Постанова

від 30.05.2024 по справі 910/17551/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2024 р. Справа№ 910/17551/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Барсук М.А.

при секретарі: Реуцька Т.О.

без участі представників сторін, у спрощеному провадження у відповідності до вимог ст. 247 Господарського процесуального кодексу України розглянувши апеляційну скаргу приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2024

у справі №910/17551/23 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком-ЗП"

до приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес"

про стягнення 55 835, 09 грн,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 55 835, 09 грн., з яких: 6 948,16 - пені, 13 675,86 грн - 3% річних та 35 211,07 грн інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.02.2024 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком-ЗП" задоволено повністю. Стягнуто з приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком-ЗП" пеню у розмірі 6 948 грн 16 коп., 3% річних у розмірі 13 675 грн 86 коп., інфляційні втрати у розмірі 35 211 грн 07 коп., витрати зі сплати судового збору у сумі 2 684 грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що в рамках справи №910/11541/22 позивачем було заявлено вимоги про стягнення 690 413,20 грн основного боргу, 27 572,50 грн - пені, 50 789,01 грн - інфляційних та 3 747,60 - 3% річних за період з 24.02.2022 по 07.07.2022. Сума коштів що була присуджена рішенням у справі №910/11541/22 була сплачена відповідачем лише 28.06.2023. Факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару в сумі 690 413,20 у спірний період (по 27.06.2023) підтверджено матеріалами справи, тому вимоги позивача щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних, нарахованих у період з 28.10.2022 (дата звернення з позовом у справі №910/11541/22) по 28.06.2023 (дата сплати заборгованості за рішенням суду у справі №910/11541/22) що не охоплений рішенням суду у справі №910/11541/22 є обґрунтованими та доведеними.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, приватна науково-виробнича компанія "Інтербізнес" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі №910/17551/23 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що виконав свої зобов`язання в повному обсязі, проте незважаючи на це судом першої інстанції нараховано пеню, інфляційні та 3% річних , після винесення рішення у справі №910/11541/22. Також судом першої інстанції не було взято до уваги наявність форс-мажорних обставин, що звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань. Так в оскаржуваному рішення не було взято до уваги клопотання про зменшення пені.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 апеляційну скаргу у справі №910/17551/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 витребувано у господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17551/23. Відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі №910/17551/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

14.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/17551/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 апеляційну скаргу приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі №910/17551/23 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору у розмірі 4026, 00 грн. Роз`яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

26.03.2024 через систему "Електронний суд" Північного апеляційного господарського суду скаржником на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху було подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" та ухвалено здійснювати розгляд в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

07.02.2024 через канцелярію суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.02.2022 між позивачем (як постачальником) та відповідачем (як покупцем) було укладено договір поставки №ККЗ-1802/2022 (надалі - договір) (а.с.21-29).

Пунктом 1.1. договору визначено, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити: шрот соняшниковий, та/або шрот соєвий, та/або макуху соєву, та/або олію соєву, та/або олію соняшникову, та або інші білкові продукти (далі - товар).

У відповідності до пункту 2.1. договору умови, строки поставки, асортимент, кількість та ціна товару, який поставляється відповідно до договору, визначається сторонами у специфікаціях (додатках) до цього договору, які є невід`ємними частинами цього договору. Під партією товару, сторони розуміють кількість товару фактично прийнятої покупцем по одній видатковій накладній.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що датою поставки товару/партії товару вважається дата підписання належним представником покупця видаткової накладної на фактично прийнятий покупцем товар/партію товару, що проводиться після розвантаження в місці призначення (поставки), а саме: склад покупця за адресою: 02089, м. Київ, просп. Броварський 99.

Згідно з пунктом 4.4. договору розрахунки за поставлений згідно договору товар здійснюються шляхом перерахунку коштів покупцем на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі або повідомлений постачальником покупцю згідно умов цього договору, у наступному порядку: - 80% вартості товару згідно відповідної специфікації (додатку) - не пізніше 3-х (трьох) банківських днів після розвантаження товару в місці (поставки) призначення та підписання видаткової накладної покупцем, - 20 % вартості товару згідно відповідної специфікації (додатку) - після реєстрації податкової накладної та надання всіх супровідних документів, згідно п. 3.7 цього договору.

Оплата вважається здійсненою в момент списання грошових коштів з банківського рахунку покупця (п. 4.5. договору).

Пунктом 6.4 договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати або не повної оплати товару в строки, зазначені у даному договорі, покупець зобов`язується на вимогу постачальника сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення платежу від вартості неоплаченого або частково неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше 5% від суми простроченого грошового зобов`язання. Дана пеня не застосовується до попередньої оплати, яку повинен здійснити покупець.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого на підставі договору поставки товару, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 690 413,20 грн основного боргу за товар, 33 061,85 грн - пені , 60 164,37 грн - інфляційних втрат та 4 270,97 грн - 3% річних, за загальний період з 24.02.2022 по 07.07.2022 по кожній накладній окремо). (а.с.12-14)

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі №910/11541/22, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком-ЗП» 690 413, 20 грн основного боргу, 50 789, 01 грн інфляційних втрат (загальний період з 24.02.2022 по 07.07.2022), 3 747, 60 грн 3% річних (загальний період з 24.02.2022 по 07.07.2022), 27 572, 50 грн пені (загальний період з 24.02.2022 по 07.07.2022) та 11 587, 83 грн судового збору, в іншій частині відмовлено. (а.с.30-37)

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі № 910/11541/22 набрало законної сили.

З матеріалів справи вбачається, що рішення у справі 910/11541/22 було виконано в повному обсязі відповідачем 28.06.2023, що підтверджується банківською випискою по остовому рахунку позивача за 28.06.2023. (а.с.38)

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що остаточне перерахування позивачу стягнутої на підставі рішення господарського суду м. Києва від 18.01.2023 року у справі №910/11541/22 заборгованості відповідач здійснив лише 28.06.2023, а тому позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача пені - 6 948,16 грн. (за період з 28.10.2022 по 14.02.2023), інфляційних втрат у сумі 35 211,07 грн (за період 28.10.2022 по 27.06.2023) та 3% річних у сумі 13 675,86 грн (за період з 28.10.2022 по 27.06.2023).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що в рамках справи №910/11541/22 рішенням господарського суду міста Києва було стягнуто заборгованість з оплати поставленого товару в сумі 690 413,20 грн , виконано відповідачем лише 28.06.2023. Отже, вимоги позивача щодо стягнення пені (за період з 28.10.2022 по 14.02.2023), 3% річних та інфляційних нарахованих (за період з 28.10.2022 по 27.06.2023), за прострочення виконання зобов`язання по рішенню суду у справі №910/11541/22 є обґрунтованими та доведеними.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» і від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з матеріалами справи, рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі №910/11541/22 встановлено факт наявності у відповідача перед позивачем грошового зобов`язання з оплати поставленого на підставі Договору товару у розмірі 690 413,20 грн, а також факт прострочення виконання відповідачем цього грошового зобов`язання. Зазначене рішення залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023.

Оскільки у справі №910/11541/22 брали участь ті самі особи, що і у даній справі, в силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі №910/11541/22, повторного доказування не потребують.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 610 та 612 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у ст.ст. 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов`язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Як свідчать матеріали справи, та було встановлено судом першої інстанції, в рамках справи №910/11541/22 позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 24.02.2022 по 07.07.2022.

В свою чергу, наявною у справі банківською випискою підтверджується, що присуджена до стягнення рішенням суду у справі №910/11541/22 сума коштів була перерахована відповідачем позивачу лише 28.06.2023 (а.с. 38)

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару в сумі 690 413,20 грн у спірний період (з 24.02.2022 по 07.07.2022), вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 35 211,07 грн та 3% річних у розмірі 13 675,86 грн за період з 28.10.2022 по 27.06.2023 (не охоплений рішення суду у справі №910/11541/22) є обґрунтованими та правомірно були задоволенні, а з огляду на відмінність предмета спору у справі №910/11541/22 та в даній справі №910/17551/23 відсутні правові підстави для закриття провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач виконав рішення суду в повному обсязі, у зв`язку з чим неправомірним є нарахування на підставі ст. 625 ЦК України втрат від інфляції та трьох відсотків річних є необґрунтованими, оскільки в добровільному порядку, після набрання законної сили рішення у справі №910/11541/22, відповідач не виконав рішення, а зазначене рішення було виконано ним лише 28.06.2023.

В постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 у справ № 908/1394/17 зазначено, що виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнових права та інтересів кредитора шліхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку щодо стягнення на користь позивача 3% річних в розмірі 13 675,86 грн та інфляційних втрат 35 211,07 грн за загальний період 28.10.2022 по 27.06.2023.

Стосовно нарахування пені, колегія суддів зазначає, що періоду за який наступають прострочення виконання зобов`язань припадає на період обрахований при подачі першої позовної заяви (у справі №910/11541/22), а рішенням від 18.01.2023 вже було стягнуто з відповідача пеню у розмірі 27 572,50 грн., в свою чергу умовами договору сторонами не було погоджено іншого строку нарахування пені, ніж передбачено ч. 6 ст.232 ГК України.

Як вже зазначалось вище, за умовами п. 6.4 договору - у випадку прострочення оплати або не повної оплати товару в строки, зазначені у даному договорі, покупець зобов`язується на вимогу постачальника сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення платежу від вартості неоплаченого або частково неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше 5% від суми прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Колегією суддів встановлено, що розрахунки пені позивачем здійснено без урахування ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто за період більший ніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а саме 28.10.2022 по 14.02.2023.

Також, колегія суддів зазнає, що положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не можуть розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України).

Таким чином, умови даної статті застосовуються, якщо, зокрема, у Договорі сторони не погодили та не встановили чіткі межі щодо строку нарахування штрафних санкцій

Враховуючи що, умовами п. 6.4 договору не встановлені інші строки нарахування пені, ніж визначені ч.6 ст. 232 ГК України, а відповідно рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі 910/11541/22 вже було задоволено вимоги щодо стягнення пені в розмірі 27 572,50 грн. за загальний період з 24.02.2022 по 07.07.2022, розрахований судом по кожній накладній окремо, тому відсутні підстави для нарахування позивачем пені поза межами строку у даній справі №910/17551/23.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що належному виконанню зобов`язання з оплати отриманого товару по договору поставки перешкоджала наявність форс - мажорних обставин, а саме втрата майна під час повномасштабного вторгнення Російської федерації, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідачем не було подано до матеріалів справи доказів настання форс-мажорних обставин на підтвердження своїх посилань. Як виходить з усталеної практики, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язань , повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду в постанові від 30.11.202 у справі №910/785/17

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК).

Приписами ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Статтею 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44 (5) (далі Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно з п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

За результатами розгляду заяви і наданих документів та прийняття рішення уповноваженою особою щодо можливості засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за наявністю підстав, видає Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.10 Регламенту).

Разом з тим, відповідний Сертифікат, виданий відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати України» та Регламенту, в матеріалах даної справи відсутній, як і відсутні докази, що відповідач звертався до ТПП України або відповідної регіональної ТПП особисто для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які перешкоджали йому здійснювати господарську діяльність.

Колегія суддів зазначає, що підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію проти України повинно супроводжуватися конкретними доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк.

Разом з тим, відповідачем не було подано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) .

Також, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача з боку відповідача про настання для останнього форс-мажорних обставин у відповідності до п. 7.3 договору поставки.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що посилання апелянта на те, що введення воєнного стану на території України є форс-мажорними обставинами та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору, не можуть бути належними доказами, оскільки сторони у договорів визначили порядок та строки повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин та отримання сертифікату Торгово-промислової палати про їх настання.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс частково помилкове рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частково задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2024 р. підлягає скасуванню в частині стягнення пені.

Оскільки, апеляційна скарга задоволена частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги розподіляються пропорційно.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2024 року у справі № 910/17551/23 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2024 року у справі № 910/17551/23 скасувати в частині стягнення пені в розмірі 6 948,16 грн.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2024 року у справі № 910/17551/23 залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком -ЗП» (03195, міста Київ, вул. Рудницького Степана, будинок 2-В приміщення 24, код ЄДРПОУ 44054364) на користь приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (03115, міста Київ, проспект Берестейський, будинок 121 В, офіс 106, код ЄДРПОУ 01200244) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 500,83 грн.

Стягнути з приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (03115, міста Київ, проспект Берестейський, будинок 121 В, офіс 106, код ЄДРПОУ 01200244) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком -ЗП» (03195, міста Київ, вул. Рудницького Степана, будинок 2-В приміщення 24, код ЄДРПОУ 44054364) судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2 350,11 грн.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/17551/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Барсук