Рішення

від 22.05.2024 по справі 522/22550/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/22550/23

Провадження № 2/522/2889/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Міщенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту освіти та науки Одеської міської ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача: Одеський ліцей № 65 Одеської міської ради, Комунальна установа «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району міста Одеси» про стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Департаменту освіти та науки Одеської міської ради середню заробітну плату за період з 10 грудня 2022 року по 26 жовтня 2023 року в сумі 84390,04 грн. та судовий збір.

Позовна заява обґрунтована припиненням нарахування середнього заробітку за період з 10 грудня 2022 року по 26 жовтня 2023 року. Позивач зазначає, що є педагогічним працівником та була мобілізована на військову службу до Збройних Сил України у зв`язку з введенням воєнного стану в країні та продовжує проходити військову службу, тобто є військовослужбовцем.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 22 листопада 2023 року відкрито провадження у даній справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

07 грудня 2023 року на електронну адресу суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про розгляд справи без її участі, позов підтримала, просила задовольнити.

08 грудня 2023 року представником Департаменту освіти та науки Одеської міської ради до Приморського районного суду м. Одеси подано клопотання про відкладення розгляду справи № 522/22550/23, розгляд якої призначено на «13» грудня 2023 року о 15 годині 15 хвилин на іншу дату для надання представнику відповідача можливості ознайомитись із матеріалами даної справи.

26 грудня 2023 року засобами поштового зв`язку до суду від представника Департаменту освіти та науки Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник відповідача просить відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 . Зазначає, що відбулись зміни в чинному законодавстві України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі.

Крім того, представник відповідача Департаменту освіти та науки Одеської міської ради звернувся з клопотанням про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеського ліцею № 65 Одеської міської ради та Комунальну установу «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району міста Одеси».

07 лютого 2024 року від представника Департаменту освіти та науки Одеської міської ради до суду надійшли письмові пояснення, в яких вказано, що п. 6 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» внесені наступні зміни: у частині другій статті 57 Закону України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 38-39, ст. 380; 2021 р., № 29, ст. 234) слова "чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період" виключені.

27 лютого 2024 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача Департаменту освіти та науки Одеської міської ради про залучення третіх осіб та залучено до участі у справі № 522/22550/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти та науки Одеської міської ради про стягнення середнього заробітку - Одеський ліцей № 65 Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 25428294, 65104, Україна, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 90, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1) та Комунальну установу «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району міста Одеси» (код ЄДРПОУ 40703015, 65114, Україна, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 9, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача.

27 лютого 2024 року до суду надійшла заява від представника Департаменту освіти та науки Одеської міської ради щодо розгляду справи без його участі, проти позову заперечує.

22 травня 2024 року до суду надійшли письмові пояснення Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району міста Одеси» по справі № 522/22550/23.

22 травня 2024 року від представника Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району міста Одеси» надійшлазаява про проведення судового засідання згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

22 травня 2024 року від представникаДепартаменту освіти та науки Одеської міської радинадійшла заява про проведення судового засідання згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлялись належним чином.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу Одеської загальноосвітньої школи № 65 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області від 25.08.2020 № 137-к, позивача ОСОБА_1 прийнято на роботу практичним психологом з 01 вересня 2020 року з навантаженням з окладом відповідно до штатного розпису. Також зазначено, що найменування Одеської ЗОШ № 65 змінено на Одеський ліцей № 65 Одеської міської ради на підставі Рішення Одеської міської ради від 28.09.2022 № 997-VIII.

Витягом з наказу Одеського ліцею № 65 Одеської міської ради від 09.12.2022 № 181-к зазначено, що ОСОБА_1 , практичного психолога, увільнено від роботи 09 грудня 2022 року у зв`язку з призивом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

В матеріалах справи наявні довідки про доходи позивача щодо сум доходів за період червень 2022 - листопад 2022 та грудень 2022 - вересень 2023, відповідно до яких ОСОБА_1 сплачувався середній заробіток по грудень 2022 року включно.

Разом з тим, з довідки про доходи від 28.09.2023 року № 241 слідує, що за період з січня 2023 року по вересень 2023 року нарахована зарплата, в т.ч. в натуральній формі (грн.) склала 0,00 гривень.

В зв`язку з чим, позивач будучи призваною на військову службу та не погоджуючись з припиненням нарахування середнього заробітку, звернулась до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про освіту» № 2145-VIII від 05.09.2017, законодавство України про освіту ґрунтується на Конституції України та складається із цього Закону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» № 2145-VIII від 05.09.2017, держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам: належні умови праці та медичне обслуговування; оплату підвищення кваліфікації; правовий, соціальний, професійний захист; диференціацію посадових окладів (ставок заробітної плати) відповідно до кваліфікаційних категорій, встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, надбавок за почесні звання, доплат за наукові ступені та вчені звання; виплату педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов`язків; виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки; надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла або надання службового житла у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України; пенсію за вислугу років; інші гарантії, визначені законом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» № 2145-VIII від 05.09.2017 у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Також суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції станом на час призову позивача за мобілізацією для проходження військової служби) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Буквальне тлумачення зазначених норм дозволяє дійти висновку, що за працівниками сфери освіти зберігається середній заробіток у разі проходження ними військової служби під час мобілізації на особливий період.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових і відносин» № 2352-ІХ від 01.07.2022 року, - до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, внесено зміни, а саме: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада» (далі Закон № 2352-ІХ).

Підставою для внесення вищевказаних законодавчих змін стала та обставина, що мобілізованим працівникам було забезпечено державою виплату грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас, змін до зазначеної норми ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» № 2145-VIII від 05.09.2017 внесено не було.

Між тим, 28.02.2022 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», пунктом 1 якої передбачено установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до роз`яснень Міністерства економіки України щодо застосування положень Закону № 2352, викладених в листі № 4711-06/52362-09 від 26.07.2022 року, з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом, збереження роботодавцем заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом, слід припинити. Разом з тим, відповідно до статті 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Оскільки Закон не має зворотної дії в часі, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності Законом № 2352-ІХ.

Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22 висловив наступні висновки.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмупдсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ.

Щодо доводів позивача про переваги в застосуванні положень ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» над нормами ч. 3 ст. 119 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Статтею 4 КЗпП України визначено,що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Таким чином, інші акти законодавства України повинні прийматися у відповідності до норм цього Кодексу.

Також щодо питання пріоритетності норм закону висловилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, а також про такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Відповідно до ст. 4 ЦК України Закон №1952-IV не міг встановлювати інші правила, аніж передбачено ЦК України.

У рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Конституційний Суд у цьому рішенні вказав, що зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма Кодексу превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте, не можуть прямо суперечити положенням Кодексу.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

Крім того, згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» від 26.12.2008 N 758-0-2-08-19 у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання.

У практиці Європейського суду з прав людини Суд знайшов своє застосування принципу правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steelandothers v. theUnitedKingdom) та ін.).

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування середнього заробітку позивачу у відповідності до ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» за місцем роботи, під час проходження останньою військової служби в Збройних Силах України та враховуючи наявність забезпечення військовослужбовців за рахунок державного бюджету, а тому, дії відповідача щодо припинення такого нарахування, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП, відповідає вимогам Закону.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 1-3, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Водночас, слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За таких обставин, суд, виходячи із засад розумності та справедливості, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, а відтак задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, а також з урахуванням того, що остання звільнена від сплати судового збору за даною категорією справ, суд, на підставі ч. ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, вважає судові витрати по справі компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, на підставі ст. 58 Конституції України, ст. 5 Цивільного кодексу України, ст. 9-1, 32, 103, 119 Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про освіту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту освіти та науки Одеської міської ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача: Одеський ліцей № 65 Одеської міської ради, Комунальна установа «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району міста Одеси» про стягнення середнього заробітку - залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя: