Постанова від 13.05.2025 по справі 757/30702/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/1677/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року м. Київ

Справа № 757/30702/23-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД-Трейдінвест Україна», які подані представником Нейрановським Артемом Олексійовичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року та додаткове рішення від 05 червня 2024 року, ухвалені у складі судді Остапчук Т.В.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законних представників - батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в особі законних представників - батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законних представників - батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з наданням іншого постійного жилого приміщення,

встановив:

У липні 2023 року позивач ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законних представників - батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в особі законних представників - батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законних представників - батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з наданням іншого постійного жилого приміщення.

Позов мотивовано тим, що 07.03.2007 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_5 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кошти в сумі 120 000 доларів США з терміном погашення кредиту до 06.03.2027 року зі ставкою 14% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_5 укладений іпотечний договір від 07.03.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антух Л.В. за реєстровим №316, за яким позичальник передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , та належить їй на праві власності згідно з договором купівлі-продажу від 07.03.2007 року.

29.09.2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.10.2009 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суми боргу в розмірі 1 035 086,70 грн.

На виконання зазначеного рішення суду 04.06.2012 року ПП «Нива-В.Ш.» провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яке належала ОСОБА_5 на праві власності.

Переможцем прилюдних торгів визнано ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» як єдиного учасника торгів із ціною продажу 439 164 грн.

12.06.2013 року право власності ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» на зазначену квартиру зареєстроване Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві.

Станом на момент подання цього позову відповідачі продовжують користуватися спірною квартирою, а саме проживати в ній, відмовляючись добровільно її звільнити, чим чинять перешкоди законному власнику - ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» у користуванні майном та порушують його право власності.

ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на 2-му поверсі, загальною площею 236,40 кв. м, житловою площею 121,50 кв. м, на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу 11.12.2012 року за реєстр. № 1196. Зазначений житловий будинок має добрий стан та оздоблення, забезпечений всіма необхідними інженерними комунікаціями: електрика, водопровід, каналізація, газопровід, в якому наявні всі базові речі для проживання.

Із урахуванням наведених обставин позивач просив суд усунути перешкоди ТОВ «КМД Трейдінвест Україна» шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 з належної позивачу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , з одночасним наданням відповідачам іншого постійного жилого приміщення, а саме: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який розташований на 2-му (другому) поверсі, загальною площею 236,40 кв. м, в тому числі балкон площею 8,30 кв.м, житлова площа 121,50 кв.м.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року у задоволені позову ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» - відмовлено.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року заяву про розподіл судових витрат задоволено.

Стягнуто з ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

Стягнуто з ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» на користь ОСОБА_8 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням, представник ТОВ «КМД -Трейдінвест Україна» - Нейрановський А.О. звернувсяз апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; скасувати додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви відповідачів про стягнення судових витрат.

Зазначає, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення були заявлені з урахуванням правових висновків, зроблених Верховним Судом у постанові від 30.06.2021 року у справі № 757/9541/14-ц, а саме: позивач просив суд виселити відповідачів із спірної квартири з одночасним наданням іншого постійного жилого приміщення із зазначенням його у рішенні суду.

Суд першої інстанції не врахував, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , є введеним в експлуатацію, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 36714055 та свідоцтвом, виданим приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу 11.12.2012 року за № 1196.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги того факту, що свідоцтвом про право власності на житловий будинок, куди позивач просив вселити відповідачів, підтверджується право власності на житловий будинок та нежитлове приміщення, яке має готовність об`єкту - 97%, але суд не дослідив даний доказ в повній мірі та дійшов помилкового висновку про те, що житловий будинок не може бути використано для проживання, що суперечить ст. 109 ЖК України.

Відповідно до звіту про оцінку майна ПП «Аналітичне Бюро Інновацій та Консалтингу» житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 ,має добрий стан та оздоблення, забезпечений всіма необхідними інженерними комунікаціями: електрика, водопровід, каналізація, газопровід, в якому наявні всі базові речі для проживання.

Також наголошує, що 21.08.2018 року при виконанні рішення Печерського районного суду м. Києва від 29.09.2020 року у справі № 757/9541/14-ц ОСОБА_2 та ОСОБА_8 без згоди власника квартири зареєстрували у ній доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим вчинили перешкоду власнику квартири у користуванні та розпорядженні майном, що призвело до недоотримання (упущення) вигоди та понесення збитків.

Додатково повідомляє та просить стягнути з відповідачів суму судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 32 684 грн та за розгляд в суді апеляційної інстанції в розмірі 34 026 грн.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 05 червня 2024 року, представник позивача ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» - Нейрановський А.О. просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі.

Вказує, що відсутність в документах відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_8 по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат саме в розмірі 45 000 грн та 30 000 грн відповідно, які відповідачі понесли і які очікують понести у зв`язку із розглядом цієї справи, а також відсутність поважної причини неподання доказів, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат до закінчення судових дебатів відповідно до ч. 2 ст. 134 ЦПК України є підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат.

Крім того, відсутність від відповідачів та їх представника відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду відповідно до ч. 8 ст. 181 ЦПК України є підставою для залишення без розгляду заяви про відшкодування судових витрат.

Відповідачами не надано жодного доказу на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 45 000 грн. та 30 000 грн, а також розумність та співмірність таких витрат із заявленими позовними вимогами майнового та немайнового характеру.

Стверджує, що суд першої інстанції порушив строк розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення. Відповідно до матеріалів справи, заява від представника ОСОБА_2 та ОСОБА_8 - ОСОБА_9 надійшла до Печерського районного суду м. Києва 16.04.2024 року. Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд ухвалює додаткове рішення протягом 10 днів із дня надходження відповідної заяви, а відтак оскаржуване додаткове рішення суду ухвалене 05.06.2024 року, тобто з порушеннями десятиденного строку.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що реєстрація чи відсутність реєстрації місця проживання відповідачів у спірній квартирі жодним чином не обмежує та не скасовує їх право користування цим майном.

Доводи позивача, що житловий будинок, який надається відповідачам за адресою: АДРЕСА_2 , введений в експлуатацію, не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи відсутній акт введення закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію. Також звертає увагу про порушення прав при виселенні неповнолітніх дітей, оскільки вони соціалізовані у м. Києві, відвідують школи, гуртки, мають друзів та коло спілкування.

Окремо звертає увагу на те, що позивач з підстав, передбачених ч. 2 ст. 109 ЖК України, не є особою, яка наділена правом надавати інше житлове приміщення при виселенні старих власників із житлових приміщень. Спірна квартира придбана при реалізації предмета іпотеки державним виконавцем. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім`ї, серед яких неповнолітні діти. Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги ч. 2 ст. 109 ЖК України, що містили заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення. Із зазначеного вбачається, що новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_9 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін.

Наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_8 та її малолітня донька ОСОБА_3 проживають чи користуються спірною квартирою, а відтак позов про виселення є необґрунтованим по відношенню до вказаних осіб.

У судовому засіданні представники позивача ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» - Нейрановський А.О., Яковлєв С.Г. підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Відповідачі ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, їх представників, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира відповідачем ОСОБА_5 була придбана частково за кредитні кошти, а тому повинно застосовуватися загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, що передбачено ст.109 ЖК України.

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо майна, яке пропонується надати відповідачам для проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , готовність об`єкту становить - 97%. Натомість позивачем не надано до матеріалів справи доказів введення в експлуатацію майна, а тому позивач пропонує житлове приміщення, яке не може бути використано для проживання, що суперечить статті 109 ЖК України.

Встановивши баланс між інтересами зареєстрованих у спірній квартирі відповідачів, у тому числі і малолітніх дітей, у збереженні житла та інтересами нового власника, який пропонує інше житло, яке не придатне до проживання взагалі, оцінивши у сукупності з іншими доказами у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про виселення з наданням іншого житла, є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого суду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року у справі № 2-4054/2009 стягнуто солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_7 на користь ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» суму боргу за кредитним договором від 07.03.2007 року в розмірі 888 084,77 грн, заборгованість по процентам за користування кредитними коштами в розмірі 94 631,93 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 50 000 грн, судові витрати в розмірі 2 370,00 грн, а всього стягнуто 1 035 086,70 грн (т. 1 а.с. 230, 231).

Судом у справі № 2-4054/2009 встановлено, що між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір від 07.03.2007 року, згідно з яким банк надав ОСОБА_5 кредит у сумі 120 000 доларів США строком до 06.03.2027 року зі сплатою 14% річних для придбання нерухомості, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 40,6 кв.м, житловою - 25,3 кв.м.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_5 передано в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка була придбана частково за кредитні кошти, про що укладений договір іпотеки 07.03.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антух Л.В. за реєстровим № 316.

29 вересня 2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суми боргу в розмірі 1 350 860,70 грн.

04.06.2012 року ПП «Нива-В.Ш.» провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить ОСОБА_5 на праві власності.

Переможцем прилюдних торгів визнано ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» як єдиного учасника торгів ціною продажу 439 164,00 грн.

12 червня 2013 року право власності ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстроване Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві.

У грудні 2013 року ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , які діють у своїх інтересах та інтересах своїх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення, мотивуючи вимоги тим, що воно в порядку виконання рішення суду набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , якими вказана квартира здана в оренду та використовується як нежиле приміщення, ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» просило суд усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, виселити та зняти їх з реєстраційного обліку.

У квітні 2014 року ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , звернулась до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, приватного підприємства «Нива-В.Ш.» про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, свідоцтва про право власності на квартиру, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права користування спірною квартирою.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року, в позові ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» - відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково: визнано недійсними результати прилюдних торгів, проведених 10 філією ПП «Нива-В.Ш.», з реалізації квартири АДРЕСА_1 ; визнано недійсним протокол від 04 червня 2012 року № 1012358/10 проведення прилюдних торгів з реалізації вказаної квартири; визнано недійсним свідоцтво про право власності від 22 серпня 2012 року, видане ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року заяву ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» - задоволено. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року й рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, у вказаній справі № 757/9541/14-ц позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД-Трейдінвест Україна» - задоволено частково.

Визнано ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право на користування нерухомим майном, а саме: двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 зі спірної квартири.

У задоволенні позову ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання прилюдних торгів недійсними - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 757/9541/14 рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року в частині вирішення вимог ТОВ «КМД - Трейдінвест України» про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування нерухомим майном - двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 , та виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , зняття з реєстраційного обліку - скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29.09.2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17.03.2021 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , які діють від свого імені та як законні представники неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , про визнання прилюдних торгів недійсними, змінено. Виключено з мотивувальних частин рішення Печерського районного суду м. Києва від 29.09.2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 17.03.2021 року посилання на сплив позовної давності як підставу відмови у задоволенні зустрічного позову (т. 1 а. с. 27-31).

Також встановлено, що ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» на праві власності належить будинок за адресою АДРЕСА_2 , що складається з нежитлових приміщень їдальні-кафе, розташованих на першому поверсі, загальною площею 238,60 кв. м, готовністю - 97%, вартістю - 308 050,00 грн, та житлового будинку , розташованого на другому поверсі, загальною площею 236,40 кв.м, в т.ч. балкон, площею 8,30 кв.м, вартістю 164 895,00 грн., що підтверджується свідоцтвом, виданим 11.12.2012 року приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Овчинніковою І.В. про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, зареєстрованого в реєстрі за № 1196 (т. 1 а.с. 49-52).

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Концепція «житла» за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 25.09.1996 року).

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 року в справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у п. 2 ст. 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені в рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення з метою захисту прав власника можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції.

Крім того, втручання в право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення в справі «Кривіцька і Кривіцький проти України»

від 02 грудня 2010 року).

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи ст. 8 Конвенції.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкоди власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном; права володіння, користування та розпорядження власністю є рівними для всіх осіб (власників) (Рішення Конституційного Суду України від 14.07.2020 року № 8-р/2020).

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права.

Вказане кореспондується з положеннями ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Однак правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Жиле приміщення, що надається виселюваному, повинно бути зазначено в рішенні суду або постанові прокурора.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов`язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до ст. 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених ст. 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Наведена норма встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України від 05.06.2003 року № 898-IV «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення ст. 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК України.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 року у справі № 753/12729/15-ц.

Встановлено, що ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» вже зверталося до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , які діяли у своїх інтересах та інтересах своїх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , з вимогами про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення. Вказані вимоги були предметом розгляду у справі № 757/954/14.

Верховний Суд за результатами касаційного перегляду постановою від 30 червня 2021 року у справі № 757/954/14 скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог, зробивши такі висновки:

«Спірне житлове приміщення придбане на прилюдних торгах (04 червня 2012 року), при підготовці до яких мали бути зазначені обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто покупцю повинні бути відомі ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості.

ОСОБА_5 набула право власності на квартиру, яка передана в іпотеку, на підставі договору купівлі-продажу від 07 березня 2007 року частково за кредитні кошти, надані банком у кредит. Отже, виселення з житла, яке є предметом іпотеки і придбано частково за особисті кошти, частково за кредитні кошти можливе лише з наданням іншого постійного житла відповідно до вимог статті 109 ЖК України, і таке постійне житло повинно вказуватись у рішенні суду.

Доведення обґрунтованості вимоги про виселення з наданням іншого постійного житла, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК України має бути надане відповідачам одночасно з їх виселенням, є обов`язком позивача. Відсутність вказівки у позові про виселення на інше житло, яке надається у зв`язку із виселенням із іпотечного житла, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення».

Тобто, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «КМД - Трейдінвест України» про виселення відповідачів із квартири у справі № 757/9541/14 було те, що спірна квартири була придбана позичальником за кредитним договором частково за власні кошти, а частково за кредитні кошти надані банком, отже виселення з житла у такому випадку можливе лише з наданням іншого постійного житла відповідно до вимог ст. 109 ЖК України.

У цій справі позивач просить суд виселити відповідачів із спірної квартири з одночасним наданням іншого постійного жилого приміщення із зазначенням його у рішенні суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги про виселення зі спірної квартири з наданням іншого жилого приміщення пред`явлено до:

- ОСОБА_5 , 1983 р.н., яка була власником спірної квартири, придбаної нею за договором купівлі-продажу від 07 березня 2007 року та переданої в іпотеку за іпотечним договором від 07 березня 2007 року. ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 21 вересня 2007 року ( а.с. 36, т. 1); місце проживання ОСОБА_5 було зареєстроване у спірній квартирі з 05 квітня 2007 року;

- ОСОБА_2 , 1971 р.н., який перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 21 вересня 2007 року; місце проживання було зареєстроване у спірній квартирі з 01 березня 2013 року ( а.с. 34, 40, т. 1);

- ОСОБА_4 , 2008 р.н., батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; та місце проживання якої було зареєстроване у спірній квартирі з 10 березня 2009 року ( а.с. 38, 40, т. 1);

- ОСОБА_6 , 2009 р.н., батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; та місце проживання якого було зареєстроване у спірній квартирі з 23 лютого 2010 року( а.с. 37, 40, т. 1);

- ОСОБА_1 , 1989 р.н., яка на даний період часу є дружиною відповідача ОСОБА_2 , та в спірній квартирі зареєстрована не була; місце проживання ОСОБА_8 з 31.07.1990 року зареєстроване за адресою АДРЕСА_4 ( а.с. 162, т.1);

- ОСОБА_3 , 2018 р.н., батьками якої є ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , та місце проживання якої було зареєстроване за адресою спірної квартири з 21 серпня 2018 року, а з 10 жовтня 2023 року місце проживання ОСОБА_3 зареєстроване за адресою АДРЕСА_4 ( а.с. 39, 40, 161 т. 1)

15 липня 2022 року директор ТОВ «КМТ-Трейдінвест Україна» Яковлєв С.Г. звернувся до відділу з питань реєстрації місця проживання Печерської РДА із заявою про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання у спірній квартирі ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , та яких було знято з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири з 08 серпня 2022 року.

Як вбачається з відповіді начальника Вишгородського відділу поліції ГУ НП у Київській області від 25 травня 2020 року на адвокатське звернення, було встановлено, що малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_14 перебувають разом зі своїм батьком ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_5 . ОСОБА_2 пояснив, що за вказаною адресою переїхав з сім`єю на період карантину, після закінчення якого сім`я ОСОБА_15 повернеться за своїм постійним місцем проживання за адресою АДРЕСА_3 ( а.с. 33, т. 1).

Згідно з довідкою директора Хотянівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів від 14 листопада 2023 року, ОСОБА_6 навчається у 9 класі Хотянівської ЗОШ у Вишгородському районі Київської області ( а.с. 209, т.1).

Згідно з довідкою старости сіл Хотянівки та Осещини від 15 листопада 2023 року, відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання, виданого депутатом Вишгородської міської ради Клюс С.С., ОСОБА_8 , 1989 р.н., фактично проживає без реєстрації з 2017 року по теперішній час за адресою АДРЕСА_5 ( а.с. 212, т. 1).

Житло, в яке можуть бути виселені особи за ч. 2 ст. 109 ЖК України, має відповідати загальним нормам ст. 50 ЖК України, а саме бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам (висновок Верховного Суду у постанові від 14.08.2024 року у справі № 607/18837/22).

Встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який розташований на 2-му (другому) поверсі, загальною площею 236,40 кв. м, в тому числі балкон площею 8,30 кв.м, житловою площею 121,50 кв. м, у який позивач просить вселити відповідачів, належить на праві власності ТОВ «КМД - Трейдінвест України» на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, виданого 11.12.2012 року приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Овчинніковою І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1196 (т. 1, а.с. 49-52).

Згідно зі звітом про незалежну оцінку майна, проведену Аналітичним бюро Інновацій та Консалтингу ПП «Абікон», житловий будинок має добрий стан та оздоблення, забезпечений всіма необхідними інженерними комунікаціями: електрика, водопровід, каналізація, газопровід (розділ 3 «Характеристика об`єкту оцінки» Звіту). Площа будинку складає 508,90 кв. м, в тому числі: підвальне приміщення - 33,9 кв. м, перший поверх (їдальня-кафе) - 238,6 кв. м, другий поверх (житловий будинок) - 236,4 кв. м. Також до звіту додані фотографії житлового будинку, а саме кімнат, кухні, санвузлу, які облаштовані побутовими речами.

Таким чином, наданими позивачем доказами підтверджено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , у який він просить вселити відповідачів, є придатним до проживання.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги позивача в цій частині обґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів введення в експлуатацію майна, а тому позивач пропонує житлове приміщення, яке не може бути використано для проживання, що суперечить статті 109 ЖК України, - помилковим з огляду на таке.

Встановлено, що право власності позивача на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який розташований на 2-му (другому) поверсі, загальною площею 236,40 кв. м, в тому числі балкон площею 8,30 кв.м, житловою площею 121,50 кв. м, у який позивач просить вселити відповідачів, було зареєстровано за ТОВ «КМД - Трейдінвест України» 11.12.2012 року на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Овчинніковою І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1196.

Суд першої інстанції не врахував, що свідоцтвом про право власності на житловий будинок, у який позивач просить вселити відповідачів, підтверджується право власності не лише на житловий будинок, а додатково підтверджується право власності і на нежитлове приміщення, яке мало готовність - 97 %. Разом з цим, ні у свідоцтві від 11.12.2012 року, ні у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вказано про те, що ступінь готовності житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який розташований на 2-му (другому) поверсі, загальною площею 236,40 кв. м, в тому числі балкон площею 8.30 кв.м, житлова площа 121,50 кв. м, становить менше 100 %, а тому презюмується, що такий об`єкт був зданий в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Обставин непридатності до проживання житлового будинку у АДРЕСА_2 не встановлено. Навпаки, як вбачається зі звіту про оцінку майна, стан будинку є добрим, в будинку наявні електрика, водопровід, каналізація, газопровід.

Заперечення відповідача ОСОБА_2 про порушення при виселенні прав неповнолітніх дітей, оскільки вони соціалізовані у м. Києві, відвідують школи, гуртки, мають друзів та коло спілкування, не можуть бути прийняті до уваги як підстава для відмови у позові, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 757/9541/14-ц щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання прилюдних торгів недійсними, «судами обґрунтовано зазначено про відсутність порушення статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки при виконанні судового рішення.»

Статтею 176 ЦК України визначено, що батьки зобов`язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.

Відповідно до статті 113 ЖК України надаване громадянам у зв`язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах одного й того ж населеного пункту за місцем попереднього проживання громадян, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий.

Згідно з пунктом 2 Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 422 , житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання повинні відповідати санітарним і технічним вимогам та знаходитися, як правило, у межах одного й того ж населеного пункту за місцем попереднього проживання громадян (крім біженців та внутрішньо переміщених осіб).

Це правило Порядку № 422 стосується громадян, які не мають або втратили житло внаслідок звернення стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного приміщення, а також громадян, які вимушені залишити житлове приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують життю та здоров`ю особи або стану та безпеці відповідного житлового приміщення.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 607/18837/22, «наведені вимоги про розташування благоустроєного жилого приміщення у межах одного й того ж населеного пункту за місцем попереднього проживання громадян не стосуються виселення із житла, придбаного не за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного приміщення.»

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі не довели, що їх виселення із належного позивачу жилого приміщення - квартири, загальною площею 40,6 кв.м, житловою - 25,3 кв.м., розташованого у м. Києві, до благоустроєного житлового будинку, загальною площею 236,40 кв. м, житловою площею 121,50 кв. м, розташованого у м. Мукачеве, Закарпатської області буде для них надмірним тягарем та порушуватиме права та інтереси неповнолітніх дітей щодо забезпечення їх житлом.

Крім того, відповідачі, заперечуючи проти позовних вимог, посилалися на те, що позивач з підстав, передбачених ч. 2 ст. 109 ЖК України, не є особою, яка наділена правом надавати інше житлове приміщення при виселенні старих власників із житлових приміщень, оскільки банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги ч. 2 ст. 109 ЖК України, що містили заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення, а тому новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

Колегія суддів відхиляє такі доводи як необґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до практики ЄСПЛ, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться, в кожній конкретній ситуації.

Правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 05.06.2019 року у справі № 643/18788/15, у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі № 6-447цс15, від 19.04.2017 року у справі № 6-3057цс16, про те, що обмеження неволодіючого власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі ст. 109 ЖК України та ст. 40 Закону України «Про іпотеку», є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника, сформульовані за обставин, коли попередній власник реалізованого предмета іпотеки з родиною не був забезпечений іншим житлом відповідно до ст. 109 ЖК України.

У цій справі позивач просить виселити відповідачів із квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним наданням їм іншого постійного жилого приміщення, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який розташований на 2-му (другому) поверсі, загальною площею 236,40 кв. м, в тому числі балкон площею 8.30 кв.м, житлова площа 121,50 кв. м, який належить позивачу на праві приватної власності.

Посилання відповідачів на те, що банк мав забезпечити колишніх власників житлом, а не ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна», не свідчать про порушення прав відповідачів на житло, адже вимоги ст. 109 ЖК України під час виселення відповідачів дотримані.

У спірних правовідносинах права позивача як власника спірної квартири захищені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

У цій справі баланс права позивача як власника спірного житла на фактичне володіння та користування своїм майном і права відповідачів на користування житлом є урівноваженим.

Оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання виселення на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , неповнолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_4 із спірного житла, яке належить на праві власності позивачу, з одночасним вселенням їх у інше житло є обґрунтованими, адже за обставин цієї справи виселення відповідачів зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним.

Наведене узгоджується із висновками, зробленими Верховним Судом у постанові від 14.08.2024 року у справі № 607/18837/22.

Разом з цим, позовні вимоги ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» про виселення ОСОБА_1 , малолітньої ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, оскільки доказів фактичного проживання цих осіб у спірній квартирі матеріали справи не містять, тоді як відповідно до витягів з Реєстру територіальної громади зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є АДРЕСА_4 , а згідно з довідкою старости сіл Хотянівки та Осещини від 15 листопада 2023 року, ОСОБА_8 , 1989 р.н., фактично проживає без реєстрації з 2017 року по теперішній час за адресою АДРЕСА_5 ( а.с. 167, 168, 212, т. 1).

Водночас колегія суддів враховує, що відповідно до Закону України від 24.02.2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.

Законом України від 15.03.2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» п. 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 дійшла висновку про те, що вказаний Закон має бути застосований до спірних правовідносин, оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, а тому у разі задоволення позовних вимог, примусове виконання судового рішення про виселення відповідачки слід зупинити на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

З огляду на викладене, вказаний Закон має бути застосований у цій справі, оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, тому виконання цієї постанови в частині виселення відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 із спірної квартири підлягає зупиненню на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Наведене узгоджується із висновками, зробленими Верховним Судом у постанові від 26.06.2024 року у справі № 645/4060/19.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково: рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна»до ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із наданням іншого постійного жилого приміщення , зупинити виконання судового рішення в частині виселення на період дії в Україні воєнного стану та тридцятиденний строк після його припинення; у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 слід відмовити.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з позивача на користь відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_8 45 000 грн та 30 000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що такий розмір відповідає критерію реальності, розумності та співмірності, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.

Однак, у зв`язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог було відмовлено, та ухвалення апеляційним судом нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з відповідним вирішенням заяв відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_8 щодо заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1, п.1 ч. ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Разом з тим, відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи встановлено, що 18.10.2023 року між АО «Абсольво» та ОСОБА_2 і ОСОБА_8 укладено договори про надання правничої допомоги №_18-1|10|2023 - ц (з ОСОБА_2 ) та №_18-2|10|2023 - ц (з ОСОБА_8 ) (т. 2 а. с. 50-53).

18.10.2023 року між АО «Абсольво» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору від 18.10.2023 року №_18-1|10|2023 - ц у відповідності до п. 4 цього договору та встановлено фіксовану суму за надання правничої допомоги у Печерському районному суді м.Києва по справі № 757/30702/23-ц у розмірі 45 000 грн. без ПДВ. Оплата правової допомоги здійснюється клієнтом протягом трьох місяців з дати підписання акта приймання - передачі виконаних робіт (т. 2 а. с. 55).

11.04.2024 року між АО «Абсольво» та ОСОБА_2 підписано акт приймання - передачі виконаних робіт до договору від 18.10.2023 року №_18-1|10|2023 - ц, відповідно до якого сторони погодили, що роботи у відповідності до п. 2 угоди про надання правової допомоги від 18.10.2023 року №_18-1|10|2023-ц виконанні повністю (т.2 а.с. 49).

18.10.2023 року між АО «Абсольво» та ОСОБА_8 укладено додаткову угоду № 1 до договору №_18-2|10|2023-ц у відповідності до п. 4 цього договору та встановлено фіксовану суму за надання правничої допомоги у Печерському районному суді м.Києва по справі №757/30702/23-ц у розмірі 30 000 грн без ПДВ. Оплата правової допомоги здійснюється клієнтом протягом трьох місяців з дати підписання акта приймання - передачі виконаних робіт (т. 2 а. с. 54).

11.04.2024 року між АО «Абсольво» та ОСОБА_8 підписано акт приймання - передачі виконаних робіт до договору від 18.10.2023 року №_18-2|10|2023 - ц, відповідно до якого сторони погодили, що роботи у відповідності до п. 2 угоди про надання правової допомоги від 18.10.2023 року №_18-2|10|2023-ц виконані повністю (т. 2 а.с. 48).

Відповідно до вказаного акту, адвокатом Філоненко В.В. була надана правова допомога, що полягала в наступному: вивчення наданих клієнтом документів; формування правової позиції щодо захисту клієнта; вивчення судової практики; надання консультацій з питань, що виникають у клієнта при розгляді його справи судом першої інстанції; складання проектів необхідних процесуальних документів; представництво інтересів у Печерському районному суді м. Києва по справі № 757/30702/23. Вартість робіт складає 30 000 грн.

Приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій, обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принцип розумності судових витрат, їх пропорційності до предмета спору, враховуючи наявність заперечень представника позивача проти відшкодування відповідачам судових витрат в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем ОСОБА_1 у суді першої інстанції, до 10 000 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» до ОСОБА_2 підлягають задоволенню, тому у відшкодуванні витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції відповідачу ОСОБА_2 необхідно відмовити.

В апеляційній скарзі представник позивача просив стягнути з відповідачів витрати на правову допомогу, понесені в суді першої інстанції, в сумі 30 000 грн., а також в суді апеляційної інстанції в сумі 30 000 грн.

Разом з тим, відповідно до ст. 134, 141 ЦПК України та висновків Верховного Суду, зокрема, у постанові від 29 травня 2024 року у справі № 676/2951/21, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Отже, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 134 ЦПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.»

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19) зазначив, що, враховуючи відсутність у матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відсутність у заяві переліку витрат, про відшкодування яких йдеться, незаявлення до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та неподання особою заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві представником позивача було зазначено лише орієнтовну суму судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції - 50 000 грн., однак ні попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, ні заяви про відшкодування судових витрат до закінчення судових дебатів, ні заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат протягом 5 днів після ухвалення судового рішення, представником позивача до суду першої інстанції надано не було.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, понесених в суді першої інстанції, оскільки доказів понесення судових витрат до суду першої інстанції, де такі витрати були понесені, позивачем надано не було.

До апеляційної скарги представником позивача додано : договір про надання правової допомоги № 0112, укладений 01.12.2022 року між адвокатом Нейрановським А.О. та ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» (т. 2 а.с. 98).

Акт приймання-передачі правової допомоги № 1 за договором про надання правової допомоги від 01.12.2022 року № 011, підписаний 27.06.2024 року між адвокатом Нейрановським А.О. та директором ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна», згідно з яким загальна вартість послуг, наданих адвокатом замовнику в суді апеляційної інстанції, складає 30 000 грн (т. 2 а. с. 99).

Відповідно до вказаного акту, правова допомога адвоката ОСОБА_17 полягала в наступному: вивчення рішення по справі № 757/30702/23 - 4 години; дослідження судової практики з підстав обґрунтування апеляційної скарги, отримання інформації із загальних джерел, моніторинг останньої практики Верховного Суду з порушеного замовником питання - 3 години; складання апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва у даній справі - 5 годин; надання консультації щодо матеріалів справи - 3 години, всього витрачено 15 годин, загальна вартість послуг - 30 000 грн.

Приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій, обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принцип розумності судових витрат, їх пропорційності до предмета спору, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позивачем та обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 30 000 грн.

За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, а саме скасування рішення місцевого суду в частині вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , а також неповнолітніх ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діють батьки ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , тоді як в частині вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовлено.

Таким чином, судові витрати підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог, на суму 20 000 грн., тому із відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь позивача ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна»підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі по10 000 грн з кожного,

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви до суду першої інстанції ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» сплатило судовий збір у розмірі 2684 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 14.07.2023 року № 56 (т. 1 а. с. 7), за подання апеляційної скарги до суду апеляційної скарги - 4026 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.06.2024 року № 1802 (т. 2 а. с. 96), а разом 6710 грн.

Враховуючи те, що вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , а також неповнолітніх ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діють батьки ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , підлягають задоволенню, тому із ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі по 3335 грн. з кожного.

Разом з тим, оскільки вимоги про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення задоволено щодо 4 осіб (тобто 4 вимоги немайнового характеру), тоді як позивачем при поданні позовної заяви та апеляційної скарги було оплачено судовим збором лише за одну вимогу немайнового характеру, тому з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір, який не було сплачено позивачем щодо трьох позовних вимог у розмірі : 6710 грн. ( 2684 грн. + 4026 грн.) х 3 = 20 130 грн.; тобто по 10 065 грн з кожного ( 20130 грн. / 2)

Також з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у частині незадоволених позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у розмірі 13 420 грн. ( 6710 грн. х 2), оскільки у задоволенні цих позовних вимог апеляційний суд відмовляє.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД-Трейдінвест Україна», які подані представником Нейрановським Артемом Олексійовичем, - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законних представників - батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в особі законних представників - батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законних представників - батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з наданням іншого постійного жилого приміщення - задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні майном Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна» шляхом виселення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та яка належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна», з наданням ОСОБА_2 , ОСОБА_18 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 іншого постійного жилого приміщення, а саме: житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , другий поверх, загальною площею 236,40 кв.м., жилою площею 121, 5 кв.м.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю«КМД - Трейдінвест Україна» про виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , (зареєстроване місце проживання яких : АДРЕСА_4 ) - відмовити.

Зупинити виконання постанови в частині виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна»витрати по сплаті судового збору в сумі по 3355 грн. з кожного та витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі по 10 000 грн. з кожного.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна»на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в суді першої інстанції в сумі 10 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі по 10 065 грн. з кожного.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД Трейдінвест Україна» на користь держави судовий збір в сумі 13 420 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 05 вересня 2025 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.