Рішення

від 31.05.2024 по справі 335/1394/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/1394/24 2/335/1252/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районнийсуд м.Запоріжжяу складіголовуючої суддіАпаллонової Ю.В.,за участюсекретаря ШевченкоК.В.,представника позивача ОСОБА_1 ,представника відповідача ОСОБА_2 ,розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судум.Запоріжжя цивільнусправу запозовом ОСОБА_3 в особіпредставника ОСОБА_1 до Управлінняпо боротьбіз організованоюзлочинністю Головногоуправління Міністерствавнутрішніх справУкраїни вЗапорізькій областіповноваження щодоуправління справамиякого здійснюєголова комісіїз припинення,заступник начальникаГоловного управлінняНаціональної поліціїв Запорізькійобласті -Небеський ЮрійСергійович,Державна казначейськаслужба Українипро стягненняматеріальних збитківта відшкодуванняморальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року позивач ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області повноваження щодо управління справами якого здійснює голова комісії з припинення, заступник начальника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області - ОСОБА_4 , Державна казначейська служба України про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив про те, що Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області здійснювало досудове розслідування в рамках якого, 12 листопада 2010 року, було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено грошові кошти в розмірі 25 000,00 грн., які належать ОСОБА_3 . Постановою від 08 грудня 2010 року ці кошти було арештовано та передано на зберігання до бухгалтерії УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області (квитанції № 9863 від 09 грудня 2010 року).Після набрання чинності Кримінального процесуального кодексу України (в редакції від 13.04.2012) відомості про дане кримінальне правопорушення було внесено 19 вересня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013080000000194.Ухвалою колегії суддів Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (ЄУН №335/14069/13-к) від 17 серпня 2021 року. ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності. Також, скасовано арешт та вказано повернути ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25 000,00 грн, які було передано на зберігання до бухгалтерії УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області 09 грудня 2010 року на підставі квитанції № 9863 на підставі постанови слідчого від 08 грудня 2010 року.З метою повернення належного йому майна звернувся до слідчого управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, на що йому було повідомлено, що належні йому грошові кошти перераховано в дохід держави на підставі ЗУ Про виконавче провадження, Податкового кодексу України, постанови КМУ Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходять у власність держави та Акту Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області. Згідно із наданої копії листа від 28.01.2016 № 506/10/08-01-23-13, ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя звернулась до голови ліквідаційної комісії УБОЗ ГУМВС України у Запорізькій області з метою отримання інформації про не витребувані депозитні суми і валютні цінності та інше майно, що переходить у власність держави, а також інше майно за яким власники не звернувся у встановлений законодавством термін після набрання чинності рішення (постанови) відповідних органів про їх повернення, або такі, які за рішенням суду чи цих органів передаються в дохід держави. В якості додатку також було надано копію розшифрування депозитних сум на рахунку Казначейства станом на 01.11.2012, з якого вбачається, що на рахунку перебували грошові кошти в сумі 25 000,00 грн, належні ОСОБА_3 та які були зараховані 10.12.2010 на підставі квитанції № 9863 від 09.12.2010

Не дивлячись на те, що грошові кошти на той час не підпадали під ознаки майна про наявність якого запитувала ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, а були арештовані та зараховані на депозитний рахунок в рамках кримінального провадження, судовим рішенням їх долю на той момент вирішено не було, вони на підставі спільного акту Про результати проведеної роботи із виявлення безхазяйного та іншого майна, що підлягає оберненню в дохід держави" були перераховані в дохід Державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 31010100 - кошти від реалізації скарбів, що є пам`яткою історії та культури, майна, одержаного державою в порядку спадкування чи дарування.

На звернення до Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо повернення грошових коштів, отримав відповідь, що таке повернення є неможливим і відбувається лише на підставі судового рішення. Так, перерахування службовими особами УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області, грошових коштів у сумі 25 000,00 грн, які до сьогодні не повернуті, вчинене з вини саме службових осіб УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області, тобто посадових осіб органу державної влади, які при виконанні своїх повноважень не дотримались вимог чинного законодавства України, зокрема вимог Кримінального процесуального кодексу України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересилання, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 року № 1104 (в редакції діючій станом на 28.01.2016).Окрім матеріальних збитків, протиправними діями службових осіб УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області щодо незабезпечення належного зберігання вилучених у позивача грошових коштів на суму 25 000,00 грн, також завдано моральної шкоди.

Внаслідок тривалого неповернення належних йому грошових коштів, він зазнає моральних переживань та душевного болю. Відчуття невизначеності, невпевненості та незахищеності порушують його душевний спокій. На теперішній час не відчуває себе захищеним, оскільки не має віру в авторитет держави, яка повинна була забезпечувати його захист від протиправних посягань інших осіб. Ці обставини потребують докладання додаткових зусиль для можливості подолання таких негативних наслідків протиправної поведінки службових осіб органу державної влади, зокрема вимушений звертатись до суду з метою захисту своїх прав, що вимагає від нього витрачання що найменше часу та фінансових ресурсів. З урахуванням викладеного оцінює завдану моральну шкоду на рівні 10 000,00 грн.

З огляду на вище викладене, просив суд на підставі ст. 1174 ЦК України стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України 25 000,00 грн матеріальних збитків та 10 000,00 грн в рахунок морального відшкодування. Судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою від 07.02.2024 року відкрито провадження у справі визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

23.02.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Державної казначейської служби України, в якому проти задоволення позовних вимог заперечують з підстав того, що у позивача відсутні підстави для відшкодування матеріальних збитків, моральної шкоди та витрат на правничу допомогу з наступних підстав. Позивачем не додано жодного документу про визнання дій правоохоронних органів протиправними, що вже свідчить про відсутність усіх складових елементів шкоди та заявлені грошові кошти до стягнення, не є ані реальними збитками в розумінні статті 22 ЦКУ, ані упущеною вигодою. Крім того, відповідно до матеріалів справи грошові кошти у розмірі 25 000,00 грн перераховано в дохід Державного бюджету. Задоволення позовної вимоги щодо стягнення з Державного бюджету України матеріальних збитків, по цій справі, може призвести до подвійного стягнення грошових коштів на користь позивача, за бюджетною програмою КПКВК 3504030 Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб якщо судом буде визнано, що це є майнова шкода) та за рахунок коштів державного бюджету на який згідно з платіжним дорученням від 28.01.2016 № 3 було перераховано кошти (якщо позивач звернеться до суду для повернення таких коштів) що відповідно до положень Конституції України є недопустимим. Враховуючи вищевикладене, вважає, що підстави для відшкодування матеріальної шкоди відсутні. Також у позивача відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки шкода, завдана внаслідок тривалого неповернення позивачу належних йому грошових коштів не підпадає під частину 2 статті 1167 ЦКУ що виключає правову можливість її відшкодування за відсутності доведення вини в діях державних органів, та відповідно під статті 1173, 1174 ЦКУ, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.

29.03.2024 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя, позов ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_1 до Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Державна казначейська служба України про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, в частині позовних вимог заявлених до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області - залишено без розгляду. Виключено зі складу учасників справи Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області. Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_1 до Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області повноваження щодо управління справами якого здійснює голова комісії з припинення, заступник начальника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області - ОСОБА_4 , Державна казначейська служба України про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди.

10.05.2024 року на адресу суду надійшов відзив від Управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Запорізькій області в особі голови ліквідаційної комісії Небеського Ю.С. В відзиві зазначає, що як вбачається із матеріалів справи кошти, що належать позивачу перераховані в дохід Державного бюджету України на підставі Акту про результати проведеної роботи із виявлення безхазяйного та іншого майна, що підлягає оберненню у дохід держави, передану до Державного бюджету у відповідності до положень Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, шо переходить у власність держави, і розпорядження ним затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 серпня 1998 р. N° 1340. Звернення із позовною заявою із вимогою про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України у розмірі 25000 грн. саме як суми збитків є неналежним способом захисту порушеного права, адже законодавчо визначено механізм повернення коштів обернених у дохід Держави, а саме пункт 18 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, шо переходить у власність держави, і розпорядження ним затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340. Крім того, позивач безпідставно посилається на норми Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і СУДУ" адже у статті 2 зазначено вичерпний перелік випадків, які обумовлюють виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом. Ухвала про від 17.08.2021 року у справі N° 335/14069/13-к якою кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 закрите та він звільнений від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не обумовлює у нього виникнення права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно до норм Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Крім того, позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди. Позивачем не обґрунтовано позовні вимоги, які не підкріплені належними, достовірними, допустимими та достатніми доказами, що саме внаслідок протиправних дій посадових осіб позивачу була завдана моральна або матеріальна шкода. Протиправність дій працівників УБОЗ ГУМВС (членів ліквідаційної комісії) щодо передачі коштів, що належали позивачу до Державного бюджету України у порядку визначеному постановою Кабінету міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 не встановлена жодним судовим рішенням і на переконання відповідача враховуючи, що УБОЗ ГУМВС перебуває в стані припинення і його рахунки підлягали закриттю (наявність цих коштів перешкоджала процесу припинення юридичної особи) члени ліквідаційної комісії діяли в межах чинного законодавства України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити на підставах, які викладені у позовній заяві. Вказав, що у позивача вилучено грошові кошти і позивач тривалий час намагався їх повернути, потім почалася війна, позивач є військовослужбовцем. Не дивлячись на те, що грошові кошти на той час не підпадали під ознаки майна про наявність якого запитувала ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, а були арештовані та зараховані на депозитний рахунок в рамках кримінального провадження, судовим рішенням їх долю на той момент вирішено не було, вони були перераховані в дохід Державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету як кошти від реалізації скарбів, що є пам`яткою історії та культури, майна, одержаного державою в порядку спадкування чи дарування, що взагалі є безпідставним і на звернення щодо повернення грошових коштів, позивач отримав відповідь, що таке повернення є неможливим і відбувається лише на підставі судового рішення. Проте судом вже було постановлено судове рішення, яким повернуто вказані грошові кошти позивачу, а тому є підстави для захисту порушеного права судом і просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача Державної казначейської служби України заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області повноваження щодо управління справами якого здійснює голова комісії з припинення, заступник начальника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області - Небеський Ю.С. у судове засідання не з`явився, повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, заяв про відкладення судового засідання не подавав, а тому суд визнав можливим розгляд справи без його присутності, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Згідност. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Аналогічні за змістом положення містяться у ст. 81 цього Кодексу, яка визначає обов`язок кожної сторони довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

У спорах з органом державної влади фізична особа є більш слабкою стороною, а тому відповідний орган несе тягар доведення відсутності в його рішеннях, діях чи бездіяльності порушень цивільних прав та інтересів позивача.

Відповідно дост. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1ст. 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. (ч. 1, 6ст. 319 ЦК України).

За правилами встановленими ч. 1ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Законом України№ 475/97від 17липня 1997року ратифіковано Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував: Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистім немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Відповідно висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 зазначено, що за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Вищенаведене також узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 02 грудня 2020 року справа № 303/1776/19 (провадження №61- 3440св20) від 02 жовтня 2019 року у справі № 740/2921/16-ц (провадження № 61-3002св18) та постанові від 15 березня 2019 року у справі № 216/2150/17 (провадження № 61- 11184св18),у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року, справа №920/715/17.

Відповідно до загальних правил, визначених ч.1 ст.1173, ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх посадових і службових осіб.

Для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Втім, цими нормами визначається обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків, а саме: неправомірність дій (бездіяльності) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування у справах відповідної категорії, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року, справа №920/715/17).

Судом встановлено, що Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області здійснювало досудове розслідування в рамках якого, 12 листопада 2010 року, було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено грошові кошти в розмірі 25 000,00 грн., які належать ОСОБА_3 , що підтверджується копією протоколу обшуку від 12.10.2010 року.

На підставі постанови слідчого від 08 грудня 2010 року грошові кошти в сумі 25000 грн. було арештовано та передано на зберігання до бухгалтерії УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області, про що містяться відомості в ухвалі Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17.08.2021 року.

Після набрання чинності Кримінального процесуального кодексу України (в редакції від 13.04.2012) відомості про дане кримінальне правопорушення було внесено 19 вересня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013080000000194.

Відповідно до ч.9 Розділу XІ Перехідні положення КПК України запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

Частиною четвертою ст. 174 КПК України встановлено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

За статтею 169КПК України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.

Отже, обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.

Ухвалою колегії суддів Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (ЄУН №335/14069/13-к) від 17 серпня 2021 року звільнено обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч .3 ст.28 - ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 28 - ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 209 КК України напідставіст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 28 - ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 209 КК України закрито у зв`язку із звільненням його від кримінальної відповідальності на підставіп. 1 ч. 2ст. 284 КПК України.

Вказаною ухвалою також скасовано арешт на грошові кошти ОСОБА_3 в сумі 25000 гривень, який було накладено на підставі постанови слідчого від 08.12.2010 року про накладання арешту на грошові кошти та передачі їх на зберігання в бухгалтерію УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області. Повернуто ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25000 гривень, які було передано на зберігання до бухгалтерії УБОП ГУМВС України в Запорізькій області 09.12.2010 на підставі квитанції №9863 на підставі постанови слідчого від 08.12.2010 року.

Вказана ухвала набрала законної сили 25.08.2021 року.

З метою повернення належного йому майна ОСОБА_3 02.11.2021 року звернувся до слідчого управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області з листом щодо виконання ухвали колегії суддів Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17.08.2021 року в частині повернення йому майна, на що йому листом від 18.11.2021 року №1/1072 було повідомлено, що належні йому грошові кошти перераховано в дохід держави на платіжним дорученням №3 від 28.01.2016 року на підставі ЗУ Про виконавче провадження, Податкового кодексу України, постанови КМУ Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходять у власність держави та Акту Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 28.01.2016 №506/10/08-01-23-13.

Згідно із наданої копії листа від 28.01.2016 № 506/10/08-01-23-13, ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя звернулась до голови ліквідаційної комісії УБОЗ ГУМВС України у Запорізькій області з метою отримання інформації про не витребувані депозитні суми і валютні цінності та інше майно, що переходить у власність держави, а також інше майно за яким власники не звернувся у встановлений законодавством термін після набрання чинності рішення (постанови) відповідних органів про їх повернення, або такі, які за рішенням суду чи цих органів передаються в дохід держави. В якості додатку також було надано копію розшифрування депозитних сум на рахунку Казначейства станом на 01.11.2012, з якого вбачається, що на рахунку перебували грошові кошти у тому числі і в сумі 25 000,00 грн, належні ОСОБА_3 та які були зараховані 10.12.2010 на підставі квитанції № 9863 від 09.12.2010 року.

На підставі спільного акту УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області та ДПІ в Орджонікідзевському районі Про результати проведеної роботи із виявлення безхазяйного та іншого майна, що підлягає оберненню в дохід держави" грошові кошти у розмірі 25000 грн. обернені в дохід держави за кодом класифікації доходів бюджету 31010100 - кошти від реалізації скарбів, що є пам`яткою історії та культури, майна, одержаного державою в порядку спадкування чи дарування.

Згідно платіжного доручення №3 від 28.01.2016 року грошові кошти у розмірі 25000 грн. УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області перераховано в УК у м. Запоріжжі (Ордж.р-н) призначення платежу : КЕКВ0000 Пер. Кошти дох. Держави за терм. поз. Дав. Зг. Закону України «Про вик. пров. № 2677-17 від 04.11.2010 до бюд. Пер. Пов. По ст. 28. 01.12.

На звернення ОСОБА_3 до Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо повернення грошових коштів 05.01.2022, позивач отримав відповідь від 02.02.2022 року, згідно до якої таке повернення є неможливим і відбувається лише на підставі судового рішення.

Встановлено, що грошові кошти органом досудового розслідування вилучені у ОСОБА_3 12.11.2010, а тому на момент вилучення вказаних коштів з 01 листопада 2010 року правовідносини між позивачем та органом досудового розслідування з приводу зберігання вилучених грошових коштів регулювала Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (в новій редакції), надалі за текстом - Інструкція про речові докази в редакції 2010 року, затверджена спільним Наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, ДПА України, СБУ, Верховного Суду України та Державної судової адміністрації від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125.

Матеріали справи та ухвала суду від 17.08.2021 року не містять відомостей щодо визнання грошових коштів, які належать позивачу в розмірі 25000 грн. речовими доказами, проте містять відомості про накладення на вказані грошові кошти арешту.

За змістом п.п.27, 29,64,86 Інструкції про речові докази в редакції 2010 року грошові суми в національній валюті, зберігаються у такому порядку (якщо вони не є речовими доказами і не підлягають спеціальному дослідженню):грошові суми в національній валюті (грошові кошти у вигляді банкнот та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові кошти, які перебувають в обігу) - вносяться на депозитний рахунок органу, який вилучив їх, відкритий в уповноваженому банку на підставі укладеного депозитного договору; Після вилучення грошових коштів, що не є речовими доказами, і проведення з ними необхідних слідчих та інших дій для визначення їх значення для розслідуваної кримінальної справи слідчий, співробітник дізнання у встановлений законом строк здає їх разом з описом цінностей із зазначенням найменування та номіналу, номерів банкнот та документів, що підтверджують факти вилучення, у касу фінансово-господарського підрозділу того органу. який проводить досудове слідство або дізнання, попередньо зареєструвавши їх у книзі обліку речових доказів. Касир видає слідчому або працівнику органу дізнання відповідний документ про прийняття вилучених грошових коштів на зберігання. Прийняті грошові кошти працівник фінансово-господарського підрозділу не пізніше наступного операційного дня банку здає їх разом з описом цінностей із зазначенням найменування та номіналу, номерів банкнот та документів, що підтверджують факт вилучення до уповноваженого банку, для зарахування на депозитний рахунок. Вилучені цінності (грошові кошти) власник може отримати під розписку протягом шести місяців з дня повідомлення йому про закриття справи та роз`яснення відповідної можливості. Після закінчення цього строку цінності передаються на реалізацію, а кошти зараховуються у дохід державного бюджету. Вилучені цінності (грошові кошти) повертаються власникові або уповноваженій ним особі, а в разі неможливості повернення відшкодовується вартість цінностей після терміну, зазначеного в абзаці першому цього пункту, за умови, що власник не мав реальної можливості звернутись з клопотанням про повернення цінностей.

Вилучені документи зберігаються після повідомлення особи, у якої вони вилучались, про закриття кримінальної справи та про можливість їх отримання, упродовж строку, відповідно до терміну зберігання таких документів за чинним законодавством. Якщо чинним законодавством такі терміни не встановлені, то після закінчення піврічного терміну після повідомлення особи про закриття кримінальної справи та про можливість отримання нею документів вони знищуються зі складанням відповідного акта.

У разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України N 3, Міністерства фінансів України N 41 від 04.03.1996 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 р. за № 106/1131).

Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.

Аналогічні за змістом положення містяться і у Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі Порядок №1104), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 №1104 і який набрав чинності 07.12.2012 року, який діє з 07.12.2012 року по теперішній час.

Так згідно до відповідно до пункту 27 Порядку № 1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.

Згідно п. 21 Порядку №1104 речові докази у вигляді грошей (у готівковій формі) у національній валюті України або іноземній валюті передаються для зберігання, крім зберігання в індивідуальних сейфах, уповноваженому банку, що обслуговує орган, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання (далі - уповноважений банк), з їх описом із зазначенням найменування та номіналу, номерів банкнот, який додається до супровідного листа. У разі коли гроші (у готівковій формі) у національній валюті України чи іноземній валюті не містять слідів кримінального правопорушення, вони можуть передаватись уповноваженому банку без зазначення їх номіналу та номерів банкнот та зараховуватися на спеціально визначені для цієї мети депозитні рахунки (далі - депозитний рахунок) або у разі письмової відмови банку передаватися для зберігання в індивідуальних сейфах уповноваженого банку.

Відповідно до ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбаченихстаттями 160-166,170-174цього Кодексу.

Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому: 1) гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю); 2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, конфіскуються; 5)гроші,цінності таінше майно,що булипредметом кримінальногоправопорушення абоіншого суспільнонебезпечного діяння,конфіскуються,крім тих,які повертаютьсявласнику (законномуволодільцю),а якщойого невстановлено -переходять увласність державив установленомуКабінетом МіністрівУкраїни порядку; 6)гроші,цінності таінше майно,що одержаніфізичною абоюридичною особоювнаслідок вчиненнякримінального правопорушеннята/абоє доходамивід нього,а такожмайно,в якеїх булоповністю абочастково перетворено,конфіскуються; 6-1) майно (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, його пов`язаної особи конфіскується, якщо в суді не підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно.

Отже, обов`язок органу, який вилучив майно, належно його зберігати та повернути особі, у якої воно було вилучено після скасування арешту майна, прямо передбачений вищенаведеним чинним законодавством.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що саме на відповідача Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області покладено обов`язок щодо забезпечення схоронності арештованого і вилученого майна та передання його власнику в разі прийняття уповноваженим органом рішення про скасування арешту з майна та повернення майна власнику.

Натомість, відповідачем після одержання вилученого майна грошових коштів, що належить позивачу по справі, набули статусу арештованого майна та розміщення його на депозитний рахунок в рамках кримінального провадження, не було забезпечено їх належної схоронності та зберігання та в подальшому, не враховуючи тих обставин, що грошові кошти на той час не підпадали під ознаки майна про наявність якого запитувала ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, судовим рішенням їх долю на той момент січень 2016 року вирішено не було, а вирішено було лише у серпні 2021 року, на підставі спільного акту Про результати проведеної роботи із виявлення безхазяйного та іншого майна, що підлягає оберненню в дохід держави" були перераховані у січні 2016 року в дохід Державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 31010100 - кошти від реалізації скарбів, що є пам`яткою історії та культури, майна, одержаного державою в порядку спадкування чи дарування, з огляду на що, його дії перебувають в безпосередньому причинному зв`язку із шкодою заподіяною позивачу неналежним зберіганням належного йому майна.

Згідно усталеної практики Верховного Суду у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органом державної влади, її посадовою або службовою особою, держава може брати участь через орган, діями якого чи його посадової особи завдано шкоду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц; від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Спірні правовідносини у цій справі виникли внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування щодо не збереження арештованого майна та неповернення їх власнику - позивачу, яке обумовлено не належним виконанням своїх посадових обов`язків слідчими, які здійснювали досудове розслідування у кримінальному провадженні та, не зважаючи на застосування арешту майна вилучених при затриманні винного, - не забезпечили схоронність відповідних грошових коштів шляхом підписання Акту «Про результати проведеної роботи із виявлення безхазяйного та іншого майна, що підлягає оберненню в дохід держави», що призвело до їх втрати та невиконання ухвали суду в частині скасування арешту майна та повернення грошових коштів власнику позивачу ОСОБА_5 .

Стороною спірних правовідносин з позивачем слід вважати орган державної влади, уповноважений на здійснення досудового слідства, оскільки не встановлено конкретної посадової особи (осіб), діями яких була спричинена шкода позивачу.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення арештованого майна після скасування з нього арешту і оскільки його посадовими особами була спричинена шкода позивачу.

Визначений законом обов`язок повернути майно не виконаний, державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків. (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №920/715/17 від 12.03.2019 року)

Посилання відповідача УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області на Закон України Про виконавче провадження, Податковий кодекс України, постанови КМУ Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходять у власність держави та Акт Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області не свідчать про виникнення законних підстав для звернення грошових коштів у дохід держави, оскільки КПК України прямо передбачає обов`язок щодо забезпечення схоронності арештованого і вилученого майна та передання його власнику в разі прийняття уповноваженим органом рішення про скасування арешту з майна та повернення майна власнику за судовим рішенням.

При цьому суд зауважує, що положення постанови КМУ Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходять у власність держави не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки цей Порядок регулює порядок зарахування до державного бюджету коштів, одержаних від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, та іншого майна, що переходить у власність держави, чого у даній справі не встановлено, бо грошові кошти ОСОБА_3 з 08.12.2010 року по 26.08.2021 мали статус арештованого майна, конфісковані не були, як і не мали статусу майна, що переходить у власність держави, безхазяйним майном або коштами від реалізації скарбів, що є пам`яткою історії та культури, майном одержаним державою в порядку спадкування.

Доводи відповідача УБОЗ ГУМВС відносно того, що протиправність дій працівників УБОЗ ГУМВС щодо передачі коштів позивача до бюджету не було встановлено жодним судовим рішенням, суд зазначає, що спеціальними нормами, що врегульовують питання зберігання арештованого майна визначено відповідальних осіб за їх схоронність, а саме орган досудового розслідування. При цьому юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, а тому вказані обставини не знімають з відповідача відповідальності за незабезпечення збереження грошових коштів позивача.

Разом із тим відсутність обвинувального вироку чи будь-яких інших рішень про визнання незаконними дій чи бездіяльності посадових осіб УБОЗ ГУМВС не може ставиться у пряму залежність від наявності підстав для відшкодування шкоди у цивільних правовідносинах, оскільки суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, оцінює надані сторонами докази, крім того, з огляду наст.1174 ЦКдля застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади встановлення наявності їх вини не є обов`язковою.

Таким чином, перерахування службовими особами УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області, грошових коштів у сумі 25 000,00 грн, які до теперішнього часу не повернуті власнику, вчинене з вини саме службових осіб УБОЗ ГУМВС України в Запорізькій області, тобто посадових осіб органу державної влади, які при виконанні своїх повноважень не дотримались вимог чинного законодавства України, зокрема вимог Кримінального процесуального кодексу України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересилання, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 року № 1104 (в редакції діючій станом на 28.01.2016).

Встановлені судом обставини безсумнівно доводять, що посадовими та службовими особами органу досудового розслідування Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області порушено вимоги щонайменше пунктів 26,27,29 «Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачу речових доказів у кримінальних справах, цінностей а іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду», затвердженої спільним наказом № 51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010 (далі Інструкція), а також не виконано аналогічні положення Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, який затверджено постановою Кабінету міністрів України від 19.11.2012 №1104.

Порушення відповідних нормативних актів призвели до втрати арештованого майна у 2016 році у кримінальному провадженні та, як наслідок - неповернення майна позивачу, як законному власнику, до того як підстави збереження цього майна (речових доказів) у органу досудового розслідування, згідно вимог ст. 100,174 КПК України - у 2021 році під час розгляду кримінального провадження та скасування арешту з вказаного майна та виникнення у органу досудового розслідування обов`язку повернути грошові кошти власнику.

Факт втрати арештованого органом досудового розслідування та спричинення майнової шкоди позивачу знайшов своє підтвердження, а незаконними діями та бездіяльністю органу, що здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні, які виразились у не збереженні арештованого майна та неповерненні відповідного майна його власнику, позивачу ОСОБА_5 спричинено майнову шкоду.

Позивач визначив розмір майнової шкоди 25000,00 грн, що згідно колегії суддів Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (ЄУН №335/14069/13-к) від 17 серпня 2021 року є доведеним розміром арештованого майна, яке не повернуто позивачу. Тим більше розмір грошових коштів, які були арештовані і належать позивачу, і які передано у дохід держави не оспорюється жодним із відповідачів.

Вирішуючи спір по суті пред`явлених вимог, суд керується правилами ст. 216 ЦК України.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися суду під час вирішення спору.

Таким чином, позивач у відповідності до положень ст. 22 та ст. 1174 ЦК України має право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави в розмірі 25000 грн, що є вартістю безпідставно звернених грошових коштів позивача у дохід держави.

Окрім того, відповідно до ч. 2ст. 3 Конституції Україниправа і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Згідно ізст. 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктами 2, 3 частини 2ст. 23 ЦК Українивстановлено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

Згідно з частинами 3,4ЦК Україниморальна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування

Частиною 1ст. 1167 ЦК Українивизначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За правилами встановленими частиною 1ст. 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади сформовані Верховним Судом в постанові від 10.04.2019 року по справі № 464/3789/17. У вказаній постанові Верховним Судом зроблено правовий висновок, відповідно до якого відшкодування шкоди, зокрема й моральної за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниженняемоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Їх оцінка залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. В силуст. 1173 ЦКшкода відшкодовується незалежно від вини відповідачаоргану держвлади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується. Обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача. Наведений правовий висновок висловлено в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року по справі № 560/798/16-а.

Верховний Суд в постанові від 24.03.2020 року по справі № 818/607/17 зробив правовий висновок, відповідно до якого психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом державної влади чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що незаконними діями органу досудового розслідування щодо належного зберігання належних позивачу грошових коштів, позивач зазнав ще й моральної шкоди, оскільки мав законні сподівання, що арештоване майно буде збережене та йому повернуте, що проявилася в його душевних переживаннях та необхідності зміни способу життя через докладання додаткових зусиль по відновленню своїх порушених прав.

Разом із тим, суд не може погодитися з заявленим позивачем розміром відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

Відповідно до роз`яснень викладених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 з подальшими змінами, " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Виходячи з цих обставин, суд, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивача, а також враховуючи принципи розумності та справедливості, вважає за необхідне на підставі положень ст.23, ст. 1174, ст.1167 ЦК України стягнути у відшкодування моральної шкоди на користь позивача 3000,00 грн., оскільки саме такий розмір відшкодування з урахуванням всіх обставин справи, буде відповідати на думку суду, принципам достатності, розумності та справедливості і буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань, які необхідно стягнути з держави на користь позивача .

Визначену позивачем суму відшкодування моральної шкоди суд вважає перебільшеною і такою, що не відповідає вимогамст. 23 ЦК Українита обставинам даної справи.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 рокуу справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21).

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом з тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України ( постанова Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)

Та обставина, що позивач посилався у позовній заяві на певні норми різних законодавчих актів не має суттєвого значення, оскільки суд самостійно визначає норми права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

У постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 та від 26 квітня 20223 року у справі № 227/4691/21 зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Участь Державної казначейської служби України та її територіальних органів у даному спорі не є обов`язковою, оскільки органи Казначейства України не є суб`єктом спірних правовідносин, вони не відповідальні за зобов`язаннями держави.

Казначейство України наділене повноваженням щодо виконання судових рішень, постановлених у спорах про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконного прийняття рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди та стягнення з Державного бюджету України на користь позивачки 25000 грн майнової шкоди та 3000,00 грн моральної шкоди.

Керуючись ст. ст.2,4,5,81,89, 259,263-265,268,273,274 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_1 до Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області повноваження щодо управління справами якого здійснює голова комісії з припинення, заступник начальника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області - Небеський Юрій Сергійович, Державна казначейська служба України про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ) у відшкодування матеріальної шкоди 25000,00 грн., у відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених уч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 31.05.2024 року. Повний текст рішення складено 05.06.2024 року

Суддя: Ю.В. Апаллонова