Постанова

від 30.05.2024 по справі 953/12662/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року

м. Харків

справа№ 953/12662/23

провадження№ 22-ц/818/1123/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді:Тичкової О.Ю.,

суддів: Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.

за участюсекретарясудовогозасідання Тітченко О.В.

сторони справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ Електробритва-Харків»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Електробритва-Харків» на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 січня 2024 року постановлену у складі судді Юрлагіної Т.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 203 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Електробритва-Харків" звернулося до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів попередньої оплати за договором поставки від 02.04.2018 №05/04-2018 у сумі 513500,00 грн.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 04 січня 2024 року у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Електробритва-Харків" до ОСОБА_1 про стягнення коштів попередньої оплати за договором поставки від 02.04.2018 №05/04-2018 у сумі 513500,00 грн відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку, встановленому Господарським процесуальним позовом України, оскільки між сторонами виникли господарські правовідносини пов`язані з виконанням договору поставки №05/04-2018 від 02.04.2018.

Не погодившись з ухвалою суду ТОВ «ВКФ Електробритва-Харків» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просило ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржником не заявлялись позовні вимоги про стягнення коштів попередньої оплати ні за договором від 02.04.2018 №05/04-2018 ні за будь-яким іншим, договором, оскільки предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України. Між ним та ОСОБА_1 відсутні господарські правовідносини за договором від 02.04.2018 №05/04-2018, оскільки цей договір є неукладеним, через відсутність таких істотних умови як предмет договору, ціну та строк поставки товару (продукції). Обставини та факт неукладеності вищезазначеного договору досліджувалось в межах розгляду господарської справи №922/2116/23 і в рішенні господарського суду Харківської області від 04 вересня 2023 року встановлено, що договір поставки № 05/04-2018 від 02.04.2018 є неукладеним, а тому правовідносини із повернення перерахованих коштів регулюються ст. 1212 ЦК України.

Суд першої інстанції не врахував, що даний спір не пов`язаний із підприємницькою діяльністю відповідача, безпідставно залишив поза увагою преюдиційний факт неукладеності договору поставки та дійшов помилкового висновку про існування між сторонами господарських правовідносин.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак суд першої інстанції належним чином вимог закону не виконав, прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального права.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої керувався п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України й виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір не підлягає розгляду за правилами ЦПК України, оскільки між сторонами існують господарські правовідносини, а саме позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів попередньої оплати за договором поставки від 02.04.2018 №05/04-2018 у сумі 513500,00 грн.

Проте рішенням Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 у № 922/2116/23 визнано договір поставки №05/04-2018 від 02.04.2018 неукладеним ( а.с.79 83).

На зазначене суд уваги не звернув та помилково зазначив, що дана справа не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Судова колегія звертає увагу на те, що підставою звернення до суду є стягнення саме безпідставно збережених коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства є передчасним.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково застосував положення п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України та дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Згідно п.7 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Електробритва-Харків» - задовольнити .

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 січня 2024 року скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу Українибезпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішен

Повний текст постанови складено 05 червня 2024 року.

Головуючий О. Ю.Тичкова

Судді І.В.Бурлака

Ю.М.Мальований