Рішення

від 10.04.2024 по справі 757/30702/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/30702/23-ц

пр. 2-3715/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.

за участю секретаря судових засідань - Гаманюк О.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 в особі законних представників - батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_5 , ОСОБА_7 в особі законних представників - батька ОСОБА_4 , ОСОБА_8 в особі законних представників - батька ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м.Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з наданням іншого постійного жилого приміщення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 в особі законних представників - батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_5 , ОСОБА_7 в особі законних представників - батька ОСОБА_4 , ОСОБА_8 в особі законних представників - батька ОСОБА_4 , ОСОБА_9 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , а також усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном - квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом виселення відповідачів та з одночасним наданням % річних. відповідачам іншого постійного жилого приміщення, а саме: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , які розташовані на 2-му (другому) поверсі, що загальною площею 236,40 кв.м., в тому числі балкон площею 8.30 кв. м., житлова площа 121,50 кв.м. Позовна заява обґрунтована тим, що між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_9 07.03.2007 року було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_9 в тимчасове користування на умовах забезпеченості поворотності, строковості, платності кошти в сумі 120000 доларів США з терміном погашення кредиту до 06.03.2027 року зі ставкою 14%. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_9 був укладений іпотечний договір від 07.03.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антух Л.В. за реєстровим №316, за яким позивач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності згідно з договором купівлі-продажу від 07.03.2007 року.

29 вересня 2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на користь Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суми боргу в розмірі 1 млн 35 тис. 86 грн 70 коп.

На виконання зазначеного рішення суду, ПП «Нива-В.Ш.» 04 червня 2012 року провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_9 на праві власності.

Переможцем прилюдних торгів визнано ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» як єдиного учасника торгів ціною продажу 439164 грн. 12.06.2013 року право власності ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» на зазначену квартиру зареєстроване Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві.

У зв`язку з тим, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані та проживають ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ії неповнолітні діти ОСОБА_8 та ОСОБА_7 позивач просить усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання втрати права користування нерухомим майном та виселення відповідачів.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.09.2023 року відкрито провадження за правилами позовного (загального) та призначено підготовче засідання на 03.10.2023 року.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, на підставах зазначених у позові та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з обставин, вказаних в відзиву, крім того стверджував, що приміщення, в яке пропонують замість спірної квартири не придатне до проживання, оскільки воно не введено в експлуатацію.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечували проти задоволення позову.

Представник третьої особи у судове засідання не з"явився, у листі просив розглядати вказану справу у його відсутність.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідач та відповідачів, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір від 07.03.2007 року, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит у сумі 120 000,00 доларів США строком до 06.03.2027 року, зі сплатою 14% річних, для придбання нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 40,6 кв.м, житловою - 25,3 кв.м.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором відповідачем було передано в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка була придбана частково за кредитні кошти, про що укладений договір іпотеки 07.03.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антух Л.В. за реєстровим №316.

29 вересня 2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на користь Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суми боргу в розмірі 1 млн 35 тис. 86 грн 70 коп.

На виконання зазначеного рішення суду, ПП «Нива-В.Ш.» 04 червня 2012 року провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_9 на праві власності.

Переможцем прилюдних торгів визнано ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» як єдиного учасника торгів ціною продажу 439164 грн. 12.06.2013 року право власності ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» на зазначену квартиру зареєстроване Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві.

У ході судового розгляду вказаної справи, долучені акти обстеження житлово-побутових умов проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , проведеного відділом по Печерському району служби (управління) у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.01.2024 року, відповідно до якого зазначено, що батько разом з дітьми ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають в квартирі за вказаною адресою, в квартирі створені належні умови для проживання дітей. Крім того, ОСОБА_4 повідомив, що він та діти не бажають змінювати місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки там не створено умов для проживання дітей, а іншого альтернативного житла ОСОБА_4 не має.

Крім того, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, готовність об`єкту за адресою: АДРЕСА_3 становить - 97%. Позивачем не надано до матеріалів справи доказів введення в експлуатацію цього майна, не надано Акту введення в експлуатацію, сертифікат про готовність до есплуатації, а тому є підстави вважати, що вказане нерухоме майно не придатне для житлового користування та проживання родини з неповнолітніми дітьми.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 23.11.2023 року по справі №755/3459/22, В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ч. 1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов`язані з позбавленням його володінням майном.

Вищенаведені норми цивільного законодавства України дають підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Разом з цим, згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що реєстрація відповідачів фактично позбавляє його розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону №898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Аналогічний висновок висловлено і в постанові від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Разом з тим з усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом ч.2 ст. 40 Закону №898-IV та ч.3 ст. 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону №898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону №898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Законом України від 22 вересня 2011року №3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, у даному випадку вказана квартира відповідачем була придбана частково за кредитні кошти, що підтверджує позивач у позовній заяві, а тому повинно застосовуватися загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, що передбачено ст.109 ЖК УРСР.

Тривалий час проживання у спірній квартирі/будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати квартиру/будинок житлом цієї особи в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16 (провадження № 14-298цс19) вказано, що «не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ».

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Також необхідно досліджувати питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

Крім того, за змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відтак, вирішуючи питання про виселення відповідачів, суд, зобов`язаний врахувати, що малолітні, в силу віку не можуть самостійно визначати своє місце проживання.

У принц. 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Даний принцип, який охороняє інтереси дитини є пріоритетним для суду, який від імені Держави забезпечує інтереси дитини та в даному випадку, враховуючи, що передана відповідачем ОСОБА_4 в іпотеку спірна житлова квартира, є місцем проживання малолітніх дітей, втручання в право особи на житло шляхом виселення відповідачів не буде співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Така практика є сталою при вирішенні спорів Європейським судом рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56.

У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі, якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV«Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час подачі позову до суду) громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Частиною третьою статті 109 ЖК УРСР та частиною другою статті 40 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час подачі позову до суду) передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зокрема, при розгляді вказаної категорії справ (звернення стягнення на іпотечне майно у судовому порядку та виселення з цього майна) сформувалася позиція щодо застосування статті 40 Закону № 898-IV та частини другої статті 109 ЖК УРСР.

Наприклад, у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 (предмет позову - усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки), від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 (предмет позову - визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення за наявності рішення суду про звернення стягнення на нерухоме майно), від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15 (предмет позову - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього та виселення) Верховний Суд України, проаналізувавши положення частини другої статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами Закону України «Про іпотеку» у наведених справах, дійшов такої правової позиції:

«Частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз згаданих правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Таким чином, згідно зі змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому відповідно до положень частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Під час виселення в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК Української РСР)».

Велика Палата Верховного Суду підтримала таку правову позицію Верховного Суду України у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18). Зокрема, остання вважала, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду і наголошуємо, що правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, застосовується у разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку.

Проте, відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо майна, яке пропонується надати відповідачам для проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , готовність об`єкту становить - 97%. Натомість позивачем не надано до матеріалів справи доказів введення в експлуатацію майна, а тому позивач пропонує житлове приміщення, яке не може бути використано для проживання що суперечить статті 109 ЖК УРСР.

При вирішенні даної справи, встановлюючи баланс між інтересами, зареєстрованих у спірній квартирі відповідачів, у тому числі і малолітніх дітей, у збереженні житла та інтересами нового власника, який пропонує інше житло, яке не придатне до проживання взагалі, оцінивши у сукупності з іншими доказами у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про виселення з наданням іншого житла, є не обґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем у зв`язку з розглядом даної справи та які він просив стягнути, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 в особі законних представників - батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_5 , ОСОБА_7 в особі законних представників - батька ОСОБА_4 , ОСОБА_8 в особі законних представників - батька ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м.Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з наданням іншого постійного жилого приміщення відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Позивач: ТОВ «КМД-Трейдінвест України», 01014, м. Київ, провулок Хрестовий, будинок, 6, ЄДРПОУ 38003872.

Відповідач: ОСОБА_5 , АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , АДРЕСА_5 , ІПН НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_6 , АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_11 , АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_8 , АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_9 , АДРЕСА_5 , ІПН НОМЕР_3

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м.Києві державної адміністрації, 01010, м. Київ, вулиця Омеляновича-Павленка, 15.

Дата написання повтого тексту рішення 16.05.2024 року.

Суддя Т.В.Остапчук