Рішення

від 04.06.2024 по справі 160/29742/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 рокуСправа №160/29742/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро позовну заяву ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління ДМС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби (далі-ДМС) України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління ДМС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 179-23 від 16.10.2023 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

-зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що причиною звернення позивача до відповідача стало побоювання за своє життя та недоторканість в Республіці Молдова, через політичні переслідування. Позивач має побоювання, що у разі повернення до Республіки Молдова його будуть переслідувати через його політичні погляди. Вважає, що відмова у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача не містить достатніх та переконливих підстав для відмови позивачу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняте ДМС у відношенні позивача у зв`язку з тим, що у останнього відсутні умови, визначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту», відповідно до ст. 6 Закону та є таким, що прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України.

Третьою особою до суду надано пояснення, в яких зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними з огляду на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між кримінальним переслідуванням позивача на території громадянської належності (підданство) та його політичними уподобаннями, а також політичною діяльністю батька позивача.

Заперечуючи проти доводів відповідача, позивачем надано до суду відповідь на відзив в обґрунтування якої вказано, що відповідачем не встановлено об`єктивно та в повному обсязі не виявлено наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного наказу та, відповідно, про його протиправність. Просить позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04.05.2022 ОСОБА_1 , документований довідкою про звернення за захистом в Україні №003612, звернувся до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач 23.05.2022 отримав повідомлення від відповідача від 21.05.2021 №04-22 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом із зазначеним повідомленням позивач отримав наказ від 20.05.2022 №101 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Вважаючи вказане повідомлення та наказ від 20.05.2022 №101 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» протиправними та такими, що підлягають скасуванню, ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13263/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.06.2023, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування повідомлення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області від 20.05.2022 №101 «Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління ДМС у Дніпропетровській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання рішення суду, третьою особою було продовжено процедуру оформлення документів ОСОБА_1 для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом встановлено, що 06.11.2023 позивач засобами поштового зв`язку отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 23.10.2023 №07-23, відповідно до якого позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 ст. 1 Закону відсутні.

Підстава: рішення Державної міграційної служби України від 16.10.2023 №179-23.

Не погодившись з рішенням Державної міграційної служби України від 16.10.2023 №179-23, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, яка звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.

Відповідно до частин 1, 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Статтею 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

За приписами ч. 12 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частиною 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно із статтею 9 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

У разі виявлення помилок або неточностей у відомостях про особу, внесених до рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з письмовим висновком, приймає рішення про їх виправлення та здійснює обмін документів, виданих на підставі такого рішення.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Суд звертає увагу, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вказаним вище критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №806/1123/15, від 03.12.2022 у справі №260/197/20.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Як вже вказано судом, згідно з абз.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку, видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, визначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які відповідно до пункту 1.1. визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649).

Пунктом 4.1. Правил № 649 визначено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами 2 та 3 статті 8 Закону.

У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференцзв`язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Відповідно до п. 4.3. Правил № 649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підпунктом «е» п. 5.1 Правил № 649 визначено, що після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Той факт, що заявник був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов`язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Так, у постанові від 10.09.2021 у справі № 120/192/20-а Верховний Суд вказав, що Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);

оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (ст. 7-8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);

безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. 9-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.

На даному етапі, згідно ч. 6 ст. 8 зазначеного Закону, фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередній розгляд документів - визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу - згідно поданої заяви. Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви - надання або відмова в наданні статусу.

Також, Верховний Суд у згаданій постанові зауважив, що зі змісту п.п. «е» п. 5.1. Правил № 649 випливає, що саме на етапі безпосереднього розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви тощо.

Додаткового, Суд звернув увагу, що згідно абзацу 4 підпункту «е» пункту 5.1. Правил № 649 оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Отже, відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою.

Водночас, прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лише попередньою стадією розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не вирішенням питання про надання такого статусу по суті.

Отже, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу державної міграційної служби вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 815/4355/17, від 24.04.2020 у справі № 820/6354/16, від 17.12.2020 у справі №420/3258/19, від 31.03.2021 у справі № 520/12239/19, від 22.10.2022 у справі №420/4189/21 та суд не вбачає підстав для відступу від неї.

З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13263/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.06.2023, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування повідомлення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області № 101 від 20.05.2022 «Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління ДМС у Дніпропетровській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання рішення суду, третьою особою було продовжено процедуру оформлення документів ОСОБА_1 для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З метою виконання вимог частини 8 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон), ГУ ДМС у Дніпропетровській області було надіслано запит по всім областям України, стосовно надання інформації відносно громадянина Молдови - ОСОБА_1 з питання звернення останнього щодо документування посвідками, звернення із заявою про визнання біженцем та інших облікових відомостей.

Відповідно до інформація, яка міститься у відповідях на зазначений запит, ОСОБА_1 , не звертався з зазначених питань в інших областях та не перебуває на обліку в інших областях.

З матеріалів справи вбачається, що 29.06.2023 позивача було запрошено до ГУ ДМС у Дніпропетровській області для проведення співбесіди у рамках розгляду справи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту що зафіксовано протоколом співбесіди від 29.06.2023.

За результатами розгляду матеріалів особової справи № 2021DP0010 громадянина Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 08.11.2021 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ГУ ДМС у Дніпропетровській області) із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ( ОСОБА_1 , заявник), на підставі комплексного та системного аналізу заяви; документів, наявних в особовій справі; перевірки фактів, повідомлених заявником під час співбесід; інформації по країні походження уповноваженою особою ГУ ДМС у Дніпропетровській області складено висновок від 15.09.2023 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У відповідних заяві та анкеті заявник стверджував, що він є громадянином Молдови, уродженцем міста Бєльці, Молдова, місце останнього проживання в Молдові: АДРЕСА_1 ; військовозобов`язаний, служив в прикордонних військах Республіки Молдова, має звання старший сержант; за віросповіданням православний християнин; за національністю молдованин, рідна мова румунська, вільно володіє російською, має вищу освіту, навчався в ліцеї «Штефан чел Маре», м. Бєльці, упродовж 1996 2008 років; Політехнічний університет м. Кишинів, Молдова, упродовж 2008-2011 років. Розлучений, має доньку від першого шлюбу ОСОБА_3 , яка проживає в Молдові, м. Ришкань.

Зі слів заявника, його батьки, брат та сестра проживають у м. Бєльці, Молдова. Усі його рідні є молдованами за національністю, за релігійними переконаннями є православними християнами. Заявник стверджує, що прибув в Україну легально 10.04.2016, автомобілем через КПП «Первомайське-Кучурган», з метою врятування свого життя, через сфабриковану на нього в Молдові кримінальну справу. Паспорт, за яким заявник прибув до України, як він стверджує, у 2018 році згорів в машині через замикання, разом з іншими документами.

Зі слів шукача захисту 25.06.2021 він був затриманий працівниками Служби безпеки України (СБУ) за запитом Інтерполу, тому що в Молдові його оголошено в розшук. Інформація підтверджується відділом міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

ОСОБА_1 стверджує, що не може повернутися до країни свого громадянського походження, а саме до Молдови у зв`язку із сфабрикованою проти нього кримінальною справою.

За інформацією з відкритих джерел: у квітні 2016 року суд м. Бєльці визнав ОСОБА_4 винним у шахрайстві у особливо великих розмірах. Підсудний на той момент вже був у розшуку, вирок суду 15 років позбавлення волі.

Серед постраждалих від дій ОСОБА_4 два десятки бєльчан. Відбувалося все у 2013-2015 роках. Чоловік переконав своїх жертв позичити чи дати йому під відсотки чималі суми, збитки від дій шахрая склали 1 млн доларів. Серед жертв Гуцу були пенсіонери та батьки хворих дітей, які збирали гроші на лікування. (Джерело: Задержанный спецслужбами Украины мошенник оказался бельчанином, который 5 лет назад бежал от правосудия, https://esp.md/ru/interaktiv/2021/07/23/zaderzhannyy-specsluzhbami-ukrainy-moshennik okazalsya-belchaninom-kotoryy-, остання дата доступу 01.08.2023).

Судом встановлено, що в обґрунтування пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництво) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

Відповідно до п. п. 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважатися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно п. 195 Керівництва встановлено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

За Позицією Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана, серед іншого: подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту, або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Одночасно, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази на підтвердження своїх доводів.

Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, інших міжнародних, державних і неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Разом з тим, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами і загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною і не суперечить загальновідомим фактам, отже, викликає довіру.

Відповідно до абз. 5 п. 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 №3 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (далі Постанова №3), інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Позивач має побоювання, що у разі повернення до Республіки Молдова його будуть переслідувати через його політичні погляди.

Відповідно до позиції УВКБ ООН „Про обов`язки та стандарти доказу в заявах біженців від 16 грудня 1998 року, пункт 5 і 6: « 5. Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов`язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов`язком доказування». 6. У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов`язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної й об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. До того ж, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Отже, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю й свободі, і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також, слід зазначити, що заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин", а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 820/1309/16 від 23.05.2018 року у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

Судом встановлено, що згідно з листом Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області від 14.08.2023 № 55/2-5847 нт-вих., за результатами перевірки громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (у межах компетенції СБУ), інформації, яка б перешкоджала подальшому його документуванню, не отримано.

Станом на 21.07.2023 за обліками Генерального секретаріату Інтерполу громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в міжнародному розшуку не перебуває. Разом з тим, наявна інформація про те, що раніше фігурант розшукувався правоохоронними органами Республіки Молдова з метою арешту та екстрадиції для притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частини 5 статті 190 КК Республіки Молдова (шахрайство в особливо великих розмірах).

Вказаний злочин є екстрадиційним та передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років (відповідно до ст. 12 КК України особливо тяжкий злочин).

Третьою особою у поясненнях зазначено, що 16.08.2023 до ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшов запит Дніпропетровської обласної прокуратури за дорученням Міністерства юстиції України щодо проведення повторної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі (екстрадиції) до Республіки Молдова громадянина цієї держави ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виконання вироку суду.

Водночас суд звертає увагу, що екстрадиційне провадження має декілька етапів, зокрема екстрадиційну перевірку, за результатами якої приймається рішення про екстрадицію або відмову у екстрадиції особи іноземній державі.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2023, копія якої міститься в матеріалах справи, ухвалою Київського апеляційного суду від 09.01.2023 скасовано наказ Міністерства юстиції України від 24.11.2021 за №34204/5 про видачу (екстрадицію) ОСОБА_1 .

Вказана ухвала набрала законної сили 09.01.2023 року.

Суд зазначає, що доказів звернення Дніпропетровської обласної прокуратури за дорученням Міністерства юстиції України до ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо проведення повторної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі (екстрадиції) до Республіки Молдова громадянина цієї держави ОСОБА_4 , та нового прийнятого рішення про видачу (екстрадицію) ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Суд враховує, що станом на 21.07.2023 за обліками Генерального секретаріату Інтерполу громадянин Молдови, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в міжнародному розшуку не перебуває. Разом з тим, наявна інформація про те, що раніше фігурант розшукувався правоохоронними органами Республіки Молдова з метою арешту та екстрадиції для притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частини 5 статті 190 КК Республіки Молдова (шахрайство в особливо великих розмірах)

Водночас, відповідно до листа Комісії з питань контрою файлів Інтерполу від 03.04.2023 позивач не оголошений в розшук Інтерполом та щодо нього не було опубліковано циркулярне оповіщення.

Відповідач робить висновок, що позивач не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через побоювання відповідальності за вчинення дій, за які передбачена кримінальна відповідальність за Кримінальним Кодексом Республіки Молдова.

Проте таке твердження відповідача є суб`єктивним судженням, а висновки є передчасними.

На переконання суду, відповідач не встановив об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного наказу та, відповідно, про його протиправність.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що рішення ДМС України №179-23 від 16.10.2023 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Одночасно, суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Враховуючи, що наведені відповідачем підстави для відмови позивачу у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, були досліджені під час судового розгляду і оскаржуване рішення визнане судом неправомірними, суд вважає, що у відповідача є обов`язок з винесення стосовно позивача рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про те, що з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, суд вважає за необхідне застосувати такий спосіб захисту прав позивача як зобов`язання відповідача прийняти стосовно позивача рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 14 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим розподіл судових витрат у вигляді судового збору судом не здійснюється.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління ДМС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 179-23 від 16.10.2023 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська