Постанова

від 13.08.2024 по справі 335/1394/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.08.2024 Справа № 335/1394/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/1394/24 Провадження №22-ц/807/1651/24

Головуючий в 1-й інстанції - Апаллонова Ю.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,секретарКниш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст додаткового рішення складено 01 липня 2024 року) у справі за заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Рябчинського Дмитра Андрійовича про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №335/1394/24 за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області повноваження щодо управління справами якого здійснює голова комісії з припинення, заступник начальника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області - Небеський Юрій Сергійович, Державна казначейська служба України про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31.05.2024 року позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області повноваження щодо управління справами якого здійснює голова комісії з припинення, заступник начальника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області - Небеський Юрій Сергійович, Державна казначейська служба України про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 25000,00 грн., у відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 14.06.2024 року від представника позивача адвоката Рябчинського Д.А. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування якої вказує на те, що 16.01.2024 між Адвокатським об`єднанням «ЛЕГЕС» та позивач укладено договір про надання правничої (правової) допомоги. Відповідно до п. 1.1. Договору Адвокатське об`єднання в обсязі та на умовах цього Договору зобов`язується надавати Клієнту, а Клієнт - прийняти та оплатити правничу (правову) допомогу вивчення матеріалів, підготовки позовної заяви про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, а також представлення інтересів Клієнта в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції. В п. 4.1. сторони визначили, що вартість послуг за цим договором складає: За вивчення матеріалів та підготовку тексту позовної заяви - 6 000 гривень; Представництво інтересів Клієнта в суді першої, апеляційної та касаційної інстанціях - 2 000 гривень. Згідно п. 4.5. Договору остаточний розмір та обсяг наданої правничої (правової) допомоги, а також остаточний розрахунок за надану правничу (правову) допомогу, визначаються та здійснюються на підставі акту приймання-передачі послуг. Відповідно до п. 4.6. Договору підписаний сторонами акт приймання-передачі послуг та розрахункові документи підтверджуючі сплату є документи, що підтверджують надання Клієнту професійної правничої (правової) допомоги. За час надання правничої (правової) допомоги між Адвокатським об`єднанням "ЛЕГЕС" та позивачем було підписано наступні акти приймання-передачі послуг: від 01.02.2024 за складання тексту цивільного позову про стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди на суму 4 000,00 гривень; від 31.05.2024 за представлення інтересів Клієнта ЗЕ05.2024 в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя під час розгляду позовної заяви в судовому засіданні по справі № 335/1394/24 на суму 2 000,00 гривень. Надані послуги були оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується: квитанцією до платіжної інструкції № ПН212563; квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № ПНЗ104581. Враховуючи вищевикладене, просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2024 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4800,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним додатковим рішенням суду першої інстанції Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить додаткове рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні вимог заяви.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто витрати на правничу допомогу ні з відповідачів у справі, а з Державного бюджету.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача надано належні докази понесених витрат на правничу допомогу, розмір заявлених до стягнення витрат на правову допомогу є обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню доведені доказами витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, тобто в сумі 4800,00 грн. (80% від 6000,00 грн.)

З висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Апеляційний суд бере до уваги, що Державна казначейська служба України не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу. Скаржник посилається на те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення цих витрат на надання правничої допомоги з держави Україна, а не з відповідачів у справі.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді, регламентовано у пункті 1 частини третьої статті 133, статтях 134, 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).

Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.

Отже, стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.

Таким чином, ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню частково, а стягнення слід проводити за рахунок коштів державного бюджету.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 15 серпня 2024 року.

Судді: С. В. Кухар

І. В. Кочеткова

О.З. Поляков