Ухвала

від 03.06.2024 по справі 918/1354/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"03" червня 2024 р.м.РівнеСправа №918/1354/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О. Гуменюк, розглянувши матеріали справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

за участю представників учасників процесу:

від заявника (боржника): не з`явився,

від арбітражного керуючого: не з`явився,

від кредитора - ТОВ Деревовиріб: не з`явився,

від кредитора - ТОВ "Глянс": не з`явився,

від кредитора - ТОВ "Синеон": не з`явився,

від кредитора - ОСОБА_2 : не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У січні 2024 року фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку, передбаченому Книгою 4 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою від 17.01.2024 (суддя Н. Церковна), зокрема відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, попереднє судове засідання призначене на 12.03.2024.

Повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 опубліковано на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет 17.01.2024. Граничний строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника: тридцять днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про неплатоспроможність.

06.02.2024 від ТОВ "Деревовиріб", 19.02.2024 від ОСОБА_2 , 21.02.2024 від ТОВ "Глянс" та 21.02.2024 від ТОВ "Синеон" надійшли заяви про визнання грошових вимог до боржника.

Ухвалами суду від 13.02.2024, 20.02.2024 та 28.02.2024 вказані заяви призначено судом до розгляду на 12.03.2024.

Ухвалами суду від 12.03.2024, від 09.04.2024 та від 30.04.2024 розгляд кредиторських вимог відкладався на 09.04.2024, 30.04.2024 та 30.05.2024 відповідно.

Крім того, 15.04.2024 фізична особа ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про забезпечення позову, що подана до подання позовної заяви.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 16.04.2024 заяву передано на розгляд судді ОСОБА_4 в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 з єдиним унікальним номером судової справи 918/1354/23(918/383/24).

Ухвалою суду від 17.04.2024 вказану заяву задоволено та вжито заходів забезпечення позову.

30.04.2024 від ОСОБА_5 надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову.

Розпорядженням керівника апарата суду від 01.05.2024 № 03-04/10/2024 у зв`язку із перебуванням судді Н. Церковної з 01.05.2024 по 17.05.2024 у щорічній відпустці згідно з наказом голови суду №04-41/94/24 від 01.04.2024, відповідно до п 7.1 Засад автоматизованої системи документообігу Господарського суду Рівненської області, затверджених рішенням зборів суддів від 06.02.2020 № 1, з метою запобігання порушення процесуальних строків, передбачених ст. 145 ГПК України та своєчасного розгляду судом питання щодо скасування заходів забезпечення позову, відповідно до п. 2.3.49-2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/1354/23 та пов`язаних з нею матеріалів, за результатами якого справу № 918/1354/23 передано на розгляд судді О. Андрійчук.

Ухвалою суду від 02.05.2024 справу № 918/1354/23 прийнято до свого провадження суддею О. Андрійчук та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 20.05.2024.

У судовому засіданні 20.05.2024 оголошено перерву на 03.06.2024.

У судове засідання 03.06.2024 представники учасників не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У силу вимог ч. 1 ст. 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Відповідно до ст. 1 КУзПБ конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника та розгляду судом відповідних заяв регламентовані нормами ст. 45-47 КУзПБ.

Згідно з ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 5 ст. 45 КУзПБ розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною 1 цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.

За ч. 6 ст. 45 КУзПБ заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Частиною 2 ст. 47 КУзПБ передбачено, що за результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання. Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Завданням господарського суду є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови ВСУ: від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Суд, розглянувши заяви про визнання кредиторських вимог, зазначає таке.

Щодо грошових вимог ТОВ «Деревовиріб».

Як зазначалося, 06.02.2024 від кредитора ТОВ "Деревовиріб" надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника в сумі 406 618,21 грн, з яких: 327 026,11 грн безпідставно набутих коштів, 63 454,54 грн інфляційних, 11 316,00 грн 3% річних та 4 821,56 грн судового збору. Крім того, кредитором заявлено 4 844,80 грн витрат по сплаті судового збору за подання вказаної заяви.

27.02.2024 від керуючого реструктуризацією надійшов відзив на заяву про визнання грошових вимог ТОВ Деревовиріб, згідно з яким грошові вимоги кредитора ТОВ Деревовиріб до боржника визнаються керуючим реструктуризацією в повному обсязі, на суму 406 618, 21 грн, як вимоги другої черги задоволення та 4 844,80 грн сплаченого судового збору, які відшкодовуються повністю до задоволення вимог кредиторів.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що у червні 2023 року ТОВ "Деревовиріб" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи підприємця Козарика Анатолія Петровича про стягнення 450 000,00 грн, з яких: 327 026,11 грн безпідставно набутих коштів; 122 973,89 грн відсотків за користування грошовими коштами, 16 309,81 грн 3% річних та 61 208,45 грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ Деревовиріб вказало, що на підставі усного договору позики, укладеного між кредитором (позикодавець) та Фізичною особою підприємцем Козариком Анатолієм Петровичем (боржник, позичальник), у 2018 році на рахунок позичальника перераховано 327 026,00 грн.

28.04.2022 позивач надіслав на адресу боржника вимогу № 02-04/2022 про повернення грошових коштів, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.09.2023 № 918/645/23, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Деревовиріб 327 026,11 грн безпідставно набутих коштів, 63 454,54 грн інфляційних втрат, 11 316,00 грн 3 % річних та 4 821,56 грн судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Отже, станом на дату звернення з цією заявою заборгованість ОСОБА_6 в розмірі 406 618,21 грн перед стягувачем ТОВ Деревовиріб підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, відтак суд дійшов висновку про обґрунтованість грошових вимог ТОВ Деревовиріб та наявність підстав для їх визнання.

Стосовно грошових вимог ТОВ "Глянс".

21.02.2024 від ТОВ "Глянс" надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 4 040 036,30 грн, з яких: 2 632 210,64 грн безпідставно отриманих коштів та 39 167,29 грн судового збору за рішенням суду від 22.11.2023 у справі № 918/649/23, окрім того 538 501,86 грн інфляційних та 133 486,00 грн 3% річних, нарахованих на вказану суму основного боргу за період з 09.05.2022 по 16.01.2024, а також 554 985,66 грн безпідставно отриманих коштів згідно з платіжними дорученнями та 113 539,85 грн інфляційних та 28 145,00 грн 3% річних, нарахованих на вказану суму основного боргу за період з 09.05.2022 по 16.01.2024.

11.03.2024 від керуючого реструктуризацією надійшов відзив на заяву про визнання грошових вимог ТОВ Глянс, відповідно що якого грошові вимоги кредитора до боржника визнаються частково, на суму 2 671 377,93 грн, які підтверджені рішенням суду від 22.11.2023 у справі № 918/649/23, а також 538 501,86 грн інфляційних та 133 486,00 грн 3% річних за період з 09.05.2022 по 16.01.2024. Щодо вимог на суму 554 985,66 грн як безпідставно отриманих коштів згідно з платіжними документами, то такі вимоги підлягають відхиленню, оскільки відсутні відомості, що такі кошти були безпідставно отримані боржником. Кредитор та боржник не надає пояснень та додаткових документів щодо цього приводу, а також в призначенні платежу у вказаних платіжках зазначено: оплата згідно з договором, оплата згідно з виставленим рахунком, оплата за товар згідно з договором, що унеможливлює ідентифікацію цих коштів як безпідставно отриманих, оскільки підстава - договір, рахунок, які не надані. Щодо вимог на суму на суму 113 539,85 грн інфляційних втрат та 28 145 грн 3% річних, то такі вимоги також підлягають відхиленню як похідні від вимог на суму 554 985,66 грн. Відтак керуючий реструктуризацією визнає кредиторські вимоги ТОВ Глянс на суму 3 343 365,79 грн як вимоги другої черги задоволення та 4 844,80 грн сплаченого судового збору, які відшкодовуються повністю до задоволення вимог кредиторів.

Як установлено судом із фактичних обставин справи, у липні 2023 року ТОВ "Глянс" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 2 632 210,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2017-2018 роках між кредитором та боржником укладено усні договори поставки, послуг та позики (договори), за якими відповідач зобов`язувався отримати грошові кошти, поставити товар, надати послуги та повернути позичені грошові кошти на вимогу позивача. На виконання досягнутих домовленостей кредитор перерахував на банківський рахунок боржника грошові кошти в розмірі 2 632 210,00 грн.

30.04.2022 кредитор надіслав боржнику вимогу, якою вимагав від відповідача повернути грошові кошти, отримані відповідно до договорів, оскільки відповідач послуг не надав, позичених грошових коштів не повернув. Відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.11.2023 № 918/649/23, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Глянс" 2 632 210,64 грн безпідставно набутих коштів та 39 167,29 грн судового збору.

Отже, станом на дату звернення з цією заявою заборгованість боржника в розмірі 2 671 377,64 грн перед кредитором ТОВ "Глянс" підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, а відтак вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до визнання.

Окрім того, кредитор за прострочення виконання зобов`язання з повернення 2 671 377,64 грн у строк, визначений ч. 2 ст. 530 ЦК України, здійснив нарахування 538 501,86 грн інфляційних та 133 486,00 грн 3% річних за період з 09.05.2022 по 16.01.2024.

Правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17).

Як зазначалося, 30.04.2022 кредитор надіслав боржнику вимогу № 02-04/2022 про повернення, зокрема 2 671 377,64 грн.

При цьому суд зазначає, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.

Проте у ст. 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Норма ч. 2 ст. 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст. 1212 ЦК України не застосовується (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).

Заразом суд, оцінивши фактичні обставини цієї справи (підстави позовної заяви, доводи, викладені у вимозі, а також те, що здійснити помилкове перерахування грошових коштів стільки разів та в такій сумі фактично неможливо), уважає, що між сторонами дійсно існували певні домовленості, однак які саме установити неможливо, а відтак суд дійшов висновку про неможливість визначення дня їх зарахування на рахунок боржника як момент виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів. А отже, виставлення вимоги, у цьому випадку вважатиметься моментом, коли підстави набуття майна відпали.

Отже, у кредитора виникло право вимагати повернення перерахованих грошових коштів 10.05.2022 (з урахуванням святкових та неробочих днів, як це передбачено вимогами ч. 5 ст. 254 ЦК України), а відтак право на нарахування 3% річних та інфляційних з 11.05.2022.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних (за період з 11.05.2022 по 16.01.2024) та інфляційних (за період з 01.05.2022 по 01.01.2024), установив, що розмір перших становить 133 259,73 грн (при заявленому 133 486,00 грн), а других - 525 869,54 грн (при заявленому 538 501,86 грн) (розрахунок додається), отже, 3% річні та інфляційні підлягають частковому визнанню.

Крім того, як стверджує кредитор, боржником безпідставно отримано грошові кошти в розмірі 554 985,66 грн згідно з платіжними дорученнями № 974 від 13.04.2017 на суму 500,00 грн, № 1034 від 10.05.2017 на суму 40 400,00 грн, № 1036 від 10.05.2017 на суму 23 230,00 грн, № 1084 від 22.05.2017 на суму 55 000,00 грн, № 1098 від 26.05.2017 на суму 10 000,00 грн, № 1099 від 26.05.2017 на суму 20 000,00 грн, № 1247 від 12.07.2017 на суму 25 000,00 грн, № 1269 від 19.07.2017 на суму 52 500,00 грн, № 1465 від 12.10.2017 на суму 2 000,00 грн, № 1508 від 07.11.2017 на суму 10 000,00 грн, № 1514 від 08.11.2017 на суму 66 000,00 грн, № 1519 від 09.11.2017 на суму 30 000,00 грн, № 1536 від 16.11.2017 на суму 6 000,00 грн, № 1557 від 21.11.2017 на суму 3 000,00 грн, № 1565 від 23.11.2017 на суму 2 700,00 грн, № 1566 від 23.11.2017 на суму 400 000,00 грн, №1573 від 24.11.2017 на суму 400 000,00 грн, № 21667 від 20.12.2017 на суму 3500,00 грн, № 1708 від 03.01.2018 на суму 5 000,00 грн, № 1715 від 12.01.2018 на суму 2 500,00 грн, № 1765 від 09.02.2018 на суму 17 000,00 грн, № 1 від 07.11.2018 на суму 32 900,00 грн, № 2 від 07.11.2018 на суму 32 400,00 грн, № 5 від 08.11.2018 на суму 21 800,00 грн, № 6 від 08.11.2018 на суму 21 400,00 грн, № 6 від 09.11.2018 на суму 21 300,00 грн, № 8 від 08.11.2018 на суму 20 000,00 грн, № 8 від 23.11.2018 на суму 20 000,00 грн, № 13 від 28.12.2018 на суму 10 055,66 грн.

У призначеннях платежу у вказаних платіжних дорученнях зазначено: оплата за товар згідно з договором або оплата згідно з виставленим рахунком.

Доказів того, що боржник, отримавши вказані грошові кошти, виконав роботу, поставив товар чи надав послугу на зазначену суму, суду не надано. Кредитор зазначає, що вказана сума грошових коштів безпідставно перерахована, а тому підлягає стягнення з боржника.

30.04.2022 кредитор направив боржнику вимогу № 02-04/2022, в якій просив повернути грошові кошти, у тому числі в розмірі 554 985,66 грн.

Суд, оцінивши доводи сторони та надані в їх підтвердження докази, зазначає таке.

Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦК України.

За ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги до укладення договорів викладені у ст. 180, 181, 184, 187 ГК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), ст. 628, 638, 640, 644, 649 ЦК України.

У силу вимог ч. 1, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 1, 8 ст. 181 ГК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У силу вимог ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Приписами ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України унормовано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За ч. 2 ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Частинами 1, 2 ст. 187 ГК України врегульовано, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

З фактичних обставин справи суд уважає, що між сторонами дійсно існували певні домовленості, оскільки здійснити помилково перерахування грошових коштів стільки разів та в такій сумі фактично неможливо.

Однак, як установлено судом, призначенням платежу у платіжних дорученнях, наданих кредитором, було: оплата за товар згідно з договором або оплата згідно з виставленим рахунком, що унеможливлює встановлення предмету договору, його ціни та строку дії, отже, сторони не досягли істотних умов договору, а відтак такий договір не може вважатися укладеним.

Ураховуючи викладене судом установлено, що спірні правовідносини сторін винили з безпідставно отриманих грошових коштів, які регулюються за правилами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (Близька за змістом позиція викладена в постановах ВС від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, або якщо набуття відбулося у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів) (близька правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі № 6-3090цс15).

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й на час розгляду спору.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Для кондикційних зобов`язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав, а предметом доказування у цьому випадку є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (правова позиція подібного змісту викладена в постанові ВП ВС від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Приписами ст. 1213 ЦК України врегульовано, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що правовідносини сторін з приводу перерахування грошових коштів в розмірі 554 985,66 грн підпадають під правове регулювання ст. 1212, 1213 ЦК України, а відтак визнаються судом.

Окрім того, за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення вказаної суму основного боргу кредитор нарахував за період з 09.05.2022 по 16.01.2024 інфляційні втрати в розмірі 113 539,85 грн та 28 145,00 грн 3 % річних.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних (за період з 11.05.2022 по 16.01.2024) та інфляційних (за період з 01.05.2022 по 01.01.2024), установив, що розмір перших становить 28 097,01 грн (при заявленому 28 145,00 грн), а других - 110 876,40 грн (при заявленому 113 539,85 грн) (розрахунок додається), отже, 3% річні та інфляційні підлягають частковому визнанню.

Стосовно грошових вимог ТОВ "Синеон".

21.02.2024 від ТОВ "Синеон" надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 527 699,67 грн, з яких: 431 000,00 грн безпідставно отриманих коштів та 5 172,00 грн судового збору за рішенням суду від 17.01.2024 у справі № 918/646/23, 88 174,67 грн інфляційних та 22 353,00 грн 3% річних за період з 25.04.2022 по 16.01.2024.

11.03.2024 від керуючого реструктуризацією надійшов відзив на заяву про визнання грошових вимог ТОВ "Синеон", у якому останній заперечив проти визнання грошових вимог кредитора до боржника, так як рішення суду від 17.01.2024 у справі № 918/646/23 не набрало законної сили.

Згідно з матеріалами справи, у жовтні 2023 року ТОВ "Синеон" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 450 000,00 грн, з яких: 431 000,00 грн безпідставно набутих коштів та 19 000,00 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог кредитор зазначає, що на підставі усних договорів поставки та надання послуг ТОВ "Синеон" перерахувало ОСОБА_1 431 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 30 від 02.02.2018, № 61 від 27.04.2018, № 82 від 07.06.2018, № 85 від 23.06. 2018, № 182 від 14.12.2018, № 183 від 17.12.2018, № 185 від 17.12.2018 року та № 201 від 27.12.2018.

15.04.2022 ТОВ "Синеон", з метою досудового вирішення спору, надіслало боржнику вимогу № 01-04/2022 щодо повернення коштів, оскільки боржник товар не поставив, послуг не надав, позичених грошових коштів не повернув, яку останній залишив без відповіді та задоволення. За неповернення коштів ТОВ "Синеон" нарахувало 19 000,00 грн 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.01.2024 № 918/646/23, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Синеон" 431 000,00 грн безпідставно набутих коштів та 5 172,00 грн судового збору. Провадження в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Синеон" 19 000,00 грн 3% річних та інфляційних втрат закрито.

Отже, станом на дату звернення з цією заявою заборгованість боржника в розмірі 436 172,00 грн перед кредитором ТОВ "Глянс" підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Окрім того, за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення вказаної суму основного боргу кредитор нарахував за період з 25.04.2022 по 16.01.2024 88 174,67 грн інфляційних втрат та 22 353,00 грн 3 % річних.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних (за період з 25.04.2022 по 16.01.2024) та інфляційних (за період з 01.05.2022 по 01.01.2024), установив, що розмір перших становить 22 386,83 грн (при заявленому 22 353,00 грн), а других - 88 106,24 грн (при заявленому 88 174,67 грн) (розрахунок додається), отже, 3% річні визнаються в заявленому розмірі, а інфляційні підлягають частковому визнанню.

Щодо грошових вимог ОСОБА_2 .

19.02.2024 від ОСОБА_7 надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника, яка обґрунтована тим, що 01.10.2023 між боржником та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 4 250 000,00 грн, які позичальник зобов`язався повернути до 01.11.2023. Однак боржник не виконав своїх грошових зобов`язань в повному обсязі, повернувши лише 250 000,00 грн, у зв`язку з чим остання звернулася до суду з заявою про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 4 000 000,00 грн.

27.02.2024 від керуючого реструктуризацією надійшов відзив на заяву про визнання грошових вимог ОСОБА_7 , згідно з яким вказані грошові вимоги до боржника визнаються керуючим реструктуризацією в повному обсязі, на суму 4 000 000,00 грн, як вимоги другої черги задоволення та 6 056,00 грн сплаченого судового збору, які відшкодовуються повністю до задоволення вимог кредиторів.

Під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, у тому числі у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд в силу вимог ст. 1, 45-47, 122 КУзПБ має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Поряд з цим у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії суд враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому: заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18); у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно- правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18); на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15).

Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18); розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм ст. 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18); використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18); сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).

Так, в обґрунтування грошових вимог до боржника фізична особа-кредитор у своїй заяві посилалася на чинний договір безвідсоткової позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постановах Верховного Суду України у справах №№ 6-63цс13, 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Утім такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Задля унеможливлення загрози визнання судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

За таких обставин господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (ст. 76 ГПК України) та допустимості (ст. 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним у такому випадку може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

Як встановлено судом, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсіонерка, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

На підтвердження існування правовідносин, пов`язаних із позикою грошових коштів, кредитором не надано доказів існування джерела доходу, за рахунок якого останній міг позичити вказану суму коштів (заразом саме по собі фінансова можливість надати в позику грошові кошти також не є достатнім доказами на підтвердження факту їх надання). Так само кредитором не надано суду доказів існування зобов`язальних правовідносин, зокрема надання кредитором та отримання боржником грошових коштів, їх часткове повернення, листування, у тому числі в електронній формі, яке передувало укладенню договору позики, вжиття заходів щодо її повернення (направлення вимог, претензій, звернення до суду з відповідним позовом) тощо.

У свою чергу, в матеріалах справи міститься лише розписка від 01.10.2023, підписана лише з боку боржника та кредитора.

У той же час, як установлено судом, у заяві з вимогами до боржника зазначено, що у 2019 році ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 у борг 4 250 000,00 грн, які мав повернути до кінця 2022 року, у подальшому сторони домовились про повернення боргу до 01.11.2023 (тривалість користування більше трьох років), сума позики є значною 4 250 000,00 грн, кредитор не працює, однак, не дивлячись ні на суму позики, ні на строк користування грошовими коштами, після закінчення строку дії договору жодних дій, спрямованих на її повернення, не здійснив і лише після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подав заяву з грошовими вимогами до боржника. Наведене у сукупності виглядає як байдуже ставлення кредитора до грошових коштів, наданих в позику, що, вочевидь, притаманне для ситуації, за якої грошові кошти насправді не надавалися. Окрім того, сума наданої позики є другою за розміром грошовою вимогою до боржника та становить 80,41% від загальної суми заявлених грошових вимог, що свідчить про бажання збільшити кількість голосів за рахунок цього кредитора на зборах кредиторів, створення можливості впливати як на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, так і на обсяг задоволених вимог.

У разі ненадання кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов`язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

При цьому визначена приписами ст. 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.

Усупереч обов`язку доказування кредитором обґрунтованості своїх грошових вимог до боржника сукупністю необхідних та достатніх доказів, ОСОБА_2 не надала суду належне документальне підтвердження своїх кредиторських вимог, яке б у сукупності підтверджувало факт надання нею як фізичною особою-кредитором у позику іншій фізичній особі-боржнику у розмірі 4 250 000,00 грн.

З огляду на ненадання ОСОБА_2 належних і достатніх документальних доказів на обґрунтування своїх грошових вимог до боржника, суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 45 КУзПБ розпорядник майна зобов`язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.

Доказів наявності у боржника майна, що перебуває у заставі (іпотеці) на підставі інших господарських договорів, суду не подано.

Згідно з абз. 2 ч. 8 ст. 45 КУзПБ розпорядник майна зобов`язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та/або даними обліку боржника.

Заяви з вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, а також вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, до суду не надходили.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 КУзП за результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються: розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство або ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені ч. 2 ст. 44 цього Кодексу. Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги. Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов`язань у шосту чергу. Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі. Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Ураховуючи викладене, є всі необхідні підстави для закінчення попереднього засідання.

Згідно з ч. 1 ст.123 КУзПБ протягом трьох робочих днів після постановлення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду арбітражний керуючий згідно з цією ухвалою письмово повідомляє кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Участь кредиторів у зборах кредиторів, визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу та учасників зборів кредиторів з правом дорадчого голосу здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів (ч. 3 ст.47 Кодексу України з процедур банкрутства).

Керуючись ст. 44, 45, 47, 48 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 234, 235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Визнати грошові вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Деревовиріб" до ОСОБА_1 в розмірі 406 618,21 грн - основне зобов`язання (друга черга задоволення вимог кредиторів). Окрім того, судовий збір в сумі 4 844,80 грн за подання заяви про визнання грошових вимог до боржника (перша черга задоволення вимог кредиторів).

2. Визнати грошові вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Глянс" до ОСОБА_1 частково, в розмірі на суму 4 024 466,27 грн, з яких: 3 226 363,59 грн - основне зобов`язання (друга черга задоволення вимог кредиторів), 636 745,94 грн інфляційних та 161 356,74 грн 3 % річних (друга черга задоволення вимог кредиторів). Окрім того, судовий збір в сумі 4 844,80 грн за подання заяви про визнання грошових вимог до боржника (перша черга задоволення вимог кредиторів).

3. У задоволенні решти грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Глянс" відмовити.

4. Визнати грошові вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Синеон" до фізичної особи ОСОБА_1 частково, в розмірі на суму 546 665,07грн, з яких: 436 172,00 грн - основне зобов`язання (друга черга задоволення вимог кредиторів), 88 106,24 грн інфляційних та 22 386,83 грн 3% річних (друга черга задоволення вимог кредиторів). Окрім того, судовий збір в сумі 4 844,80 грн за подання заяви про визнання грошових вимог до боржника (перша черга задоволення вимог кредиторів).

5. У задоволенні решти грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Синеон" відмовити.

6. У визнанні вимог ОСОБА_2 до фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 4 000 000,00 грн відмовити.

7. Зобов`язати розпорядника майна включити визнані грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів згідно з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства.

8. Затвердити реєстр грошових вимог кредиторів на загальну суму 4 977 749,55 грн, а саме: Товариства з обмеженою відповідальністю "Деревовиріб" у розмірі 406 618,21 грн - основне зобов`язання (друга черга задоволення вимог кредиторів); судовий збір в сумі 4 844,80 грн за подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (перша черга задоволення вимог кредиторів); Товариства з обмеженою відповідальністю "Глянс" до боржника в розмірі 3 226 363,59 грн - основне зобов`язання (друга черга задоволення вимог кредиторів); 636 745,94 грн інфляційних та 161 356,74 грн 3 %річних (друга черга задоволення вимог кредиторів), судовий збір в сумі 4 844,80 грн за подання заяви про визнання грошових вимог до боржника (перша черга задоволення вимог кредиторів); Товариства з обмеженою відповідальністю "Синеон" до боржника в розмірі 436 172,00 грн - основне зобов`язання (друга черга задоволення вимог кредиторів); 88 106,24 грн інфляційних та 22 386,83 грн 3% річних (друга черга задоволення вимог кредиторів), судовий збір в сумі 4 844,80 грн за подання заяви про визнання грошових вимог до боржника (перша черга задоволення вимог кредиторів).

9.Зобов`язати розпорядника майна протягом трьох робочих повідомити кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення не пізніше 14 днів з дня постановлення цієї ухвали (належні докази повідомлення надати суду).

10. Установити дату проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів не пізніше 17.06.2024

11. Підсумкове засідання призначити на 31.07.2024.

12. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Рівненської області за адресою: м. Рівне, вул. Набережна, 26-А, в залі судових засідань № 11.

13. Роз`яснити, що учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

14. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 254-257 ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених Кодексу України з процедур банкрутства.

Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Ухвала підписана 03.06.2024.

Суддя О. Андрійчук