Справа № 463/1734/22 Головуючий у 1 інстанції: Яворського С.Й.
Провадження № 22-ц/811/1648/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Лук`янович А.П.
з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,
представників Львівського національного медичного університету імені Д.Галицького Бобер А.М.,
Кузьмінова Б.П., П`янікової О.О.
розглянувши у відкритомусудовому засіданнів містіЛьвовіцивільнусправу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2023 року,-
ВСТАНОВИВ:
в березні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що працювала молодшою медичною сестрою Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, наказом № 29/кз/тр від 26.01.2022 року її звільнено з посади з 01 лютого 2022 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, у зв`язку з ліквідацією структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни. Вважає оскаржуваний наказ № 29/кз/тр від 26.01.2022 року незаконним, оскільки її звільнено за відсутності передбачених трудовим законодавством правових підстав для звільнення, що зазначені відповідачем в оскаржуваному наказі. Покликається на незаконність ліквідації Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю, оскільки питання її ліквідації та реорганізації віднесено до компетенції Міністерства охорони здоров`я, яке одне з таких рішень не приймало, а відтак незаконним є її звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України за відсутності фактичних змін в організації праці працівників поліклініки. Відповідачем не було запропоновано позивачу усіх вакантних на час попередження про наступне звільнення та на день звільнення посад. Позивачка також стверджує, що в порушення вимог ч.1 ст. 43 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» її звільнення відбулось без звернення адміністрації відповідача з поданням до профспілкового комітету Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, про надання згоди на її звільнення. Вважає своє звільнення безпідставним і з тих підстав, що звільнення відбулося під час тривання двох колективних трудових спорів, предметом яких є незаконність ліквідації поліклініки.
З наведених підстав просить:
визнати незаконним та скасувати наказ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького №29/кз/тр від 26.01.2022 року;
поновити її на роботі на посаді молодшої медичної сестри Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького;
стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.02.2022 року по день постановлення судового рішення.
Рішенням Личаківськогорайонного судум.Львова від11травня 2023рокув позові ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_3 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі апелянт зазначив норми чинного трудового законодавства, яким врегульовано питання та порядок звільнення працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, з посиланням на яке обгрунтовував доводи апеляційної скарги. Зокрема, апелянт зазначив, що при звільненні позивачки відповідач не запропонував усі наявні вакансії, в період звільнення позивачки у відповідача три рази змінювалися штатні розписи та постійно вводилися нові штатні одиниці, які після їх введення ставали вакантними, однак такі позивачці не пропонувалися. Позивачці надавався перелік вакансій, які, як стверджує відповідач не змінювалися. Відповідач формально підійшов до цієї вимоги закону, і не запропонував усіх вакантних посад. Судом не враховано, що штатні розписи змінювалися три рази, вводилися інші посади, які позивачці не пропонувалися. Те, що відповідач не запропонував позивачці усі вакантні посади, свідчить про те, що відповідач не виконав обов`язок запропонувати позивачці усі наявні вакантні посади. Не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що збільшення штатних одиниць пов`язане з навчальним процесом та годинами викладання у викладацько-професорського складу роботодавця, оскільки сама більша чисельність штатних одиниць вводилася до штатних розписів не професорсько-викладацького складу, а до лабораторій НДІ. Апелянт вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованої відмови профспілки у наданні згоди на звільнення позивачки, оскільки профспілковий орган надав цілком обґрунтовану відповідь, що майбутнє вивільнення працівників може бути можливим в разі дотримання певних умов. На думку апелянта дії відповідача по ліквідації поліклініки носили формальний характер та були спрямовані для надання видимості законності процедури звільнення. Відповідач фактично самоусунувся від роботи з Вільною профспілкою поліклініки, не допускаючи її до будь-якої участі щодо прийняття рішення про ліквідацію та наступне вивільнення, вимоги профспілки про припинення заходів щодо ліквідації поліклініки були проігноровані відповідачем, всупереч наявних трудових спорів та ст. 22 Закону України «Про професійні спілки» відповідач не переніс термінів ліквідації, тимчасово не припинив або не скасував заходи, пов`язані з вивільненням працівників, в тому числі й позивача. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представників Львівського національногомедичного університетуімені ДанилаГалицького БоберА.М.,Кузьмінова Б.П., ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що Львівським національним медичним університетом імені Д. Галицького при звільненні ОСОБА_5 з посади молодшої медичної сестри дотримано вимог чинного трудового законодавства, передбаченого порядку та процедури звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частиною 1 статті 40 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивача ОСОБА_1 з 01.09.2009 року призначено на посаду молодшої медичної сестри (санітарки) Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю (клінічна лабораторія), посадовий оклад по 3 тарифному розряду в розмірі 643,00 грн., підвищення 30% за роботу в шкідливих умовах праці та доплата за використання деззасобів.
Вказане стверджується копією наказу по Львівському НДІЕГ №25-ВК від 31.08.2009 року та заяви ОСОБА_1 від 26.08.2009 року, а також копією витягу з наказу Львівського медичного університету імені Данила Галицького від 04.03.2020 року №55-к-тр та заяви ОСОБА_1 від 04.03.2020 року, зв`язку із цим позивач з 2009 року до 01.08.2021 року отримувала доплату за шкідливі умови праці.
Крім того, ОСОБА_1 з 01.04.2012 року до 24.08.2021 року працювала за сумісництвом на посаді молодшої медичної сестри (0,50% посадового окладу), що стверджується копією наказу по Львівському НДІЕГ №13-ВК від 30.03.2012 року та заяви ОСОБА_1 від 28.03.2012 року, від 29.12.2017 року.
Наказом № 29/кз/тр від 26.01.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади молодшої медичної сестри Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни, 01 лютого 2022р., на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників університету, шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни. Як вбачається із вказаного наказу підставою прийняття такого був: наказ №3627-з від 29.10.2021 року, рішення вченої ради від 27.10.2021 року (протокол №5-ВР), повідомлення від 24.11.2021 року.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 покликається на те, що її звільнення є незаконним, оскільки її звільнено за відсутності для цього відповідної передбаченої законодавством правової підстави для звільнення, на яку ж в оскаржуваному наказі покликається відповідач, а саме: зміни в організації виробництва і праці, а також з порушенням, передбаченої законом процедури для звільнення працівника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Так, оскаржуваним наказом № 29/кз/тр від 26.01.2022 року ОСОБА_1 , звільнено з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Стаття 40 КЗпП України передбачає випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Так, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Під змінами в організації виробництва і праці вп. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема, мається на увазі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Ця ж стаття передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу № 25/кз/тр від 26.01.2022 року зміни в організації виробництва і праці мали місце внаслідок ліквідації структурного підрозділу Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни.
У відповідності до роз`яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи та оцінивши надані сторонами докази на їх підтвердження, дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про наявність змін в організації виробництва і праці відповідача внаслідок ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни.
Такий свій висновок суд першої інстанції обґрунтував наступним.
Керівник Департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації видав наказ № 317 від 30.04.2020 року «Про організацію надання фтизіатричної допомоги в Львівській області», який ні позивач, ні інші працівники поліклініки не оскаржували, такий не був відмінений та не був скасований у встановленому законом порядку, а відтак такий є чинним, яким було визначено структуру та мережу протитуберкульозних закладів охорони здоров`я у Львівській області, зокрема в п.5.1. вказано, що надання медичної допомоги хворим на туберкульоз на амбулаторному етапі мешканцям міста Львова здійснюється в умовах амбулаторного відділення КНП ЛОР Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр (Центр легеневого здоров`я).
В зв`язку із відсутністю інших приміщень, які б відповідали вимогам для здійснення діагностики туберкульозу і надання лікувально профілактичної допомоги хворим на активну форму туберкульозу в Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького, наказом ректора ЛНМУ імені Данила Галицького №1193-з від 06.04.2021р. Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни з 01.06. 2021р. була переведена в приміщення за адресом: АДРЕСА_1 , а обладнання для здійснення господарської діяльності перевезено в складські приміщення, дія ліцензії на медичну практику серія АГ №597679 від 01.03.2012 припинена у зв`язку зі зміною місця знаходження поліклініки.
За таких обставин, починаючи з 01.06.2021р., працівники Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіо-пульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені ОСОБА_6 не залучались до виконання робіт та надання послуг, передбачених Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з медичної практики, тобто, робота поліклініки фактично була зупинена.
Враховуючи вказані обставини, відповідно до наказу ректора ЛНМУ імені Данила Галицького № 3393-з від 07 жовтня 2021 року, було створено Тимчасову Комісію для розгляду питання доцільності подальшого збереження в структурі НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю, за результатами проведеної роботи Тимчасовою Комісією складено відповідний Звіт про роботу від 11 жовтня 2021 року, Тимчасова Комісія зробила висновок, що враховуючи те, що за станом на 27.09.2021 р. СКПФПП НДІЕГ не внесена у список медичних закладів Львівської області, які займаються діагностикою та лікуванням туберкульозу, не має доступу до реєстру хворих на туберкульоз, а отримання дозволу на медичну практику за місцем провадження : АДРЕСА_1 безперспективне у зв`язку із відсутністю в інституті приміщень, які б відповідали санітарно-гігієнічним вимогам, вважати недоцільним подальше збереження Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю в структурі НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені ОСОБА_6 .
На підставі вказаного Звіту про роботу Тимчасової Комісії від 11 жовтня 2021 року, директор НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького д.м.н., проф. Кузьмінов Б.П. подав доповідну записку від 18 жовтня 2021 року ректору Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, в якій запропонував провести зміни в організаційній структурі, просить вжити заходів, передбачених чинним законодавством, з метою розгляду компетентним органом управління Університетом питання щодо ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни ЛНМУ імені ОСОБА_6 , та скорочення чисельності і штату цього структурного підрозділу шляхом здійснення подання ректора Університету до Вченої ради Університету про ліквідацію структурного підрозділу.
Враховуючи викладені факти та обставини, ректор Університету скерував подання від 25.10.2021р. до Вченої ради Університету, в якому просив ухвалити рішення про ліквідацію структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені ОСОБА_6 з 01 січня 2022 року; та ухвалити рішення про скорочення чисельності і штату працівників повністю структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім. Данила Галицького з 01 січня 2022 року.
27.10.2021р. Вчена рада Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького прийняла рішення ліквідувати структурний підрозділ - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені ОСОБА_6 з 01 лютого 2022р. та скоротити чисельність і штат працівників повністю структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені ОСОБА_6 кого з 01 лютого 2022 року, з дотриманням вимог ч. 2 ст. 40, ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України, рішення Вченої ради ЛНМУ імені ОСОБА_6 введено в дію 27 жовтня 2021 року.
Наказом № 3627-з від 29.10.2021р. ЛНМУ імені ОСОБА_6 «Про зміну внутрішньої (організаційної) структури Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, та скорочення чисельності і штату працівників цього структурного підрозділу» внесено відповідні зміни з 01 лютого 2022 року у внутрішню (організаційну) структуру Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, шляхом ліквідації Спеціалізованої консультативної поліклініки та скорочення чисельності і штату працівників цього структурного підрозділу.
Вищенаведені встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що в даному випадку дійсно мала місце ліквідація структурного підрозділу та відповідно скорочення чисельності та штату працівників Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, у якій працювала ОСОБА_1 , що спростовує доводи апелянта про те, що наміром роботодавця було звільнення всього колективу поліклініки.
Дійшовши висновку про наявність змін в організації виробництва і праці, суд першої інстанції вірно вказав на те, що суд не вправі обговорювати питання правомірності (неправомірності) таких змін, а також питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників, оскільки це не є компетенцією суду. Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, висловленій у постанові від 27 березня 2019 року у справа № 756/5243/17 (провадження № 61-47646св18).
Так, положенням частин першої-третьої статті 64 ГК України передбачено, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).
Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.
Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
Згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.
Суд першої інстанції не погодився з доводами позивачки про те, що відповідач не наділений повноваженнями та компетенцією щодо прийняття рішення про ліквідацію Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, оскільки такі повноваження відповідача передбачені Законом України «Про вищу освіту», зокрема, статтями 32, 33 Закону, що передбачають право закладів освіти утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати свої структурні підрозділи.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про вищу освіту» структурні підрозділи закладу вищої освіти утворюються рішенням Вченої ради закладу вищої освіти у порядку, визначеному цим Законом і статутом закладу вищої освіти. Крім того, право саме вченої ради університету за поданням ректора Університету ухвалювати рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію структурних підрозділів університету передбачено положеннями підпункту 6 п.1 Розділу IV: «Повноваження органів управління університету» Статуту Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
При вирішенні справ про поновлення працівника на роботі та відповідно надання оцінки законності (незаконності) звільнення працівника, судам слід дослідити не лише правову підставу звільнення особи та відповідність такої вимогам чинного законодавства, а також дотримання роботодавцем процедури та порядку звільнення (вивільнення) працівника з роботи.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем дотримано процедури (порядку) вивільнення ОСОБА_1 .
Стаття 49-2 КЗпП України передбачає порядок вивільнення працівників.
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України). Тобто, застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 287/264/18 (постанова від 21 березня 2023 року) розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 30.03.2021 р. у справі №337/6165/18 (провадження № 61-18115св19), відповідно до тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва й праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладено на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що встановлені ним під час розгляду справи обставини свідчать про належне виконання та дотримання відповідачем вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України і, як наслідок, безпідставність доводів сторони позивача про протилежне.
Згідно наказу ректора Університету № 3627-з від 29 жовтня 2021 року на виконання рішення Вченої ради Університету від 27 жовтня 2021 року, з 01 лютого 2022 року вносяться зміни в організації виробництва і праці Університету шляхом змін внутрішньої (організаційної структури) Університету шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім.Д.Галицького та скорочення чисельності і штату працівників структурного підрозділу, пунктом 4 цього наказу визначено перелік посад, які підлягають скороченню і серед яких посада лікаря-фтизіатра дитячого, яку заміщала позивачка.
Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним, апелянт покликається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що відповідачем порушено передбачений трудовим законодавством порядок звільнення, а також не було враховано ту обставину, що позивачці не було запропоновано всі вакантні посади, які були у відповідача на момент її звільнення.
Колегія суддів вважає такі доводи апелянта безпідставними та необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дав належну оцінку всім тим обставинам, на які позивачка покликалася як на підставу позовних вимог, в тому числі і щодо тверджень позивачки про недотримання відповідачем порядку звільнення, а також тверджень позивачки про те, що їй не було запропоновано усі вакантні посади.
З копії повідомлення вбачається, що 24.11.2021 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення 01.02.2022 року з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із внесенням змін в організацію виробництва і праці університету шляхом зміни внутрішньої (організаційної) структури Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни (наказ №3627-з від 29.10.2021 року).
Факт належного попередження позивачки 24.11.2021 року, тобто не пізніше ніж за два місяці, про її звільнення стверджується повідомленням, факт своєчасного попередження у передбачений ст.49-2 КЗпП України строк позивачка не оспорювала, а тому суд вважав такий належно доведеним.
Крім того,судом першої інстанції встановлено, що відповідачем на виконання вимог ст.49-2 КЗпП України 24.11.2021 року було запропоновано позивачці ОСОБА_1 для ознайомлення Список вакансій станом на 19.11.2021р., вакантних посад, як на час попередження, так і на момент звільнення, з переліком вакантних посад позивач ознайомлена, з пропозиціями не згідна, від підпису про працевлаштування відмовилась, про що складено акт від 24.11.2021 року, копія якого долучена до матеріалів справи.
Відмову обгрунтовує невідповідністю запропонованих посад її вимогам до умов праці, оплати праці, режиму, кваліфікації та інше, в основному мотивуючи відсутністю надбавки за шкідливі умови праці, яку вона отримувала працюючи молодшою медичною сестрою в Спеціалізованій консультативній поліклініці фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни.
У позовній заяві, а також в наданих в судовому засіданні в суді першої інстанції поясненнях позивач підтвердила факт надання їй для ознайомлення Списку вакансій станом на 19.11.2021р., що спростовує твердження позивачки та доводи апелянта про те, що відповідач не запропонував їй усіх вакантних посад, як на час попередження про звільнення, так і на день звільнення.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт покликається на начебто наявність інших вакантних посад, які на момент її попередження про майбутнє вивільнення, так і на момент самого звільнення, відповідачем не були зазначені у запропонованих Списках вакантних посад.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що не знайшли свого підтвердження такі покликання позивачки ні в представлених представником позивача письмових документах, ні в представлених представником відповідача на вимогу суду в порядку витребування доказів за клопотанням представника позивача документах, вказані покликання позивача спростовуються наданою стороною відповідача інформацією, яка наявна у Списках вакансій станом на 19.11.2021 року та станом на 01.02.2022 року, відповідно до якої список вакантних посад є ідентичним, як на момент попередження позивача про звільнення, так і на момент її звільнення.
З урахуванням вищенаведених встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позивачу було повідомлено про наявність усіх вакантних посад, як на момент її повідомлення про вивільнення, так і на момент її звільнення, які відповідали її освітньо-кваліфікаційному рівню та професійним навичкам, що свідчить про дотримання відповідачем відповідних вимог, передбачених ст. 49-2 КЗпП України.
Покликаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, апелянт зазначає, що впродовж процедури скорочення у Львівському національному медичному університеті імені Д. Галицького тричі змінювалися штатні розписи, до яких постійно вводилися нові штатні одиниці, які ставали вакантними, а відтак такі мали пропонуватися позивачці.
Заперечуючи вищезгадані доводи, відповідач пояснив, що на момент звільнення запропонував позивачці понад 57 посад, при тому що в період ліквідації поліклініки загальна кількість штатних одиниць зменшилась на 15.
Заперечуючи такі доводи апелянта, представник відповідача пояснив, що ці посади були ідентичними тим посадам, які пропонувалися позивачці і від зайняття яких позивачка відмовилася.
Судом апеляційної інстанції з пояснень представника відповідача встановлено, що інші посади позивачка не могла займати і такі не могли їй пропонуватись, оскільки ці посади, з врахуванням того, що Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького є закладом освіти, пов`язані з викладацькою роботою, їх зайняття вимагало відповідного викладацького досвіду, наукового ступеня, і такі посади підлягали зайняттю за результатами конкурсу.
Наведене вище спростовує доводи апелянта, про допущені, на її думку, порушення порядку звільнення ОСОБА_1 , оскільки вона звільнена з посади з дотриманням відповідачем вимог ст. 49-2 КЗпП України щодо дотримання строку та належності персонального попередження про наступне вивільнення працівника, пропозиції іншої роботи (вакантних посад).
Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необгрунтованим, апелянт покликається на те, що ОСОБА_1 звільнена з посади за відсутності згоди профспілкового комітету Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічногопрофілю НДІ епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
Такі доводи апелянта спростовуються наступним.
Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом (п.10 ч.1 ст.247 КЗпП України).
Частина 1 статті 43 КЗпП України передбачає, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Суд першої інстанції дав оцінку покликанням позивачки, що її звільнено за відсутності звернення Університету з поданням до профспілкового комітету Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічногопрофілю НДІ епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про надання згоди на її звільнення.
Матеріалами справи підтверджується, що 01 листопада 2021 року відповідач звернувся із поданням до Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені ОСОБА_6 про надання згоди на звільнення всіх працівників поліклініки, в тому числі і позивачки, отримання такого подання підтверджується підписом голови профспілки ОСОБА_7 .
Однак, 11 листопада 2021 року від голови вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького отримано службову записку від 11.11.2021 року, зі змісту якої вбачається, що профспілковий комітет не дає згоди на звільнення працівників.
Оскільки службова записка від 11.11.2021 р. голови Вільної профспілки СКПФПП ЛНМУ ім. Д. Галицького, яка не замінює собою рішення профспілкового органу, про відмову у наданні згоди на звільнення в порушення вимог ч.7 ст. 43 КЗпП України та ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (щодо обгрунтованості рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору) не містила достатньої аргументації та посилання на правове обгрунтування незаконності звільнення працівників або посилання на неврахування роботодавцем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівниками є порушенням їх законних прав, а також не містила будь - яких даних щодо фактичних обставин і підстав звільнення, то відповідач прийшов до висновку, що вказана службова записка, яка була розцінена відповідачем як рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору та відповідно є необгрунтованим, а відтак роботодавець з урахуванням положень ст. 43 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» реалізував своє право звільнити працівників без згоди виборного органу профспілки.
Відповідно до положень частини 9 статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.
В постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року по справі № 336/5828/16, провадження № 61 -30894сво 18, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду прийшла до висновку, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення при час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року (справа № 21 -319а 13), від 25 березня 2014 року (справа № 21 -44а 14).
Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою суду від 27.05.2022 року зупинено провадження у справі у зв`язку із зверненням до Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені ОСОБА_6 із запитом про надання згоди (відмову у наданні згоди) з додержанням вимог ст. 43 КЗпП України на звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-фтизіатра дитячого Спеціалізваної консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
Протоколом №4 від 16.06.2022 року засідання профспілкового комітету Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького, який підписаний головою профспілкового комітету ОСОБА_7 та членами профспілкового комітету ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які згідно вказаного протоколу також і виступали на вказаному засіданні, підтверджується, що в наданні згоди на звільнення з роботи ОСОБА_1 було відмовлено.
Судом першої інстанції встановлено, що вищевказаний протокол №4 від 16.06.2022 року був підписаний головою профспілкового комітету ОСОБА_7 та членами профспілкового комітету ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які згідно вказаного протоколу також і виступали на вказаному засіданні. Однак, як встановлено судом першої інстанції із показань допитаних свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , вони на засіданні профспілкового комітету 16.06.2022 року присутні не були, не виступали та жодного протоколу не підписувати, оскільки ще в липні 2021 року та жовтні 2021 року відповідно вийшли зі складу Вільної профспілки, про що подали голові ОСОБА_7 відповідні заяви. Факт подачі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заяв про вихід з профспілки, та відсутність останніх на засіданні 16.06.2022 року підтвердила в своїх показаннях і свідок ОСОБА_7 , що свідчить про неповноважність (у 2/3 складу профспілкового комітету відсутні повноваження, оскільки вийшли зі складу Вільної профспілки, та відповідно були фізично відсутні на засіданні) профспілкового комітету Вільної профспілки, члени якого нібито підписали зазначений протокол. Більше того, як зазначила у своїх показаннях свідок ОСОБА_7 в суді першої інстанції 16.06.2022 року було проведено загальні збори членів Вільної профспілки, а не профспілкового комітету, однак чому саме так зазначено у вказаному протоколу №4 пояснити не змогла.
З наведених вище підстав та допущених грубих порушень, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наданий суду протокол №4 від 16.06.2022 року в контексті частини 9 ст. 43 КЗпП України та зазначену у ньому інформацію не слід вважати як рішення про відмову профспілкового органу в наданні згоди на звільнення позивачки, однак це є підтвердженням того, що роботодавцем вживалися усі необхідні заходи для отримання згоди (відмови) на звільнення позивача, натомість відповідна профспілкова організація свого обов`язку щодо надання відповідного рішення про згоду (відмову) на звільнення позивача не виконала.
Враховуючи доводи апеляційної скарги, Львівський апеляційний суд 28 серпня 2023 року ухвалив запитати у Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології т гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про згоду або відмову в дачі згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
На адресу апеляційного суду був надісланий протокол профспілкового комітету Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмлнологічного профілю НДІ епідеміологї та гігієни Львівського національного медичного університету імені Д.Галицького від 20 березня 2024 року №7, з якого вбачається, що профспілковий комітет не має змоги дати дзвіл на звільнення ОСОБА_1 , оскільки роботодавець не повідомив її про усі наявні у нього вакансії. Крім цього, профспілки мають право вносити пропозиції державним органам, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об`єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов`язаних з вивільненням працівників, які є обов`язковими для розгляду, однак університетом проігноровані зазначені законні та обґрунтовані вимоги профспілки. Профком вважає, що дії по ліквідації поліклініки носили формальний характер, про формалізм свідчить і той факт, що університет повністю самоусунувся від роботи з Вільною профспілкою поліклініки, не допускаючи її до будь якої участі щодо прийняття рішення про ліквідацію, наступне вивільнення працівників, проведення заходів щодо збереження трудового колективу. З врахуванням вищенаведеного, профком постановив відмовити в наданні згоди на звільнення лікаря-фтизіатра дитячого Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміологї та гігієни Львівського національного медичного університету імені Д.Галицького ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
В постанові від 13 березня 2023 року, прийнятій за наслідками розгляду справи № 947/9470/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що за змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів відмови.
Аналізуючи зміст протоколу профспілкового комітету Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміологї та гігієни Львівського національного медичного університету імені Д.Галицького від 20 березня 2024 року №7, з якого вбачається, що профспілковий комітет не дав згоди на звільнення ОСОБА_1 , колегія суддів вважає відмову необґрунтованою і такою, яка не містить належних правових аргументів, оскільки мотиви відмови по факту зводяться до незгоди профспілкового органу з рішенням ректора щодо ліквідації Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміологї та гігієни Львівського національного медичного університету імені Д.Галицького, хоча сам наказ про її ліквідацію у встановленому законом порядку не скасований і не оскаржений в установленому законом порядку, твердження профкому про те, що ОСОБА_1 не було запропоновано всі наявні у нього вакансії, спростовуються встановленими вищенаведеними судом обставинами справи та доказами. Інші підстави, зазначені у протоколі, не заслуговують на увагу, оскільки стосуються взаємовідносин між Вільною профспілкою Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміологї та гігієни Львівського національного медичного університету імені Д.Галицького та керівництвом Львівського національного медичного університету імені Д.Галицького, і на висновки щодо надання чи ненадання згоди на звільнення ОСОБА_10 не впливають.
На думку колегії суддів, рішення профспілкового комітету Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміологї та гігієни Львівського національного медичного університету імені Д.Галицького, оформлене протоколом від 20 березня 2024 року №7, про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , не слід вважати таким, що дає підстави вважати звільнення ОСОБА_1 незаконним та є підставою для поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Стверджуючи про незаконність свого звільнення, позивачка у позовній заяві не наводить нормативно-правового обґрунтування заборони розірвання трудового договору на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України в період тривання двох колективних трудових спорів, а також не вказує в чому саме полягає незаконність звільнення працівника за таких обставин.
Більше того, жодною нормою права не передбачено заборони припинення трудових правовідносин на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України в період тривання колективних трудових спорів.
А відтак, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов вірного та обгрунтованого висновку про те, що позивачка звільнена з посади з дотриманням вимог чинного трудового законодавства, передбаченої законом процедури та порядку звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України, що свідчить про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького №25/кз/тр від 26.01.2022 року та поновлення її на посаді лікаря-фтизіатра дитячого Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є похідною від позовних вимог, в задоволенні яких суд відмовив, то підставною та обґрунтованою є відмова суду в задоволенні її позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 04.06.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк
Суд | Львівський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 27.05.2024 |
Оприлюднено | 07.06.2024 |
Номер документу | 119536084 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Львівський апеляційний суд
Шеремета Н. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні