Постанова

від 05.06.2024 по справі 345/6036/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/6036/23

Провадження № 22-ц/4808/614/24

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

за участю секретаря Гудяк Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 14 лютого 2024 року, ухвалене в складі судді Миговича О.М., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

В листопаді 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 02.04.2008 року між ПП «ТОММетал» та ПАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому назву змінено на АТ КБ «ПриватБанк») було укладено Кредитний договір №LOK-KC-004, за умовами якого банк зобов`язався надати ПП «ТОММетал» кредит в сумі 2750000,00 грн. зі сплатою за користування кредитом 19,3% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

В рахунок забезпечення зобов`язань по вказаному кредитному договору укладено Договір поруки №LOK-KC-004-1 від 02.04.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 та Договір поруки №LOK-KC-004-2 від 02.04.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , відповідно до яких поручителі надали поруку перед кредитором за виконання ПП «ТОММетал» своїх обов`язків за Кредитним договором №LOK-KC-004 від 02.04.2008 року. Згідно з договорами поруки поручителі відповідають перед кредитором за виконання обов`язків за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагороди штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником обов`язків за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Приватне підприємство «ТОММетал» не виконувало зобов`язання за Кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість.

23 лютого 2011 року Калуським міськрайонним судом прийнято рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ПП «ТОММетал», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №LOK-KC-004 від 02.04.2008 року задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з Приватного підприємства «ТОММетал», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором станом на 11.11.2010 року в розмірі 4027632,34 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили 06.03.2011 року, однак не було виконано відповідачами ні добровільно, ні в ході примусового стягнення в рамках виконавчих проваджень.

Однак, з ухваленням даного рішення суду про стягнення боргу зобов`язання відповідачів щодо сплати заборгованості за кредитом не припинилося та триватиме до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, тому позивач має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення.

З урахуванням зазначеного, позивач звернувся з позовом до суду з вимогами про солідарне стягнення з відповідачів трьох процентів річних від суми боргу - 4027632,34 грн. за Кредитом №LOK-KC-004 від 02.04.2008 року за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року. Загальна сума нарахованих трьох процентів річних за вказаний період складає 362817,95 грн., а загальна сума інфляційних нарахувань - 880699,97 грн.

29.01.2024 року представник позивача Калашнікова М. подала заяву про зменшення позовних вимог. Зазначила, що враховуючи зарахування коштів у розмірі 632000,00 грн. за Кредитним договором №LOK-KC-004 від 02.04.2008 року, загальна сума нарахованих процентів за кредитом за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року складає 305886,01 грн., а загальна сума інфляційних нарахувань за цей самий період - 742504,04 грн. Таким чином просили стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання в загальному розмірі 1048390,05 грн.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 14 лютого 2024 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» три відсотки річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23.02.2011 року у справі №2-296/11 за Кредитним договором №LOK-KC-004 від 02.04.2008 року у розмірі 1048390,05 грн., а також стягнуто на користь позивача з кожного відповідача по 6290 грн. 34 коп. сплаченого судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19) висловила позицію, згідно якої невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції стягнув заборгованість зі сплати 3% річних та інфляційних втрат за період з 23.02.2019 року по 23.02.2023 року, хоча з позовом позивач звернувся 17.11.2023 року.

Таким чином, з огляду на вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду заборгованість зі сплати 3% річних та інфляційних втрат у даній справі підлягає до стягнення за період з 18.11.2020 року по 23.02.2023 року та має становити 644971,08 грн., і розраховується наступним чином: 1048390,05 грн. (сума інфляційних втрат та 3% річних, що стягнута судом першої інстанції за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року) мінус 403418,97 грн. (сума інфляційних втрат та 3% річних за період з 23.02.2019 року по 18.11.2020 року), що дорівнює 644971,08 грн.

При цьому, просить звернути увагу суду, що заборгованість, з якої здійснюється розрахунок інфляційних втрат та 3% річних становить 3395632,34 грн., так як первинна сума заборгованості у розмірі 4027632,34 грн. була зменшена позивачем самостійно згідно поданої ним заяви у зв`язку із частковим погашенням боргу у процедурі ліквідації ПП «ТОММетал» на суму 632000 грн.

Із зазначених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати частково та ухвалити нове рішення про відмову у стягненні 3% річних у сумі 176977,80 грн. та інфляційних втрат у сумі 226441,17 грн. за період з 23.02.2019 року по 18.11.2020 року, а в решті рішення залишити без змін; стягнути з позивача судові витрати.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Калашнікова М.О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та недоведеною. Вказує, що твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що заборгованість потрібно рахувати за період з 18.11.2020 року по 23.02.2023 року є помилкові, оскільки стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі №3-1522гс16, постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2018 року у справі №922/4099/17. Звертає увагу суду, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі №3-1522гс16, постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2018 року у справі №922/4099/17. З урахуванням наведеного вважає, що вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідачів трьох процентів річних та інфляційних витрат за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року є обґрунтованими.

Також вважає, що строки звернення до суду з позовною заявою були продовжені, оскільки позовна давність за заявленими позовними вимогами, яка була продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану. Оскільки станом на дату ухвалення рішення у даній справі правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, то позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами. При цьому для застосування п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивачу не потрібно обґрунтовувати, що продовження строків зумовлене саме дією на нього обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином. Ні ЦК України, ні інші нормативно-правові акти, якими встановлений (продовжений) на території України карантин, продовжено строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину, не містять таких вимог, а автоматичне продовження цих строків пов`язане саме із встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.05.2021 року у справі №903/323/20, від 31.05.2022 року у справі №926/1812/21, від 22.06.2022 року у справі №916/1157/21, від 22.09.2022 року у справі №920/724/21.

Крім цього вважає, що посилання ОСОБА_1 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц не може братися до уваги, оскільки відповідна практика не є релевантною до даної справи, адже в цій справі зобов`язання припинилися виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Також зазначає, що без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість її застосування пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Такі висновки викладені у постанові Верховний Суд України від 22 березня 2017 року, справа №6-3063цс 16. А матеріали справи не містять заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності. В наданому відповідачем відзиві на позовну заяву також не має клопотань щодо застосування строку позовної давності. Відповідачі були належним чином повідомлені судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, приймали участь у розгляді справи: відповідач ОСОБА_1 особисто, відповідач ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Шевченка Т.К. надали суду відзиви на позовну заяву. При цьому ОСОБА_1 у своєму відзиві на позовну заяву погодився з позицією, викладеною представником відповідача - адвокатом Шевченком Т.К., який фактично визнав позовні вимоги після проведення перерахунку розміру заборгованості та подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог, а обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Враховуючи викладене, вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Калашнікова М.О. щодо задоволення апеляційної скарги заперечила з підстав, зазначених у відзиві, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апелянт відповідач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шевченко Т.К. подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі. Зазначив, що підтримує апеляційну скаргу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності відповідачів та представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02.04.2008 року між ПП «ТОММетал» та ПАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому назву змінено на АТ КБ «ПриватБанк» укладено Кредитний договір №LOK-KC-004, за умовами якого банк надав ПП «ТОММетал» кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом 2750000,00 грн. на наступні цілі: для поповнення обігових коштів, на сплату страхових платежів у випадках і порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 даного договору, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 19,3% річних від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом, а при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення кредиту - 41,00% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Датою сплати процентів є 25-те число кожного поточного місяця. Термін повернення кредиту встановлено згідно Графіка зменшення поточного ліміту, зазначеного в Додатку №1 до даного Договору (до 01.04.2011 року) (т. 1, а.с. 11-19).

Того ж дня 02.04.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки №LOK-KC-004-1, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ПП «ТОММетал» своїх обов`язків за Кредитним договором №LOK-KC-004 від 02.04.2008 року. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодування збитків у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі (т. 1, а.с. 20).

Також 02.04.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №LOK-KC-004-2, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ПП «ТОММетал» своїх обов`язків за Кредитним договором №LOK-KC-004 від 02.04.2008 року. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодування збитків у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі (т. 1, а.с. 30).

В порушення умов вказаних договорів відповідачі свої зобов`язання не виконали, а саме не здійснювали погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 23 лютого 2011 року по справі №2-296/11 задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПП «ТОММетал», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №LOK-KC-004 від 02.04.2008 року. Стягнуто в солідарному порядку з ПП «ТОММетал», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору станом на 11.11.2010 року в розмірі 4027632,34 грн., в тому числі сальдо тіла кредиту 2750000,00 грн., нараховані відсотки за користування кредитом 83653,47 грн., прострочені відсотки за користування кредитом 1126545,35 грн., нарахована винагорода за кредитне обслуговування 46089,55 грн., пеня 21343,97 грн., а також 1700 грн. держмита та 120 грн. інформаційно-технічних витрат, пов`язаних з розглядом судової справи. Рішення набрало законної сили 06.03.2011 року (т. 1, а.с. 24-25).

Постановами державного виконавця відділу ДВС Калуського міськрайонного управління юстиції від 22.08.2011 року були відкриті виконавчі провадження №28242198 щодо стягнення вказаного боргу з боржника ОСОБА_2 та виконавче провадження №28235501 - з боржника ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 177, 178).

Однак даних виконання таких матеріали справи не містять.

Відповідно до Виписки по рахунку ПП «ТОММетал» №96115052505907 за період з 01.02.2011 року по 01.01.2024 року 03.03.2016 року відбулося зарахування коштів в сумі 632000,00 грн. заборгованості за Кредитним договором №LOK-KC-004 від 02.04.2008 року (т. 1, а.с. 190).

Відтак сума боргу зменшилася до 3395632,34 грн. (4027632,34 632000,00), що сторонами визнається.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2018 року у справі №909/486/14 ліквідовано ПП «ТОММетал» та виключено з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Ухвалено вимоги кредиторів, не задоволені за недостатністю майна, та ті, які не були заявлені у встановлений Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» строк, вважати погашеним, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнати такими, що не підлягають виконанню (т. 1, а.с. 83-92).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, банк з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідачів на його користь за невиконання вищевказаного рішення суду за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року 1048390,05 грн., що складається з 3% річних в сумі 305886,01 грн. та суми інфляційних нарахувань за цей період - 742504,04 грн. від суми боргу - 3395632,34 грн.

Позивач надав відповідні розрахунки вищевказаних 3% річних та інфляційних нарахувань за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року (т. 1, а.с. 191-200).

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шевченко К.Т. також подав свої розрахунки, які є тотожними розрахункам позивача (т. 1, а.с. 78-81, 93-98).

Відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві погодився із позицією, викладеною представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Шевченком К.Т.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначав, що, враховуючи рішення Калуського міськрайонного суду від 23.02.2011 року, яким стягнуто суму боргу за кредитним договором, те, що зобов`язання відповідачів сплатити таку заборгованість не припинилось та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, відповідачі не виконують свого обов`язку щодо повернення кредиту, АТ КБ «ПриватБанк» має право на стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань у зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачами грошового зобов`язання. А тому позовні вимоги позивача є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Відповідно доч.2ст.543ЦК Україникредитор,який одержаввиконання обов`язкуне вповному обсязівід одногоіз солідарнихборжників,має правовимагати недоодержаневід рештисолідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18), від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц (провадження №14-5цс23).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором у 2011 році по справі №2-296/11 зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.

Що стосується доводів апелянта про те, що заборгованість зі сплати 3% річних та інфляційних втрат у даній справі підлягає до стягнення за період з 18.11.2020 року по 23.02.2023 року та має становити 644971,08 грн., то апеляційний суд зазначає наступне.

Так, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому день остаточного погашення заборгованості, стягненої за судовим рішенням, і є датою, коли зобов`язання відповідача перед банком за кредитним договором припиняється.

У законі визначено обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №757/20201/22-ц (провадження №61-8144св23).

У постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц (провадження №14-5цс23) зазначено, що аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом 20.11.2023 року та в позовній заяві і в уточненні до неї просив стягнути з відповідачів на свою користь борг за невиконання рішення суду за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року (а не по 23.02.2023 року як помилково зазначив суд першої інстанції).

При цьому матеріали справи не містять заяви відповідачів про застосування позовної давності до вимог банку про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за невиконання рішення Калуського міськрайонного суду від 23 лютого 2011 року у справі №2-296/11.

Розрахунок банку, наданий на підтвердження зазначених вимог, відповідачами не спростований. Більше того, такий тотожний розрахунку представника відповідача ОСОБА_2 і з таким погодився відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві.

Отже, доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Схожих висновків дійшов і Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц (провадження №14-5цс23).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин, дійшовши правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 14 лютого 2024 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 14 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: В.А. Девляшевський

В.М. Луганська

Повний текст постанови складено 06 червня 2024 року.