Постанова

від 25.09.2024 по справі 160/29742/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/29742/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.

суддів: Іванова С.М., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційні скарги Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року (суддя Маковська О.В.) в справі № 160/29742/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управлення Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управлення Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі ГУ ДМС), про визнання протиправним та скасування рішення ДМС № 179-23 від 16 жовтня 2023 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання ДМС прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України № 179-23 від 16 жовтня 2023 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В апеляційних скаргах відповідач та третя особа просять скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову

Апелянти вказують, що судом першої інстанції не наведено обґрунтування, які саме обставини створюють у позивача наявність умов, передбачених п. п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», існування яких є необхідним для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Позивачем не наведено переконливих підстав для того, що він є особою, яка може бути визнана такою, що потребує додаткового або тимчасового захисту, а наданими доказами доведено необґрунтованість побоювань позивача стати жертвою переслідування у країні походження.

Звернення позивача відбулось після його затримання та поміщення до СІЗО з метою екстрадиції, хоча за його твердженням в Україну він прибув у 2016 році, позивач перебуває в Україні нелегально, у Республіці Молдові наявне кримінальне провадження щодо позивача.

У позивача відсутні умови, необхідні для надання статусу особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, адже у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознаками за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, відсутні індивідуальні обставини, які б створювали загрозу серйозної шкоди у розумінні статті 5 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Апелянти зауважують, що на території Молдови відсутні відкриті нелокалізовані збройні конфлікти.

У відзиві на апеляційні скарги позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд доходить до висновку, що апеляційні скарги мають бути задоволені з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 травня 2022 року ОСОБА_1 документований довідкою про звернення за захистом в Україні №003612, звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач 23 травня 2022 року отримав повідомлення від відповідача від 21 травня 2021 року №04-22 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом із зазначеним повідомленням позивач отримав наказ від 20 травня 2022 року №101 Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13263/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, задоволено частково позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування повідомлення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області від 20 травня 2022 року №101 Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління ДМС у Дніпропетровській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання рішення суду ГУ ДМС продовжено процедуру оформлення документів ОСОБА_1 для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

06 листопада 2023 року позивач засобами поштового зв`язку отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 23 жовтня 2023 року №07-23, відповідно до якого позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 ст. 1 Закону, відсутні. Підстава: рішення Державної міграційної служби України від 16 жовтня 2023 року №179-23.

Суд першої інстанції вважав, що позивач має побоювання, що у разі повернення до Республіки Молдова його будуть переслідувати через його політичні погляди.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що згідно з листом Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області від 14 серпня 2023 року № 55/2-5847 нт-вих., за результатами перевірки громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (у межах компетенції СБУ), інформації, яка б перешкоджала подальшому його документуванню, не отримано.

Станом на 21 липня 2023 року за обліками Генерального секретаріату Інтерполу громадянин Молдови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в міжнародному розшуку не перебуває. Разом з тим, наявна інформація про те, що раніше фігурант розшукувався правоохоронними органами Республіки Молдова з метою арешту та екстрадиції для притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 190 КК Республіки Молдова (шахрайство в особливо великих розмірах).

Вказаний злочин є екстрадиційним та передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років (відповідно до статті 12 КК України особливо тяжкий злочин).

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2023 року ухвалою Київського апеляційного суду від 09 січня 2023 року скасовано наказ Міністерства юстиції України від 24 листопада 2021 року за №34204/5 про видачу (екстрадицію) ОСОБА_1 . Ухвала набрала законної сили 09 січня 2023 року.

Суд першої інстанції врахував, що доказів звернення Дніпропетровської обласної прокуратури за дорученням Міністерства юстиції України до ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо проведення повторної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі (екстрадиції) до Республіки Молдова громадянина цієї держави ОСОБА_2 та нового прийнятого рішення про видачу (екстрадицію) ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Оскільки станом на 21 липня 2023 року за обліками Генерального секретаріату Інтерполу громадянин Молдови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в міжнародному розшуку не перебуває, проте наявна інформація про те, що раніше фігурант розшукувався правоохоронними органами Республіки Молдова з метою арешту та екстрадиції для притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 190 КК Республіки Молдова (шахрайство в особливо великих розмірах), але відповідно до листа Комісії з питань контролю файлів Інтерполу від 03 квітня 2023 року позивач не оголошений в розшук Інтерполом та щодо нього не було опубліковано циркулярне оповіщення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не встановив об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного наказу та, відповідно, про його протиправність.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення ДМС України №179-23 від 16 жовтня 2023 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи, що наведені відповідачем підстави для відмови позивачу у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, досліджені під час судового розгляду, і оскаржуване рішення визнане судом неправомірними, суд першої інстанції вважав, що у відповідача є обов`язок з винесення стосовно позивача рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тому з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, суд першої інстанції зобов`язав відповідача прийняти стосовно позивача рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд визнає приведені висновки необґрунтованими, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Молдова.

ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 04 травня 2022 року документований довідкою про звернення за захистом в Україні №003612.

Наказом ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 20 травня 2022 року №101 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13263/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до ГУ ДМС в Дніпропетровській області, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 20 травня 2022 року №101 «Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно ОСОБА_1 , зобов`язано ГУ ДМС в Дніпропетровській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання судового рішення, яке набрало законної сили, ГУ ДМС продовжено процедуру оформлення документів ОСОБА_1 для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС від 26 жовтня 2023 року № 179-23 відмовлено громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав відсутності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с. 219 т.1).

Позивачем 06 листопада 2023 року отримане повідомлення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 23 жовтня 2023 року №07-23.

Відповідно до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 15 вересня 2023 року по справі № 2021DP0010 (а.с. 220-235 т. 1) умови, передбачені пунктом 1 частини першої статті 1 Закону, відсутні, а саме відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у заявника відсутні, а також заявник не надав обґрунтованих доказів щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, передбачені пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону.

Спірним в цій справі є питання правомірності рішення про відмову у визнанні особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав відсутності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі Закон № 3671-VI, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до пунктів 1, 4 та 13 частини першої статті 1 якого

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

За приписами частини першої статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною п`ятою статті 10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підставою відмови рішенням ДМС від № 179-23 від 16 жовтня 2023 року у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є відсутність умов, передбачених п. п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI.

Згідно з частиною першої статті 8 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначена Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649, застосовуються в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1.2. Правил №649 інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

Уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви (підпункт «е» пункту 2.1 розділу II Правил №649).

В Конвенції про статус біженців 1951 року і в Протоколі 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:

а) расової належності;

б) релігії;

в) національності (громадянства);

г) належності до певної соціальної групи;

д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

При вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнанні біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту мають ураховуватися конвенційні підстави, наведені вище.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 29 квітня 2004 року № 2004/83/ЕС в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, зобов`язана вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004 року у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

За змістом пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Пунктом 37 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (видання 1992 року; далі - Настанови) встановлено, що для надання статусу біженця, у першу чергу, є важливою оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Пунктами 45, 66 Настанов передбачено, що особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб уважатися біженцем, особа повинна надати докази повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Країною громадянського походження позивача є Республіка Молдова.

Судом встановлено, що при зверненні до ГУ ДМС із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказав, що підставою такого звернення є побоювання за своє життя та недоторканість в Республіці Молдова, через політичні переслідування, а у разі повернення до Республіки Молдова його будуть переслідувати через його політичні погляди.

Ці ж обставини покладено судом першої інстанції в обґрунтування висновку про протиправність рішення ДМС про відмову позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту.

Проте таки підстави позову та висновки суду першої інстанції не є доведеними.

Відповідно до міжнародних рекомендацій УВКБ ООН від 01 грудня 2013 року у сфері набуття міжнародного захисту, шукачі захисту зобов`язані надавати співробітнику міграційної служби всі докази історії ймовірного переслідування на території країни громадянської належності, їх розповідь повинна бути чіткою, детальною та правдоподібною. Відповідно до міжнародних рекомендацій, переслідуванням можуть бути кваліфіковані ті діяння, які чинять суттєві перешкодам для заявників та суттєво порушують можливості для життя, роботи, навчання тощо.

Судом встановлено, що позивачем не наведено конкретних фактів дискримінаційного ставлення до нього, яке б могло бути кваліфіковане як переслідування за ознаками політичних переконань, а викладена історія переслідування є непідтвердженою, як і те, що порушення кримінальної справи щодо позивача із винесенням обвинувального вироку та призначенням покарання були спричинені саме його політичною позицією.

Членство позивача у партії не підтверджено відповідним членським квитком.

Більш того, виходячи з встановлених обставин справи, батько позивача ОСОБА_3 (як й сам позивач за його твердженнями) є членом політичної партії «Дія та солідарність» (PAS), яка на цей час є правлячою партією у Республіці Молдова.

Судом не встановлено, що позивач зазнавав будь-яких обмежувальних заходів в Республіці Молдова, оскільки мав змогу вільно здобувати освіту, переміщуватися територією країни, безперешкодно оформити паспортний документ для виїзду за кордон та перетнути кордон країни громадянської належності тощо.

Матеріали особової справи позивача не свідчать про наявність будь-якої його дискримінації зі сторони органів державної влади Республіки Молдова, що спростовує викладену ним історію ймовірного переслідування на території країни громадянської належності та не дозволяє обґрунтувати причину виїзду позивача з Республіки Молдова з позиції надання міжнародного захисту в Україні з урахуванням вимог пункту 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Окрім того, позивач по прибутті в Україну у 2016 році не звернувся за захистом у порядку та строки, встановлені у частині першій статті 5 Закону №3671-VI, а звернувся лише у 2022 році (через п`ять років) після прибуття в Україну після його затримання через розшук правоохоронними органами Республіки Молдова.

Водночас за результатами проведеної відповідачем перевірки екстрадиційних документів встановлено, що кримінальне правопорушення, за яке розшукується позивач, не належить до військових та не носить політичного характеру, оскільки позивача засуджено за вчинення шахрайства в особливо великих розмірах.

Той факт, що позивач не перебуває у міжнародному розшуку за каналами Інтерполу, не є тією обставиною, яка дозволяє дійти висновку про наявність обставин, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Тому висновок суду першої інстанції про протиправність оскарженого рішення, оскільки за обліками Генерального секретаріату Інтерполу громадянин Молдови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в міжнародному розшуку не перебуває, проте наявна інформація про те, що раніше фігурант розшукувався правоохоронними органами Республіки Молдова з метою арешту та екстрадиції для притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 190 КК Республіки Молдова (шахрайство в особливо великих розмірах), але відповідно до листа Комісії з питань контролю файлів Інтерполу від 03 квітня 2023 року позивач не оголошений в розшук Інтерполом та щодо нього не було опубліковано циркулярне оповіщення, а відповідач не встановив об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, є цілком безпідставним.

Судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту на території України, через наявність ознак, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України судом враховується правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постановах від 16 лютого 2018 у справі №825/608/17 та від 11 жовтня 2018 року у справі №815/1892/17, відповідно до якої значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 420/5005/20, від 06 серпня 2020 року у справі № 420/3327/19, від 01 липня 2020 року у справі № 420/3057/19, від 28 квітня 2020 року у справі №420/3757/19, від 22 січня 2024 року в справі № 380/11508/22 та інших.

Також суд зауважує, що на території Молдови відсутні відкриті нелокалізовані збройні конфлікти.

Доводи позивача, підтримані судом першої інстанції, що він не може повернутися до країни громадянського походження у зв`язку із сфабрикованою проти нього кримінальною справою, є цілком безпідставними, адже намагання уникнути покарання у країні громадянського походження за вчинення кримінального правопорушення, яке не належить до військових та не носить політичного характеру, оскільки позивача засуджено за вчинення шахрайства в особливо великих розмірах, в силу закону не є підставою для визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про відсутність умов, необхідніх для надання позивачу статусу особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, адже у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознаками за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, відсутні індивідуальні обставини, які б створювали загрозу серйозної шкоди у розумінні статті 5 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, у зв`язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, суд доходить до висновку про правомірність рішення ДМС про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом першої інстанції приведені обставини не враховано, що призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що не доведеними є обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року в справі №160/29742/23 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року в справі № 160/29742/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управлення Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії скасувати.

Ухвалити в справі № 160/29742/23 нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управлення Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 25 вересня 2024 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 вересня 2024 року.

Суддя-доповідачВ.А. Шальєва

суддяС.М. Іванов

суддяД.В. Чепурнов