Постанова

від 23.05.2024 по справі 922/4918/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року м. Харків Справа № 922/4918/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Мартюхіна Н.О.

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

від позивача Штирхун І.В., адвокат за довіреністю від 18.01.2024,

від відповідача Коваль О.Ю., ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АХ №1182067 від 09.04.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус", м. Харків (вх.№929 Х/2 від 09.04.2024)

на рішення Господарського суду Харківської області від 11.03.2024 у справі №922/4918/23 (повний текст складено 20.03.2024, суддя Лаврова Л.С.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ,

в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства "країнська залізниця", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус", м. Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області звернулось Акціонерне товариство "Українська залізниця"в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус", в якому просило суд стягнути з відповідача на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 41149437, 03035, м. Київ, вул. Гетьмана Павла Скоропадського, 61 (колишня назва вул. Льва Толстого, IBAN № UA053226690000026001300706169 в ТВБВ № 10026/0159 в філії Головного Управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк", МФО 322669) заборгованість за договором оренди нерухомого майна №БМЕС-01/72ВУМ від 11.03.2021 у розмірі 1 160 207,68 грн, з яких:

- основного боргу - 811 285,23 грн;

- пені - 264 942,78 грн;

- штрафу 24 338,56 грн;

- інфляційних збитків 43 448,68 грн;

- 3 % річних від суми заборгованості - 16 192,44 грн;

- судовий збір у розмірі 17 403,11 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.03.2024 у справі №922/4918/23 задоволено частково позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" заборгованість в розмірі 811 285,23 грн, три відсотки річних - 16 192,44 грн, інфляційні втрати - 43 448,68 грн та 17 403,12 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції визнав доведеним факт заборгованості відповідача за договором оренди нерухомого майна №БМЕС-01/72ВУМ від 11.03.2021 та наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 811 285,23 грн основної заборгованості.

Також суд дійшов висновку, що правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України. Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 16 192,44 грн - 3% річних за період з 21.07.2022 по 31.08.2023 та 43 448,68 грн інфляційних втрат є арифметично вірними та підлягають задоволенню.

З приводу форс-мажорних обставин та обставин непереборної сили, які, як зазначив відповідач, унеможливили своєчасне виконання зобов`язань, суд першої інстанції встановив, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами, тобто такими, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання, та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

На думку Господарського суду Харківської області, війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. В свою чергу, відповідачем не було надано до суду доказів повідомлення позивача про неможливість виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, не надано відповідних документів Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання саме зобов`язання за укладеним сторонами договором в наслідок непереборної сили.

За результатами дослідження матеріалів справи та доводів сторін, Господарським судом Харківської області встановлено, що хоча відповідачем і не було надано належних доказів наявності форс-мажорних обставин та неможливості використання орендованого майна, що б звільнило його від відповідальності за невиконання зобов`язання, в той же час, загальновідомі обставини запровадження в країні військового стану, перебування міста Харкова в прифронтовій зоні, окупація частини територій, на яких перебували суб`єкти господарювання, з діяльністю яких пов`язана основна діяльність відповідача, а також обставини, підтверджені листом Регіональної філії Південна залізниця АТ Укрзалізниця від 25.12.2023, свідчать про значно обмежені можливості відповідача щодо використання орендованого майна.

Одночасно, у своєму рішенні місцевий господарський суд частково задовольнив клопотання ТОВ "Соларус", заявлене ним у відзиві на позовну заяву, про зменшення штрафних санкцій та інших нарахувань, а саме: розглянув доводи і заперечення учасників справи, врахував військовий стан, територіальне розташування об`єкту оренди, необхідність неухильного виконання зобов`язань, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, а саме в частині зменшення нарахованого штрафу та пені на 100%.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що отримання позивачем у повному розмірі орендної плати, компенсації інфляційних втрат і сплата 3% річних в повній мірі поновлюють права орендодавця, а тому, за відсутності доказів заподіяння діями відповідача збитків позивачу, стягнув з позивача на користь відповідача заборгованість в розмірі 811 285,23 грн, три відсотки річних - 16 192,44 грн, інфляційні втрати - 43 448,68 грн та 17 403,12 грн судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням суду першої інстанції частково не погодився, 09.04.2024 через підсистему "Електронний суд" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 11.03.2024 у справі №922/4918/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 16 192,44 грн та інфляційних втрат у сумі 43 448,68 грн та постановити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у вищезазначеному розмірі; в іншій частині рішення суду просить залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт наводить наступні доводи:

- Харківська міська територіальна громада відноситься до територій, на яких ведуться бойові дії з 24.02.2022, внаслідок чого відповідач був вимушений фактично припинити свою господарську діяльність.

- орендоване майно знаходиться на території залізниці, яка є об`єктом стратегічного значення та в першу чергу є ціллю ворожих атак та в даному районі міста Харкова знаходяться великі стратегічні промислові (в тому числі, оборонні) підприємства, які є першочерговою ціллю ворога. Вказані обставини створюють підвищену загрозу життю та здоров`ю робітників відповідача, у зв`язку з чим, подальше використання орендованого майна є неможливим.

- суд першої інстанції безпідставно послався на надану позивачем довідку №БМЕС Д-3-10/75 від 11.01.2024, згідно якої, станом на 11.01.2024 по ВСП "Харківська дирекція" філії "БМЕС" АТ "Укрзалізниця" не зафіксовано відомостей щодо пошкодження або знищення майна за адресою користування майном орендарем внаслідок збройної агресії рф проти України.

- неможливість використання орендованого майна підтверджується тим, що предметом оренди не є будівлі, а є частина території, відкрита ділянка землі з асфальто-бетонним покриттям. За вказаних умов відповідач не може забезпечити своїх працівників безпечними умовами праці та знаходження в укритті під час повітряної тривоги, що унеможливило продовження своєї роботи, оскільки це становить небезпеку для життя та здоров`я його працівників. Таким чином, зазначає, що обставини щодо неможливості використання відповідачем орендованого майна є загальновідомими, не потребують доведення.

- факт неможливості використання ТОВ "Соларус" орендованого майна підтверджується тим, що предметом діяльності відповідача є торгівля сіллю. Постачальниками солі на користь відповідача були лише два підприємства - ТОВ «Слов`янська сіль» (смт. Райгородок) та ТОВ "Бахмут Сіль" (м. Бахмут), що підтверджується відповідними договорами (копії містяться в матеріалах справи). Обидва постачальника знаходяться на території Донецької області та з 24.02.2022 припинили постачання товару, що підтверджується Реєстром податкових накладних відповідача (копія міститься в матеріалах справи);

- відповідно до листа Регіональній філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 25.12.2023 за період з 24.02.2022 по дату надання відповіді на адвокатський запит на адресу відповідача лише одного разу 11.04.2022 прибув 1 вагон №24626517. З викладеного вбачається, що протягом 2 років відповідач не здійснює господарську діяльність за адресою орендованого майна та фактично не використовує його за призначенням з причин, які не залежать від його волі.

- відповідачем надано до матеріалів справи належні та допустимі докази неможливості використання орендованого майна саме через обставини, за які він не відповідає тобто війна та безпосередній вплив цих обставин на господарську діяльність відповідача. З огляду на зазначене відповідач вважає, що в даному випадку не мають юридичного значення ні факт дії договору оренди, ні факт непідписання сторонами акту повернення орендованого майна, оскільки ч. 6 ст. 762 ЦК України не ставить право наймача на звільнення від орендної плати в залежність від дії договору оренди та факту підписання акту повернення майна. Єдиною підставою для звільнення наймача від орендної плати є лише факт неможливості використання майна з незалежних від наймача причин.

- доведення настання форс-мажорних обставин у справі, що розглядається, не є обов`язковим, оскільки, умови на які посилається відповідач, є деліктними, непередбачуваними та незалежними від його волі, відповідач має право на звільнення не лише від орендної плати, а й від відповідальності за це.

- враховуючи, що в задоволенні вимоги про стягнення основної суми боргу орендної плати судом першої інстанції мало бути відмовлено, вимоги про стягнення пені, штрафу, інфляційних та 3 % річних, які є похідними від основної вимоги про стягнення заборгованості, також не підлягали задоволенню.

- посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), відповідач вказує, що закон наділяє суд повноваженням зменшити розмір не лише штрафних санкцій (штраф та/або пеня), у випадку, коли їхній розмір є не співмірним, а й зменшенню підлягають і нарахування відповідно до ст. 625 ЦПК України.

- судом першої інстанції зменшено неустойку на 100% лише в частині стягнення пені та штрафу. Натомість, всупереч висновкам Верховного Суду, суд першої інстанції стягнув з відповідача 3 % річних та інфляційні нарахування, не надавши належне обгрунвання своїх висновків в оскаржуваному рішенні.

- матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, з огляду на що, встановлення такого значного розміру штрафних санкцій несумісне з принципом розумності, справедливості, та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, яке б він не отримав за умови належного виконання відповідачем зобов`язань за договором.

За таких обставин, на думку апелянта, обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення 3 % річних - 16 192,44 грн та інфляційних втрат - 43 448,68 грн до 100%, що відповідатиме загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2024 для розгляду справи №922/4918/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Шевель О.В., суддя Фоміна В.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус" на рішення Господарського суду Харківської області від 11.03.2024 у справі №922/4918/23 та призначено справу до розгляду на 23.05.2024. Встановлено позивачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань.

06.05.2024 позивачем до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу ТОВ "Соларус" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.03.2024 у справі №922/4918/23 без змін, як такого, що ухвалене з дотриманням вимог чинного законодавства.

Із доводами апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) позивач не погоджується, виходячи з наступного:

- нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання, користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

- у відповідності до положення ст.617 ЦК України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань. В свою чергу, платежі, встановлені у ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер.

-зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Користуючись правом, наданим суду чинним законодавством, Господарський суд Харківської області при ухваленні рішення від 11.03.2024 у справі №922/4918/23 в повному обсязі відмовив позивачу у стягненні неустойки (пені у розмірі 264 942,78 грн та штрафу у розмірі 24 338,56 грн).

Таким чином, на думку позивача, навіть у випадку доведення відповідачем наявності у спірних правовідносинах обставин непереборної сили за договором, він не звільняється від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2024, у зв`язку із знаходженням у відпустці судді Фоміної В.О. та у зв`язку зі звільненням судді Шевель О.В. для розгляду справи №922/4918/23 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

В судове засідання 23.05.2024 з`явився представник відповідача, представник позивача приєднався до судового засідання в режимі відеоконференції. У призначеному судовому засіданні представник ТОВ "Соларус" підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.03.2024 у справі №922/4918/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 16 192,44 грн та інфляційних втрат у сумі 43 448,68 грн та постановити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у вищезазначеному розмірі, в іншій частині рішення суду просив залишити без змін.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2021 між АТ "Укрзалізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт на експлуатації будівель і споруд" (Орендодавець за договором) був укладений договір оренди нерухомого майна № БМЕС-01/72 ВУМ (надалі Договір) із Орендарем ТОВ «Соларус», відповідно до п.1.1. якого Орендарю за Актом приймання-передачі майна передано в строкове платне користування частину шляху підвищенного контейнерного майданчика 17 шляху (загальною площею 995,00 кв. м.) вантажного двору станції Харків-Балашовський за адресою: м. Харків. вул. Плеханівська, 114, загальною площею 1475,00 кв. м. (надалі Майно).

Відповідно до п.11.1 Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженим представниками Сторін і скріплення їх підписів відбитками печаток Сторін (за наявності) і діє до 06.03.2024 та у будь-якому разі до повного виконання Сторонам своїх зобов`язань.

Пунктом 3.9. Договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця включно. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Орендаря від обов`язку виконання перед Орендодавцем всіх грошових зобов`язань за цим Договором, враховуючи і відповідальність за порушення умов Договору. Майно вважається повернутим Орендодавцю з дати підписання уповноваженими представниками Сторін Акта приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця та скріплення печатками (у разі наявності) згідно п. 2.5. Договору.

Факт передачі майна Орендарю у користування підтверджується Актом приймання-передачі майна від 11.03.2021. Відповідно до цього Акту, на виконання умов Договору №БМЕС-01/72-ВУМ від 11.03.2021 позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 995,00 кв.м., а саме: частину шляху підвищенного контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції Харків-Балашовський за адресою: м. Харків. вул. Плеханівська, 114, загальною площею 1475,00 кв. м.

Нарахування Орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування Майном (п. 3.5.-3.6. Договору).

Відповідно до п. 3.3.-3.4. Договору орендна плата нараховується починаючи з дати передачі Майна за Актом приймання-передачі Майна від Орендодавця до Орендаря та сплачується Орендарем щомісяця, шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок. Невиставлення рахунку Орендодавцем не звільняє Орендаря від сплати Орендної плати за Договором. Орендна плата не включає вартість комунальних послуг (послуг з електропостачання, теплопостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення), експлуатаційних та інших витрат, що безпосередньо пов`язані з Майном.

Пунктом 3.9. Договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця включно.

За період з 30.06.2022 до 31.07.2023 позивачем було виставлено 18 рахунків на суму 811 285,23 грн за оренду частини шляху підвищеного контейнерного майданчика, які не були оплачені відповідачем. Позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачеві претензії від 29.03.2023 №БМЕСД-3-11/175 на суму основного боргу у розмірі 616 311,04 грн, проте заборгованість перед позивачем не погашена.

З урахуванням положень про відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання обов`язків за Договором (п. 8.2., 8.4., 14.7 Договору) та приписів ст.625 ЦК України позивачем було здійснено нарахування відповідачу пені 264 942,78 грн, штрафу 24 338,56 грн, інфляційних збитків 43 448,68 грн та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання 16 192,43 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 811 285,23 грн за договором оренди нерухомого майна №БМЕС-01/72ВУМ від 11.03.2021. Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 24 338,56 грн, пеню - 264 942,78 грн, а також на підставі ст. 625 ЦК України нараховано до стягнення 16 192,44 грн - 3% річних та 43 448,68 грн інфляційних втрат.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким окрім основного боргу стягнуто з відповідача 16 192,44 грн - 3% річних та 43 448,68 грн інфляційних втрат. В іншій частині зазначене судове рішення не оскаржується, а тому згідно з частиною першою статті 269 ГПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам в частині підстав для нарахування позивачем до стягнення інфляційних втрат та 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст.526 Цивільного кодексу України (даді - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя стаття 509 ЦК).

Принци належного виконання договору полягає в тому, що виконання має бути проведене належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Так, частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України підставою для застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

В апеляційній скарзі апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано посилання відповідача на неможливість здійснення ним господарської діяльність під час дії воєнного стану, що мало наслідком задоволення позову про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, тому стягнення нарахувань передбачеих ст.625 ЦК України вважає неправомірним.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, позивачем передано відповідачу у користування майно, що підтверджується Актом приймання-передачі майна від 11.03.2021. Відповідно до цього Акту, на виконання умов Договору №БМЕС-01/72-ВУМ від 11.03.2021 позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 995,00 кв.м., а саме: частину шляху підвищенного контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції Харків-Балашовський за адресою: м. Харків. вул. Плеханівська, 114, загальною площею 1475,00 кв. м.

Натомість, доказів остаточних розрахунків у строк, встановлений сторонами у п.3.3 договору, відповідачем не надано.

Пунктом 3.9 договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього договору орендар сплачує орендну плату до дати фактичного повернення майна за актом приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє орендаря від обов`язку виконання перед орендодавцем всіх грошових зобов`язань за цим договором, враховуючи і відповідальність за порушення умов договору.

Відповідні обставини встановлені судом першої інстанції та не є предметом апеляційного перегляду справи, що виключає наявність підстав для їх правової оцінки.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Зважаючи на прострочення виконання зобов`язань за договором в частині здійснення своєчасних розрахунків, колегія суддів вважає, що позивачем, з урахуванням умов п.3.9 договору та приписів ст.625 Цивільного кодексу України, правомірно застосовано спосіб захисту майнового права та інтересу у вигляді нарахування та стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 16 192,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 43 448,68 грн.

У зв`язку з цим, позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних правомірно задоволено судом першої інстанції.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач просив суд зменшити 3% річних та інфляційні втрати до 100%, врахувавши відсутність його вини у несвоєчасному виконанні зобов`язань за договором, скрутне фінансово-економічне становище, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій, яке пов`язане з наявністю виняткових обставин, вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України, на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Разом з цим, в постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З наведеного вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Відповідних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/471/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

При цьому, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/471/18, а саме встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі №922/4918/23 відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Також при розгляді справи №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98381,92 грн і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму прострочення.

Натомість у даній справі такі обставини судом попередньої інстанції не встановлені, втім визначено, що відповідачем не погашено суму основного боргу, а сума нарахованих йому 3 % річних не перевищує розміру заборгованості, що б дозволило стверджувати про її нерозумність, несправедливість та неспівмірність, та могло б бути підставою для реалізації судом права на зменшення належної до стягнення суми відсотків річних.

З приводу можливості зменшення розміру інфляційних втрат, суд звертає увагу апелянта, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала про можливість зменшення лише процентів річних. Зменшення розміру інфляційних втрат законодавством не передбачено і висновок Великої Палати Верховного Суду з приводу можливості зменшення інфляційних втрат у вказаній постанові №902/417/18 не міститься.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що останнім не сплачено виставлені позивачем рахунки за користування орендованим ТОВ "Соларус" приміщенням, за період з 31.06.2022 по 31.07.2023 на загальну суму 811 285,23 грн тисяч.

Суд першої інстанції у своєму рішенні застосував положення статті 233 Господарського кодексу України, якими передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій та повністю звільнив відповідача від сплати пені у сумі 264942,78 грн та штрафу у розмірі 24 338,56 грн.

Разом з тим, підприємство позивача, маючи обґрунтовані сподівання на належне виконання відповідачем умов договору, також вимушено здійснювати свою господарську діяльність в умовах воєнного стану.

Відповідно доч.1, ч. 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності.

Як вбачається із договору, сторонами не було збільшено цей відсоток. Тобто, позивачем застосовано базовий розмір річних відсотків, що розповсюджується на всі правовідносини.

На переконання суду, питання про надмірність сум відсотків річних можна було би ставити у випадку збільшення сторонами розміру річних.

Зважаючи на викладене, відсутні підстави вважати, що оскаржуване судове рішення у цій справі в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, та відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення останніх, суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що стягнення інфляційних збитків та 3% річних нараховано позивачем виходячи з приписів ст.625 ЦК України. Відтак, апеляційний господарський суд не вбачає заявлений до стягнення розмір 3% річних у сумі 16 192,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 43 448,68 грн від загальної суми заборгованості 811 285,23 грн як такий, що є надмірним.

Таким чином, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване судове рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних вимог.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларус» (Україна, 61004, Харківська область, місто Харків, Нетіченська набережна, будинок 14, офіс 7, ідентифікаційний код особи 39137548) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.03.2024 у справі №922/4918/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.06.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Н.О. Мартюхіна