Постанова

від 30.04.2024 по справі 911/1472/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р. Справа№ 911/1472/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 30.04.2024,

розглянувши апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 (повний текст рішення складено та підписано 12.02.2024)

у справі №911/1472/23 (суддя Н.Г. Шевчук)

за позовом Парафії Святої Мучениці Тетяни

до Білоцерківської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Парафія Святої Мучениці Тетяни (далі, позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради (далі, відповідач або Рада) про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області №3816-39-VІІІ від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни», яким Білоцерківська міська рада припинила право постійного користування Парафії Святої Мучениці Тетяни на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення храму Святої Мучениці Тетяни) площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030, що розташована за адресою: вул. Першотравнева, 3, смт Терезине, Білоцерківський район.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Білоцерківської міської ради Київської області №3816-39-VІІІ від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни» прийнято відповідачем з перевищенням повноважень та порушенням вимог Земельного кодексу України. Позивач вказує, що релігійні організації можуть бути позбавлені законного права постійного користування земельними ділянками лише у спосіб, визначений статтями 141-143 Земельного кодексу України, тоді як оскаржуване рішення не містить посилань на підстави припинення такого права, встановлені вказаними статтями.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у справі №911/1472/23 позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 №3816-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни», яким припинено право постійного користування Парафії Святої Мучениці Тетяни на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030.

Присуджено до стягнення з Білоцерківської міської ради на користь Парафії Святої Мучениці Тетяни 2 684,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з матеріалів справи не вбачається наявності передбачених статтею 141, 143 Земельного кодексу України підстав для припинення відповідачем права постійного користування земельною ділянкою позивача. Суд зазначив, що оспорюваним рішенням порушено права та інтереси позивача щодо права користування спірною земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому на праві власності об`єкт нерухомості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 27.02.2024 (про що свідчить відмітка Укрпошти на конверті) засобами поштового зв`язку Білоцерківська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у справі №911/1472/23 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги Рада посилається на неправильне застосування судом приписів статті 92 Земельного кодексу України.

Радою наголошено, що установчий документ (статут) позивача, як релігійної організації, у відповідності до Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» втратив чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Отже, позивач у силу наведеної статті 92 Земельного кодексу України не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

Апелянт також вважає безпідставними посилання позивача на розгляд Київським окружним адміністративним судом справи №640/4748/19 за адміністративним позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви та Почаївської Свято-Успенської Лаври до Міністерства, в тому числі Управління Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Наразі наказ Міністерства культури України від 25.01.2019 №37 «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є чинним та підлягає виконанню.

Рада додатково звернула увагу суду на порушення позивачем вимог пункту 2 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України з огляду на встановлену законом втрату чинності статуту позивача в частині повної офіційної назви організації.

Також скаржник зазначив, що позивачем у позові не зазначено та до позовної заяви не додано будь-яких документів вищих органів управління стосовно наділення повноважень конкретної особи самостійно підписувати та подавати до суду позовну заяву від імені Парафії Святої Мучениці Тетяни.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

12.04.2024 від позивача через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач наголошує на тому, що згідно зі змістом норм статей 141-143 Земельного кодексу України право приймати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянко виникає в органів державної влади і місцевого самоврядування лише у разі добровільної відмови землекористувача від постійного користування земельною ділянкою. У всіх інших випадках, передбачених законом, припинення права постійного користування земельною ділянкою можливе лише після рішення суду, яке має набрати чинності. У даному випадку жодна з перелічених підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою відсутня.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» не змінює та не доповнює зміст статей 141-143 Земельного кодексу України. Позивач же є юридичною особою, діяльність якої не припинена ні в судовому порядку, ні за власним рішенням.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2024 апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у справі №911/1472/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1472/23; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у справі №911/1472/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

13.03.2024 матеріали справи №911/1472/23 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у справі №911/1472/23 залишено без руху: роз`яснено Білоцерківській міській раді, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції розрахункові документи відділення поштового зв`язку на підтвердження надіслання листа з описом вкладення позивачу.

20.03.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду на виконання вимог вищезазначеної ухвали від Білоцерківської міської ради надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено копію опису поштового відправлення №0910712249885 та копію поштового чеку та поштова накладна за № 0910712249885.

25.03.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду на виконання вимог вищезазначеної ухвали від Білоцерківської міської ради надійшла повторна заява про усунення недоліків.

У період з 22.03.2024 по 29.03.2024 головуючий суддя у справі Михальська Ю.Б. та судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А., які входять до складу колегії суддів, перебували на навчанні з підвищення кваліфікації.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у справі №911/1472/23, апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у справі №911/1472/23 призначено до розгляду на 30.04.2024.

17.04.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Білоцерківської міської ради надійшло клопотання про участь його представника Корнієнка Ігоря Миколайовича у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 клопотання Білоцерківської міської ради про участь його представника Корнієнка Ігоря Миколайовича у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

У судовому засіданні 30.04.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 30.04.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив її відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Парафія Святої Мучениці Тетяни є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 10.04.1998 року за юридичною адресою: 09133, Київська область, Білоцерківський район, смт Терезине, вул. Першотравнева, 3 та внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за №13281200000002221, код ЄДРПОУ 35088775, основним видом діяльності є КВЕД 94.91 - діяльність релігійних організацій.

10 квітня 1998 року Київською обласною державною адміністрацією видано свідоцтво про реєстрацію Статуту релігійної громади.

Зі змісту пункту 1 Статуту Парафії, ухваленого парафіяльними зборами 23.01.1998, вбачається, що Святої Мучениці Тетяни парафія (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ УПЦ, який безпосередньо входить до складу Білоцерківської єпархії.

На підставі рішення Терезинської сільської ради від 25.12.2012 №16-213-У1 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою під розміщення храму Святої Мучениці Тетяни Парафії Святої Мучениці Тетяни в смт Терезине, вул. Першотравнева, 3 » було надано в постійне користування Парафії Святої Мучениці Тетяни земельну ділянку загальною площею 0,0959 га для будівництва і обслуговування приміщення храму Парафії Святої Мучениці Тетяни по вул. Першотравнева, 3 в смт Терезине Білоцерківського району Київської області .

З урахуванням зазначеного, Парафією Святої Мучениці Тетяни було отримано право постійного користування на земельну ділянку за цільовим призначенням: Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, під розміщення храму Святої Мучениці Тетяни, площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030, розташовану за адресою: Київська область, Білоцерківський район, смт Терезине, вул. Першотравнева, 3, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень убачається, що державна реєстрація відповідного речового права проведена 28.10.2013, № запису 3430717.

На вказаній земельній ділянці розміщена нежитлова будівля літ. А, загальною площею 180,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкта 24199021, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту майна №342873371 від 15.08.2023, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САБ №024331 від 01.08.2008, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19754059 від 01.08.2008. Власник - Релігійна громада Парафії Святої Мучениці Тетяни Білоцерківської Єпархії Православної Української Церкви.

Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстровано Декларацію про початок будівельних робіт від 25.07.2016, згідно якої погоджено реконструкцію нежитлової будівлі під Храм Святої Мучениці Тетяни; вид будівництва - реконструкція.

27 квітня 2023 року Білоцерківською міською радою прийнято рішення №3816-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни», зі змісту якого слідує, що, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 №69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 №69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 №26, керуючись Земельним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 №Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила:

1. Припинити право постійного користування Парафії Святої Мучениці Тетяни (код ЄДРПОУ 35088775 ) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення храму Святої Мучениці Тетяни) площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030, що розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, смт Терезине, вул. Першотравнева, 3, яке виникло на підставі рішення Терезинської сільської ради від 25.12.2012 №16-213-У1;

2. Землекористувачу або управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради потрібно зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Звертаючись з позовом до суду, Парафія Святої Мучениці Тетяни вважає зазначене рішення Білоцерківської міської ради Київської області №3816-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни» необґрунтованим та протиправним, прийнятим Білоцерківською міською радою з порушенням процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства, та прийнятим із перевищенням повноважень, наданих міській раді, у зв`язку з чим оспорюване рішення відповідача, на думку позивача, є таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Відповідач проти задоволення позовних вимог у даній справі заперечував, посилаючись на те, що позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстрований у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, у зв`язку з чим відповідачем в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом, було прийняте оскаржуване рішення, так як земельна ділянка не може перебувати в особи, в якої відсутній обсяг прав для користування нею. Так, відповідач стверджує, що позивач у відповідності до Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» не змінив своєї офіційної назви у статуті, а тому установчий документ позивача як релігійної організації є нечинним у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі, встановивши, що оскаржуване рішення Ради прийнято за відсутності підстав, з якими закон пов`язує можливість припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У відповідності до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено у пункті «в» частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

За статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як встановлено судом першої інстанції, Парафією Святої Мучениці Тетяни на підставі рішення Терезинської сільської ради від 25.12.2012 №16-213-У1 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою під розміщення храму Святої Мучениці Тетяни Парафії Святої Мучениці Тетяни в смт Терезине, вул. Першотравнева, 3 » було отримано право постійного користування на земельну ділянку загальною площею 0,0959 га для будівництва і обслуговування приміщення храму Парафії Святої Мучениці Тетяни по вул. Першотравнева, 3 в смт Терезине Білоцерківського району Київської області , що підтверджується інформаційною довідкою №331178594 від 04.05.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Державна реєстрація відповідного речового права проведена 28.10.2013, № запису 3430717.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 підкреслив, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 142 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Поряд з цим, стаття 143 Земельного кодексу України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Отже, особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені статтями 141-143 Земельного кодексу України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених статтею 141 Земельного кодексу України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18.

Відповідно, дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

З оспорюваного рішення Білоцерківської міської ради №3816-39-VІІІ від 27.04.2023 убачається, що вказане рішення:

мотивоване необхідністю забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливістю забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації;

обґрунтоване посиланням на Земельний кодекс України, Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України»;

містить посилання на Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 року №Н-8/11.

Колегія суддів зауважує, що в оскаржуваному рішенні Ради відсутні посилання на конкретні законодавчі норми, а саме, Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації», на підставі яких прийнято рішення.

У рішенні також відсутні посилання на підстави для позбавлення права постійного користування, визначені статтею 141 Земельного кодексу України, у тому числі, добровільна відмова від права постійного користування, припинення діяльності релігійної організації тощо, як і відповідного рішення суду, яким позбавлено позивача права постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Першотравнева, 3, смт Терезине, Білоцерківський район.

Оскільки оскаржуване рішення Ради не містить жодних посилань на відповідний пункт статті 141 Земельного кодексу України, яка встановлює вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а матеріали справи не містять доказів, які б надавали Раді право прийняти оскаржуване рішення, обґрунтувавши його нормами Земельного кодексу України в цілому, тобто у справі відсутні докази добровільної відмови позивача від права постійного користування, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельного кодексу України, припинення діяльності позивача, як релігійної організації, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці тощо, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Ради порушує право позивача на землю, набуте ним у встановленому законом порядку.

Отже, Рада, приймаючи оскаржуване рішення, діяла всупереч вимогам статті 19 Конституції України та статей 141-149 Земельного кодексу України.

Як уже наголошувалось, матеріали справи також не містять доказів ініціювання Радою примусового припинення права позивача на спірну земельну ділянку, що в силу імперативних положень статті 143 Земельного кодексу України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Ради, мотивовані посиланням на Закон України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».

Розділом ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» названого Закону встановлено, що:

1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 892) та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283).

3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання «Урядовий кур`єр» та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

5. Не допускається надання переваг або накладення обмежень у діяльності релігійної організації (об`єднання), що входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, крім обмеження доступу священнослужителів, релігійних проповідників, наставників такої релігійної організації у частини, з`єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших обмежень, передбачених законом.

Рішенням Конституційного Суду України №4-р/2022 від 27.12.2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій, справа №1-13/2019 (374/19)) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційним).

Як встановлено судом, 26.01.2019 за результатами релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин сьомої та восьмої статті 12 Закону, відповідно до розділу II «Перехідних та прикінцевих положень Закону України №2662-VIII від 20.12.2018, у газеті «Урядовий кур`єр» №17 опубліковано Перелік релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до статуту Зведена таблиця щодо переліку релігійних організації, які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону №2662-VIII.

У вказаному Переліку, долученому відповідачем до заперечень на відповідь на відзив від 04.07.2023, розділ «Релігійні громади, що входять до складу релігійного об`єднання РПСЦ (перебувають у складі його окремих управлінь чи центру) та утворені відповідно до вимог статті 8 та частини 1 статті 14 Закону», пункт 9 «Київська область» за номером 25 зазначено Мучениці Тетяни Білоцерківська єпархія УПЦ, адреса релігійної організації: с. Терезіно, вул. Першотравнева, 3.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що не можна зробити однозначний висновок про те, що зазначена у переліку релігійна організаціє є тією самою організацією, яка є позивачем у даній справі, оскільки: 1) назва релігійної організації: у переліку «Мучениці Тетяни», у витязі з державного реєстру «Парафія Святої Мучениці Тетяни» (скорочене найменування Парафія Св.Муч. Тетяни); 2) адреса релігійної організації: у переліку зазначено «с. Терезіно, вул. Першотравнева, 3», у витязі з державного реєстру «смт Терезине, вул. Першотравлена, 3»; 3) відсутність ідентифікаційного коду, за яким можна було б ідентифікувати юридичну особу.

Колегія суддів вважає недоцільними такі посилання суду, оскільки обставина стосовно того, що релігійна організація, зазначена у пункті 25 Переліку, та позивач у даній справі, є однією і тією ж юридичною особою (релігійною організацією) сторонами під час розгляду справи не заперечувалась. Більш того, відсутні докази на підтвердження фактичного існування іншої релігійної організації - «Мучениці Тетяни» у с. Терезіно по вул. Першотравнева, 3.

Суд встановив, що на час розгляду справи судом відсутні відомості про внесення позивачем змін до повної назви релігійної організації на виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань).

Аналізуючи подані Радою заяви по суті спору, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що Рада наполягає на втраті позивачем статусу релігійної організації у зв`язку з неприведенням Статуту в частині повної офіційної назви у відповідність до вимог Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань)…». Рада вказує, що у такому випадку не можна стверджувати, що статут позивача, як релігійної організації, було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Такі доводи ґрунтуються на помилковому розумінні Радою норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.

Так, за нормою частини 1 статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 1 статті 89 Цивільного кодексу України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Як вбачається з матеріалів справи, Парафія Святої Мучениці Тетяни Церкви є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку відповідно до статті 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», згідно з якою релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

На час судового розгляду даної справи позивач здійснює діяльність у відповідності до Статуту, зареєстрованого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації 10.04.1998. Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по коду 35088775, вказана юридична особа не перебуває в стані ліквідації, припинення.

Статтею 91 Цивільного кодексу України унормовано, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, позивач набув у встановленому законом порядку статусу релігійної організації, та станом на прийняття Радою оскаржуваного рішення такого статусу не втратив. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що пункт 4 Розділу ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань)…» встановлено, що у разі якщо релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Тобто законодавець чітко визначив втрату чинності не для усього статуту, а лише для окремої її частини.

За нормою статті 90 Земельного кодексу України, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

За нормою статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» діяльність релігійної організації може бути припинено у зв`язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду.

У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках:

1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров`я, свободу і гідність особи;

3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов`язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій;

5) засудження її уповноважених осіб за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України.

Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.

Аналіз норм статей 90, 104 Цивільного кодексу України, статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не дає підстав для висновку про те, що втрата чинності статуту релігійної організації в частині її повної назви у зв`язку із невиконанням вимог Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань)…» має наслідком припинення діяльності релігійної організації в цілому або ж як власне релігійної організації.

Відповідно, у Ради не було підстав припиняти право постійного користування позивача на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030 у зв`язку з втратою, на думку відповідача, позивачем статусу релігійної організації.

Також колегія суддів враховує, що на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 3220455500:03:004:0030, право постійного користування позивача на яку припинено оспорюваним рішенням Білоцерківської міської ради Київської області № 3816-39-VIII від 27.04.2023, розташований об`єкт нерухомості - нежитлова будівля літ. «А», загальною площею 180,0 кв. м, реконструкція якого здійснюється під Храм Святої Мучениці Тетяни, належний Релігійній громаді Парафії Святої Мучениці Тетяни Білоцерківської Єпархії Православної Української Церкви.

Відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, закріпленого у статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. Ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна (пункти 49, 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18).

Отже, оспорюваним рішенням порушено права та інтереси позивача щодо права постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому на праві власності об`єкт нерухомості.

Враховуючи викладене у сукупності, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Щодо посилання скаржника на невиконання позивачем вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення найменування юридичної особи, а також на те, що позивач згідно поданого ним статуту не має самостійного права на звернення до суду, а подані позивачем документи не підтверджують відповідних повноважень особи, яка подала та підписала позовну заяву, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Господарським процесуальним кодексом України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог Господарського процесуального кодексу України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені частиною п`ятою статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини другої та пункту 2 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на момент подання позовної заяви) позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

Згідно із пунктом 1 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до частин першої та третьої статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Таким чином, за загальним правилом у теорії права самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси за законом, статутом, положенням.

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 913/720/20, від 04.11.2023 у справі № 910/2010/19 (925/364/19).

Статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

З матеріалів справи вбачається, що Парафія Святої Мучениці Тетяни, яка звернулася до суду з даним позовом, є юридичною особою, а позовну заяву від її імені підписано настоятелем Парафії Святої Мучениці Тетяни Дейбук В.С.

Відповідно до доданих до позовної заяви документів та даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Дейбук В.С. є керівником цієї юридичної особи (Парафія Святої Мучениці Тетяни) без обмежень щодо її представництва.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач є юридичною особою, яка має право звертатися до господарського суду, подана ним позовна заява підписана особою, яка має права її підписувати, а зазначення найменування юридичної особи з його зміною або без не впливає на можливість реалізації особою права на подання позову до суду.

З огляду на вказані обставини у сукупності, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у даній справі прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Білоцерківської міської ради задоволенню не підлягає.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Білоцерківської міської ради є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у справі №911/1472/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у справі №911/1472/23 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Білоцерківську міську раду.

Матеріали справи №911/1472/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.06.2024 після виходу суддів з відпусток.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова