Постанова

від 07.10.2024 по справі 466/6173/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/6173/22 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О. І.

Провадження № 22-ц/811/1833/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Цьони С.Ю.;

відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Дяківа В.Б.;

адвоката Сосули О.О. - представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районногосуду міста Львова від 20 травня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні2022року адвокат Бельдій Наталія Володимирівна в інтересах ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за участю третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лозинської Оксани Михайлівни, про визнання недійсними та скасування актів, визнання недійсною та скасування постанови, скасування державної реєстрації та свідоцтв про право власності, в кінцевій редакції позовних вимог якого просила суд визнати недійсними та скасувати:

-акти приватного виконавця Львівського виконавчого округу Білецького І.М. в рамках виконавчого провадження №67228700 про:

oпроведені електронні торги від 26.11.2021 року, згідно з якими належну позивачу 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1 , було реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_2 ;

oпроведені електронні торги від 02.02.2022 року, згідно з якими належну позивачу 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1 , було реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_2 ;

oпроведені електронні торги від 16.02.2022 року, згідно з якими належну позивачу 1/2 частки земельної ділянки за кадастровим номером 4610137500:05:006:0238, реєстраційний номер 709624046101, яка знаходиться у місті Львові, кооперативне садівниче товариство «Дружба», земельна ділянка № НОМЕР_1 загальною площею 0,0716 га., цільове призначення для колективного садівництва, було реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_5 ;

oпроведені електронні торги від 25.07.2022 року, згідно з якими належну позивачу земельну ділянку за кадастровим номером 4622784400:04:012:0002, реєстраційний номер 1767531346227, яка знаходиться за адресою: Львівська обл., Жовківський pайон, с. Майдан, загальною площею 0,12 га, цільове призначення 01.05 для індивідуального садівництва, було реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_6 ;

oпроведені земельні торги від 27.07.2022 року, згідно з якими належну позивачу земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:08:001:0266, реєстраційний номер 616834746101, яка знаходиться за адресою: м. Львів, садівничо-городній кооператив «Мічуринець-природоперетворювач», загальною площею 0,0618 га, цільове призначення 01.05 для індивідуального садівництва, було реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_7 ;

-визнати недійсною та скасувати постанову приватного виконавця Львівського виконавчого округу Білецького І.М. від 20.07.2022 року в рамках виконавчого провадження № 67228700, згідно з якою належний позивачу об`єкт незавершеної реконструкції індивідуального житлового будинку та земельна ділянка загальною площею 0,0451 га за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , було передано стягувачу ОСОБА_1 у рахунок погашення боргу;

-скасувати проведену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О.М. державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, індексний номер 64281659 від 25.07.2022;

-визнати недійсним та скасувати акт приватного виконавця Львівського виконавчого округу Білецького І.М. в рамках виконавчого провадження № 67228700 від 20.07.2022 року, згідно з яким належний позивачу об`єкт незавершеної реконструкції індивідуального житлового будинку та земельна ділянка загальною площею 0,0451 га за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, за адресою: АДРЕСА_2 , було передано стягувачу ОСОБА_1 ;

-скасувати свідоцтво від 23.08.2022 року, зареєстрованого в реєстрі за № 299, про посвідчення за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеної реконструкції, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:07:003:0087, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ;

-скасувати свідоцтво від 25.07.2022 року, зареєстрованого в реєстрі за №254 про посвідчення за ОСОБА_1 права власності на майно, що складається з: земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:07:003:0087, площею 0,0451 га, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ;

-стягнути з відповідачів судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що у приватного виконавця не було законних підстав для реалізації належного позивачу майна з приводу якого виник спір у даній справі, оскільки на момент вчинення приватним виконавцем спірних дій усе належне позивачу майно перебувало під забороною відчуження на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Львова від 07.10.2021 року у справі № 466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 року про виправлення описки); ухвали Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 року у справі № 462/1829/21 про забезпечення позову, а також ухвали Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 року у справі № 465/322/22 про накладення арешту в межах кримінального провадження № 42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. При цьому відзначає, що вказані обтяження були внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Позивач зазначав,що правочини,на підставіяких відповідачінабули правовласності намайно зприводу якоговиник спір,є недійснимина підставіст.27Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень»,ст.228ЦК України,оскільки порушуютьпублічний порядок.Позовну заявупозивачем пред`явленоз метоюзахисту цивільнихправ намайно,яке (надумку позивача)незаконно вибулоз володінняпозивача внаслідокпротиправних дійприватного виконавця,а томувідповідачами уцій справіє набувачіреалізованого вмежах виконавчогопровадження майна (том 1, а.с. 2-12; том 2, а.с. 156-162; том 3, а.с. 13-15).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (том 4, а.с. 13-17).

Дане рішення оскаржила представник позивача.

Апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм матеріального права.

Вважає, що позивач, як власник спірного майна, яке було передано у власність третім особам шляхом проведення електронних торгів та винесення постанови і акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, «звернувся до суду за захистом права власності, на належне йому нерухоме майно, з метою застерегти таке майно від незаконних дій приватного виконавця, оскільки позивач має правомірні очікування щодо здійснення належного виконавчого провадження та законних електронних торгів стосовно належного йому майна» (том 4, а.с. 36-50).

Апелянт ОСОБА_4 та його представник, адвокат Бельдій Н.В., будучи своєчасно (01.08.2024 року) належним чином повідомленими про апеляційний розгляд справи о 16-00 год. 07жовтня 2024року (том 4, а.с. 72-76), в судове засідання не з`явилися і про причини такої неявки суд не повідомили.

В деньапеляційного розглядусправи (07.10.2024року) до суду поступило клопотання адвоката Микитина Т.М. про відкладення апеляційного розгляду справи: з посиланням на те, що його довіритель, апелянт ОСОБА_4 , 04.10.2024року розірвав договір про надання юридичної (правової) допомоги з адвокатом Бельдій Н.В. і 04.10.2024року уклав такий договір з ним, а відтак адвокат Микитин Т.М. не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи.

Відповідач ОСОБА_1 та йогопредставник, адвокат Дяків В.Б., а також представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Сосула О.О., категорично заперечили проти відкладення апеляційного розгляду справи, покликаючись на те, що сторона апелянта штучно затягує розгляд справи, яка в провадженні судів перебуває вже більше 2 (двох) років.

Частиною 1 статті 42 ЦПК України встановлено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

В розумінні ЦПК України, позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до суду. Як ініціатор судового розгляду справи, позивач насамперед має активно, не зловживаючи, використовувати власні процесуальні права. При цьому визначальними процесуальними обов`язками позивача є забезпечення представництва власних інтересів при розгляді справи.

Як вбачається зі змісту частини 3 статті 2 ЦПК України, неприпустимість зловживання процесуальними правами відноситься до основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Статтею 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами і що зловживання процесуальнимправами недопускається (частина 1).

Крім цього, статтею 44 ЦПК України встановлено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи (частина 2) і що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами (частина 4).

А Цивільним кодексом України встановлено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13) і порушення цього положення може бути правовою підставою для відмови у захисті цивільного права та інтересу особи (частина 3 статті 16).

Як вбачається з вищенаведеного, цивільним та цивільно-процесуальним законодавством встановлено, що особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Дана справа перебуває в провадженні судів з серпня 2022 року, тобто вже більше 2 (двох) років.

Як стверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_4 жодного разу в судові засідання не з`являвся, а його представник неодноразово подавала до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи.

Незважаючи на те, що апелянту та його представниці ще 01 серпня 2024 року стало відомо про апеляційний розгляд справи 07 жовтня 2024 року, однак договір між ними було розірвано (з укладенням нового з іншим представником) лише 04 жовтня 2024 року.

За вищенаведених обставин в їх сукупності колегія суддів вважає можливим апеляційний розгляд справи у відсутності апелянта та його представника на підставі наявних у ній даних та доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони відповідачів та їхніх представників (що з`явилися в судове засідання), перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Як стверджується матеріалами справи, предметом позовних вимог в даній справі є визнання недійсними та скасування актів приватного виконавця Львівського виконавчого округу Білецького І.М. в рамках виконавчого провадження № 67228700 про проведення ряду електронних торгів, на яких окремі об`єкти нерухомості, належні на праві власності позивачу, були реалізовані відповідачам, як переможцям цих торгів, та похідних від цих торгів подальших дій, як то: визнання недійсною та скасування постанови та акта приватного виконавця про передачу об`єкта незавершеної реконструкції індивідуального житлового будинку та земельної ділянки стягувачу ОСОБА_1 у рахунок погашення боргу; скасування проведеної приватним нотаріусом державної реєстрації права власності на згадані об`єкти за ОСОБА_1 та свідоцтв про право власності ОСОБА_1 на ці об`єкти.

Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (в тому числі і позивачем/апелянтом) те, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2021 року у справі № 462/2610/20 (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року та постановою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року) стягнуто з ОСОБА_4 (позивача у даній справі) на користь ОСОБА_1 (відповідача у даній справі) заборгованість у розмірі 4905 615 грн. 40 коп. та 10201 грн. судового збору, однак це рішення суду ОСОБА_4 до цього часу не виконав.

Згідно статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 року у справі №1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 року у справі №3-368/2018 (5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Правовідносини щодо примусового виконання судових рішень серед іншого регулюються Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 року, Порядком реалізації арештованого майна, який затверджений наказом Міністерства юстиції України №2831/5 від 29.09.2016 року, а тому саме ці акти підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частиною 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Як вже зазначалося вище, ОСОБА_4 добровільно не виконав рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2021 року у справі №462/2610/20, а тому 21.10.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. було відкрито виконавче провадження ВП №67228700 з примусового виконання виконавчого листа №462/2610/20 виданого 21.10.2021 року Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 4 905615 грн. 40 коп. та 10 201 грн. судового збору.

У ході проведення виконавчих дій у зазначеному виконавчому провадженні приватним виконавцем Білецьким І.М. встановлено, що у боржника ОСОБА_4 відсутні кошти для повернення коштів стягувачу. Однак, серед іншого, виконавцем встановлено, що боржнику ОСОБА_4 належить на праві власності нерухоме майно, яке не зареєстроване у встановленому законом порядку.

Законодавець у абзаці другому частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції яка діяла на момент вчинення оспорюваних позивачем дій) визначив, що у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Крім того, частинами 10 та 11 ст. 440 ЦПК України законодавець визначив, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Користуючись правом, передбаченим ст. 440 ЦПК України та ч. 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», а також обов`язком щодо вжиття заходів примусового виконання судового рішення, приватний виконавець Білецький І.М. звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 17.12.2021 року у справі №462/2610/20 (залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20.06.2022 року) суд надав дозвіл приватному виконавцеві Білецькому І.М. на звернення стягнення на об`єкт незавершеної реконструкції індивідуального житлового будинку, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:07:003:0087 на АДРЕСА_2 .

Отже, судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що боржнику ОСОБА_4 належало на праві власності нерухоме майно, яке не зареєстроване у встановленому законом порядку, а саме - об`єкт незавершеної реконструкції індивідуального житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_2 , та надано дозвіл приватному виконавцеві Білецькому І.М. звернути на нього стягнення у виконавчому провадженні ВП №67228700, що і було зроблено.

Судове рішення є обов`язковим до виконання (ст. 1291 Конституції України). Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).

Згідно усталеної судової практики факти, установлені в прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиційність у процесуальному праві виражена як обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів. Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того самого питання між тими самими сторонами.

Зазначеним повністю спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що на момент постановлення ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 17 грудня 2021 року у справі №462/2610/20 такого об`єкту нерухомого майна, як «Об`єкт незавершеної реконструкції індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 », не існувало, а відтак неіснуюче майно не могло бути передано стягувачу в рахунок погашення боргу.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що арештоване у виконавчому провадженні ВП №67228700 перебувало під забороною відчуження відповідно до забороняючих ухвал і це перешкоджало виконавцеві звертати стягнення на таке майно, колегія суддів зазначає наступне.

Посилання апелянта на ухвалу про забезпечення позову до пред`явлення позову Шевченківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2021 року та ухвалу про виправлення описки від 11 жовтня 2021 року по справі № 466/9293/21 в рамках цивільної справи № 466/9661/21 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

В першу чергу слід зазначити, що дана ухвала в частині накладення арешту на земельну ділянку загальною площею 0,0451 га за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (в подальшому передана стягувачу ОСОБА_1 у рахунок погашення боргу) була скасованою постановою Львівського апеляційного суду від 23.02.2023 року у справі № 466/9293/21.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року по справі № 317/3272/16-ц зазначено, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналогічні по суті висновки зроблено і у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі № 723/826/19, від 11.11.2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 22.10.2018 року у справі № 654/1528/17 та від 03.04.2019 року у справі № 726/831/15-ц.

Верховний Суд, вирішуючи справу № 220/2751/18 (провадження № 61-2853св20) предметом спору у якій були вимоги позивача про визнання недійсними проведених 23 листопада 2018 року електронних торгів щодо продажу арештованого майна з підстав порушення їх процедури і порядку у зв`язку із арештом такого майна, який було накладено ухвалою суду про забезпечення позову у справі про поділ майна подружжя, у постанові від 15 вересня 2021 року зазначив, що «доводи касаційної скарги, що ухвала суду про забезпечення позову, зокрема про заборону відчуження нерухомого майна, встановлює обтяження такого майна, отже, є підставою для визнання електронних торгів недійсними, є безпідставними, з огляду на таке.

Верховний Суд у цій справі зазначає, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза увагою такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, провадження № 61-156св17.

З огляду на встановлені судами обставини справи правочин з продажу належного С(Ф)Г "Прометей"майна під час дії заходів забезпечення позову третьої особи, що має самостійні вимоги на автозаправну станцію "Янісоль", не порушує його прав чи законних інтересів", у рахунок погашення боргу якого зараховано вартість спірного майна».

Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , як подружжя, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора ОСОБА_1 і намагалися у такий спосіб перешкодити виконанню рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором позики, згоду на отримання якої ОСОБА_8 надала у нотаріуса (встановлено рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2021 року у справі № 462/2610/20).

Щодо посилань апелянта на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 року у справі № 462/1829/21 про забезпечення позову, то слід зазначити, що матеріалами справи підтверджується те, що ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 03.05.2023 року скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою судді Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 року, зокрема і на земельну ділянку кадастровий номер: 4610137500:07:003:0087, площею 0.0451 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1849032946101 (том 2, а.с. 231-234).

Крім того, колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 року у справі № 465/322/22 про накладення арешту в межах кримінального провадження № 42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що все майно боржника було арештованим згідно з постановою приватного виконавця Білецького І.М від 21.10.2021 року у межах виконавчого провадження №67228700, тобто - ще до того, як Франківський районний суд міста Львова постановив 01.06.2022 року у справі № 465/322/22 ухвалу про накладення арешту в межах кримінального провадження № 42021142080000092.

У пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 922/3537/17 зроблено правовий висновок про те, що арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, має ту ж саму мету, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, а саме - подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що судом першої інстанції вірно проаналізовано та встановлено, яке саме майно та коли було арештованим згаданими вище ухвалами і які це має правові наслідки.

Так, матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 року у справі № 462/1829/21 про забезпечення позову, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 року у справі №466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали цього ж суду від 11.10.2021 про виправлення описки) та ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 року у справі № 465/322/22 про накладення арешту в межах кримінального провадження №42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, накладено арешт на частину майна, яке належало ОСОБА_4 щодо якого виник спір, а саме: 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (в подальшому реалізована на користь переможця торгів ОСОБА_2 ); 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (в подальшому реалізована на користь переможця торгів ОСОБА_2 ); земельну ділянку за кадастровим номером 4622784400:04:012:0002, реєстраційний номер 1767531346227, яка знаходиться за адресою: Львівська обл., Жовківський p., с. Майдан загальною площею 0,12 га, цільове призначення 01.05 для індивідуального садівництва (в подальшому реалізована на користь переможця торгів ОСОБА_6 ; земельну ділянку загальною площею 0,0451 га за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (в подальшому передана стягувачу ОСОБА_1 у рахунок погашення боргу).

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 року у справі № 462/1829/21 про забезпечення позову та ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 01.06.2022 року у справі № 465/322/22 про накладення арешту в межах кримінального провадження № 42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, накладено арешт на майно ОСОБА_4 щодо якого виник спір, а саме: 1/2 частки земельної ділянки за кадастровим номером 4610137500:05:006:0238, реєстраційний номер 709624046101, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 0,0716 га., цільове призначення для колективного садівництва (в подальшому реалізована на користь переможця торгів ОСОБА_5 ).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 року у справі №465/322/22 в межах кримінального провадження №42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, накладено арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:08:001:0266, реєстраційний номер 616834746101, яка знаходиться за адресою: м. Львів, садівничо-городній кооператив «Мічуринець-природоперетворювач», загальною площею 0,0618 га, цільове призначення 01.05 для індивідуального садівництва (в подальшому реалізовано на користь переможця торгів ОСОБА_7 ).

Зі змісту ухвали Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 року у справі № 465/322/22 вбачається, що арешт на вищезазначену земельну ділянку накладався через необхідність забезпечення конфіскації майна як виду покарання, а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), а не необхідністю запобігання можливості пошкодження, перетворення та відчуження вищевказаного майна як речового доказу.

Ухвала Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 року у справі № 462/1829/21 в частині земельної ділянки кадастровий номер: 4610137500:07:003:0087, площею 0.0451 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1849032946101 (в подальшому передана стягувачу ОСОБА_1 у рахунок погашення боргу) була скасованою ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 03.05.2023 року у справі № 462/1829/21.

Ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 року у справі №466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 про виправлення описки) в частині накладення арешту на земельну ділянка загальною площею 0,0451 га за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (в подальшому передана стягувачу ОСОБА_1 у рахунок погашення боргу) була скасованою постановою Львівського апеляційного суду від 23.02.2023 року у справі № 466/9293/21.

З матеріалів виконавчого провадження № 67228700 щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2021 року у справі № 462/2610/20, у межах якого здійснювалась реалізація кожного з об`єктів ОСОБА_4 з приводу яких виник спір, вбачається, що все це спірне майно на момент його реалізації перебувало під одним або декількома обтяженнями згідно з ухвалами суду в інших судових провадженнях, про що було внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Разом з тим, судом встановлено, що до постановлення ухвал про накладення арештів, на які покликається ОСОБА_4 як на підставу позовних вимог, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.05.2020 року з метою забезпечення виконання майбутнього рішення у справі № 462/2610/20 було забезпечено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 4 905615 грн. 40 коп., шляхом накладення арешту та заборони відчужувати окремі об`єкти нерухомості, належні ОСОБА_4 на праві власності, які частково співпадають із тими об`єктами, щодо яких постановлена оскаржувана ухвала.

Оскільки рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2021 року у справі № 462/2610/20 набрало законної сили 04.10.2021 року, то 21.10.2021 року приватним виконавцем Білецьким І.М. відкрито виконавче провадження ВП № 67228700 щодо виконання вказаного рішення та накладено арешти на спірне майно, з приводу якого виник спір у даній справі.

З порівняльного аналізу об`єктів, які були арештовані згідно з ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.05.2020 року у справі № 462/2610/20 і приватним виконавцем, та об`єктів, які були арештовані ухвалами в інших судових провадженнях (на які посилається апелянт), вбачається, що лише два об`єкти - 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які були реалізовані на користь переможця торгів ОСОБА_2 , не охоплюються арештом, який накладений з метою забезпечення позову та виконання рішення в справі №462/2610/20.

Тобто, накладення арешту на ці два об`єкти відповідно до ухвали Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 року у справі № 462/1829/21 про забезпечення позову та ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 року у справі № 466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 про виправлення описки) здійснено раніше від накладення арешту постановою приватного виконавця Білецького І.М від 21.10.2021 року у межах виконавчого провадження №67228700, оскільки ухвала Залізничного районного суду м. Львова від 29.05.2020 року у справі № 462/2610/20 не обтяжувала ці два об`єкти.

Ухвала суду про забезпечення позову, зокрема - про заборону відчуження нерухомого майна, встановлює обтяження такого майна незалежно від того, зареєстроване це обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи ні.

У пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 922/3537/17 зроблено правовий висновок про те, що арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, має ту ж саму мету, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, а саме - подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень.

Таким чином, арешти двох об`єктів - 1/2 частки нежитлового приміщення, будівлі їдальні, загальною площею 909,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які були реалізовані на користь переможця торгів (відповідача) ОСОБА_2 , які накладені згідно з ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 року у справі № 462/1829/21 про забезпечення позову та ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 року у справі №466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 року про виправлення описки) мають вищий пріоритет над арештом накладеним постановою приватного виконавця Білецького І.М від 21.10.2021 року у межах виконавчого провадження № 67228700.

Наведені обставини дозволяють стверджувати, що фактично у спірній ситуації виникла конкуренція між виконанням ухвали суду та рішення суду, яке набрало законної сили.

Однак, слід зазначити, що Законом України «Про виконавче провадження» не встановлено заборон звертати стягнення на майно боржника, на яке накладено арешти або щодо якого встановлені певні заборони.

Частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону (пункт 3 частини четвертої статті 24 вказаного Закону).

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешти, які накладені ухвалами про забезпечення позову, в будь-якому разі не є перешкодою для примусового звернення стягнення на таке майно, а і для подальшої реєстрації набутих на підставі звернення стягнення речових прав.

Відтак, ухвали про накладення арешту, на які покликається позивач, не могли стати перешкодою для примусового звернення стягнення на майно боржника у рамках виконавчого провадження № 67228700 та постановлення оскаржуваних позивачем актів та постанов приватного виконавця Білецького І.М.

Зазначений висновок повністю узгоджується з правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №211/129/18-ц, за змістом якого суд не може заборонити державному виконавцеві вживати необхідних заходів щодо своєчасного й повного виконання рішення. Ужиті заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити також і те, що позивачем заявлено вимоги про визнання недійсними та скасування актів приватного виконавця Львівського виконавчого округу Білецького І.М. в рамках виконавчого провадження №67228700, визнати недійсною та скасувати постанову приватного виконавця Львівського виконавчого округу Білецького І.М. від 20.07.2022 року в рамках виконавчого провадження №67228700, скасувати проведену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О.М. державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:07:003:0087, індексний номер 64281659 від 25.07.2022 року, скасувати свідоцтво від 23.08.2022 року, зареєстроване в реєстрі за № 299 про посвідчення за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеної реконструкції, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:07:003:0087, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; скасувати свідоцтво від 25.07.2022, зареєстроване в реєстрі за №254 про посвідчення за ОСОБА_1 права власності на майно, що складається з земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:07:003:0087, площею 0,0451 га, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року по справі № 361/4957/19 (провадження № 61-3927св23) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року по справі №233/4365/18 прийшов до висновку про те, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частин першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові від 29 червня 2022 року року у справі № 727/10017/18 (провадження №61-7337св21) Верховний Суд зробив висновок про те, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. […] Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».

У пункті 35 постанови від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача».

У постанові від 28 червня 2023 року в справі № 212/11434/21 (провадження № 61-4651св23) Верховний Суд зазначив, що «видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)».

Таким чином, вимоги про визнання недійсними протоколу проведення торгів, акта про проведені електронні торги та про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права, оскільки відновлення прав позивача охоплюється заявленою позивачем вимогою про визнання недійсними прилюдних торгів.

Отже, враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними та скасування актів приватного виконавця Львівського виконавчого округу Білецького І.М. в рамках виконавчого провадження №67228700 про проведені електронні та земельні торги, визнаня недійсною та скасування постанови, скасування свідоцтв та державної реєстрації без заявлення вимог про визнання недійсними електронних (прилюдних) торгів є неналежними та неефективними способами захисту порушеного права, з якими звернувся ОСОБА_4 до суду.

Також, слід зазначити і наступне. Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Як вже зазначалося вище, особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 року у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 року у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 року у справі № 904/7841/21).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Таким чином, у судовому провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, має враховуватися, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові: наведена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №910/15262/18 та від 03.03.2020 року у справі №910/6091/19.

Обґрунтовуючи суть порушеного права ОСОБА_4 покликається на те, що у приватного виконавця не було законних підстав для реалізації належного йому майна з приводу якого виник спір у даній справі, оскільки на момент вчинення приватним виконавцем спірних дій усе належне позивачу майно перебувало під забороною відчуження на підставі: ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2021 року у справі № 466/9293/21 про забезпечення позову (з урахуванням ухвали від 11.10.2021 про виправлення описки); ухвали Жовківського районного суду Львівської області від 02.08.2021 року у справі №462/1829/21 про забезпечення позову; ухвали Франківського районного суду м. Львова від 01.06.2022 року у справі №465/322/22 про накладення арешту в межах кримінального провадження №42021142080000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Тобто, порушення своїх прав позивач вбачає у тому, що приватним виконавцем проігноровано обмежувальні заходи, які вжиті по-відношенню до належного йому майна на підставі ухвал суду в інших судових провадженнях, де він виступав зобов`язаною, а не управненою стороною.

З цього приводу необхідно звернути увагу на те, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю.

Аналогічні ознаки притаманні й заходам забезпечення кримінального провадження.

Заходи забезпечення позову та заходи забезпечення кримінального провадження вживаються виключно внаслідок застосування судом норм процесуального законодавства.

Наведене дозволяє виснувати, що оскільки вжиття заходів забезпечення позову або заходів забезпечення кримінального провадження є процесуальним інститутом, реалізовуються на підставі норм процесуального права, то відтак породжують для учасників судового процесу виключно процесуальні права (переваги) або обов`язки (обмеження).

Таким чином, заявлений у даній справі позов спрямований не на захист порушеного матеріального права позивача, а з метою захисту процесуальних прав, що, відповідно до ухвал суду про арешт майна на які покликається позивач, виникли в інших осіб (!), які внаслідок цього стали управненими (наділені певними перевагами вимагати обмеження прав третіх осіб на час судового розгляду).

Відтак, ухвали про накладення арешту, на які покликається позивач, виключно обмежують його права, а не наділяють його новими перевагами, а тому навіть за умови недійсності спірних електронних торгів жодне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес позивача не може бути порушено, що унеможливлює їх судовий захист у даній справі.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 , залишити без задоволення, а рішенняШевченківського районногосудуміста Львовавід 20травня 2024року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 10 жовтня 2024 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.