Ухвала

від 30.05.2024 по справі 620/4928/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 травня 2024 року

м. Київ

справа № 620/4928/23

адміністративне провадження № К/990/18663/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби в особі структурного підрозділу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 620/4928/23 за позовом Державного підприємства Чернігівській військовий лісгосп до Північного офісу Держаудитслужби в особі структурного підрозділу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

Державне підприємство Чернігівській військовий лісгосп звернулось до суду з позовом до Північного офісу Держаудитслужби в особі структурного підрозділу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області, у якому просило:

визнати протиправним та скасувати вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 13 квітня 2023 року № 262507-14/1236-2023 Північного офісу Держаудитслужби в особі структурного підрозділу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 13 квітня 2023 року № 262507-14/1236-2023 Північного офісу Держаудитслужби в особі структурного відділу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Північного офісу Держаудитслужби на користь Державного підприємства Чернігівський військовий лісгосп судовий збір в розмірі 2684,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач 09 травня 2024 року подав касаційну скаргу.

Ухвалами Верховного Суду від 08 квітня 2024 року та від 01 травня 2024 року касаційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби в особі структурного підрозділу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі №620/4928/23 - повернуто особі, яка її подала.

Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 серпня 2019 року у справі № 826/14258/18, від 16 листопада 2021 року у справі № 160/9553/18, від 14 лютого 2020 року у справі № 825/3661/15-а, від 11 грудня 2019 року у справі № 160/641/19, від 02 квітня 2021 року у справі № 820/3534/16 (щодо застосування пунктів 1, 7, 10 статті 10, частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» № 2939-XII та пунктів 46 та 50 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою України, їі міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550); від 02 липня 2020 року у справі № 826/1508/17, від 28 квітня 2020 року у справі № 826/8741/16, від 02 квітня 2020 року у справі № 820/3534/16, від 12 березня 2020 року у справі № 640/3186/19, від 31 березня 2021 року у справі № 826/1931/18 (щодо визначення способу усунення порушення); від 23 вересня 2021 року у справі № 907/576/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 640/7924/20 (щодо не правильного розуміння поняття «замовник» у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі»).

Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Проте скаржник так і не наводить належного обґрунтування, яке б свідчило про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки (на які посилається скаржник), а просте зазначення у касаційній скарзі про те, що справи є подібними не є достатнім.

Суд зазначає, що посилання виключно на указані постанови Верховного Суду із зазначенням того, що викладені ним висновки не враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, самі по собі не доводять неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, подібність яких також не доведена у касаційній скарзі.

На указане заявнику уже зверталась увага ухвалами Верховного Суду від 08 квітня 2024 року та від 01 травня 2024 року. Однак, скаржником не враховано зауваження Верховного Суду, зроблені у вказаних ухвалах Верховного Суду та повторно подано касаційну скаргу без належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, що свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Наступною підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування вказаної підстави скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно тлумачили: положення Методичних вказівок з відведення і таксації лісосік, видачі лісорубних квитків та огляду місць заготівлі деревини в лісах Державного агентства лісових ресурсів України, затверджених наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 21 січня 2013 року № 9 (далі - Наказ № 9); пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» від 19 травня 1999 року № 859; положення наказу Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43 (далі - Наказ № 43); статті 19, 67, 69 Лісового кодексу України та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів» від 23 травня 2007 року № 761; пункту 6.2.6 наказу «Про прийняття національного стандарту ДСТУ Б Д.1.1-1:2013» від 05 липня 2013 року № 293 та Настанови щодо визначення загальновиробничих і адміністративних витрат та прибутку у вартості будівництва (ДСТУ-Н Б Д.1.1-3:2013) від 27 серпня 2013 року № 405; статті 193 Господарського кодексу України та статті 526, 629, 611 та 623 Цивільного кодексу України.

Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Необхідно враховувати, що вирішуючи спори, суди застосовують положення статті в залежності від обставин, установлених у кожній конкретній справі.

Подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не вказав яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта, а саме Наказів № 9, № 43, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду.

В решті посилань скаржник не навів вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновок Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті, аргументів неправильного застосування норми права та підстав для формування такого висновку (усунення колізії, визначення пріорітету між нормами, тлумачення норми, т.і.).

Наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України та зводиться до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, переоцінки доказів, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби в особі структурного підрозділу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 620/4928/23 повернути скаржнику.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяО.А. Губська