Постанова

від 28.05.2024 по справі 916/2014/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2014/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І.; Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.;

За участю представників сторін:

Від Приватного підприємства Тімурагро Баєнко Я.В.;

Від Фермерського господарства Діамант - Бедереу К.О.;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Тімурагро

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 (повний текст складено 19.02.2024)

по справі №916/2014/23

за позовом Приватного підприємства Тімурагро

до Фермерського господарства Діамант

про повернення безпідставно набутого майна у розмірі 1 000 000 грн,

(суддя першої інстанції: Петренко Н.Д., дата та місце ухвалення рішення: 07.02.2024 року, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29),

15.05.2023 Приватне підприємство «Тімурагро» (далі ПП «Тімурагро») звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою /вх.№ 2083/23/ до Фермерського господарства «Діамант» (далі ФГ Діамант») про стягнення безпідставно набутого майна у розмірі 1000 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на помилкове та безпідставне перерахування відповідачу грошової суми у розмірі 1 000 000,00 грн. платіжним дорученням №1833 від 20.03.2020 з призначенням платежу «надання безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору №БП-2020/2003 від 20.03.2020». Однак, такий правочин вчинено не було.

Позов пред`явлено на підставі ст.ст. 14-16, 257, 509, 524, 533-535, 625, 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 по справі №916/2014/23 в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Тімурагро» до Фермерського господарства «Діамант» про повернення безпідставно набутого майна у розмірі 1 000 000,00 грн. відмовлено в повному обсязі.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 1000000,00 грн. за період після здійснення грошового переказу 20.03.2020, а також, звернення позивача до відповідача із повідомленням про коригування призначення платежу.

Крім того, суд вказав, що фактично в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази, окрім спірного платіжного доручення № 1833 від 20.03.2020, які б підтверджували чи спростовували б доводи сторін.

Суд першої інстанції вважає проявом суперечливої поведінки звернення позивача до суду із вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів після залишення без розгляду за заявою самого позивача позовної заяви про стягнення заборгованості за Договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №БП-2020/2003 від 20.03.2020, без надання будь-яких додаткових доказів.

Суд зауважив, що грошова сума у розмірі 1 000 000,00 грн. є досить значною сумою для господарської діяльності підприємства, і вибуття зазначеною суми із балансу підприємства не може пройти безслідно та непомітно, а відтак, за період з березня 2020 року ПП «Тімурагро», здійснюючи свою діяльність добросовісно, мало б вживати достатніх та передбачуваних заходів для повернення вказаних коштів. Проте відповідних доказів до суду не надано. З урахуванням вказаного, господарський суд вважає більш вірогіднішими докази відповідача стосовно існування між сторонами договірних відносин на момент здійснення переказу грошових коштів за платіжним дорученням від 20.03.2020.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного підприємства «Тімурагро» не підлягають задоволенню, як необґрунтовані та недоведені.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПП «Тімурагро» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 по даній справі скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Позивач (апелянт) не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що Господарським судом Одеської області, при винесенні оскаржуваного рішення, не було повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які судом першої інстанції визнано встановленими, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що полягає у нижченаведеному

Так, суд, не зважаючи на заперечення позивачем факту укладання відповідного договору та підтвердження його відсутності, позицією представника відповідача про відсутність вказаного договору в нього також, дійшов хибного висновку про укладання договору. Апелянт звертає увагу, що відповідачем навіть не ставилося питання про витребування такого договору.

Натомість, суд встановив нібито наявність договору, досліджуючи фотокопію з чорнобілої копії невстановленого походження, до того ж навіть незавіреної належним чином. Таким чином суд першої інстанції, фактично позбавив позивача гарантованого право на захист порушених відповідачем законних прав та інтересів, оскільки за умови фактичної відсутності договору та ознак його укладання, окрім призначення платежу, позивач позбавлений будь-якої можливості повернути належні йому грошові кошти, які безпідставно та тривало використовуються відповідачем, а останній немає взагалі намірів їх повертати.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково використовує преюдицію відносно процесуальних документах в іншій справі (справа № 916/1573/22), в якій позовну заяву було залишено без розгляду, а відтак докази в цій справі не було досліджено судом та їм не надавалося жодної оцінки в судовому рішенні. Щодо справи № 916/1573/22 позовну заяву в дані справі залишено без розгляду, а ухвали судів з процесуальних питань не можуть встановлювати обставини, пов`язані із предметом доказування у конкретній справі, оскільки такі факти можуть бути встановлені лише шляхом оцінки встановлених фактичних обставин при вирішенні спору по суті, шляхом дослідження доказів у судовому засіданні.

Апелянт вказує, що в матеріалах справи відсутні та жодною зі сторін не подано до суду договору зворотної фінансової допомоги, на який є посилання у платіжному дорученні про перерахування коштів, у зв`язку з чим є недоведеним факт укладення між сторонами такого договору.

Таким чином, позивач вказує, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не з`ясував усіх обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і не надав належної оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, що призвело помилкового рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства Тімурагро на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 по справі №916/2014/23; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2014/23.

19.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2014/23.

29.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства Діамант надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного підприємства Тімурагро з клопотанням про поновлення строку на подання відзиву, яке судом розглянуто і в задоволенні якого в судовому засіданні було відмовлено.

Відповідно до ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.

Статтею 263 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Згідно положень ст.119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до положень ст.118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, у зв`язку з відсутність обґрунтованих причин пропуску строку на подання відзиву, судова колегія залишила відзив ФГ «Діамант» без розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 розгляд справи №916/2014/23 призначено на 20.05.2024 року об 11-30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства Тімурагро на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 по справі №916/2014/23 до: 28.05.2024 о 10-30 год.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та вимоги, представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні рішення суду першої інстанції. Представник відповідача заперечував проти доводів скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між 20.03.2020 позивач на підставі платіжного доручення № 1833 перерахував на користь ФГ «Діамант» грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн. з призначенням платежу: «безвідсоткова зворотна фінансова допомога згідно Договору № БП-2020/2003 від 20.03.2020». Матеріали справи містять платіжну інструкцію № 1833 від 20.03.2020, засвідчену АБ «Південний» та банківську виписку АБ «Південний» по особовому рахунку за 20.03.2020.

В провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/1573/22 за позовом Приватного підприємства «Тімурагро» до фермерського господарства «Діамант» про стягнення заборгованості в загальній сумі 1 279 980,46 грн, що складається з: 1 000 000,00 грн. основного боргу, 172 397,71 грн. інфляційних нарахувань, 60 685,38 грн. пені та 46 897,37 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.02.2023 у справі №916/1573/22 залишено без розгляду позов приватного підприємства «Тімурагро» у справі № 916/1573/22. З ухвали вбачається, що в обґрунтування підстав позову позивач посилався на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 20.03.2020 №БП-2020/2003 в частині повернення отриманої від позивача фінансової допомоги у визначений договором строк.

Неповернення Фермерським господарством «Діамант» коштів у розмірі 100000,00 грн., отриманих від Приватного підприємства «Тімурагро» згідно платіжного доручення від № 1833, стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Основна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи. Тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях (вказані висновки також зазначені в постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/1338/19, від 15.09.2021 у справі №908/1518/20).

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, у цій справі підлягають встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов`язання або за відсутності правової підстави. Оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо), виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що цивільно-правовий договір є основною підставою виникнення зобов`язально-правових відносин (зобов`язань), що встановлює певні суб`єктивні права i суб`єктивні обов`язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників; домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зміст договору, відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, становлять, по-перше, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та по-друге, умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору належать також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлено в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).

Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі статті 638 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору.

У даному випадку матеріали справи не містять договору фінансової поворотної допомоги, який укладений між сторонами в письмовій формі. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку між сторонами, які б свідчили про погодження всіх істотних умов договору.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні та жодною зі сторін не подано до суду договору зворотної фінансової допомоги, на який є посилання у платіжному дорученні про перерахування коштів, у зв`язку з чим є недоведеним факт укладення між сторонами такого договору, а висновки місцевого господарського суду в цій частині є безпідставними.

Вказівка на призначення платежу при перерахунку коштів, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей та умови такого отримання, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

З огляду на встановлені обставини справи, а також норми чинного законодавства України, судова колегія вважає, що перераховані за платіжним дорученням № 1833 кошти у розмірі 100000,00 грн. є безпідставно набутими, а отже, з посиланням на неповернення відповідачем цих коштів позивачу, у відповідача наявний обов`язок повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти в сумі 100000,00 грн.

Крім того, судовою колегією не приймаються до уваги посилання суду на недоведеність підстав позову та на наявність суперечливих тверджень з боку позивача, з огляду на преюдиційнійсть у справі №916/1573/22, з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиція ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Судова колегія зазначає, що у справі №916/1572/22 не досліджувалися і не встановлювались обставини отримання відповідачем коштів за договором.

У вказаній справі відсутні відомості про укладення вказаного договору, обставини та підстави перерахування коштів не встановлювались. Крім того, справа по суті розглянута не була, позов було залишено без розгляду з процесуальних підстав.

Суд першої, відмовляючи в задоволенні позову, послався на суперечливу поведінку позивача, яка полягала у зверненні до суду спочатку з позовом про стягнення заборгованості за Договором (який було залишено без розгляду), а потім стягнення безпідставно отриманих коштів.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції не погоджується та вважає висновки суду помилковими, з огляду на наступне.

Попереднє звернення до суду з позовом про стягнення коштів на підставі договору, який в подальшому залишено без розгляду, жодним чином не перешкоджає і не виключає можливість звернення з позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів, оскільки це є правом позивача, яким він скористався у даній справі.

Будь-яких суперечностей в цьому випадку в діях позивача не вбачається. Посилання суду на відсутність у даній справі будь-яких доказів на підтвердження позиції позивача є помилковим, оскільки платіжне доручення №1833 від 20.03.2020 підтверджує факт перерахування коштів відповідачу і останній означеного не спростував. Натомість, суд першої інстанції, вказуючи, що більш вірогідними доказами існування між сторонами договірних відносин на момент здійснення переказу коштів, є докази відповідача, не зазначив жодного доказу, який би спростовував доводи ПП «Тімурагро» про безпідставність перерахування 1000000 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження існування договірних відносин з позивачем, а лише посилався на обставину звернення останнього з позовом у справі №916/1572/22.

На переконання судової колегії вищезазначене не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення безпідставно отриманих коштів згідно платіжного доручення №1833 від 20.03.2020.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи наявні матеріали справи та обставини, встановлені судом, позовні вимоги Приватного підприємства «Тімурагро» є доведеними та обґрунтованими, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, а висновок про відмову в задоволенні позовних вимог безпідставним.

З огляду на вищевикладене, враховуючи наявні матеріали справи, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення вимогв повному обсязі.

Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства Тімурагро на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 по справі №916/2014/23 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог Приватного підприємства Тімурагро на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 по справі №916/2014/23.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Тімурагро на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 по справі №916/2014/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 по справі №916/2014/23 скасувати.

Задовольнити позовні вимоги Приватного підприємства Тімурагро до Фермерського господарства Діамант про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 1000000,00 грн.

Стягнути з Фермерського господарства Діамант (ЄДРПОУ: 25422920, 68523, Одеська обл., Болградський р-н, територіальна громада Тарутинська, Комплекс будівель та споруд №3 (колишня Тарутинська сщ/р)) на користь Приватного підприємства Тімурагро (ЄДРПОУ: 37163073, 68500, Одеська обл., Тарутинський р-н, селище міського типу Тарутине, ПРОСПЕКТ МИРУ, будинок 7) безпідставно отримані кошти у розмірі 1000000,00 грн.

Стягнути з Фермерського господарства Діамант (ЄДРПОУ: 25422920, 68523, Одеська обл., Болградський р-н, територіальна громада Тарутинська, Комплекс будівель та споруд №3 (колишня Тарутинська сщ/р)) на користь Приватного підприємства Тімурагро (ЄДРПОУ: 37163073, 68500, Одеська обл., Тарутинський р-н, селище міського типу Тарутине, ПРОСПЕКТ МИРУ, будинок 7))судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 15000,00 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги 22500,00 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст..286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.06.2024 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош