Ухвала

від 19.11.2024 по справі 160/29742/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 160/29742/23

адміністративне провадження № К/990/42333/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Бойко Наталія Олександрівна, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №160/29742/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління ДМС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління ДМС у Дніпропетровській області, в якій позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 179-23 від 16 жовтня 2023 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

-зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 червня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасувати рішення ДМС України № 179-23 від 16 жовтня 2023 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року апеляційні скарги Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 червня 2024 року в справі №160/29742/23 задоволено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 червня 2024 року в справі №160/29742/23 скасовано.

Ухвалено в справі № 160/29742/23 нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управлення Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 5 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд».

Скаржник просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року і залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 червня 2024 року.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вперше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 29 жовтня 2024 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень.

Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 травня 2018 року у справі №820/1309/19.

На думку скаржника, у вказаній постанові надано детальний аналіз щодо особливостей розгляду справ про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Водночас, посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 травня 2018 року у справі №820/1309/19 є необґрунтованими, оскільки у вказаній категорії справ суд, у кожній конкретній справі підходить до вирішення спору індивідуально, оцінюючи ситуацію в країні походження іноземця.

У даному випадку, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності умов, необхідних для надання позивачу статусу особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, адже у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознаками за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, відсутні індивідуальні обставини, які б створювали загрозу серйозної шкоди у розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Окрім того, апеляційний суд звернув увагу, що матеріали особової справи позивача не свідчать про наявність будь-якої його дискримінації зі сторони органів державної влади Республіки Молдова, що спростовує викладену ним історію ймовірного переслідування на території країни громадянської належності та не дозволяє обґрунтувати причину виїзду позивача з Республіки Молдова з позиції надання міжнародного захисту в Україні з урахуванням вимог пункту 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Водночас за результатами проведеної відповідачем перевірки екстрадиційних документів встановлено, що кримінальне правопорушення, за яке розшукується позивач, не належить до військових та не носить політичного характеру, оскільки позивача засуджено за вчинення шахрайства в особливо великих розмірах, а відтак судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту на території України, через наявність ознак, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI.

З огляду на наведене, обставини у справі №820/1309/16 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у постанові, зазначеній представником позивача не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Окрім іншого, у касаційній скарзі представник позивача просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Суд не вирішує.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Бойко Наталія Олександрівна, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №160/29742/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління ДМС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду