Постанова

від 31.05.2024 по справі 757/53170/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024року

м. Київ

справа №757/53170/21-ц

провадження №22-ц/824/849/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача: Гуля В.В.

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , третя особа Приватне підприємство «Портос» про стягнення заборгованості за надані послуги,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року КП виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 84 295,56 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 14 667,43 грн, три відсотки річних у розмірі 6 956,12 грн, судовий збір у розмірі 2 270 грн.

Свої позовні вимоги мотивувало тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» здійснює надання послуг з постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 1673 Додатку № 1 Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту до 01 травня 2018 року до ОСОБА_1 теплову енергію за Договором № 210045-051 у розмірі 84 295,59 грн.

Відповідно до п. 1.3 Договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань, таких як інфляційні втрати у розмірі 14 667,43 грн та три відсотки річних у розмірі 6 956,12 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15 грудня 2014 ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 187,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

30 листопада 2017 між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 укладено договір про постачання теплової енергії №210045-0501.

Проте, порушуючи норми законодавства, відповідач не здійснював оплату за отриману теплову енергію, в результаті чого за період з січня 2018 року по квітень 2018 року включно утворилась заборгованість, яка станом на дату укладання договору цесії становило 84 295,59 грн.

На підставі викладеного та посилаючись на норми статей 11, 525, 526, 610, 612, 625, 629 ЦК України, статей 4, 5, 19, частиною 1 статті 133, статей 175-177 ЦПК України позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за надані послуги теплової енергії у розмірі 84 295 грн. 59 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 14 667 грн. 43 коп. та 3% річних у розмірі 6 956 грн. 12 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 2 270 грн. сплаченого судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до договору про постачання теплової енергії № 210045-0501 відповідач, як сторона договору погодилась на його умови, що підтверджується її підписом, однак його умови не виконала, внаслідок чого і утворилась заборгованість за надані, розрахунки якої позивача відповідачем не спростовуються.

Посилаючись на наведений представником позивача розрахунок заборгованості, з урахуванням принципу диспозитивності, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за період з 01 січня 2018 по 30 квітня 2018 по оплаті спожитих послуг теплової енергії у розмірі 84 295,59 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 14 667,43 грн. та 3% річних у розмірі 6 956,12 грн. (т. 1 а.с. 15, 4), підлягає задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду, позивач 18 грудня 2023 рокунаправила до суду апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному розмірі та стягнути сплачений судовий збір з позивача.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно з`ясував всі обставини справи, не дослідив подані докази, неправильно застосував норми матеріального права у виниклих правовідносинах.

Зазначає, що позивачем не було надано копію договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11 жовтня 2018 року.

Вказує, що судом першої інстанції під час винесення рішення, не було досліджено докази які були долучені до матеріалів справи.

Зауважує, що ОСОБА_1 є не належним відповідачем, а належним відповідачем є третя особа ПП «Портос», оскільки воно визнало заборгованість.

Вказує, що суд першої інстанції не врахував оплати що здійснювались з 01 жовтня 2015 року по квітень 2018 року.

У позивача відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 жовтня 2018 між ПАТ «Київенерго» (далі - Кредитор) та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - Новий Кредитор/Позивач) було укладено Договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг теплової енергії.

Відповідно до пункту 1673 Додатку № 1 до Договору цесії позивач набув право вимоги за заборгованістю за спожиту до 01.05.2018 до ОСОБА_1 теплову енергію за Договором № 210045-0501 у розмірі 84 295 грн. 59 коп.

Згідно з п. 3.4.2 Договору Новий кредитор має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1 Договору цесії, сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.

Крім того, відповідно до п. 1.3 договору цесії Кредитор відступає, Новий кредитор/Позивач набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші (без виключень та обмежень).

Таким чином, позивач прийняв право вимоги до ОСОБА_1 заборгованості за спожиті послуги теплової енергії, а також прийняв право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати за спожиті послуги.

Відповідно до акту № 23 приймання-передачі фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК «БІТеК» та ПК «Уніван-Термал», ПАТ «Київенерго» передало позивачу програмний комплекс «Уніван-Термінал», до якого здійснювалось ПАТ «Київенерго» внесення даних щодо обліку, нарахування та спожиту теплову енергію за Договором № 210045-0501.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15 грудня 2014 ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 187,8 кв.

30 листопада 2017 між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 укладено договір про постачання теплової енергії № 210045-0501 та відповідно до п 8.1. він «набуває чинності з 15 грудня 2014 року, та діє до «15» квітня 2018 року.

Таким чином, ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання щодо оплати теплової енергії з 15 грудня 2014 року (зокрема, і за ПП «Портос») та відповідно до даного договору кінцевим строком виконання зобов`язань відповідача є «15» квітня 2018 року.

Пункт 8.1 договору про постачання теплової енергії № 210045-0501 та сам договір у судовому порядку недійсними не визнавалась, про що зазначено сторонами під час розгляду справи.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до договору про постачання теплової енергії № 210045-0501 відповідач, як сторона договору погодилась на його умови, що підтверджується її підписом, однак його умови не виконала, внаслідок чого і утворилась заборгованість за надані, розрахунки якої позивача відповідачем не спростовуються.

Також позивачем доведено обставини, на які посилається у позовній заяві, а стороною відповідача вони не спростовані.

Перевіривши наведений представником позивача розрахунок заборгованості, з урахуванням принципу диспозитивності, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за період з 01.01.2018 по 30.04.2018 по оплаті спожитих послуг теплової енергії у розмірі 84 295 грн. 59 коп., інфляційної складової боргу у розмірі 14 667 грн. 43 коп. та 3% річних у розмірі 6 956 грн. 12 коп. суд дійшов висновку про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Правовідносини з постачання фізичним особами централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.

Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до ч.7 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання).

На виконання вимог ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року №34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а отже може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона може запропонувати свої умови.

Відповідно до норм Цивільного Кодексу України встановлено, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних пропозицій умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей, тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, договір вважається укладеним.

Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем.

Встановлено, що відповідачка від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялася (не відключалася).

Виходячи з вищезазначеного, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачці платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживачка має здійснювати оплату рахунків.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Таким чином, заміна ПАТ «Київенерго» на КП «Київтеплоенерго» відбулася на підставі укладення договору відступлення права вимоги, а позивач прийняв право вимоги стягнення з відповідачки заборгованості в межах встановлених Додатком 1 та Додатком 2 до вказаного договору, а також прийняв право вимоги до відповідачки будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

З 01 травня 2018 року ПАТ "Київенерго" припинило діяльність у сфері теплопостачання, про що було повідомлено на офіційному сайті ПАТ "Київенерго" та у газеті "Хрещатик" від 04 травня 2018 року № 48 (5099) про припинення дії пропозиції (публічної оферти) мешканцям житлових будинків м. Києва щодо укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла до висновку про те, що відступлення права вимоги відбулось 04 травня 2018 року, та оскільки воно було опубліковано в загальному доступі, а саме газеті «Хрещатик», даний договір є загальновідомою обставиною та не потребує доказування.

З урахуванням викладеного, твердження відповідача про те, що ані первісний, ані новий кредитор не повідомили його про зміну сторони у зобов`язанні, не відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянта про те, що позивачем не було надано копію договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11 жовтня 2018 року, є необґрунтованим, оскільки даний договір є загальновідомим фактом.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач придбала 15 грудня 2014 року приміщення за адресою АДРЕСА_2 .

Разом з тим відповідно до Договору №210045-0501 від 30 листопада 2017 року між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 , відповідно до пункту 8.1 договір набуває чинності з 15 грудня 2014 року, та діє до 15 квітня 2018 року.

Відповідно до матеріалів справи третя особа ПП «Портос», в суді першої інстанції вказало, що вони є належним відповідачем по справі, проте відповідно до договору №210045-0501 від 30 листопада 2017 року, саме ОСОБА_1 є отримувачем комунальних послуг.

Дослідивши матеріали колегія суддів дійшла до висновку, що належним відповідачем по справі є ОСОБА_1 , оскільки відповідно до договору вона зобов`язалась брати на себе обов`язок по сплаті комунальних платежів, за надані послуги в приміщенні, за адресою АДРЕСА_2 . Та повинна була сплачувати їх в повному обсязі.

Отже виходячи з наведеного колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем, а належним відповідачем є третя особа ПП «Портос», оскільки воно визнало заборгованість, є необґрунтованими, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов`язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу (ст. 26 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги).

Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже виходячи з наведеного колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянта про те, що у позивача відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних є необґрунтовані.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (GarsiaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи та нормам матеріального та процесуального права, оскільки позов було заявлено до належного відповідача.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази і надав їм належну оцінку, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий Гуль В.В.

Судді Матвієнко Ю.О.

Мельник Я.С.