Окрема думка

від 23.05.2024 по справі 359/3506/19

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

"23" травня 2024 р.

ОКРЕМА ДУМКА

судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 у справі № 359/3506/19, провадження №: 1-кп/755/393/23

23 травня 2024 року клопотання прокурора ОСОБА_2 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було задоволено та продовжено до 21 липня 2024 року (включно), кожному окремо.

Зокрема зазначено, що «усі ухвали колегії суддів, які приймалися за результатом розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченим та клопотань адвокатів про зміну обвинуваченим запобіжного заходу, оскаржувалися до Київського апеляційного суду. Колегій суддів Київського апеляційного суду, які в апеляційному порядку переглядали хвали колегії суддів Дніпровського районного суду міста Києва, погоджувалися з рішеннями суду першої інстанції та не встановлювали підстав для задоволення апеляційних скарг адвокатів.

З урахуванням вищенаведеного, зважаючи на те, що на даний час триває судовий розгляд, будь-яких даних про відсутність ризиків у судовому засіданні не встановлено та учасниками не доведено, - колегія суддів приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора та про необхідність продовження обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 запобіжного заходу виді тримання під вартою.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 колегією суддів, на даному етапі розгляду кримінального провадження, не встановлено та сторонами не доведено».

З рішенням колегії не погоджуюсь та мною була висловлена інша думка про можливість зміни обвинуваченим запобіжного заходу на більш м`який зокрема домашній арешт з наступних підстав.

Як я вже неодноразово зазначала, вказане кримінальне провадження перебуває на розгляді колегії Дніпровського районного суду м. Києва у цьому складі з 20.10.2020 року, а обвинувачені утримуються під вартою із 11 липня 2018 року та 11 квітня 2018 року.

З метою вирішення питання продовження тримання обвинуваченого під вартою прокурор має довести існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки кожного обвинуваченого та неможливість запобігти цим ризикам шляхом застосування іншого, менш суворого запобіжного заходу.

Обов`язок доведення реального існування цих ризиків покладається на прокурора.

На моє переконання, вказаний обов`язок не виконаний, зазначені ризики доказами не підтверджені, про що мною зазначалось неодноразово у окремій думці під час вирішення однакового за змістом клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Судом вже досліджені документи, звуко- та відеозаписи, допитані потерпілі та свідки.

Жодних відомостей щодо впливу чи можливого впливу на свідків чи потерпілих до суду не надходило, сторони про це не повідомляли.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

На моє переконання ризики передбачені п. 2 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження є недоведеними та не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено, всі надані стороною обвинувачення документи, звуко- та відеозаписи оголошені та переглянуті у судовому засіданні, потерпілі, які мали намір прибути у судове засідання - допитані, свідки на допиті яких наполягав та зміг забезпечив присутність під час судового розгляду, у відповідності до ст. 23 КПК України, прокурор були допитані.

Належного обґрунтування, що обвинувачені, кожен окремо, вчинять інше кримінальне правопорушення клопотання не містить.

А отже вважаю, що залишено без належної уваги інші обставини, які згідно ст. 178 КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини мають отримати оцінку при вирішенні питання щодо доцільності продовження строку утримання особи під вартою.

Вважаю, що наразі доведеним лишається лише ризик переховування обвинувачених від суду, який може бути нівельований шляхом застосування до обвинувачених (кожного окремо) альтернативного запобіжного заходу, зокрема у виді домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю.

А тому, вирішуючи ініційоване прокурором питання, з огляду на тривалість перебування обвинувачених під вартою, з урахуванням сумнівної перспективи щодо швидкого судового розгляду та безумовне зменшення ризиків негативної процесуальної поведінки, колегія суддів мала розглянути питання про застосування альтернативного запобіжного заходу, такого, як домашній арешт та застосувати його.

Такий підхід цілком узгоджується із змістом рішень ЄСПЛ, які констатували порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

Зокрема, ЄСПЛ часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв`язку з тим, що національні суди посилались на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання конкретного заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, згадане рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), пункти 80, 81 і 99, та рішення у справі «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 41 і 42, від 15 грудня 2016 року).

Суддя ОСОБА_1