Рішення

від 29.05.2024 по справі 711/9186/23

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9186/23

Номер провадження2/711/182/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі головуючого - судді Демчика Р.В., за участю секретаря судових засідань Кофанової А.О., за участі представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім-Черкаси» про стягнення не донарахованих грошових коштів компенсації за не використану відпустку при звільненні та стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні,-

встановив:

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім-Черкаси» про стягнення не донарахованих грошових коштів компенсації за не використану відпустку при звільненні та стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Позов обґрунтовує тим, що він, з 03.02.2014 року по 01.05.2015 року працював на посаді «Інженер з охорони праці» у ТОВ «Облагрохім-Черкаси». 29.04.2015 року вийшов на пенсію. З 01.05.2015 року по 05.10.2022 року працював менеджером адміністративної діяльності у ТОВ «Облагрохім-Черкаси».

05.10.2022 року звільнений з посади менеджера адміністративної діяльності за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

На час звільнення у нього залишалось 33 календарних дні невикористаної основної оплачуваної відпустки.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Однак, в день звільнення належних мені виплат він не отримав.

Для захисту своїх прав я звернувся із заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з метою ініціювання позапланової перевірки ТОВ «Облагрохім - Черкаси» на предмет додержання вимог законодавства у сфері праці.

13.09.2023 року за результатом проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці ТОВ «Облагрохім- Черкаси», головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці був складений акт № Ц /ЧК/21448/171 від 13.09.2023 року. У акті зазначено наступне: «Остатоний розрахунок та компенсація за невикористану відпустку з ОСОБА_3 в день звільнення не проведено.

Адміністрації ТОВ «Облагрохім - Черкаси» видали припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № Ц/ЧК/21448/171/П, яким зобов`язали усунути виявлені порушення у строк до 27.10.2023 року.

Компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 33 календарних дні у сумі 5202,49 грн він отримав лише через рік, 11.10.2023 року, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Вважає, що сума, яка була йому виплачена, є помилковою. Оскільки з березня 2022 року по липень 2022 року включно з провини відповідача я перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

Відповідно до аб. 3 п. 4 Постанови № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Його посадовий оклад складає 8000,00. Тож, у розрахунковий період для обчислення середньої заробітної плати спід внести з березня 2022 року по липень 2022 року включно дані про заробіток у розмірі 8000 грн. за кожен місяць. Тобто, його сумарний дохід за 12 календарних місяців має складати 75447,12 грн.

Згідно п. 7 Постанови № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. У зазначеному розрахунковому періоді за виключенням святкових та неробочих днів кількість календарних днів складає 330 днів. Отже, середньоденна заробітна плата дорівнює: сумарний заробіток у розмірі 75447,12 грн + 330 календарних днів = 228, 63грн.

Компенсація за невикористану відпустку при звільненні тривалістю 33 календарних дні має складати: середньоденний заробіток у розмірі 228,63 грн х 33 календарних дні = 7544,79.

Тож, ТОВ «Облагрохім - Черкаси» не донарахувало йому 1082,07 .

Оскільки належна йому сума у розмірі 7544,79 грн не була виплачена з вини власника, згідчно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, вважає, що ТОВ «Облагрохім - Черкаси» повинно виплатити йому середній заробіток за пів року затримки, тобто з 05.10.2022 року по 04.04.2023 року включно у розмірі 41610,66 грн.

На підставі наведеного, просить суд стягнути з ТОВ «Облагрохім - Черкаси» на його користь недонараховані грошові кошти компенсації за невикористану відпустку при звільненні тривалістю 33 календарних дні у сумі 1082,07 грн; середній заробіток, за пів року затримки виплати компенсації за щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю 33 календарних дні у сумі 41610,66 грн. та судові витрати.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.12.2023 року позовну заяву ОСОБА_3 про стягнення не донарахованих грошових коштів компенсації за не використану відпустку при звільненні та стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні залишено без руху.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.12.2023 року відкрите спрощене позовне провадження у справі.

30.01.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог. У відзиві звертає увагу суду на те, що 31.08.2022 року позивачем було подано менеджеру заяву заява про ізільнення по ч. З ст. 38 КЗпП України з 01.09.2022 року. Підставою для подання такої заяви були порушення адміністрацією підприємства вимог законодавства: примушування працівників писати заяви про вихід з профспілкової організації; порушення норм порушення норм законодавства щодо оплати праці та охорони праці; видання наказів про відпустки за свій рахунок без згоди працівників, невиплата лікарняних та інше.

01.09 2022 року позивач прибув до підприємства за отриманням трудової книжки та інше, але йому було надано службового листа №224 від 01.09.2022р., в якому повідомлялося, що генеральний директор ТОВ «Облагрохім-Черкаси» не приймає заяву до розгляду та відмовляє у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗгіП. Натомість службовий лист-відмова №224 від 01.09.2022р. складений некоректно та невмотивовано і з порушенням ДСТУ 4163-2020.

Вважаючи себе звільненим за обставинами зазначеними у своїй заяві від 31.08.2022 року позивач не виходив на робоче місце з 02.09.2022 року Наказом № 15-к від 05.10.2022 року позивача було звільнено з роботи за п.4ст.40 КЗпП України. Вважаючи своє звільнення, з підстав вчинення ним прогулу, незаконним позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Облагрохім-Черкаси». Відповідач заперечував проти позовних вимог та надав суду письмовий відзив, в якому просив відмовити у позові в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції у відзиві зазначено, що позивачу було повідомлено рішення керівництва про відмову у його звільненні згідно його заяви від 31.08.2022 року шляхом надання йому копії відповідного листа за вих. №224 від 01.09.2022 року, який було вручено позивачу 01.09.2022 року Натомість позивач не з`явився на робочому місці 02 та 05 вересня 2022р. у зв`язку з чим наказом генерального директора ТОВ «Облагрохім-Черкаси» від 05.09.2022р, було створено комісію зі службового розслідування обставин, викладених у заяві позивача від 31.08.2022 року та щодо порушення трудової дисципліни позивачем. Цього ж дня члени комісії ознайомили позивача з наказом від 05.09.2022 року запропонували йому взяти участь в роботі комісії та вручили йому копію такого наказу, про що він надав письмове підтвердження та зазначив, що вважає себе таким, що,не працює у відповідача з 01.09.2022 року і не має ніякого відношення до комісії. За результатами своєї діяльності комісією було встановлено порушення позивачем трудової дисципліни, що виявилось у запізненні на роботу 01,09.2022 року та неявки на робочому місці без поважних причин 02 та 05 вересня 2022 року. 04.10.2022 року ТОВ Облагрохім-Черкаси» отримало листа №23 від 30.09.2022 року про надання згоди виконавчого комітету Черкаської обласної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу на звільнення позивача із займаної посади менеджера із адміністративної діяльності ТОВ «Облагрохім-Черкаси» у зв`язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин 02.09.2022 року та 05.09.2022 року. згідно п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул. Наказом генерального директора ТОВ «Облагрохім- Черкаси» від 05.10.2022 року №15-к позивача було звільнено з відповідної досади з 05.10.2022 року.

Рішенням Придніпровського районного суду від 19.12:2022 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ТОВ Облагрохім- Черкаси» про визнання відмови у звільненні необгрунтованою.

Рішенням Придніпровського районного суду від 26.04.2023 року, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ТОВ «Облагрохім-Черкаси» про скасування наказу про звільнення.

Після перевірки Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, видано припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № Ц/ЧК/21448/171/П від 13.09.2023 року.

Листом від 17.10.2023 року № 445, ТОВ «Облагрохім-Черкаси» повідомило про виконання вищезазначеного припису та усунення виявлених порушень, а саме: нараховано компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_3 та проведений остаточний розрахунок з працівником.

Щодо припущень позивача про помилково нараховану грошову суму компенсацію за невикористану відпустку, зазначила наступне.

Відповідно до розділу ІІ Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Тобто розрахунок, який було проведено після виконання припису є вірним, що підтверджується відсутністю зауважень з боку Центрального міжрегіонального управлінням Державної служби з питань праці.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішенцях Верховного Суду України(зокрема, у постанові від 27.04.2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи № 761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 року у справі за провадженням № 6-113цс 16.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.11.2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31.05.2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс 16).

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності же призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманйа і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

01.02.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив.

06.02. 2024 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

22.02.2024 року до Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить стягнути з ТОВ «Облагрохім-Черкаси» на його користь недонараховані грошові кошти компенсації за невикористану відпустку при звільненні тривалістю 33 календарних дні у сумі 2097,81 грн., середній заробіток за пів року затримки виплати компенсації за щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю 33 календарних дні у сумі 47212,62 грн. та судові витрати.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.03.2024 року заява представника позивача про збільшення позовних вимог, яка викладена у формі уточненої позовної заяви від 22.02.2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Облагрохім-Черкаси» про стягнення не донарахованих грошових коштів компенсації за не використану відпустку при звільненні та стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні залишена без розгляду

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх повністю

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно доч.ч.1,3ст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що згідно наказу ТОВ «Обагрохім-Черкаси» № 15-к від 05.10.2022 року звільнено голову первинної профспілкової організації ТОВ «Обагрохім-Черкаси» Черкаської обласної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу ОСОБА_3 з посади менеджера адміністративної діяльності 05.10.2022 року за прогул без поважних причин 02.09.2022 року та 05.09.2022 року згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

Згідно розрахункового листка за жовтень 2022 року ОСОБА_3 нарахована компенсація за невикористану відпустку в сумі 6462, 72 грн. 11.10.2023 року ОСОБА_3 отримав 5202, 49 грн. компенсації за невикористану відпустку.

Як вбачається з акту Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці № Ц/ЧК/21448/171 від 13.09.2023 року остаточний розрахунок та компенсацію за невикористану відпустку з ОСОБА_3 в день звільнення не проведено.

13.09.2023 року головним державним інспектором ОСОБА_4 стосовно генерального директора ТОВ «Обагрохім-Черкаси» Капінус В.І. складено протокол за ч.1 ст. 41 КЗпП України, стосовно того, що остаточний розрахунок та компенсація за невикористану відпустку з ОСОБА_3 в день звільнення не проведено, чим порушена ч.1 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та було видано припис про усунення вказаного порушення.

З листа Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 29.01.2024 року вбачається, що листом від 17.10.2023 року №445 ТОВ «Обагрохім-Черкаси» повідомило про виконання припису № Ц/ЧК/21448/171/П від 13.09.2023 року та усунення виявлених порушень, та надали для підтвердження копію розрахункового листа за жовтень 2022 року та відомість на виплату готівки №16 за жовтень 2022 року

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача зазначила про те, що позивач пропустив строк на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначає, відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. з позивачем був проведений розрахунок у день звільнення, але не в повному обсязі, про що йому було відомо в день видачі наказу про звільнення, а саме 05.10.2022 року. З позовними вимогами про стягнення середнього заробітку, позивач звернувся до суду 11.12.2023 року, тобто понад 1 рік, з момент, коли він дізнався або повинен був дізнатися поро порушення свого права.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне вказати на наступне.

Згідно з частиною першою статті 233КЗпП України працівникможе звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У п. п. 6 п. 2.2 рішення від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2020 у справі щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Такий же висновок викладено у п. п. 39, 40 постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду, від 24.04.2019 у справі № 607/14495/16-ц, а саме, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16.01.2018 року у справі № 61-590св17 висловив позицію, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як встановлено в судовому засіданні остаточний розрахунок був проведений з позивачем 11.10.2023 року, що підтвердили в судовому засіданні сторони, а з позовною заявою позивач звернувся до суду 11.12.2023 року, а тому позивач не пропустив тримісячний строк для звернення до суду.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача не донараховані грошові кошти компенсації за невикористану відпустку в сумі 1082,07 грн., то вказана вимога не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Обов`язок доказування і подання доказів визначено статтею 81ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що у структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Так, згідно з ч.1 статті 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно зі статті 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч.1 статті 75 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно розрахункового листка за жовтень 2022 року ОСОБА_3 нарахована компенсація за невикористану відпустку в сумі 6462,72 грн.

Відповідно до розділу ІІ Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач правомірно нарахував відповідачу компенсацію за невикористану відпустку в сумі 6462,72 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку, за пів року затримки виплати компенсації за щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю 33 календарних дні у сумі 41610,66 грн., то вказана вимога не підлягає до задоволення, виходячи з наступного

За змістом частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку.

Відповідно до п. 20Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.99 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги положенняст. 117 КЗпП, щодо обов`язку роботодавця виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у разі не проведення виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116КЗпП України, суд приходить до висновку, що обґрунтованим є період затримки розрахунку із позивачем з 05.10.2022 року по 11.10.2023 року.

Разом з тим, суд бере до уваги, що відшкодування, передбачене статтею117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої палати Верховного суду, викладеною в постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц.

Зокрема, Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п. п. 91; 91п. 1,2,3,4 постанови).

Разом з тим, з 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти УкраїниУказом Президента України №64/2022введено воєнний стан в Україні, який неодноразово продовжувався.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України«Про правовий режим воєнного стану».

Частиною 2 статті 1 цього Закону передбачено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбаченихстаттями43,44Конституції України.

Статтею 10 цього закону передбачено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняєтьсявід відповідальностіза порушеннязобов`язання щодостроків оплатипраці,якщо доведе,що цепорушення сталосявнаслідок веденнябойових дійабо діїінших обставиннепереборної сили. Звільненняроботодавця відвідповідальності занесвоєчасну оплатупраці незвільняє йоговід обов`язкувиплати заробітноїплати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Як вбачається з акту Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці № Ц/ЧК/21448/171 від 13.09.2023 року, остаточний розрахунок та компенсацію за невикористану відпустку з ОСОБА_3 в день звільнення не проведено.

Як встановлено в судовому засіданні остаточний розрахунок був проведений з позивачем 11.10.2023 року, що підтвердили в судовому засіданні сторони.

Таким чином відповідач не здійснив розрахунку з позивачем в день його звільнення, оскільки в Україні було введено воєнний стан, а розрахувався з позивачем 13.09.2023 року, суд не вбачає підстав для задоволення цієї позовної вимоги.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.12,13,81,82,89,141,258,259,263-265 ЦПК України, ст.47,115-117 КЗпП України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім-Черкаси» (код ЄДРПОУ 30956059, проспект Хіміків, 84, м. Черкаси, 18028) про стягнення не донарахованих грошових коштів компенсації за не використану відпустку при звільненні та стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складене 29.05.2024 року.

Головуючий: Р. В. Демчик