Постанова

від 04.06.2024 по справі 240/14861/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/14861/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

04 червня 2024 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирської митниці на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрочемпіон" до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування картки відмови і рішення,

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю "Агрочемпіон" (далі ТОВ "Агрочемпіон") звернулося до суду з позовом до Житомирської митниці, в якому просило:

-визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Житомирської митниці №UA101020/2023/000186 та рішення про коригування митної вартості товарів UA101020/2023/000020/2 від 09.02.2023 Житомирської митниці Державної митної служби України.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року позов задоволено:

-визнано протиправними та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Житомирської митниці №UA101020/2023/000186 та рішення про коригування митної вартості товарів UA101020/2023/000020/2 від 09.02.2023 Житомирської митниці Державної митної служби України.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до контракту №17-01-2023 від 17.01.2023 ТОВ "Агрочемпіон" придбало добрива UREA (зернистий) в 500/1000 кг. ББ, код УКТЗЕД 31021010 у Литовській Республіці (Литва).

Згідно з п.5 цього контракту визначено, що контрактна ціна товару на умовах поставки Литва (склад) складає 620 євро за метричну тону (1000 кг), згідно інвойсу від 26.01.2023 за товар було сплачено 620 (шістсот двадцять) євро (за 1000 кг).

09.02.2023 уповноваженою особою ФОП ОСОБА_1 подано до Житомирської митниці Державної митної служби України митну декларацію №23UA101020004446U3.

Декларантом на підтвердження обґрунтованості заявленої у декларації митної вартості товарів подано митному органу: сертифікат якості LTFERJ22000401 від 28.03.2020; рахунок-фактуру (інвойс) 13003 від 03.02.2023; автотранспортну накладну EUD-182 від 26.01.2023; декларацію про походження товару 13003 від 03.02.2023; зовнішньоекономічний договір (контракт) №17-01-2023 від 17.01.2023; платіжну інструкцію №147 від 03.02.2023; договір на перевезення 3000-1 від 30.01.2023.

09.02.2023 відповідачем, відповідно до вимог ч.3 ст.53 Митного кодексу України, позивачу надіслано повідомлення про надання додаткових документів, що підтверджують заявлену митну вартість товарів.

У відповідь на вказане повідомлення, позивачем додатково надано:

- біржові котирування;

- копію митної декларації країни відправлення №23LTVC0100EK04FCD2 від 03.02.2023.

В той же день, Житомирською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA101020/2023/000020/2 та картку відмови у прийомі митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2023/000186.

В подальшому, позивачем подано нову декларацію №23UA101020004551U0 від 09.02.2023 та товар було пропущено на митну територію України у зв`язку з поданням позивачем товару до митного оформлення за ціною згідно з рішенням про коригування митної вартості.

Вважаючи таке рішення та картку відмови протиправними, позивач звернувся до суду даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст.67 Конституції України закріплено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За визначеннями наведеними у пунктах 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення- виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль-сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України).

У частині 2 статті 52 МК України зазначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Частиною першою статті 53 МК України врегульовано, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено,-банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності-інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування,-страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті забороняється (частина п`ята статті 53 МК України).

Частиною першою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 12.03.2019 у справі №820/8016/15 та від 26.11.2019 у справі №821/107/16.

Статтею 57 Митного кодексу України унормовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

За приписами частин четвертої п`ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті-це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а, у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених ч.2 ст.55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Верховний Суд в постанові від 02 липня 2020 року у справі №804/2061/17 зауважив, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 826/3096/16 вказав, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Так, за змістом оскаржуваного рішення, підставами для здійснення відповідачем спірного коригування митної вартості стало те, що на виконання вимог Методичних рекомендацій щодо роботи осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Держмитслужби України від 01.07.2021 №476, митницею проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товару з інформацією, наявною в автоматизованій системі митного оформлення "Інспектор", а також з рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено. За результатами перевірки встановлено, що зазначена митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів в тому числі тих, виробником яких є АВ"МАХАМ-CHIRCHIQ". Документи, подані для митного оформлення містять розбіжності не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар та відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Проформа 17№01-2023 від 01.02.2023 не завірена підписом та печаткою продавця, що може свідчити про те, що документ не схвалений продавцем та не набув чинності.

Також вказано, що в платіжному дорученні №147 від 03.02.2023 (48 670 євро) є менше ціни товару, що зазначена у рахунку-фактурі №13003 від 03.02.2023 (121 210 євро). Крім того, платіжний документ не містить підпису та печатки уповноваженої особи банку про проведення платежу (перерахування коштів на рахунок продавця), фактичне виконання банківської операції.

Зазначено, що відповідно до рахунку №7 від 01.02.2023, складеного ФОП " ОСОБА_2 " транспорті витрати по перевезенню вантажу по маршруту м. Кібартай (Литва) до митного переходу Ягодин складають 34 620,52 грн, що еквівалентно 834,37 євро. Відповідно до доведеного митниці листа ДП "Укрпромзовнішекспертиза" від 17.05.2022 №416 згідно із аналізом відкритих цінових пропозицій підприємств, що надають відповідні послуги на ринку України та даних спеціалізованих видань, середній рівень цін на послуги з перевезення вантажів в Україну автомобільним транспортом з країн Балтії становить 1500,00-3500,00 євро. Отже, задекларований розмір транспортних витрат не відповідає рівню цін на послуги з перевезення вантажів, що надаються учасниками ринку, що викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності декларування витрат на транспортування товару. Таким чином відомості про витрати на транспортування оцінюваного транспортного засобу не базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що позбавляє митний орган перевірити декларування витрат на транспортування, що відповідно до ч.10 ст.58 Митного кодексу України є складовою митної вартості. Додатково надані документи на вимогу митного органу не спростовують зазначених розбіжностей.

При цьому, з метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості оцінюючих товарів проведено консультацію, в ході якої декларанту запропоновано інформацію щодо вартості схожого товару та зроблено висновок, що методи 2а і 2б не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г - в зв`язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості. Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч.3 ст.64 МК України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожого товару на МД від 31.01.2023 №UA205050/2023/9736 (23UA205050009736U4) - "Добрива мінеральні або хімічні, азотні: сечовина (карбамід) MOCZNIK 46% NOD, із вмістом 46,3 мас.% азоту у перерахунку на сухий безводний продукт, що становить 96 304 кг, GOST 2081-2010. Товар в мішках по 1000 кг, всього: 208 мішків (біг-бег) вага нетто - 208000 кг, вага брутто 2084 16 кг Добриво сільськогосподарського призначення. Торговельна марка - немає даних. Виробник - JSC "Maxam-Chirchiq" країна виробник (походження) Узбекистан (UZ) і складає - 1,74 євро/кг N (кілограм азоту) або 0.805 євро/кг з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

Визначаючись щодо наведених доводів відповідача, колегія суддів вказує на наступне.

Як вбачається зі змісту контракту №17-01-2023, продавець зобов`язується поставити, а покупець (позивач) прийняти та сплатити за добрива UREA (зернистий) в 500 / 1000 кг ББ, код УКТЗЕД 31021010, що має назву "товар".

Згідно з пунктом 1.3 даного контракту кількість товару, який повинен бути поставлений в період з 17.01.2023 по 17.04.2023 складає 500 метричних тон + - 5% в опціоні покупця.

Відповідно до пункту 3.3 контракту покупець зобов`язується надати продавцю протягом 5 робочих днів з дати підписання цього контракту наступну інформацію, необхідну для здійснення відвантаження: повне найменування вантажоодержувача, код одержувача вантажу; адресу вантажоодержувача; кількість товару, що заявляється на відвантаження. Документом, що засвідчує факт відвантаження партії товару, є копія CMR. Дата, зазначена в CMR, вважається датою відвантаження.

Згідно з пунктом 5.1 контракту контрактна ціна товару, на умовах поставки FCA Литва (склад) складає 620 євро за метричну тону.

На виконання умов вказаного договору продавцем складено проформу інвойс серія 17 №01-2023/2 від 01.02.2023 на 150 тон товару, вартістю 620 євро за тону.

За результатами отримання від покупця інформації, визначеної у пункті 3.3 договору продавець склав рахунок фактуру серія ЕUM №13003 від 03.02.2023, який містить інформацію про 9 партій товару, 8 з них вагою по 22 тони, 1- 19,5 т, вартістю 620 євро за тону, які мають бути поставлені на умовах FCA м. Кібартай, Литва. У зазначеному рахунку також міститься інформація про номера вантажівок та номера CMR, згідно з якими здійснюється поставка, зокрема, CMR №EUD-182, вантажівка ВК9200НО/АС9671XР.

Також, на підтвердження вартості імпортованого товару позивачем надано експортну декларацію 23LTVC0100EK04FCD2 від 03.02.2023, в якій зазначений аналогічний номер вантажівки, вагу партії товару та його вартість.

Таким чином, під час митного оформлення надано договір, на підставі якого придбано товар, видатковий документ, на підставі якого здійснено відпуск партії товару та товаро-супровідний документ, що підтверджує його транспортування, а також митну декларацію, на підставі якої такий товар виїхав з країни, в якій його придбав позивач.

Зазначена у названих документах інформація узгоджується між собою, а оформлені сторонами договірних відносин документи, підписані обома сторонами правочину.

Стосовно посилання відповідача на те, що проведення декларантом передоплати по контракту, порушує умови такого, викладені у пунктах 6.3 та 6.4, то судом першої інстанції обгрунтовано вказано на наступне.

Відповідно до пункту 6.3. вказаного контракту, вартість кожної партії товару визначається в проформі інвойсі (інвойсі) на поставку. У вартість товару включаються всі витрати, які несе продавець до передачі товару покупцеві, а також суми податків, мит та інших зборів, що сплачуються при вивезенні з країни продавця. Оплата партії товару здійснюється покупцем банківським переказом на розрахунковий рахунок продавця на умовах, визначених в проформі інвойсі.

Згідно з проформою інвойсом серія 17 №01-2023/2 від 01.02.2023 визначено вартість 150 т товару за ціною 620 євро, загалом 93 000 євро.

Платіжна інструкція в іноземній валюті №147 від 03.02.2023 на суму 48 670 євро, підтверджує передоплату за товар згідно з контрактом №17-01-2023 від 17.01.2023, а не оплату за партію товару.

Наявність вказаної платіжної інструкції свідчить на користь висновку, що наявність зовнішньоекономічного договору (контракту) та рахунку-фактури (інвойс) є основними документами, які підтверджують митну вартість товару в розумінні ст. 53 МК України.

Отже, на виконання умов контракту позивач провів попередню оплату за товар, а факт відвантаження партії товару вагою 22 тони підтверджує CMR, що також узгоджується з умовами контракту.

При цьому, суд першої інстанції зауважив, що відповідачем не надано на вимогу суду нормативного обґрунтування вимоги про обов`язковість наявності на платіжній інструкції, яка підтверджує здійснення оплати через SWIFT, підпису та печатки банківської установи.

Варто звернути увагу і на, що вимоги до SWIFT-повідомлень встановлені в міжнародному стандарті, затвердженому у ДСТУ ISO 15022-2:2004 «Цінні папери. Схема повідомлень. Словник полів даних. Частина 1. Правила та настанови щодо побудови полів даних і повідомлень», затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.11.2004 року №258. Згідно цих стандартів мають бути обов`язково заповнені відповідні поля, а також обов`язково має бути зазначений код відправлення.

Водночас чинним законодавством не передбачено проставлення банківської печатки на SWIFT повідомленні.

Про належність та достатність повідомлень системи SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications), як доказів здійснення операції з переведення іноземної валюти зазначив Верховний Суд у постанові від 27 червня 2019 року (справа №826/9719/16, провадження №К/9901/16498/18).

Стосовно тверджень контролюючого органу про те, що платіжна інструкція №147 від 03.02.2023 містить некоректний переклад, оскільки в призначенні платежу зазначено: передоплата за добрива Сечовина (гранули) рахунок CNTR №17-01-2023 від 17.01.2023, то судом першої інстанції обгрунтовано не прийнято такі до уваги, оскільки відповідно до п.3 ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу). Разом з тим, в платіжній інструкції №141 (переклад якої здійснено Приватним підприємством "Мовно-перекладацькою агенцією") міститься посилання в призначенні платежу на контракт CNTR №17-01-2023 від 17.01.2023.

Що стосується вартості транспортування товару, яка є складовою митної вартості товару, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу на те, що МК України не деталізує документи, які підтверджують транспортні витрати, для цілей визначення митної вартості товару.

Проте, відповідно до наказу Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012 року «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» (далі - наказ № 599) у графі 20 митної декларації зазначаються витрати на транспортування оцінюваних товарів.

Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:

-рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

-банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

-калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Виходячи з наведених правових норм наказу №599, калькуляція транспортних витрат, як документ, який містить відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, може бути подана у випадку, якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу покупця.

Суд зазначає, що позивач не здійснював перевезення оцінюваного товару з використанням власного транспортного засобу та на підтвердження транспортних витрат було надано:

-довідку про транспортні витрати №3 від 01.02.2023, яка містить інформацію, що транспортні витрати з перевезення вантажу автомобілем ВК9200НО/АС9671XР за маршрутом: м. Кібартай (Литва) -с. Парипси, Житомирська область (Україна) складає 56 620,52 грн;

-договір - заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом №3001-8 від 30.01.2023 у якій у рядку "сума і форма оплати" вказано: 65 євро за одну тонну в б/г розрахунку в грн. Оплата здійснюється згідно виставленого рахунку на розвантаженні;

-рахунок на оплату №7 від 01.02.2023 на суму 56 620,52 грн.

Відповідно до позиції ВС КАС, викладеної у Постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14, суд зазначив, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції і в тій частині, що контролюючим органом під час митного оформлення транспортного засобу жодним чином не було обґрунтовано неможливість застосування позивачем основного методу визначення митної вартості, тоді як позивач подав митному органу належні та допустимі докази на підтвердження ціни договору купівлі автомобіля, що був у використанні, і зазначені документи не містять розбіжностей щодо вартості та вказують, що їх дані піддаються обчисленню.

Отже, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності належного обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом за відсутності цих документів, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування Відповідачем іншого, зокрема, другорядного методу визначення митної вартості товару.

Аналогічна правова позиція зазначена в численних постановах Верховного Суду, зокрема від 17 липня 2019 року у справі № 809/872/17 та від 27 березня 2020 року у справі №540/2605/18.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не надано та матеріали справи не містять належних та достатніх аргументів та доказів з приводу того, що подані позивачем документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості товару, чи є недостатніми для визначення митної вартості товару за основним методом (ціною договору).

Стосовно посилання апелянта на те, що належним відповідачем у справі є відокремлений підрозділ Житомирська митниця, а не Житомирська митниця Державної митної служби України, колегія суддів зазначає, що як видно зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, в графі "назва митного органу" вказано "Державна митна служба України Житомирська митниця", а не Житомирська митниця, як відокремлений підрозділ.

При цьому, при поданні відзиву на позовну заяву та інших заяв, під час розгляду справи в суді першій інстанції, Житомирською митницею, не порушувалося питання щодо подання позову не до того відповідача та заміни відповідача, а лише на стадії апеляційного оскарження вказано, що суд першої інстанції не замінив відповідача у справі на належного.

Поряд з цим, надаючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню в частині стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить із наступного.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо,- є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18, від 19.12.2019 у справі №520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Подібний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення судових витрат, представник позивача суду надав копію договору про надання правової (правничої) допомоги №8 від 15.03.2023, копію акта №11 від 18.04.2023 згідно з яким вартість послуг становить 3000,00 грн, рахунок на оплату юридичних послуг від 04.07.2023 згідно з яким вартість послуг становить 1500,00 грн., копію ордера на надання правничої (правової) допомоги від 12.05.2023, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд першої інстанції вважав, що заявлений до відшкодування їх розмір 4 500,00 грн є співрозмірним.

За приписами ч.7 ст.134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, представник відповідача в апеляційній вказав, що витрати у такій сумі не можуть вважатися співмірними, однак в обгрунтуванні своєї позиції не навів жодного доводу, а відтак колегія суддів вважає, що підстави для зменшення суми судових витрат, присуджених судом першої інстанції, відсутні.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Житомирської митниці залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.