Постанова

від 27.11.2024 по справі 711/9186/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Черкаси

Справа № 711/9186/23Провадження № 22-ц/821/1295/24категорія: 311020000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогоВасиленко Л.І.,

суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,

секретаря Гладиш О. Ю.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Облагрохім-Черкаси»,

розглянув увідкритому судовомузасіданні вм.Черкаси апеляційнускаргу представника ОСОБА_1 -адвоката СеменюкОльги Григорівнина рішенняПридніпровського районногосуду м.Черкаси від20травня 2024року усправі запозовом ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Облагрохім-Черкаси»про стягненняне донарахованихгрошових коштівкомпенсації зане використанувідпустку призвільненні тастягнення компенсаціїза затримкурозрахунку призвільненні,у складі:головуючого суддіДемчика Р.В.,повний текстрішення складено29травня 2024року,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Облагрохім-Черкаси» про стягнення не донарахованих грошових коштів компенсації за не використану відпустку при звільненні та стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Позов мотивував тим, що він, з 03.02.2014 по 01.05.2015 працював на посаді «Інженер з охорони праці» у ТОВ «Облагрохім-Черкаси», 29.04.2015 вийшов на пенсію.

Зазначає, що з 01.05.2015 по 05.10.2022 працював менеджером адміністративної діяльності у ТОВ «Облагрохім-Черкаси».

05.10.2022 звільнений з посади менеджера адміністративної діяльності за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

На час звільнення у нього залишалось 33 календарних дні невикористаної основної оплачуваної відпустки, однак, в день звільнення належних йому виплат він не отримав.

Для захисту своїх прав він звернувся із заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з метою ініціювання позапланової перевірки ТОВ «Облагрохім-Черкаси» на предмет додержання вимог законодавства у сфері праці.

13.09.2023 за результатом проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці ТОВ «Облагрохім- Черкаси», головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці був складений акт № Ц/ЧК/21448/171 від 13.09.2023. У акті зазначено наступне: «Остатоний розрахунок та компенсація за невикористану відпустку з ОСОБА_1 в день звільнення не проведено».

Адміністрації ТОВ «Облагрохім-Черкаси» видали припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № Ц/ЧК/21448/171/П, яким зобов`язали усунути виявлені порушення у строк до 27.10.2023.

Вказує, що компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 33 календарних дні у сумі 5202,49 грн він отримав лише через рік, 11.10.2023, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Вважає, що сума, яка була йому виплачена, є помилковою, оскільки з березня 2022 року по липень 2022 року включно з провини відповідача він перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

Зазначає, що згідно з приписами аб. 3 п. 4 Постанови № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Його посадовий оклад складав 8000 грн, тому у розрахунковий період для обчислення середньої заробітної плати спід було внести з березня 2022 року по липень 2022 року включно дані про заробіток у розмірі 8000 грн за кожен місяць. Тобто, його сумарний дохід за 12 календарних місяців складає 75447,12 грн.

При цьому, середньоденна заробітна плата, згідно з Постановою № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995, дорівнює: сумарний заробіток у розмірі 75447,12 грн : 330 календарних днів = 228,63 грн.

Компенсація за невикористану відпустку при звільненні тривалістю 33 календарних дні складає: середньоденний заробіток у розмірі 228,63 грн х 33 календарних дні = 7544,79 грн.

Тож, ТОВ «Облагрохім - Черкаси» не донарахувало йому 1082,07 грн.

Оскільки належна йому сума у розмірі 7544,79 грн не була виплачена з вини власника, згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Вважає, що ТОВ «Облагрохім-Черкаси» повинно виплатити йому середній заробіток за пів року затримки, тобто з 05.10.2022 по 04.04.2023 включно у розмірі 41610,66 грн.

Просить суд стягнути з ТОВ «Облагрохім-Черкаси» на його користь недонараховані грошові кошти компенсації за невикористану відпустку при звільненні тривалістю 33 календарних дні у сумі 1082,07 грн; середній заробіток, за пів року затримки виплати компенсації за щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю 33 календарних дні у сумі 41610,66 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровськогорайонного судум.Черкаси від20травня 2024року взадоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що остаточний розрахунок був проведений з позивачем 11.10.2023, що підтвердили в судовому засіданні сторони, а з позовною заявою позивач звернувся до суду 11.12.2023, а тому позивач не пропустив тримісячний строк для звернення до суду.

Суд дійшов висновку, у відповідності до розділу ІІ Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», що відповідач правомірно нарахував позивачу компенсацію за невикористану відпустку в сумі 6462,72 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку, за пів року затримки виплати компенсації за щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю 33 календарних дні у сумі 41610,66 грн, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаної вимоги у звязку з тим, що в Україні було введено воєнний стан, а відповідач розрахувався з позивачем 13.09.2023.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, вважаючи рішення суду протиправним та таким, що винесене без врахування норм матеріального права, представник ОСОБА_1 - адвокат Семенюк О. Г. просила скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 33 календарних дні у сумі 5202,49 грн він отримав лише через рік, 11.10.2023, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Вважає, що саме по собі введення воєнного стану не є поважною причиною для того, щоб відповідач був звільнений від обовязку розрахуватися із позивачем в день звільнення, тобто 05.10.2022.

Зазначає, що відповідач не надав належні і допустимі докази того, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при звільненні позивача сталися внаслідок настання обставин непереборної сили. Такі докази мають бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України, як це передбачено чинним законодавством та, в даному випадку, були б підставою для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобовязань по своєчасній виплаті заробітної плати.

Крім того, на території міста Черкаси не проводилися бойові дії, ця територія не була окупована, організації, підприємства, установи продовжували свою діяльність.

Зазначає, що суд першої інстанції, проводячи аналіз існуючих правовідносин, зробив посилання на практику, яка на даний момент є застарілою.

На ряду з цим, вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 № 14 від 05.10.2023, наданому позивачу відповідачем, який містить невірні дані щодо розміру середнього заробітку і не перевірив його відповідність вимогам законодавства.

ТОВ «Облагрохім-Черкаси» подано відзив на апеляційну скаргу в якому останній просить суд відмовити в задоволені апеляційної скарги у повному обсязі.

Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Зазначає, що висновки у справах, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі і у даній справі, яка переглядається, не є тотожними.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставини, які є обовязковими підставами для скасування рішення суду, в апеляційній скарзі не зазначено.

Доводи наведені в апеляційній скарзі були предметом дослідження в суді першої інстанції із надання відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Вважає, що посилання скаржника на те, що введення в Україні воєнного стану є неповажною і недоведеною обставиною для не проведення з ним розрахунку при звільненні говорить лише про те, що позивач спаплюжує обставини справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Відповідно до наказу ТОВ «Обагрохім-Черкаси» № 15-к від 05.10.2022 звільнено голову первинної профспілкової організації ТОВ «Обагрохім-Черкаси» Черкаської обласної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу ОСОБА_1 з посади менеджера адміністративної діяльності 05.10.2022 за прогул без поважних причин 02.09.2022 та 05.09.2022 згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з розрахунковим листком за жовтень 2022 року ОСОБА_1 нарахована компенсація за невикористану відпустку в сумі 6462,72 грн, 11.10.2023 ОСОБА_1 отримав 5202,49 грн компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до акту Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці № Ц/ЧК/21448/171 від 13.09.2023 остаточний розрахунок та компенсацію за невикористану відпустку з ОСОБА_1 в день звільнення не проведено.

13.09.2023 головним державним інспектором ОСОБА_2 стосовно генерального директора ТОВ «Обагрохім-Черкаси» Капінус В. І. складено протокол за ч. 1 ст. 41 КЗпП України, стосовно того, що остаточний розрахунок та компенсація за невикористану відпустку з ОСОБА_1 в день звільнення не проведено, чим порушена ч.1 ст. 10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та було видано припис про усунення вказаного порушення.

Згідно з листом Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 29.01.2024, листом від 17.10.2023 № 445 ТОВ «Обагрохім-Черкаси» повідомило про виконання припису № Ц/ЧК/21448/171/П від 13.09.2023 та усунення виявлених порушень.

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про відпустки», державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЗУ «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно розрахункового листка за жовтень 2022 року ОСОБА_1 нарахована компенсація за невикористану відпустку в сумі 6462,72 грн.

Відповідно до розділу ІІ Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Надаючи оцінку зібраним доказам, суд першої інстанції, врахував положення ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про відпустки», КЗпП України, надав оцінку зібраним доказам у їх сукупності та кожному доказу окремо, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач провів повний розрахунок із ОСОБА_1 , а саме виплатив компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 33 календарних дні у сумі 5202,49 грн, 11.10.2023.

Вказане підтверджується листом Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 29.01.2024, де зазначено, що листом від 17.10.2023 № 445 відповідач повідомив їх про виконання припису № Ц/ЧК/21448/171/П від 13.09.2023 та усунення виявлених порушень, та надав для підтвердження копію розрахункового листа за жовтень 2022 року та відомість на виплату готівки № 16 за жовтень 2022 року.

Щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку, за пів року затримки виплати компенсації за щорічну основну оплачувану відпустку, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, за правилами ст. 117 КЗпП України, середньомісячна заробітна плата стягується не більше як за шість місяців, зокрема і у ситуації, коли виплачена сума оскаржується.

Зазначене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 757/37241/20-ц.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (не своєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні (постанови Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 620/2338/20; від 25.04.2023 у справі № 460/49364/22).

Враховуючи, що відповідач провів невчасно остаточний розрахунок з позивачем, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обґрунтованим є період затримки розрахунку із позивачем з 05.10.2022 по 11.10.2023.

Однак, суд першої інстанції вказав лише на період затримки розрахунку, не зазначивши суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, а також не навів розрахунку цієї суми.

Необхідність такого обчислення висловлена також практикою Верховного Суду, яка, зокрема, викладена у постанові від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21.

Обчислення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, провадиться судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 наведеного Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 5 розд. IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 розд. IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Департамент з питань праці Державної служби України з питань праці у листі від 30.11.2023 № 4206/2/2.1-23а надав роз`яснення щодо виплати сум звільненому працівникові у випадку несвоєчасного остаточного розрахунку з ним при звільненні зокрема, вказавши, що виплата працівнику його середнього заробітку здійснюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку (в робочих днях, починаючи з наступного після звільнення дня).

Згідно з наявними матеріалами справи, розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 складає: 8000+8363,64=16363,64:42=389,61 грн.

За період з 05.10.2022 по 05.04.2023, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні складає 130*389,61 = 50649,3 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на введення в Україні дії воєнного стану, проте з такими висновками не погоджується суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України у разі відсутності його вини, при цьому обов`язок доведення відсутності вини покладається на роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (постанови Верховного Суду від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року по справі № 560/831/23).

Відповідно до ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (ч. 2 ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні ст. 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч. 1 ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Статтею 10 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні».

Обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (ст. 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Разом з тим, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України № 64/2002 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який згодом неодноразово продовжувався та триває на даний час.

При цьому, сам лише факт запровадження в Україні воєнного стану, обмежень воєнного часу не звільняє роботодавця від відповідальності за невиконання своїх трудових зобов`язань перед працівником.

Відповідач, юридична особа ТОВ «Облагрохім-Черкаси» зареєстроване за адресою: м. Черкаси, просп. Хіміків, 84, тобто поза межами території ведення бойових дій та не в зоні тимчасової окупації.

Виходячи з того, що роботодавець не виплатив належні при звільнені позивачу суми та не надав належних доказів, що зазначені ним обставини стали перешкодою для своєчасного розрахунку з ним, суд апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до ст. 117 КЗпП України він повинен компенсувати позивачу розмір середнього заробітку за час затримки виплати належних йому сум.

Разом з тим вирішуючи питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд враховує наступне.

Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, у редакції чинній до 19.07.2022, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Вказані висновки неодноразово були підтримані Верховним Судом, зокрема і у постановах від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 05.04.2023 у справі № 560/13719/21, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.

При цьому, у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст ч. 1 ст. 117 КЗпП України із набранням чинності ЗУ № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч. 1 ст. 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22, від 26 червня 2024 року у справі № 520/9192/22, від 29 серпня 2024 року справа № 200/3662/23.

Отже Верховний Суд у вказаних справах дійшов до висновку, що варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні в за період починаючи з 19.07.2022.

Як було вже встановлено судом, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні складає 50649,3 грн.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини, враховуючи співмірність розміру майнових втрат пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні та заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, періоду затримання (період до звернення позивача до суду після звільнення), введення в Україні дії воєнного стану, суд дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та зводяться лише до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З наведених підстав, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з ухваленням в цій частині нового рішення. В решті рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, є необхідність стягнути з ТОВ «Облагрохім-Черкаси» на користь ОСОБА_1 251,44 грн судового збору за подачу позову та 377,16 грн за подачу апеляційної скарги, а всього 628,59 грн, пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Семенюк Ольги Григорівни задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2024 року в частині відмови в стягненні компенсації за затримку розрахунку при звільненні скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім-Черкаси» на користь ОСОБА_1 10000 грн компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

В решті рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2024 року залишити без змін.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім-Черкаси» на користь ОСОБА_1 628,59 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повий текст постанови складено 2 грудня 2024 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

О. М. Новіков