Ухвала

від 13.06.2024 по справі 359/3506/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 359/3506/19 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/4250/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2

Ухвала

Іменем України

13 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23.05.2024,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.05.2024 клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 - задоволено. Продовжено ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч.4 ст. 187, ч.1 ст. 263, ч.2 ст.289, ст. 290, ч.3 ст. 262, ч.3 ст. 28 і п.6 ч. 2 ст. 115 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує два місяці, тобто до 21 липня 2024 року (включно).

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_6 обвинувачується відповідно до вимог ст. 12 КК України, у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які законом передбачене покарання, у тому числі у виді позбавлення волі до 15 років та у виді довічного позбавлення волі. Суд також оцінив у сукупності усі обставини, зокрема, наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, вік, стан здоров`я обвинуваченого, його соціальні зв`язки, майновий стан, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, поведінку обвинуваченого, позиції потерпілих та їх представників, висловлені при допитах у судових засіданнях; стадію судового розгляду; також те, що у державі введено військовий стан та існують непідконтрольні державі території; те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом та конкретні обставини кримінального провадження. Також суд звернув увагу на те, що у цьому провадженні до суду звертався командир батальйону конвойної служби з повідомленням, що з метою уникнення в подальшому надзвичайних ситуацій при розгляді цієї справи буде призначатися посилений конвойний наряд, одночасно, командир батальйону просив слухати це кримінальне провадження утримуючи обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_6 . ОСОБА_10 в межах ДУ «Київський слідчий ізолятор» за допомогою системи відеоконференції, так як це не суперечить вимогам ч.2 ст. 336 КПК України під час дії воєнного стану, що в подальшому могло б надати можливість уникнути надзвичайних ситуацій під час розгляду справи відносно цих осіб. Отже, зважаючи на те, що на даний час триває судовий розгляд, будь-яких даних про відсутність ризиків у судовому засіданні не встановлено та учасниками не доведено, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора та про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу виді тримання під вартою. Враховуючи норми КПК України, обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому діянь та наслідків їх вчинення, підстав для зміни ОСОБА_6 запобіжного заходу на більш м`який суд не вбачав, як і підстав, з урахуванням вимог п.2 ч.4 ст. 183 КПК України, для визначення обвинуваченому розміру застави. Крім того, судом зазначено, що таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та невмотивованість рішення суду, просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23.05.2024 про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відмовити у задоволенні клопотання прокурора про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник вказує, що прокурором протягом чотирьох років розгляду справи в суді першої інстанції з квітня 2019 року не надано жодного доказу та/або інших відомостей на обґрунтування доводів про необхідність тримання ОСОБА_6 під вартою. Крім того, апелянт вказує, що усі докази, здобуті під час розслідування кримінального провадження стороною обвинувачення вилучені під час незаконного обшуку, проведеного слідчими у домоволодінні ОСОБА_6 у селі Северинівка Київської області, водночас, в ході судового засідання, при дослідженні відеозапису цього обшуку прокурор не зміг продемонструвати відео, оскільки воно не відтворюється (пошкоджене), а тому посилання суду на доведеність прокурором обґрунтованої підозри та ризиків неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_6 є надуманим та безпідставним, а рішення про подальше тримання під вартою по суті свавільним.

Апелянт зауважує, що в черговий раз суд формально послався на ті ж самі підстави тримання ОСОБА_6 під вартою, що по суті дублюються з моменту його затримання та обрання запобіжного заходу 13.04.2018, тобто на протязі більше 5 років, між тим, за таких обставин ЄСПЛ неодноразово визнавав порушення п.3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Також захисник зазначає, що під час тримання під вартою з 11.08.2018 ОСОБА_6 постійно скаржиться на стан здоров`я та підвищений артеріальний тиск, а внаслідок ненадання йому належної медичної допомоги його стан здоров`я непоправно значно погіршився, що потребує невідкладного вжиття заходів для його реабілітації та проведення незалежної медико-соціальної експертизи для встановлення йому групи інвалідності. Апелянт вказує, що стан ОСОБА_6 тяжкий, потребує постійного нагляду, лікування, у тому числі двічі на рік профілактичного, що очевидно не може бути забезпечено в умовах слідчого ізолятору та наразі стан здоров`я ОСОБА_6 постійно погіршується, оскільки з ним не проводяться на протязі 1,5 року рекомендовані лікарями засоби реабілітації, наслідком чого може стати часткова втрата працездатності. Крім того, з середини травня 2020 року ОСОБА_6 висловлює постійні скарги на гострі болі в правій нижній кінцівці та часткову втрату її функцій. Також під час надання правової допомоги захисником виявлено, що у ОСОБА_6 наявні проблеми із пам`яттю, протягом останніх півроку висловлює скарги на хронічний кашель. Отже, захисник вказує, що з урахуванням стану здоров`я ОСОБА_6 , відсутні ризики його втечі, що очевидно обумовлюється необхідністю реабілітації та слабого фізичного стан, а також перешкоджати іншим чином судовому розгляду справи.

Крім того, апелянт вказує, що суд, продовжуючи ОСОБА_6 строк тримання під вартою, обґрунтував це наявністю по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, які при наявності презумпції невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого, а тому суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, а отже, на думку суду, суспільний інтерес полягає в необхідності розгляду обвинувачення ОСОБА_6 ,, а не в наявності ризику порушення громадського порядку у разі перебування його на волі та необхідності його захисту.

Також апелянт зазначає, що з огляду на стан здоров`я ОСОБА_6 , необхідно також оцінити міцність соціальних зв`язків (одружений, виховує 3-х малолітніх дітей, має батьків інвалідів пенсійного віку), що дозволяє дійти висновку, що інший запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

До того ж захисник вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер тесть ОСОБА_6 - ОСОБА_11 , який фактично утримував його 3-х малолітніх дітей; після вторгнення російської федерації на територію України, у квітні 2022 загарбниками зруйновано будинок родини ОСОБА_6 у АДРЕСА_1 та наразі його діти з дружиною проживають у знайомих, з урахуванням чого, до ОСОБА_6 має бути застосований інший запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням відповідних процесуальних обов`язків, для того, щоб останній міг забезпечувати родину.

Також апелянт акцентує увагу, що протягом року суд першої інстанції, обираючи та продовжуючи строк тримання ОСОБА_6 під вартою, використовує одні і ті ж самі загальні абстрактні формулювання обґрунтованості підозри та наявності ризиків, без їх конкретизації та будь-якого підтвердження.

Апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не містить клопотання про розгляд за участю сторін, а тому апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому ч.4 ст. 422-1 КПК України без участі сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження а №12017110140000678 від 11 травня 2017 року, по обвинуваченню ОСОБА_12 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.1 ст.263, ч.3 ст.262, ч.3 ст.28 і п.6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.209 КК України; ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.1 ст.263, ч.3 ст.262, ч.3 ст.28 і п.6 ч.2 ст.115 КК України; ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.1 ст.263, ч.2 ст.289, ст.290, ч.3 ст.262, ч.3 ст.28 і п.6 ч.2 ст.115 КК України.

Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.05.2024 клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує два місяці, тобто до 21 липня 2024 року (включно).

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини за яких таке продовження можливе.

Так, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисника для з`ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.

При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Як правильно встановив суд першої інстанції, характер висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які законом передбачене покарання, у тому числі, у виді позбавлення волі до 15 років та у виді довічного позбавлення волі, вік, стан здоров`я обвинуваченого, його соціальні зав`язки, майновий стан, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винними у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачуються, його поведінку, позицію потерпілих та їх представників, висловлені при допитах у судових засіданнях; стадію судового розгляду, військовий стан в країні та наявність непідконтрольних державі територій, а також конкретні обставини справи, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 , який є уродженцем Луганської області, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.

Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Що стосується ризиків, передбачених п. 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченому, стадії судового розгляду, відповідно до встановленого порядку дослідження доказів, згідно із оскаржуваною ухвалою - надання стороною захисту своїх доказів, клопотання та доповнення до судового розгляду, існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень організованою групою, може впливати на потерпілих, свідків та інших обвинувачених у даному кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню.

Посилання в апеляційній скарзі захисника на незадовільний стан здоров`ях його підзахисного та неможливість отримання належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора, як на обставини, які, на думку захисника, вказують на відсутність ризику втечі обвинуваченого і перешкоджанню кримінальному провадженню, а також необхідність зміни йому запобіжного заходу, то на переконання колегії суддів, такі доводи є необґрунтованими, оскільки жодних належних доказів, саме щодо неможливості перебування ОСОБА_6 за станом здоров`я в умовах слідчого ізолятораапеляційна скарга та долучені до неї матеріали не містить, не надано таких відомостей і до суду апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів зауважує, що з долучених до апеляційної скарги захисником документів вбачається, що стороною захисту та судом першої інстанції протягом судового розгляду даного кримінального провадження неодноразово вживалися відповідні заходи, спрямовані на з`ясування стану здоров`я обвинуваченого та забезпечення його належного медичного обстеження та лікування, про що постановлювались відповідні ухвали суду та направлялися запити, згідно із відповідями на які стан здоров`я ОСОБА_6 на час проведення оглядів відповідав перебігу наявних у нього хронічних захворювань і за станом здоров`я обвинувачений міг приймати участь у судовому засіданні.

Доводи захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_6 одружений, виховує трьох малолітніх дітей, має батьків інвалідів пенсійного віку, хоч і свідчить про наявність у обвинуваченого соціальних зв`язків, однак, з урахуванням обсягу обвинувачення, конкретних обставини кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, не може слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки та свідчити про наявність таких соціальних зв`язків, які б в сукупності з усіма врахованими судом першої інстанції обставинами, зменшували встановлені в ході судового розгляду провадження ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Щодо посилань захисника на те, що родина обвинуваченого втратила будинок і наразі проживає у знайомих, як на підставу для скасування запобіжного заходу для можливості обвинуваченого забезпечувати сім`ю, то такі посилання захисника є непереконливими, оскільки даних про те, що у обвинуваченого наявні законні способи існування відсутні, а з обвинувального акту слідує, що обвинувачений офіційно не працював, що ставить під сумнів можливість обвинуваченого взагалі утримувати сім`ю.

Посилання в апеляційній скарзі на фактичні обставини справи та докази, з якими не погоджується захисник, колегія суддів до уваги не бере, оскільки це є предметом судового розгляду суду першої інстанції та наступної їх оцінки, тоді як під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого обставини кримінального правопорушення не досліджуються та оцінка доказам не надається.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об`єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. Зважаючи на наведене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, як про це просить захисник, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23.05.2024, якою продовжено ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч.4 ст. 187, ч.1 ст. 263, ч.2 ст.289, ст. 290, ч.3 ст. 262, ч.3 ст. 28 і п.6 ч. 2 ст. 115 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує два місяці, тобто до 21 липня 2024 року (включно) - без змін.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4