Постанова

від 03.06.2024 по справі 910/14586/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2024 р. Справа№ 910/14586/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.

представників сторін:

від позивача: Горбач І.В.,

від відповідача: Михайлець О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024

у справі № 910/14586/23 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Концерна «ІНФОРМАЦІЯ_1»

до Державного агентства резерву України

про стягнення 347 454, 34 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - відповідач) про стягнення 347 454, 34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/30 від 15.06.2006 в частині оплати наданих послуг, у зв`язку з чим, виникла заборгованість у розмірі 307 440, 00 грн.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/30 від 15.06.2006 позивач вказує про наявність правових підстав для стягнення з Державного агентства резерву України інфляційних втрат у розмірі 30 791, 14 грн та 3% річних у розмірі 9 223, 20 грн.

Короткий зміст рішення господарського суду та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі №910/14586/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Концерну «ІНФОРМАЦІЯ_1» 307 440,00 грн заборгованості та 4 611,60 грн витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції послався те, що позивачем належним чином виконано зобов`язання за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/30 від 15.06.2006, водночас відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо сплати вартості наданих послуг, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов`язання з відшкодування витрат на загальну суму 307 440, 00 грн.

Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача 30 791,14 грн інфляційних втрат та 9 223,20 грн 3% річних, оскільки позивачем на адресу відповідача направлялася вимога про сплату вартості наданих послуг зберігання цінностей в розмірі 307 440,00 грн - 23.04.2023. При цьому, позивач просив стягнути з відподача інфляційні втрати та 3% річні за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, проте, умовами договору не визначено строк виконання грошового зобов`язання по сплаті витрат за зберігання цінностей, а розрахунку на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період після пред`явлення вимоги, позивачем не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне агентство резерву України 22.03.2024 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2024 у справі №910/14586/23 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована не з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення судом не було застосовано норми ст.7 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст.ст. 1, 3, 48, 49, 57 Бюджетного кодексу України, тому відсутні правові підстави та бюджетні асигнування для погодження акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву зі звітом про витрати на їх зберігання за 2021 рік, оскільки він направлений позивачем вже після спливу бюджетного року лише у 2022 році, про що відповідач повідомив позивача листом від 17.07.2023 № 1752/0/4-23 та повернув зазначений акт без погодження. Зазначає, що порядок відшкодування витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву встановлений виключно протягом бюджетного року.

Також апелянт вказує, що не було складено щоквартальних актів на відшкодування витрат підприємства за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік, наданий позивачем акт містить лише загальну суму та не зрозуміло коли та за який період позивачем були понесені витрати.

Крім того, апелянт звертає увагу, що в порушення умов договору та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» позивачем не надано первинних підтверджуючих документів щодо суми та дійсності понесених витрат.

Апелянт також вказує, що судом не було встановлено, що позивачем понесені витрати саме із зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а не є поточними витратами іншого характеру.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2024 справу № 910/14586/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2023 апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі №910/14586/23 залишено без руху. Скаржнику запропоновано надати докази доплати судового збору у розмірі 7 817,72 грн.

15.04.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державного агентства резерву України надійшла заява про усунення недоліків з копією платіжної інструкції №162 від 10.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 поновлено Державному агентству резерву України процесуальний строк на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі №910/14586/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 та призначено до розгляду на 03.06.2024.

25.04.2024 матеріали справи №910/14586/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 03.06.2024 наполягала на доводах апеляційної скарги, з підстав, викладених у ній та просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 03.06.2024 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/14586/23 залишити без змін.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції переглядає справу №910/14586/23 у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме в частині стягнення з Державного агентства резерву України на користь позивача заборгованості в розмірі 307 440,00 грн.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2006 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (далі - Комітет) та Концерном «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - зберігач) укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/30 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

За умовами п. 1.2 договору Державне агентство резерву України передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Комітетом.

У пункті 2.8 договору зазначено, що зберігач зобов`язаний щороку разом з річним звітом форми №12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору встановлено обов`язок Державного агентства резерву України відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей в межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.

Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п. 4.1 договору).

Згідно із п.п. 4.2, 4.3 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Комітетом і зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Комітетотм кошторису витрат, затверджених Комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором податкової накладної на момент сплати). У разі коли Державне агентство резерву України визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року. Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання останнім акта встановленої форми.

Відповідно до п. 6 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором Комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв", іншими актами законодавства.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3 договору).

На виконання укладеного договору зберігачем та Комітетом було затверджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційної резерву у відповідального зберігача на 2021 рік.

Загальна сума відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей згідно з вказаним погодженим сторонами кошторисом на 2021 рік склала 256 200,00 грн, в т. ч. 51 240,00 грн ПДВ, разом 307 440,00 грн.

Згідно з кошторисом, пояснювальної записки, довідки про рух матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2021 рік, актів звірки взаєморозрахунків на відшкодування витрат матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та акту виконаних робіт із зберігання цінностей мобілізаційного резерву, вбачається, що позивачем надано послуги із зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву згідно з договором від 15.06.2006 № 5/30 на суму 307 440,00 грн.

В свою чергу, звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, акт звірки взаєморозрахунків на відшкодування витрат матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позивачем направлено віповідачу, відповідно до листа №255/К/18-22 від 20.01.2022.

Проте, дані акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, акти звірки взаєморозрахунків Державним агентством резерву України не підписано.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив про наявність правових підстав для стягнення з Державного агентства резерву України боргу у розмірі 307 440, 00 грн з відшкодування витрат зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік, а також нарахованих на нього 3% річних у розмірі 9 223, 20 грн та інфляційних втрат у розмірі 30 791, 14 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Положеннями ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Cтаттею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України, яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування.

Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Статтею 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв", відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов`язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Крім того, положення ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" регламентують обов`язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.

Відтак, особі, яка здійснює відповідальне зберігання законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв`язку з вищезазначеною діяльністю витрат.

Крім того, ч. 1 ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2006 між позивачем та відповідачем укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/30.

Відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу. Такий договір згідно з ч.1 ст.937 ЦК України укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Частиною 1 статті 946 та частиною 1 статті 947 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Згідно з пунктом 4.1 договору, вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджений Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі - Порядок), який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Відповідно до пункту 7 Порядку, відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з пунктом 2 Порядку, сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відтак, відповідно до вищевказаного договору від 15.06.2006 № 5/30 аозивачем здійснюється забезпечення зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на складських приміщеннях, майданчиках позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання укладеного договору сторонами було затверджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційної резерву у відповідального зберігача на 2021 рік.

Загальна сума відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей згідно з вказаним погодженим сторонами кошторисом на 2021 рік склала суму 256 200,00 грн, в т. ч. 51 240,00 грн ПДВ, разом у сумі 307 440,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що вказаний кошторис був погоджений відповідачем листом (а.с.31 т.1).

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача зводяться до того, що позивачем не дотримано порядку оформлення документів. При цьому відповідач не заперечує факт надання позивачем послуг зберігання.

Відповідно до п.4.2. договору, відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Комітетом кошторису витрат, затверджених Комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі, коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Так, кошторисом, пояснювальною запискою, довідкою про рух матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2021 рік, актами звірки взаєморозрахунків на відшкодування витрат матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та актом виконаних робіт по зберіганню цінностей мобілізаційного резерву, підтверджено, що позивачем надано послуги по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву згідно з договором від 15.06.2006 № 5/30 на суму 307 440,00 грн.

Листом №255/К/18-22 від 20.01.2022 позивачем направлено віповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, акт звірки взаєморозрахунків на відшкодування витрат матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Однак, дані акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та акти звірки взаєморозрахунків Державним агентством резерву України не підписано без зазначення підстав та причин.

При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що сам факт не підписання (відмови від підписання) таких актів та звітів про витрати, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені позивачем.

Матеріали справи не містять доказів здійснення Державним агентством резерву України відшкодування позивачу витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік в сумі 307 440,00 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт наявності заборгованості за договором у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 307 440,00 грн. витрат за зберігання матеріальних цінностей за договором є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Стосовно доводів відповідача щодо надання позивачем акту на відшкодування витрат на зберігання за 2021 рік лише у 2022 році (листом від 20.01.2022), тобто після закінчення бюджетного року, а відтак і відсутності підстав та бюджетних асигнувань для погодження даного акту, колегія суддів зазначає, відповідно до п. 2.7. договору, обов`язки зберігача, щороку подавати комітетові станом на 01 січня - звіт форми №12 до 20 січня наступного за звітним року.

Отже, доводи відповідача щодо надходження звітів на відшкодування витрат пов`язаних з зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, в розумінні п.2.7. договору, після 2021 року, є не обгрунтованими. Також умовами укладеного договору не передбачено надання відповідачу щоквартальних актів на відшкодування витрат. Державне агентство резерву України не навело жодних підстав для нездійснення відшкодування витрат позивачу на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2021 році.

Стосовно доводів відповідача, що судом не було враховано норми ст.7 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст.ст. 1, 3, 48, 49, 57 Бюджетного кодексу України, а тому відсутні правові підстави та бюджетні асигнування для погодження акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву зі звітом про витрати на їх зберігання за 2021 рік, відхиляються колегією суддів, оскільки відсутність бюджетних асигнувань не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від виконання обов`язку та/або від відповідальності за порушення зобов`язання, яке мало місце після виконання зберігачем своїх зобов`язань за договором. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446, правовій позиції Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі №910/4926/19.

Також несвоєчасне передання зберігачем передбачених договором документів на підтвердження фактично понесених ним витрат на зберігання не нівелює обов`язку відповідача відшкодувати такі витрати (навіть у разі значного прострочення), а лише відтерміновує початок перебігу строку для такої оплати.

Інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, в частині стягнення з Державного агентства резерву України витрат за зберігання матеріальних цінностей за договором у розмірі 307 440,00 грн.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункуту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/14586/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/14586/23 підлягає залишенню без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/14586/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/14586/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/14586/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 04.06.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

Б.О. Ткаченко