номер: 4610137500:07:003:0087, площею 0.0451 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1849032946101 (в подальшому передана стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу) була скасована ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 03.05.2023 у справі №462/1829/21;

Ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 у справі №466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 про виправлення описки) в частині накладення арешту на земельну ділянка загальною площею 0,0451 га за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (в подальшому передана стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу) була скасована постановою Львівського апеляційного суду від 23.02.2023 у справі №466/9293/21.

З матеріалів виконавчого провадження №67228700 щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2021 у справі №462/2610/20 у межах якого здійснювалась реалізація кожного з об?єктів ОСОБА_5 , з приводу яких виник спір, вбачається, що все це спірне майно на момент його реалізації перебувало під одним або декількома обтяженнями згідно з ухвалами суду в інших судових провадженнях, про що було внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна.

Разом з тим, судом встановлено, що до постановлення ухвал про накладення арештів, на які покликається ОСОБА_5 як на підставу позовних вимог, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.05.2020 з метою забезпечення виконання майбутнього рішення у справі №462/2610/20 було забезпечено позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 4 905 615,40 грн., шляхом накладення арешту та заборони відчужувати окремі об`єкти нерухомості, належні ОСОБА_5 на праві власності, які частково співпадають із тими об`єктами, щодо яких постановлена оскаржувана ухвала.

Оскільки рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2021 у справі №462/2610/20 набрало законної сили 04.10.2021, то 21.10.2021 приватним виконавцем Білецьким І.М. відкрито виконавче провадження ВП №67228700 щодо виконання вказаного рішення, у межах якого здійснювалась реалізація майна позивача з приводу якого виник спір у даній справі.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Правовідносини щодо примусового виконання судових рішень серед іншого регулюються Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, Порядком реалізації арештованого майна, який затверджений наказом Міністерства юстиції України №2831/5 від 29.09.2016, а тому саме ці акти підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_5 добровільно не виконав рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2021 у справі №462/2610/20, згідно з яким він є боржником, а приватним виконавцем встановлено відсутність у нього грошових коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

З порівняльного аналізу об?єктів, які були арештовані згідно з ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.05.2020 у справі №462/2610/20 та об?єктів, які були арештовані ухвалами в інших судових провадженнях на які посилається позивач, вбачається, що лише два об?єкти - 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які були реалізовані на користь переможця торгів ОСОБА_6 , не охоплюються арештом, який накладений з метою забезпечення позову в справі №462/2610/20.

Тобто накладення арешту на ці два об?єкти відповідно до ухвали Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 у справі №462/1829/21 про забезпечення позову та ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 у справі №466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 про виправлення описки) здійснено раніше, аніж накладення арешту згідно з постановою приватного виконавця Білецького І.М від 21.10.2021 у межах виконавчого провадження №67228700, оскільки ухвала Залізничного районного суду м. Львова від 29.05.2020 у справі №462/2610/20 не обтяжувала ці два об?єкти.

Ухвала суду про забезпечення позову, зокрема про заборону відчуження нерухомого майна, встановлює обтяження такого майна незалежно від того, зареєстроване це обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи ні.

У пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 зроблено правовий висновок про те, що арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, має ту ж саму мету, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, а саме - подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень.

Таким чином, арешти двох об?єктів - 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які були реалізовані на користь переможця торгів ОСОБА_6 (відповідач-5), які накладені згідно з ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 у справі №462/1829/21 про забезпечення позову та ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 у справі №466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 про виправлення описки) мають вищий пріоритет, аніж арешт накладений на підставі постанови приватного виконавця Білецького І.М від 21.10.2021 у межах виконавчого провадження №67228700.

Ці обставини дозволяють стверджувати, що фактично у спірній ситуації виникла конкуренція між виконанням ухвали суду та рішення суду, яке набрало законної сили.

Законом України «Про виконавче провадження» не встановлено заборон звертати стягнення на майно боржника, на яке накладено арешти або щодо якого встановлені певні заборони.

Частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону (пункт 3 частини четвертої статті 24 вказаного Закону).

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешти, які накладені ухвалами про забезпечення позову, в будь-якому разі не є перешкодою для примусового звернення стягнення на таке майно, а і для подальшої реєстрації набутих на підставі звернення стягнення речових прав.

Відтак, ухвали про накладення арешту на які покликається позивач, не могли стати перешкодою для примусового звернення стягнення на майно боржника у рамках виконавчого провадження №67228700 та постановлення оскаржуваних позивачем актів та постанов приватного виконавця Білецького І.М.

Зазначений висновок повністю узгоджується з правовим висновком, який викладений у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №211/129/18-ц за змістом якого суд не може заборонити державному виконавцеві вживати необхідних заходів щодо своєчасного й повного виконання рішення. Ужиті заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.

Отже, оскаржувані позивачем акти про проведення електронних торгів, якими ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано переможцями, постанова про передачу майна стягувачу в рахунок погашення заборгованості від 20.07.2022, видані свідоцтва та рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:07:003:0087 є такими, що прийняті із дотриманням вимог закону.

Що стосується накладення арешту на об`єкт незавершеної реконструкції індивідуального житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який було передано стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу, то приватний виконавець Білецький І.М. наклав арешт на це майно на підставі ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 17.12.2021 у справі №462/2610/20, а тому спростовуються доводи позивача про незаконність дій виконавця в цій частині.

Разом з тим позов у даній справі пред?явлено з метою оскарження продажу майна на публічних торгах, а вимоги стосуються актів, які засвідчують результати проведення цих торгів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови від 5 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).

У пункті 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №233/4365/18, пункті 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20, пункті 9.66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 викладено правовий висновок про те, що оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту.

Реалізація арештованого майна, шляхом проведення електронних торгів є спеціальною процедурою продажу такого майна, що складається з декількох етапів, які є невід`ємними один від одного та не можуть розглядатися окремо, адже вони є істотними умовами проведення торгів (правочину) (п.8.33 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/11252/22).

Судом встановлено, що основною підставою оскарження продажу спірного майна на публічних торгах слугує порушення публічного порядку, що в силу ст. 228 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.

При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Таким чином, у судовому провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, суд враховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Обгрунтовуючи суть порушеного права ОСОБА_5 покликається на те, що у приватного виконавця не було законних підстав для реалізації належного йому майна з приводу якого виник спір у даній справі, оскільки на момент вчинення приватним виконавцем спірних дій усе належне позивачу майно перебувало під забороною відчуження на підставі: ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 у справі №466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 про виправлення описки); ухвали Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 у справі №462/1829/21 про забезпечення позову; ухвали Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 у справі №465/322/22 про накладення арешту в межах кримінального провадження №42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Тобто порушення своїх прав позивач вбачає у тому, що приватним виконавцем проігноровано обмежувальні заходи, які вжиті по-відношенню до належного йому майна на підставі ухвал суду в інших судових провадженнях, де він виступав зобов?язаною, а не управненою стороною.

З цього приводу суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю.

Аналогічні ознаки притаманні й заходам забезпечення кримінального провадження.

Заходи забезпечення позову та заходи забезпечення кримінального провадження вживаються виключно внаслідок застосування судом норм процесуального законодавства.

Наведене дозволяє суду виснувати, що оскільки вжиття заходів забезпечення позову або заходів забезпечення кримінального провадження є процесуальним інститутом, реалізовуються на підставі норм процесуального права, то відтак породжують для учасників судового процесу виключно процесуальні права (переваги) або обов?язки (обмеження).

Таким чином, заявлений у даній справі позов спрямований не на захист порушеного матеріального права позивача, а з метою захисту процесуальних прав, що, відповідно до ухвал суду про арешт майна на які покликається позивач, виникли в інших осіб, які внаслідок цього стали управненими (наділені певними перевагами вимагати обмеження прав третіх осіб на час судового розгляду).

З огляду на це обгрунтованими є твердження про те, що ухвали про накладення арешту на які покликається позивач, виключно обмежують його права, а не наділяють його новими перевагами, а тому навіть за умови недійсності спірних електронних торгів жодне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушено, що унеможливлює їх судовий захист у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 5, 12, 13, 81, 247, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_5 до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , за участю третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лозинської Оксани Михайлівни про визнання недійсними та скасування актів, визнання недійсною та скасування постанови, скасування державної реєстрації та свідоцтв про право власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його оголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4

Відповідач: приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович, ІНФОРМАЦІЯ_2 , юридична адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6

Відповідач: ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7

Відповідач: ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8

Відповідач: ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9

Відповідач: ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_10

Третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Оксана Михайлівна, юридична адреса: 79016, м.Львів, вул.Я.Мудрого, 1/15.

Повний текст рішення складено 30.05.2024.

Суддя О. І. Баєва