Рішення

від 22.05.2024 по справі 473/1538/20

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/1538/20

РІШЕННЯ

іменем України

"22" травня 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Ротар М.М. при секретарі Ніколаєнко Г.О.

За участю прокурора Вознесенської окружної прокуратури Романенко Л.М., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Зінченко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 473/1538/20 за позовом прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації Миколаївської області до Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, ОСОБА_1 , Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису у Державному реєстрі речових прав, повернення земельної ділянки

встановив:

У травні 2020 року прокурор Миколаївської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» з позовною заявою до Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, ОСОБА_1 та Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису у державному реєстрі речових прав та повернення земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що розпорядженням Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області від 27 грудня 2012 року № 1046-р затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_2 в оренду на 49 років земельну ділянку, площею 19,6629 га, кадастровий номер 4822080800:01:000:0037, для сінокосіння та випасання худоби із земель, не наданих у власність чи користування, в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

06 березня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства в Миколаївській області та ОСОБА_2 було укладено договір оренди цієї земельної ділянки, який 17 березня 2014 року було зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 4998743.

Прокурор Миколаївської області зазначав, щорозпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-рДержгеокадастр України було зобов`язано забезпечити формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування території громад, шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад згідно ізстаттею 117 ЗК України.

На виконання зазначеногорозпорядженняКабінету Міністрів України, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 20 грудня 2018 року № 9136/0/14-18-СГ та акта приймання-передачі земельної ділянки від 21 грудня 2018 року спірну земельну ділянку було передано у комунальну власність Бузької об`єднаної територіальної громади в особі Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, про що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 березня 2019 року вчинено запис № 30758339.

15 березня 2019 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни щодо орендодавця спірної земельної ділянки з Головного управління Держземагентства в Миколаївській області на Бузьку сільську раду Вознесенського району Миколаївської області.

Також прокурор Миколаївської області зазначав, що спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду та не вилучалась із постійного користування ДП «Вознесенське лісове господарство».

Вважав, що із власності держави в особі Кабінету Міністрів України поза волею власника вибула земельна ділянка державного лісового фонду.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог прокурор Миколаївської області просив:

визнати незаконним і скасувати розпорядження Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області від 27 грудня 2012 року № 1046-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років громадянці ОСОБА_2 для сінокосіння та випасання худоби із земель не наданих у власність чи користування в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області», яким затверджено проект землеустрою та надано в оренду на 49 років ОСОБА_2 земельну ділянку площею 19.6629 га пасовищ для сінокосіння та випасання худоби у межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області;

визнати недійсним договір оренди землі від 06 березня 2014 року, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Миколаївській області та ОСОБА_2 , відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4822080800:01:000:0037 площею 19,6629 га;

визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 20 грудня 2018 року № 9136/0/14-18-СГ у частині надання територіальній громаді сіл, в особі Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області у комунальну власність земельної ділянки площею 19.6629 га з кадастровим номером 4822080800:01:000:0037;

скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822080800:01:000:0037 за Бузькою сільською радою Вознесенського району Миколаївської області від 15 березня 3019 року за № 30758339;

зобов`язати ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» земельну ділянку площею 19.6629 га з кадастровим номером 4822080800:01:000:0037, розташовану в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

Ухвалою від 21 травня 2020 року в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

12 червня 2020 року від відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є неналежним відповідачем у справі.

24 липня 2020 року від відповідача Вознесенська районна державна адміністрація Миколаївської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, оскільки інформація щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду є недостовірною, технічна документація затверджена з урахування чинного законодавства та за погодженням меж з ДП «Вознесенське ЛГ», право оренди за громадянкою ОСОБА_1 зареєстровано відповідно до чинного законодавства. Що стосується визнання незаконним і скасування розпорядження Вознесенської райдержадміністрації від 27.12.2012 року №1046-р, відповідно до якого було розроблено та подано на затвердження до райдержадміністрації проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років громадянці ОСОБА_1 для сінокосіння та випасання худоби із земель не наданих у власність чи користування в межах території Бузької сільської ради, то жодних правових підстав для відмови у його затвердженні, які передбачені ст.186-1 Земельного кодексу не було. Крім того в 2013 року Вознесенською міжрайонною прокуратору проводилася перевірка дотримання вимог земельного законодаствау діяльності Вознесенської райдержадміністрації при розпорядженні земельними ділянками сільськогосподарського призначення, в ході якої не було виявлено порушень норм чинного законодавства при прийнятті розпоряджень голови райдержадміністрації від 03.12.2012 №877-р та від 27.12.2012 № 1046-р.

07 серпня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Конограй М.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти позову, зазначав, що обставина що спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду має буди підтверджена державним актом га право постійного користування нею ДП «Вознесенське ЛГ», а обставина що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду має бути підтверджена відповідними відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того просив застосувати строк позовної давності, оскільки ще в 2013 році Вознесенською міжрайонною прокуратурою проводилася перевірка дотримання вимог земельного законодавства у діяльності Вознесенської РДА при розпорядженні земельними ділянками сільськогосподарського призначення наданими для сінокосіння та випасання худоби та повноти здійснення контролю за станом використання зазначених земель за цільовим призначенням. В ході якої серед виявлених порушень не вказано на порушення норм чинного законодавства при прийнятті розпорядження голови райдержадміністрації від 27.12.2012 №1046-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років громадянці ОСОБА_1 для сінокосіння та випасання худоби із земель не наданих у власність чи користування в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

10 серпня 2020 року від прокурора Миколаївської області надійшла відповідь на відзив, в якому прокурор вказував на те, що згідно з інформацією державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» від 28.11.2018 року №431 земельна ділянка площею 19,6629 га кадастровий номер 4822080800:01:000:0037 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року входить до складу земель держвного лісового фонду ДП «Вознесенське ЛГ». За інформаціями КМУ та Миколаївської обласної державної адміністрації рішення про вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебувають у користуванні ДП «Вознесенське ЛГ» не приймались. Що стосується пропуску строків позовної давності, то оскільки зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК не пов`язане з позбавленням володіння власником земельною ділянкою, то позовна вимога зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

27 серпня 2020 року від позивача ДП «Вознесенське лісове господарство» надішла заява, в якій позовні вимоги підтримують у повному обсязі та наполягають на їх задоволенні.

Ухвалою суду від 31 серпня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Зінченко А.І. про залучення до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство оборони України.

31 серпня 2020 року від представника позивача Кабінету Міністрів України надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якого за результатами лісовпорядкування спірна земельна ділянка входить до земель державного лісового фонду. Рішення про вилучення або припинення права потсійного користування земельною ділянкою, що перебувають у користуванні ДП «Вознесенський ЛГ» не приймались. Розпорядження Вознесенської РДА від 02.10.2012 №641-р, яким затверджено технічну документацію із земелустрою щодо проведення інвентаризації земель державної власності, які знаходяться в користуванні ДП «Вознесенське ЛГ» та військової частини НОМЕР_1 в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району не є рішенням про вилучення земель державного лісового фонду. Вважали. Що Вознесенською районною державною адміністрацією в односторонньому та позасудовому порядку з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника держави в особі КМУ та постійного землекористувача ДП «Вознесенське ЛГ» спірну земельну ділянку з земель лісогосподарського призначення та переданої в оренду Громадянину для сінокосіння та випасання худоби.

08 жовтня 2020 року прокурором Миколаївської області подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до заяви прокурор просив також скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822080800:01:000:0037 за Бузькою сільською радою Вознесенського району Миколаївської області від 15 березня 3019 року за № 30758339.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2020 року позовні вимоги прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» до Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1 , Бузької сільської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису у державному реєстрі речових прав, повернення земельної ділянки залишено без розгляду.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року ухвалу Вознеснського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2020 року було скасовано і справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року Постанова Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року в частиніпозовних вимогпрокурора Миколаївськоїобласті вінтересах державив особідержавного підприємства«Вознесенське лісовегосподарство» до Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1 , Бузької сільської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису у державному реєстрі речових прав, повернення земельної ділянки скасована.

Ухвала Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2020 року у цій частині залишено в силі.

Ухвалою суду від 07 листопада 2022 року замінено позивача Кабінет Міністрів України на його правонаступника Миколаївську обласну державну адміністрацію.

Ухвалою суду від 04 квітня 2023 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор Вознесенської окружної прокуратури Романенко Л.М. позов підтримала повністю з підстав викладених в позовній заяві, просила такий задоволити. Від позивача Миколаївської обласної державної адміністрації Миколаївської області надійшла заява, в якій представник позивача просив розглядати справу у їх відсутності, позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в судове засідання не зявився, в матеріалах справи є відзив, в якому заперечує щодо задоволення позову та просить розгляд справи здійснювати у відсутність представника.

Представник відповідача Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області в судове засідання не зёявився, в матерілах справи є відзив, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та просить розгляд справи здійснювати у відсутність представника.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Зінченко А.І. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмовому відзиві.

Представник відповідача Бузької сільської ради в судове засідання не зёявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до переконання, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

За змістом рішення Конституційного Суду України №1-1/99 від 08.04.1999, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів). Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

У даному випадку прокурор звернувся до суду в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації органу влади, до компетенції якого віднесено повноваження щодо розпорядження, вилучення, зміни цільового призначення земельної ділянки державної власності, а також повноваження із захисту інтересів держави, у тому числі шляхом звернення до суду.

Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства. Порушення у сфері земельних відносин є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовом до суду в інтересах держави.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення та передачі у приватну власність лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Аналіз положень ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Відповідно до п. 5 ст. 28 цього Закону для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювані інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

На території Миколаївської області повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Миколаївською обласною державною адміністрацією.

Позивачем, в особі котрого заявлено цей позов, не заперечується, що заходи щодо усунення відповідачем порушень земельного законодавства не вживалися.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду вказала наступне.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор правомірно звернувся з даним позовом в суд.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

За змістом частини другої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону ( стаття 8 ЛК України та статті 84 ЗК України).

У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності(ст. 9 ЛК України).

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через органи місцевого самоврядування та набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом (стаття 11ЛК).

Порядок розмежування земель державної та комунальної власності був визначений Законом «Про розмежування земель державної та комунальної власності» № 1457-ІV від 5 лютого 2004 року.

Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 ЛК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорону лісового фонду (див. постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 40)).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів (стаття 55 ЗК).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК ; частина 1 статті 17 ЛК ).

За змістом статті 31 ЛК України та статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського та обласного значення, та припинення права користування ними.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що землі лісогосподарського призначення, в тому числі й нелісові землі, які надані державним лісогосподарським підприємствам для потреб лісового господарства, перебувають у державній власності (незалежно від місця розташування цієї землі) до здійснення організаційно-правових заходів щодо розподілу цих земель на землі територіальних громад ( комунальна власність) і землі держави (державна власність). До проведення такого розмежування та передачі землі у комунальну власність розпорядження лісогосподарськими землями здійснюють державні адміністрації.

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України). Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 р. у справі № 6-212цс14.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У позовній заяві прокурор стверджував, що повноваження стосовно розпорядження спірною земельною ділянкою належать до компетенції Миколаївської ОДА.

Розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (пункти 4, 5 частини першої статті 31 ЛК України).

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частини перша та друга статті 149 ЗК України).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина шоста статті 149 ЗК України).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев`ята статті 149 ЗК України).

Згідно з статей 116, 141 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у користування спірної земельної ділянки державної власності, яка віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Вознесенське лісове господарство», і передання у користування такої ділянки належало на час прийняття розпорядження №1046-р до повноважень саме Кабінету Міністрів України. в подальшому такі повноваження були передані Миколаївській ОДА.

Матеріалами справи встановлено, що розпорядженням Вознесенської райдержадміністрації від 27.12.2012 року №1046-р затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 19,6629 га кадастровий номер 4822080800:01:000:0037 для сінокосіння та випасання худоби із земель не наданих у власність чи користування в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району. (а.с.22 т.1)

На підставі вказаного розпорядження між Головним управлінням Держземагенства в Миколаївській області та ОСОБА_1 06.03.2014 року укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.(а.с.29-31 т.1)

Право оренди 17.03.2014 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис за №4998743.(а.с.32 т.1)

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.ч.5, 6ст.81 ЦПК України).

Згідно з ч.1ст.76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлю наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 15.11.2018 року №753 спірна земельна ділянка станом на 01.01.2014 року входила до складу земель державного лісового фонду квартал 13 виділ1 та квартал 15 виділ 1 Прибузького лісництва ДП «Вознесенський лісгосп». (а.с.33-34 т.1)

Відповідно до інформації ДП «Вознесенське лісове господарство» від 28.11.2018 року №431 земельна ділянка площею 19,6629 га кадастровий номер 4822080800:01:000:0037 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року входить до складу земель державного лісового фонду ДП «Вознесенське ЛГ»(а.с.35 т.1)

У відповіді Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 09.11.2018 року №1430-01-26 повідомлено, що відповідно до проекту планування Вознесенського району, затвердженого розпорядженням Миколаївської обласної ради народних депутатів від 16.05.1979 року №130-р спірна земельна ділянка розташована на територіях лісонаджень (державного лісового фонду). (а.с.36 т.1)

Розпорядженням Вознесенської райдержадміністрації від 02.10.2012 № 641-р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поведення інвентаризації земель державної власності, які знаходяться в користуванні ДП «Вознесенське ЛГ» та військової частини НОМЕР_1 в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району. (а.с.40 т.1)

Відповідно до інформації Кабінету Міністрів України від 27.09.2019 року №20743/0/2-19 та Миколаївської обласної державної адміністрації від 28.08.2019 №4018/0/05-47/3-19 рішення по вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебувають у користуванні ДП «Вознесенський ЛГ» не приймалися.

Відповідно до інформації ДП «Вознесенський ЛГ» від 28.11.2018 №431 відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної ділянки будь-яким фізичним або юридичним особам державне підприємство не надавало.

Таким чином, внаслідок передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу ОСОБА_1 , відбулась також незаконна зміна цільового призначення землі, що в свою чергу є порушенням ст.57 Лісового кодексу України, відповідно до якої, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 20 та частиною 1 ст.123 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам зі зміною їх цільового призначення здійснюється за проектами землеустрою, який погоджується в порядку встановленому статтею 186-1 ЗК. Відповідно до ч.3 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з органом лісового господарства.

Відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 08.11.2019 року №675 відповідач ОСОБА_1 не зверталась з питання погодження проекту землеустрою та погодження на вилучення земельної ділянки не надавалось.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, вилучення з порушенням вимог земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації використовувати спірну земельну ділянку.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Поряд з цим, ст. 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.

Також, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.20 Земельною кодексу України, зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Згідно ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного. лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 27.09.2019 року №20743/0/2-19 (а.с. 58 т.1) наданого на запит прокуратури Миколаївської області від 16 вересня 2019 року №05/2-935вих-19, встановлено, що Кабінетом Міністрів України рішень щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалось.

Частиною 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України, у редакції чинній на момент видачі оскаржуваного розпорядження та передачі в оренду спірної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_1 , передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Більше того, необхідність отримання погодження таких проектів землеустрою передбачена також п. 11-1 ст. 28 Лісового кодексу України, відповідно до якого центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій», щодо відповідності зазначеної документації лісовому законодавству.

Однак, відповідно до інформації ДП «Вознесенське лісове господарство» від 14.02.2020 року №129 (а.с.60 т.1) зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення відповідачам не здійснювалась.

Відповідно, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду відповідачу ОСОБА_1 . Кабінетом Міністрів України та ДП «Вознесенське ЛГ» не погоджувався.

Таким чином, з державної власності без згоди постійного землекористувача ДП «Вознесенське ЛГ», в порушення порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду,внаслідок прийняття оскаржуваного розпорядження Вознесенською районною державною адміністрацією з державної власності незаконно вибула вказана земельна ділянка, чим порушено інтереси держави.

За таких обставин вказана земельна ділянка вибула із власності держави на підставі розпорядчого документа виданого органом, який не уповноважений на розпорядження землями до категорії яких відноситься спірна земельна ділянка.

Положеннямистатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.

Суд вважає необхідним зазначити, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті13, частина 7 статті41, частина 1 статті50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини 1 статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 рокуу справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14листопада 2018року№183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019року у справі №367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц).

Отже, за вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірні земельні ділянки з користування відповідача ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки.

Відповідач ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка відноситься до земель лісового фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у користування.

За таких обставин повернення спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 у державну власність в особі Миколаївської обласної державної адміністрації не порушуватиме принцип пропорційності втручання в його право власності.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першоюстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або закономчи судом у визначених законом випадках.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 52 ЗК України).Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина другастатті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Зайняття земельної ділянки з порушеннямположеньЗК УкраїнитаЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц).

Власник земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Аналогічний висновок міститься і у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі №911/3306/17, від 09 вересня 2020 року у справі №487/5434/17.

Тому повернення земельної ділянки державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12червня 2019року у справі №487/10128/14-ц).

У зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що вказаний позов є негаторним, а відтак, посилання сторони відповідача на те, що прокурор пропустив трирічний строк звернення до суду з даним позовом є безпідставними, оскільки позовна давність не застосовується до негаторних позовів.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням належного та ефективного способу захисту порушених прав та інтересів позивача, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Беручи до уваги те, що оскаржені рішення органів місцевого самоврядування стосуються відповідача ОСОБА_1 як останньої користувачки земельної ділянки, вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, на підставі яких земельну ділянку було оформлено в довгострокову оренду за ОСОБА_1 призведуть до відновлення порушеного права Миколаївської обласної державної адміністрації.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Відповідно допринципів диспозитивностіта змагальностіцивільного судочинства,за якимисуд розглядаєсправу лишев межахзаявлених сторонамивимог танаданих нимидоказів,оцінюючи аргументита доказиза своїмвнутрішнім переконанням,дослідивши доказиу їхсукупності,суд дійшоввисновку,що розпорядження Вознесенськоїрайонної державноїадміністрації від27.12.2012№1046-р«Про затвердженняпроекту землеустроюта наданняв оренду ОСОБА_1 земельноїділянки площею19,6629га длясінокосіння тавипасання худобив межахтериторії Бузькоїсільської радиВознесенського районуМиколаївської області,договір орендиземлі від06.03.2014року,укладений міжГоловним управліннямДержземагентства уМиколаївській областіта ОСОБА_1 на підставіякого переданов орендуземельну ділянкуз кадастровимномером 4822080800:01:000:0037площею 19,6629га,наказ Головногоуправління Держгеокадаструв Миколаївськійобласті від20.12.2018№9136/0/14-18-СГв частинінадання територіальнійгромаді сіл,в особіБузької сільськоїради Вознесенськогорайону,у комунальнувласність земельноїділянки площею19,6629га зкадастровим номером4822080800:01:000:0037, підлягають визнанню недійсними, державна реєстрація права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №30758339 від 15.03.2019 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822080800:01:000:0037 за Бузькою сільською радою Вознесенського району (ЄДРПОУ 04376185) підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка поверненню на користь держави особі уповноваженого органу Миколаївської обласної державної адміністрації.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області слід стягнути понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 10 510грн. 00 коп., відповідно з кожного відповідача по 2627,50 грн

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 80, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в

Позов задоволити.

Визнати незаконним і скасувати розпорядження Вознесенської районної державної адміністрації від 27.12.2012 №1046-р «Про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 19,6629 га для сінокосіння та випасання худоби в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

Визнати недійсним договір оренди землі від 06.03.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Миколаївській області та ОСОБА_1 на підставі якого передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4822080800:01:000:0037 площею 19,6629 га.

Визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 20.12.2018 №9136/0/14-18-СГ в частині надання територіальній громаді сіл, в особі Бузької сільської ради Вознесенського району, у комунальну власність земельної ділянки площею 19,6629 га з кадастровим номером 4822080800:01:000:0037.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №30758339 від 15.03.2019 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822080800:01:000:0037 за Бузькою сільською радою Вознесенського району (ЄДРПОУ 04376185).

Повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації Миколаївської області земельну ділянку площею 19,6629 га з кадастровим номером 4822080800:01:000:0037, розташовану в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

Стягнути з Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області (ЄДРПОУ 04056641, Миколаївська область м. Вознесенськ пл.. Центральна,1) на користь Прокуратури Миколаївської області (код ЄДРПОУ 02910048 м. Миколаїв вул.. Спаська 28), понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2627,50 грн.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області (ЄДРПОУ 39825404, м. Миколаїв пр..Миру 34) на користь Прокуратури Миколаївської області (код ЄДРПОУ 02910048 м. Миколаїв вул.. Спаська 28), понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2627,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ) на користь Прокуратури Миколаївської області (код ЄДРПОУ 02910048 м. Миколаїв вул.. Спаська 28), понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2627,50 грн..

Стягнути з Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської обасті (ЄДРПОУ 04376182, Миколаївська область Вознесенський район с. бузьке пол.. Центральна 1) на користь Прокуратури Миколаївської області (код ЄДРПОУ 02910048 м. Миколаїв вул.. Спаська 28), понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2627,50 грн.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 04 червня 2024 року.

Суддя М.М. Ротар