Постанова

від 28.05.2024 по справі 635/7741/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 травня 2024 року

м. Харків

справа №635/7741/23

провадження №22-ц/818/2005/24

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря: Сізонової О.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Харківський місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, внесення змін до трудової книжки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 березня 2024 року, постановлене суддею Березовською І.В,

в с т а н о в и в :

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив зобов`язати відповідача внести зміни в трудову книжку в запис № 40 від 31 липня 2023 року про причину звільнення наступного змісту: «Звільнений з посади на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю»; зобов`язати відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку; зобов`язати відповідача внести в його трудову книжку записи в порядку нумерації: після запису № 36 внести запис № 37 і так далі по порядку нумерації до останнього запису.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вирішити питання щодо судових витрат.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд не взяв до уваги, наявність доказів щодо порушення з боку роботодавця умов праці, а саме відсутність на його комп`ютері програми антивірусу, програм для сканування та закінчення терміну підтримки операційної системи. Вважає, що зазначені обставини є достатніми для встановлення порушення його прав. Наголошує, що суд порушив п.3 ч.4 ст. 265 ЦПК України, оскільки не обґрунтував рішення в мотивувальній частині, не зазначив докази та не надав їм оцінки.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що зазначена позивачем підстава звільнення відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, тобто порушення роботодавцем трудового законодавства не підтверджена останнім на момент подання заяви про звільнення, відповідач обґрунтовано відмовив у звільненні ОСОБА_1 на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України. Позивач у разі незгоди з відмовою відповідача розірвати договір на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, не був позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про визнання трудового договору розірваним на підставі ч.3 ст.38КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконання роботодавцем законодавства про працю, проте таким правом не скористався. Натомість фактично відкликав свою первісну заяву та подав заяву про припинення трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Оскільки позовна вимога щодо виплати вихідної допомоги є похідною і залежить від визначення підстави звільнення, тому вона не підлягає задоволенню,оскільки суд відмовляє в задоволенні вимоги щодо зміни формулювання причин звільнення позивача. Також не підлягає задоволенню вимога позивача щодо внесення змін до трудової книжки.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що з 04 січня 2022 року позивач ОСОБА_1 працював на посаді головного юриста сектору «Мереф`янське бюро правової допомоги» Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

17 липня 2023 року позивач подав на ім`я директора Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 заяву про звільнення його з посади головного юриста сектору «Мереф`янське бюро правової допомоги» Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконання роботодавцем законодавства про працю з 01 серпня 2023 року.

25 липня 2023 року Харківський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги листом за вих. №303/01-29, який отримав позивач,повідомив останнього про відмову у його звільненні за ч.3 ст. 38 КЗпП України згідно з поданою заявою у зв`язку з недоведеністю фактів будь-яких порушень чи невиконання роботодавцем законодавства про працю.

28 липня 2023 року позивач повідомив листом Харківський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що порушенням трудового законодавства роботодавцем є невиконання останнім вимог ч.1 ст.21 КЗпП України,а саме: обов`язку забезпечувати умови праці,необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю. Одним з таких порушень є відсутність модернізації комп`ютерної техніки,яка в секторі «Мереф`янське бюро правової допомоги» експлуатується вісім років, незабезпечення ліцензійними програмами, відсутність забезпечення засобами по догляду за комп`ютерною технікою.

31 липня 2023 року позивач подав на ім`я директора Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 заяву, в якій просив змінити підставу припинення трудового договору та звільнити його з посади головного юриста сектору «Мереф`янське бюро правової допомоги» Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін або за ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Того ж дня позивач подав на ім`я директора Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 заяву,в якій просив розірвати трудовий договір з 01 серпня 2023 року на підставі п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Згідно з наказом Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 58-к від 31липня 2023 року ОСОБА_1 звільнено із посади головного юриста сектору «Мереф`янське бюро правової допомоги» Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за згодою сторін відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 наголошував, що відповідачем було порушено його права щодо належних умов праці, ним вимушено було написано заяву про звільнення за п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України через тиск з боку відповідача.

Відповідно до ч.ч.1, 3ст. 38 КЗпП Українипрацівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), від23 листопада 2023 року у справі № 207/828/22 (провадження № 61-4090св23) зазначено, що за змістомст. 38 КЗпП Українирозірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч.3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч.3ст. 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61 -28466св18). Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з ч.3ст. 38 КЗпП Україниє порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Позивача з урахуванням його заяви від 31.07.2023 року було звільнено із займаної посади за п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.

Щодо посилань позивача про необхідність зміни формулювання та звільнення позивача у відповідності до ч.3 ст. 38 КЗпП України судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Розірвання трудового договору за ч.3ст. 38 КЗпП Україниє різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі ч.3ст. 38 КЗпП Українивизначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі ч.3ст. 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі ч.3ст. 38 КЗпП Україниє те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору. Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до ч.3ст. 38 КЗпП Україниє підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у визначені ним строки, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/5625/19 (провадження № 61-5942св21)).

Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі ч. 3ст. 38 КЗпП Українивизначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства з боку роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі ч. 3ст. 38 КЗпП України.

З`ясування вказаних обставин справи має значення для правильного вирішення спору, оскільки за змістомст. 38 КЗпП Україниу разі, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору за ініціативою працівника власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Тобто, основною підставою для застосування вказаної нормиКЗпП Україниє факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Статтею 80ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Разом з тим належних та допустимих доказів на підтвердження порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю позивачем не надано.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зміни формулювання причин звільнення, оскільки позивач не довів порушення роботодавцем трудового законодавства, які є підставою для його звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності волевиявлення на написання заяви про звільнення за угодою сторін, спростовується матеріалами справи.

Посилання позивача на те, що подача заяви про звільнення на підставі п.1.ч.1 ст. 36 КЗпП України була вимушеним кроком, належним чином не підтверджена.

Також судова колегія не вбачає підстав для зобов`язання відповідача виплатити йому вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку, оскільки вказані вимоги є похідними.

Щодо доводів апеляційної скарги про неповне заповнення трудової книжки, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України "Прозбір таоблік єдиноговнеску назагальнообов`язкове державнесоціальне страхування". На вимогупрацівника,який впершеприймається нароботу,трудова книжкаоформляється роботодавцемв обов`язковомупорядку непізніше п`ятиднів післяприйняття нароботу. Роботодавець навимогу працівниказобов`язаний вноситидо трудовоїкнижки,що зберігаєтьсяу працівника,записи проприйняття нароботу,переведення тазвільнення,заохочення танагороди зауспіхи вроботі. Порядок веденнятрудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 після звільнення не звертався до роботодавця з вимогою усунути неточності в трудовій книжці. Тому зазначена позовна вимога є передчасною.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК Українисуд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районногосуду Харківськоїобласті від15березня 2024року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повний текст судового рішення виготовлено 05.06.2024