Постанова

від 31.05.2024 по справі 826/9244/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року

м. Київ

справа № 826/9244/16

адміністративне провадження № К/9901/39455/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2016 (суддя: Данилишин В,М.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 (судді: Ганечко О.М., Коротких А.Ю., Літвіна Н.М.)

у справі № 826/9244/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія «ЕСТМ-БУД»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія «ЕСТМ-БУД» (далі - позивач, ТОВ «Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія «ЕСТМ-БУД») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, податковий/контролюючий орган), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.07.2015 № 0004572204 та № 0004582204.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач наголосив на протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки останні прийняті на підставі помилкових висновків, які викладені в акті перевірки. Позивач наголошує, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, що підтверджується належними первинними документами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 позов задоволено та визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.07.2015 № 0004572204 та № 0004582204.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що позивачем надано усі належним чином оформлені первинні документи, якими, за переконанням суду, підтверджується реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будтрансінвест-Груп», ТОВ «Балекс», ТОВ «Брокбудкепітал», ТОВ «Імпульс», ТОВ «Діслав», ТОВ «Роялпромтрейд», ТОВ «Максібуд Інжиніринг», у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необґрунтованість тверджень відповідача щодо протиправного заниження позивачем податку на прибуток та заниження суми ПДВ за перевіряємий період.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В доводах касаційної скарги скаржник, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки, при цьому зазначив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідач зауважив, що, зокрема, в актах приймання-передачі робіт з ТОВ «Будтрансінвест-Груп», які були надані до перевірки відсутні передбачені наказом витрати, а саме: вартість матеріалів, витрат щодо залучення трудових ресурсів та відповідно їх кількість, експлуатації транспортної та іншої будівельної техніки, що не дає змогу підтвердити реальність господарських операцій, передбачених договором на виконання робіт № 01/06-1ПР від 01.06.2012.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Балекс», то відповідач зазначив, що вказане товариство у період з 01.01.2014 по 31.01.2014 залучало субпідрядника ТОВ «Промбуд Маркет» з виконання сантехнічних робіт, стосовно якого відповідно до податкової інформації шляхом опитування встановлено, що директором чи засновником даного підприємства ОСОБА_1 не являється та ніякої підприємницької діяльності не веде та не вів, з огляду на що не підтверджено реальність господарських операцій.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Брокбудкепітал» згідно з аналізу ЄРПН встановлено пересорт товарів, отриманих віх постачальників та в подальшому реалізованих, а саме: у лютому 2014 року ТОВ «Брокбудкепітал» сформувало 90% податкового кредиту за рахунок придбання фруктів, овочів (бананів, огірків), в той же час надавало послуги «Загально-будівельні та оздоблювальні роботи на реконструкції каркасного будинку», у зв`язку з чим не встановлено реальність/підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з надання послуг «Загально-будівельні та оздоблювальні роботи на реконструкції каркасного будинку», що також підтверджується податковою інформацією про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Брокбудкепітал» з контрагентами, зокрема, з ТОВ «Укртрансглобал», стосовно якого проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені щодо пособництва в ухиленні від сплати податків та фіктивного підприємництва за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Імпульс» встановлено пересорт товарів, отриманих від постачальників по ланцюгу постачання та в подальшому реалізованих, а саме: з березня 2013 року по січень 2014 року ТОВ «Імпульс» сформувало 90% податкового кредиту за рахунок придбання послуг (виконані роботи) які неможливо ідентифікувати. Основним постачальником ТОВ «Імпульс» було ТОВ «Донінвестпроект», в якому чисельність працюючих рахується 2 особи та основі фонди якого не встановлено. Додає, що єдиним постачальником ТОВ «Донінвестпроект» у період взаємовідносин з ТОВ «Імпульс», а саме з березня 2013 року по січень 2014 року було ТОВ «Преміум-Дон», яке визнано банкрутом, чисельність працюючих не встановлено, оскільки 1 ДФ не подано, основні фонди не встановлено та директором та засновником якого рахується ОСОБА_2 , згідно протоколу допиту якого в якості свідка від 27.03.2014 проведеного за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного досудового реєстру розслідувань 16.10.2013, встановлено що до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Преміум-Дон» він не має ніякого відношення. Про те, що він є директором ТОВ «Преміум-Дон» дізнався від працівників податкової міліції, у зв`язку з чим постачання ТМЦ по ланцюгу ТОВ «Преміум-Дон» - ТОВ «Імпульс» в січні 2014 року фактично не відбулось.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Діслав», то податковий орган зазначив, що з аналізу ЄРПН на рівні ДФС України встановлено підміну товарних позицій отриманих від постачальників по ланцюгу постачання та в подальшому реалізованих, а саме: в жовтні, листопаді 2014 року ТОВ «Діслав» надавало послуги з обробки заготовки клеми, обробки виливки чавунної, будівельно-монтажних робіт, реконструкції теплових розподільчих мереж. Згідно отриманої податкової інформації та проведеної аналізом податкової звітності встановлено, що по постачальнику ТОВ «Діслав» відсутні основні фонди, виробничі потужності, відсутні підтвердження надання будівельно-монтажних робіт контрагентами по ланцюгу.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Роялпромтейрд», то відповідач зазначив, що основним підрядником у період взаємовідносин з ТОВ «Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія «ЕСТМ-Буд» було ТОВ «Донінвестпроект», в якому не встановлено основні фонди, чисельність працюючих 2 особи, основним постачальником якого було ТОВ «Преміум-Дон», яке визнано банкрутом, чисельність працюючих не встановлено, оскільки 1 ДФ не подано, основні фонди не встановлено та директором та засновником якого рахується ОСОБА_2 .

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Максібуд Інжинірінг», то відповідач зазначив, що останнє за липень, серпень та вересень 2013 року залучило субпідрядника - ТОВ «Альфа-Київбуд» до виконання будівельних робіт на будівництво житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудинковими приміщеннями, закладами громадського харчування та підземною автостоянкою за адресою: вул. м. Островського, 40 у Солодісінькому районі міста Києва. Стан ТОВ «Альфа-Київбуд» припинено, але не знято з обліку. Чисельність працюючих не встановлено, оскільки 1 ДФ не подано, основні фонди не встановлено. Основним постачальником ТОВ «Альфа-Київбуд» за липень, серпень та вересень 2013 року було ТОВ «Аланно», директором та засновником якого була ОСОБА_3 , яка допитана в якості свідка та встановлено, що вона немає жодного відношення до створення та проведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Аланно».

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, наголосивши на їх правомірності.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 18 по 29 травня 2015 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт перевірки від 15.06.2015 № 543/26-54-22-04-07/33192357 (т. 1 а.с. 63-264, т. 2 а.с. 1-34), яким встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

- п/п. 138.1.1 п. 138.1, п/п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п/п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2013-2014 року на загальну суму 3527864,00 грн.;

- п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) за січень 2013 року - листопад 2014 року на загальну суму 4059580,00 грн.

На підставі акту перевірки 16.07.2015 відповідачем прийнято оскаржувані рішення:

- № 0004572204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 3527864,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1763932,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т. 2 а.с. 38-39;

- № 0004582204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 4059580,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2029790,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т. 2 а.с. 35-37 ).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Приписами п/п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п/п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України передбачено ,що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п/п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Положеннями п. 186.1. ст. 186 ПК України передбачено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В контексті викладених норм права судами попередніх інстанцій встановлено, що також підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності позивача є будівництво житлових і нежитлових будівель (т. 2 а.с. 49-50).

Державною архітектурно-будівельною інспекцією України позивачу видано ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури (т. 2 а.с. 64).

15.10.2010 між ТОВ «Град Інвест», як Замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія «ЕСТМ-БУД», як Генпідрядником, укладено договір генерального підряду на капітальне будівництво № 10 (т. 3 а.с. 2-13), за умовами якого генпідрядник зобов`язувався в межах договірної ціни власними або залученими силами та засобами за завданням замовника на свій ризик виконати та здати замовнику у встановлений термін об`єкт будівництва, а саме: житлово-офісний комплекс з вбудовано-прибудованими, торговельними приміщеннями, закладами громадського харчування та підземною автостоянкою по вул. М. Островського, 40 у Солом`янському районі міста Києва (далі - об`єкт будівництва), збудований відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати генпідряднику проектно-кошторисну документацію, будівельний майданчик, прийняти закінчений будівництвом об`єкт та оплатити якісно виконані генпідрядником роботи.

На виконання умов договору № 10, ТОВ «Град Інвест» надано позивачу, як генпідряднику, відповідний будівельний майданчик, а також сплачено йому відповідну суму коштів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями акту приймання-передачі будівельного майданчику (т. 3 а.с. 14) та банківськими виписками (т. 3 а.с. 15-20).

При цьому, суди попередніх інстанцій слушно зауважили, що реальність договору № 10 відповідачем не ставиться під сумнів, у зв`язку з чим, з метою виконання власних зобов`язань за договором № 10, позивачем, як генпідрядником (замовником), укладено з ТОВ «Будтрансінвест-Груп» (т. 13 а.с. 139-143), ТОВ «Балекс (т. 9 а.с. 143-148, т. 11 а.с. 107-112), ТОВ «Брокбудкепітал» (т. 8 а.с. 157-161, а.с. 233-237), ТОВ «Імпульс» (т. 12 а.с. 73-77), ТОВ «Діслав» (т. 11 а.с. 245-249,) та ТОВ «Максібуд Інжиніринг» (т. 7 а.с. 2-14), як субпідрядниками (підрядниками), ряд договорів підряду, предметом яких було виконання підрядниками певного комплексу будівельних робіт на об`єкті будівництва.

На підтвердження виконання умов вказаних вище договорів підряду позивачем надано суду копії відповідних локальних кошторисів, довідок про вартість виконаних робіт, актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), укладених між позивачем та його контрагентами, як підрядниками, актів приймання виконаних будівельних робіт, розрахунків договірної ціни, актів приймання передачі матеріалів замовника, податкових накладних, банківських виписок, довідок банку та угод про зарахування зустрічних вимог.

Крім того, з метою виконання власних зобов`язань за договором №10 та за вказаними вище договорами підряду з ТОВ «Будтрансінвест-Груп», ТОВ «Балекс», ТОВ «Брокбудкепітал», ТОВ «Імпульс», ТОВ «Діслав» та ТОВ «Максібуд Інжиніринг», позивачем, як покупцем, укладено 04.01.2013 з ТОВ «Роялпромтрейд», як продавцем (постачальником), договір № 401 поставки (купівлі-продажу) будівельних матеріалів (т. 12 а.с. 34-35). На підтвердження виконання умов вказаного вище договору поставки (купівлі-продажу) позивачем надано суду копії відповідних видаткових (т. 12 а.с. 62-70) та податкових накладних (т. 12 а.с. 53-61), банківських виписок (т. 12 а.с. 37-52).

При цьому, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що усі надані позивачем первинні документи оформлені належним чином, підписані уповноваженими особами.

Більш того, реальність вказаних вище договорів підряду також підтверджується наявним в матеріалах справи сертифікатом ДАБІ України серії ІУ №165140980599 від 08.04.2014 (т. 3 а.с. 27), яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта будівництва проектній документації, актом готовності об`єкта до експлуатації від 31.13.2014 б/н (т. 3 а.с. 28-30) підтверджено його готовність до експлуатації, а також актами приймання-виконання будівельних робіт (т. 3 а.с. 35-264, т. 4 а.с. 3-266, т. 5 а.с. 4-154), укладеними між ТОВ «Град Інвест», як Замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія «ЕСТМ-БУД», як Генпідрядником.

Судами також вірно встановлено, що ТОВ «Будтрансінвест-Груп», ТОВ «Балекс», ТОВ «Брокбудкепітал», ТОВ «Імпульс», ТОВ «Діслав» та ТОВ «Максібуд Інжиніринг» станом на час існування спірних правовідносин мали відповідні ліцензії (т. 29 а.с. 114-115, 117-118, 121-122) на здійснення господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, а також були належним чином зареєстровані як платники ПДВ. На протилежність вказаним обставинам, відповідачем не надано жодних належних доказів анулювання (скасування) вказаних ліценцій та/або реєстрації платником ПДВ.

При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно розкритикували посилання відповідача на податкову інформацію контролюючих органів щодо контрагентів позивача та контрагентів контрагентів позивача, а також на відсутність у них основних фондів та виробничих потужностей, з огляду на те, що вказана інформація не може свідчити про нереальність правочинів між позивачем та його контрагентів: ТОВ «Будтрансінвест-Груп», ТОВ «Балекс», ТОВ «Брокбудкепітал», ТОВ «Імпульс», ТОВ «Діслав», ТОВ «Роялпромтрейд» та ТОВ «Максібуд Інжиніринг».

Вірно суди попередніх інстанцій також відмітили і той факт, що відповідачем не надано суду належних доказів відсутності у вказаних контрагентів позивача основних фондів та виробничих потужностей.

Більш того, в акті перевірки не зазначено доказів на підтвердження наявності обвинувального вироку або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, та/або інших судових рішень, в яких була б встановлена фіктивність спірних правочинів.

Тоді як, у відповідності до ч. 4 ст. 72 КАС України (у редакції, до 15.12.2017), вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тобто, Суд звертає увагу на те, що лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, може встановлювати факти, що впливають на визначення податкових зобов`язань, і можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків. Протокол допиту свідка у кримінальній справі, по якій немає обвинувального вироку, не може впливати на визначення податкових зобов`язань, що, зокрема, слідує із системного аналізу положень Податкового кодексу України. Правову оцінку свідченням свідка, які викладені у протоколі допиту свідка, має давати суд в порядку кримінального судочинства, а не податковий орган у своїх актах. За таких обставин, протокол допиту свідків, на які податковий орган посилається в акті перевірки, не є належними доказами, які свідчить про допущення порушень позивачем при формуванні даних податкового обліку.

В контексті наведеного, колегія судів також зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 зазначила, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності.

У цій постанові Велика Палата підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, яка зводиться до того, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Велика Палата Верховного Суду у цій же постанові також зробила висновок, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону № 996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з наявних у їх сукупності доказів, які наявні в матеріалах справи, вбачається, що позивачем надано усі належним чином оформлені первинні документи, якими підтверджується реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будтрансінвест-Груп», ТОВ «Балекс», ТОВ «Брокбудкепітал», ТОВ «Імпульс», ТОВ «Діслав», ТОВ «Роялпромтрейд», ТОВ «Максібуд Інжиніринг», з огляду на що суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про протиправність податкових повідомлень-рішень.

Щодо посилання скаржника на те, що в актах приймання-передачі робіт з ТОВ «Будтрансінвест-Груп», які були надані до перевірки відсутні передбачені наказом витрати, а саме: вартість матеріалів, витрат щодо залучення трудових ресурсів та відповідно їх кількість, експлуатації транспортної та іншої будівельної техніки, що не дає змогу підтвердити реальність господарських операцій, передбачених договором на виконання робіт № 01/06-1ПР від 01.06.2012, то Суд вважає вказані доводи безпідставними, оскільки податковий органом не конкретизовано, в яких саме актах приймання-передачі робіт з ТОВ «Будтрансінвест-Груп», зокрема, дата та номер не зазначено вартість матеріалів, витрат щодо залучення трудових ресурсів та відповідно їх кількість, експлуатації транспортної та іншої будівельної техніки.

Щодо посилання податкового органу на порушення, допущені контрагентами контрагентів позивача, то, як вже було зазначено вище, у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а відтак не може свідчити про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Суд також зауважує, що посилання податкового органу на результати неможливості проведення зустрічних звірок, якими встановлено неможливість надання контрагентами певного комплексу будівельних робіт на об`єкті будівництва, не може бути доказом на спростування факту реального виконання позивачем господарських операцій з названими вище контрагентами.

Відтак, доводи касаційної скарги, які також були викладені в акті перевірки, запереченнях на позов та апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 у справі № 826/9244/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді Л.І. Бившева

В.П. Юрченко