Рішення

від 22.05.2024 по справі 903/1294/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 травня 2024 року Справа № 903/1294/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, м. Луцьк

до відповідача 1: Берестечківської міської ради, м. Берестечко

до відповідача 2: Комунального підприємства Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства, м. Берестечко

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України.

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння

Представники сторін:

прокурор: Присяжнюк Ірина Богданівна, службове посвідчення №071756 від 01.03.2023;

від позивача: не прибули

від відповідач 1: Якимчук Олег Миколайович;

від відповідача 2: Єлов Віталій Андрійович, посвідчення адвоката №92 від 18.08.1993;

від третьої особи: не прибули

Встановив: Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся з позовом до Берестечківської міської ради та просить суд: витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Берестечківської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0720885800:00:001:0111, площею 31,2298 га.

Позовна заява обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та накладається на землі лісового фонду та перебуває в користуванні державного підприємства, проте Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, відтак прокурор доводить, що вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.02.2024. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України.

22.01.2024 від Берестечківської міської ради через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх.№ 01-75/576/24 від 22.01.2024, у якому просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

07.02.2024 від Берестечківської міської ради через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла заява за вх.№ 01-74/245/24 від 07.02.2024 у якій просить суд відкласти підготовче засідання у справі та залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача КП Берестечківське ВУЖКГ.

08.02.2024 від Волинської обласної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання за вх.№ 01-75/1188/24 від 08.02.2024 у якому просить суд залучити комунальне підприємство Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства до участі у справі як співвідповідача; прийняти уточнення позовних вимог, яке полягає у викладенні пункту 2 прохальної частини позовної заяви у наступній редакції: Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Берестечківської міської ради та постійного користування комунального підприємства Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства земельну ділянку з кадастром номером 0720885800:00:001:011 площею 31, 2298 га..

Ухвалою суду від 08.02.2024 відкладено підготовче судове засідання на 06.03.2024, задоволено заяву Волинської обласної прокуратури про залучення співвідповідачем у справі КП Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства, залучено співвідповідачем у справі: КП Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства, запропоновано співвідповідачу не пізніше 15-ти днів з дня отримання даної ухвали подати відзив на позовну заяву із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, зобов`язано прокурора надіслати копію позовної заяви з додатками співвідповідачу про що докази надати суду.

12.02.2024 від Заступник керівника Луцької окружної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла відповідь на відзив за вх.№ 01-75/1261/24 від 12.02.2024.

04.03.2024 від Берестечківської міської ради через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли заперечення на відповідь на відзив за вх.№ 01-75/1840/24 від 04.03.2024.

05.03.2024 від Волинської обласної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла заява про забезпечення позову за вх.№01-74/455/24 від 05.03.2024.

Ухвалою суду від 06.03.2024 постановлено заяву заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову за вх.№01-74/455/24 від 05.03.2024 задоволити частково. Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 0720885800:00:001:0111 та заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки, в тому числі набуття, зміну, припинення речових прав на нерухоме майно (права власності, користування (оренди, найму, точно), обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження, тощо), яка є предметом спірних правовідносин, до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви. Заборонено державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0720885800:00:001:0111, яка є предметом спірних відносин, до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви. Заборонено Берестечківській міській раді вчиняти дії щодо використання та розпорядження лісовими насадженнями в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0720885800:00:001:0111, вчинення щодо них будь-яких інших дій та укладення правочинів. Заборонено комунальному підприємству Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства вчиняти дії щодо використання та розпорядження лісовими насадженнями в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0720885800:00:001:0111, вчинення щодо них будь-яких інших дій та укладення правочинів. В решті заяви відмовлено. Відкладено підготовче засідання на 27.03.2024.

11.03.2024 від Комунального підприємства Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх.№ 01-74/474/24 від 11.03.2024 у якому просить суд залишити позов без розгляду, а у разі розгляду даного клопотання по суті відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

18.03.2024 від Заступник керівника Луцької окружної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла відповідь на відзив за вх.№ 01-75/2216/24 від 18.03.2024 та заперечення за вх. №01-75/2219/24 на клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду.

21.03.2024 від Комунального підприємства Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву за вх.№01-75/2301/24 від 21.03.2024.

25.03.2024 від Заступник керівника Луцької окружної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли письмові пояснення на доповнення до відзиву на позовну заяву за вх.№01-75/2388/24 від 25.03.2024.

Ухвалою суду від 27.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.04.2024.

Ухвалою суду від 24.04.2024 судове засідання відкладено на 22.05.2024.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача та третьої особи не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Присутній в засіданні суду представник Берестечківської міської ради посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, щодо позову заперечив, просить суд в задоволені позову відмовити.

Присутній в засіданні суду представник Комунального підприємства Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив та доповненнях до відзиву на позовну заяву щодо позову заперечив, просить суд в задоволені позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами частин третьої та четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відповідно до статей 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, вирішення питань державного управління у сфері, зокрема, охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

До основних повноважень Кабінету Міністрів України згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» у сфері охорони навколишнього природного середовища належить здійснення в межах своїх повноважень державного управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження» визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з частиною п`ятою статті 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.10.2020 у справі № 916/1033/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5912/18.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Чинна на даний час редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

На даний час Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії. Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 на базі існуючих обласних державних адміністрацій утворено обласні військові адміністрації.

Прокурором інформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства листом від 27.07.2023 №53-6664вих.23.

Волинська обласна військова адміністрація проти подання прокурором позову в його інтересах не заперечувала та не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду (лист №909/01-19/2-23 від 31.07.2023), про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства.Більше того, інформувала прокурора про обмеженість у виділенні коштів на сплату судового збору, що виключає можливість самостійного звернення до суду.

Також слід урахувати, що у вказаній справі інтереси держави потребували невідкладного захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу (зміна цільового призначення землі, передання її у приватну власність фізичних осіб тощо).

Установлено, що земельна ділянка, що перебуває у комунальній власності Берестечківської міської ради має лісогосподарське призначення, однак у зв`язку з проведенням незаконної реєстрації такого права власності відбулось незаконне вилучення їх з державної власності та постійного користування Філії «Володимир-Волинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Незаконне вилучення їх з користування належного землекористувача, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах становили саме ті обставини, які потребували невідкладного захисту з огляду на їх значимість.

Не вжиття заходів до усунення наявних порушень, може привести до знищення лісу, відтак бездіяльність Позивача зумовлює настання невідворотних негативних наслідків.

Враховуючи викладене, прокурор набув право на представництво, оскільки уповноважений орган Волинська обласна військова адміністрація, незважаючи на очевидний характер порушення, не здійснює належним чином захист інтересів держави та самостійно до суду з позовом не звернулася.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Луцька окружна прокуратура листом №53-8724вих-23 від 24.10.2023 повідомила Волинську обласну військову адміністрацію щодо звернення до господарського суду в її інтересах із позовом.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру при поданні даного позову до суду.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що Рішенням Волинської обласної ради № 13/2 від 18.08.2000 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» надано дозвіл державним лісгоспам державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс», спеціалізованим лісогосподарським підприємствам правонаступникам міжгосподарських спеціалізованих лісопідприємств та лісгоспів на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до Проекту організації і розвитку лісового господарства Горохівського державного лісомисливського господарства Волинського державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс» (2004 року) Державне лісомисливське господарство «Горохівське» організовано у 2003 році згідно наказу Державного комітету лісового господарства України № 90 від 07.06.2003 на базі Берестечківського і Горохівського лісництв Луцького держлісгоспу, а також лісів колективних сільськогосподарських підприємств переданих рішенням обласної Ради від 18.08.2000 № 13/2, лісовпорядкування яких проведено у 2003 році.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства державного підприємства «Горохівський лісгосп» Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (2013 року) до адміністративно-організаційної структури та загальної площі лісгоспу входить Берестечківське лісництво площею 1698,0 га (п. 1.1. розділу 1 Проекту).

Базове лісовпорядкування проведено Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений Проект.

Відповідно до п. 1.1.2. розділу 1 Проекту та наявних у ньому карт-схем поділу території на лісництва та поділу території за місцевими органами влади ДП «Горохівське ЛМГ», 249 квартал розташований в адміністративних межах Пісківської сільської ради (на даний час Берестечківської територіальної громади) та віднесено до Берестечківського лісництва.

Філія «Володимир-Волинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Філія), яка є правонаступником ДП «Горохівське ЛГ», у листі від 19.06.2023 № 05-22/01/342-23, зазначає, що нею шляхом звіряння відкритих даних земельного кадастру України, реєстру речових прав з картографічними матеріалами лісовпорядкування встановлено випадки відчуження (оформлення права власності іншими юридичними особами) та накладення на територію лісового фонду кількох земельних ділянок, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 0720885800:00:001:0111, площею 31,2298 га, розташованої в межах 249 кварталу Берестечківського лісництва (виділи 9, 10, 12, 16, 17, 18, 23). Філією надано копію планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування з нанесенням вищевказаної накладки (додаток до листа Філії від 19.06.2023 № 05-22/01/342-23).

Відповідно до листа Філії від 27.07.2023 № 05-22/01/453-23 спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, що передані Луцькому держлісгоспу рішенням Волинської обласної ради № 13/2 від 18.08.2000, а підприємство користується нею на підставі матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2013 років.

Згідно таксаційного опису, який є складовою Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Горохівське ЛМГ», акту обстеження насаджень від 25.07.2023, у зазначеному кварталі ростуть дерева, що досягають 90 років, висотою до 28 м, господарські будівлі та споруди на ділянці відсутні.

Накладку земельної ділянки з кадастровим номером 0720885800:00:001:0111 на територію лісового фонду, що перебуває в користуванні Філії також підтверджено Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням (далі ВО «Укрдержліспроект») листом №711 від 01.08.2023, яким надано витяги з картографічної бази даних з нанесеними межами частини кварталів та їх таксаційних виділів Берестечківського лісництва ДП «Горохівське ЛМГ» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2012 року та межі спірної земельної ділянки згідно з поданим кадастровим номером та координатами до нього.

Зазначена накладка підтверджується викопіюванням з геопорталу «Ліси України», який є веб ресурсом для надання публічного та авторизованого доступу до інформації про ліси України, зокрема картографічних та таксаційних даних (викопіювання з геопорталу додається).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 0720885800:00:001:0111, цільове призначення останньої 09.05 Земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, введеного в дію постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2021 року № 821 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», землі лісогосподарського призначення (розділ 09) - земельні ділянки лісогосподарського призначення (земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові земельні ділянки, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, крім земельних ділянок, зайнятих зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також земельних ділянок, зайнятих окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках).

Дана категорія включає в себе такі підрозділи: для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (09.01); для іншого лісогосподарського призначення (09.02); для цілей підрозділів 09.01 - 09.02, 09.04 - 09.05 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (09.03); для розміщення господарських дворів лісогосподарських підприємств, установ, організацій та будівель лісомисливського господарства (09.04); земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (09.05).

Отже, спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення та накладається на землі лісового фонду, які на підставі матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2012 років перебувають у користуванні державних лісогосподарських підприємств (на даний час Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»).

Філія є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства. Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, яким наділило її Підприємство для досягнення мети діяльності Філії, згідно з законодавством, Статутом Підприємства та Положенням, а також майном, яке придбавається та/або набувається для цілей забезпечення діяльності Філії. Майно, яким наділена Філія належить Підприємству на праві власності або закріплене за Підприємством на праві господарського відання. Філія здійснює свою господарську діяльність на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні Підприємства, оренді або інших речових правах (п.п. 1.1, 3.1, 7.1, 7.2, 7.8 Положення про Філію, затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 16.12.2022 № 25).

Відповідно до листів Філії від 19.06.2023 № 05-22/01/342-23 та від 27.07.2023 № 05-22/01/453-23, до останньої жодних клопотань з питань вилучення вказаної ділянки з державного лісового фонду не надходило, дозвіл (погодження) на її вилучення з лісового фонду не надавався.

В ході вивчення відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Луцькою окружною прокуратурою встановлено, що 16.02.2022 державним реєстратором Берестечківської міської ради проведено державну реєстрацію права комунальної власності на зазначену земельну ділянку за Берестечківською міською радою (номер запису 46776365), підстава для державної реєстрації Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (далі Закон України №1423-ІХ).

Вказаній державній реєстрації передувало розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 31,2298 га на підставі рішення Берестечківської міської ради від 24.09.2021 №13-42/2021.

У відповідності до технічної документації із землеустрою об`єктом інвентаризації земель є окрема земельна ділянка, розташована за межами населеного пункту с. Піски на території Берестечківської міської ради Луцького району.

Законом України №1423-IX від 28.04.2021, який набрав чинності 27.05.2021, розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено п. 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення. Вказаний пункт набрав чинності 27.05.2021.

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності.

З аналізу зазначеної інформації вбачається, що дії Берестечківської міської ради спрямовані на вилучення спірної земельної ділянки з лісового фонду.

Обгрунтування статусу земель лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, а також порядку розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках, полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.

У ст. 5 Лісового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній і приватній власності.

Землі лісового фонду, що перебувають за межами населених пунктів не можуть відноситись до комунальної власності.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент здійснення державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку) визначено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.

Аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду.

Земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, відтак її реєстрація як землі комунальної власності є неправомірною.

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції земельних відносин» №1423-IX від 28.04.2021, більшість норм якого набрали чинності 27.05.2021, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. Зокрема, розширено права органів місцевого самоврядування, районних, обласних державних адміністрацій, позбавлено частини повноважень Кабінет Міністрів України, обмежено повноваження органів Держгеокадастру на розпорядження землями сільськогосподарського призначення.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Аналізуючи вказані норми законодавства можна зробити висновок, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Волинською обласною державною адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Берестечківська міська рада без будь-яких правових підстав зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Берестечківською міською радою в порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель здійснено реєстрацію земельної ділянки лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

За змістом ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Враховуючи, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порушення вимог чинного законодавства незаконно зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, витребувавши зазначену земельну ділянку на користь її власника Волинської обласної державної адміністрації.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за Берестечківською міською радою.

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.02.2022. На час реєстрації цільовим призначенням спірної земельної ділянки визначено - для ведення лісового господарства і пов`язаних із ним послуг. Власником земельної ділянки є Берестечківська міська рада.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).

За змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)). З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Права володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна (ч.1 ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Незаконна державна реєстрація земельних ділянок у відповідному реєстрі, фактично стала інструментом, які обумовили формальне набуття відповідачем права власності на спірні земельні ділянки. При цьому, їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Відтак, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади Волинської обласної державної адміністрації означає, що держава, як власник, волю (згоду) на їх відчуження не виявляла, а тому вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.02.2024 спірна земельна ділянка передана Берестечківською міською радою у постійне користування Берестечківського виробничого управління житлово-комунального господарства.

Отже, вимога прокурора про витребування на користь держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації з незаконного володіння Берестечківської міської ради та постійного користування Берестечківського виробничого управління житлово-комунального господарства земельної ділянки з кадастровим номером 0720885800:00:001:0111 площею 31,2298 га є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У відзивах на позов відповідачі посилаються на те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не можуть бути доказами приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду

За змістом п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року № 6-212 цс 14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224 цс 14, від 23 грудня 2015 року № 6-377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц.

Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, посилання на які міститься у поданій до суду позовній заяві.

Доводи відповідачів викладені у відзивах на позовну заяву судом до уваги не приймаються та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що доводи якими позивач обґрунтовував позовні вимоги знайшли своє підтвердження, більш того, відповідачами спростовані не були, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позов Мністерства юстиції України підлягає задоволенню повністю.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору понесені позивачем при поданні позовної заяви до суду у розмірі 3079,57 грн. та витрати по сплаті судового збору за звернення із заявою про вжиття заходів забезпечення позову 1514,00 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Берестечківської міської ради (м. Берестечко, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 04051262) земельну ділянку з кадастровим номером 0720885800:00:001:0111, площею 31,2298 га.

3. Стягнути з Берестечківської міської ради (м. Берестечко, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 04051262) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2296,79 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Комунального підприємства Берестечківське виробниче управління житлово-комунального господарства (45765, Волинська область, Луцький район, місто Берестечко, вулиця Незалежності, 51, код ЄДРПОУ 03339414) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2296,78 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення

складено 31.05.2024.

СуддяВ. М. Дем`як