Постанова
від 21.05.2024 по справі 911/32/20
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2024 р. Справа№ 911/32/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Станіка С.Р.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 21.05.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства "К-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20 (суддя Сокуренко Л.В., повний текст рішення складено та підписано 30.11.2023)

за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

Фермерського господарства "К-Агро"

Гуменюка Василя Валерійовича

про визнання недійсними наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - позивач, Служба) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач-1, Головне управління), Фермерського господарства «К-Агро» (далі - відповідач-2, ФГ «К-Агро», скаржник) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 про визнання недійсними: наказів Головного територіального управління Держземагентства у Київській області за №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014, №КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014, №КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3221681600:03:008:0021, 3221681600:05:003:0033, 3221681600:03:008:0022, укладених 13.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 , та скасування рішень приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потапова М.Ю. про державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3221681600:03:008:0021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним № 29699673 від 22.05.2016, 3221681600:05:003:0033 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним № 29699692 від 22.05.2016, 3221681600:03:008:0022 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним № 29699706 від 22.05.2016.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначені накази Головного управління Держземагентства у Київській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, а договори оренди землі укладені всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства, при укладенні яких сторонами не було дотримано вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України. Також прокурор вважає, що враховуючи, що приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Потаповим М.Ю. прийняті рішення про реєстрацію права оренди на оспорюванні земельні ділянки, підлягають скасуванню і рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельні ділянки.

Рух справи

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі № 911/32/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі № 911/32/20 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у справі № 911/32/20 від 15.03.2023 касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково; рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 911/32/20 скасовано, а справу № 911/32/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221681600:03:008:0021, укладений 13.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та громадянином України ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221681600:05:003:0033, укладений 13.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та громадянином України ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221681600:03:008:0022, укладений 13.11.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та громадянином України ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Київській області на користь Київської обласної прокуратури 2 881,50 грн судового збору.

Стягнуто з громадянина України ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури 2 881,50 грн судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався невідповідністю законодавству України наказів Головного управління Держземагентства у Київській області №КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014, №КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014 та №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», а також тим фактом, що станом на дату звернення громадянином України ОСОБА_1 із клопотаннями (27.12.2019) до Головного управління Держземагентства у Київській області з метою отримання у користування земель для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 вже отримував земельну ділянку із земель державної власності у користування для ведення фермерського господарства як громадянин без конкурентних засад (земельних торгів), у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання договорів оренди земельних ділянок від 13.11.2015 такими, що укладені з порушенням приписів ст. 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» та ст. 123, 124, 134 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання таких договорів оренди недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України.

Також, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.02.2020 у справі № 391/1217/140-ц та те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області та громадянин України ОСОБА_1 , як відповідачі, до яких спрямовані позовні вимоги про визнання договорів оренди землі від 13.11.2015, не заявили про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування до зазначених позовних вимог наслідків спливу позовної давності, про пропуск якої заявлено лише ФГ «К-Агро».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим суду першої інстанції, Фермерське господарства "К-Агро" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20 та ухвалите нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

- оспорювані прокурором накази ГУ Держземагентства у Київській області були прийняті відповідно до норм земельного законодавства в редакції на дату їх прийняття;

- що законодавцем чітко встановлено підставу для відмови державним органом або органом місцевого самоврядування в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Проте, на думку відповідача, прокурором не наведено в позові жодної невідповідності проектів землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав у ГУ Держземагентства у Київській області для відмови громадянину України ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою та наданні в оренду всіх трьох оскаржуваних земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства;

- прокурор, посилаючись на ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», не навів та не підтвердив доказами, в чому конкретно полягає порушення зазначеного Закону з боку ГУ Держземагентства у Київській області при передачі у користування гр. України ОСОБА_1 трьох земельних ділянок. На думку відповідача, прокурор наводить безпідставні припущення про розширення ОСОБА_1 земельного банку ФГ «К-Агро» на безконкурентних засадах за рахунок трьох отриманих земельних ділянок. Також ФГ «К-Агро» заперечує існування зазначених обставин, оскільки три земельні ділянки надані в оренду безпосередньо ОСОБА_1 , як громадянину України фізичній особі, відповідно до діючого законодавства України, а не фермерському господарству, як юридичній особі, про що помилково робить припущення прокурор;

- земельним законодавством України не було визначено обмежень щодо кількості земельних ділянок, які може отримати громадянин України для ведення фермерського господарства поза процедурою аукціону. Крім того, нормами законодавства не встановлено жодних часових обмежень і обмежень щодо кількості фермерських господарств, які можуть бути засновані громадянином;

- клопотання ОСОБА_1 про надання дозволів на розробку проектів відведення трьох земельних ділянок були подані до ГУ Держземагентства у Київській області 27.12.2013. Пізніше, ГУ Держземагентства у Київській області були затверджені спірні накази про затвердження проектів відведення земельних ділянок в оренду від 28.02.2014, від 03.03.2014 та від 05.03.2014. При цьому, як зазначив відповідач, Фермерське господарство «Гуз і Ко», в якому ОСОБА_1 є єдиним засновником, було зареєстроване 24.04.2014, тобто клопотання про надання дозволів на розробку проектів відведення були подані фізичною особою ОСОБА_1 задовго до моменту створення ФГ «Гуз і Ко», як і видача ГУ Держземагентства у Київській області оскаржуваних наказів. Наведене, на думку відповідача, спростовує твердження прокурора про відсутність наміру у ОСОБА_1 вести фермерське господарство і отримання ним додаткових земельних ділянок для збільшення земельного банку юридичної особи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників

12.02.2024 через відділ документального забезпечення суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до такого:

- при вирішенні спро про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 ЗУ «Про фермерське господарство», як спеціальний щодо статті 123 Земельного кодексі України;

- судом першої інстанції вірно встановлено, що Держгеокадастром не вжито жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави та щодо поновлення зазначеного права держави, що свідчить про бездіяльність позивача щодо нездійснення останніми захисту інтересів держави, як наслідок підтверджує наявність підстав у прокурора для представництва інтересів держави.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

22.12.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фермерського господарства "К-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №911/32/20 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 25.12.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Фермерського господарства "К-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Київської області надіслати матеріали справи №911/32/20 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

10.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/32/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "К-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.02.2024.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. 20.02.2024 перебував у відпустці, тому судове засідання, яке призначене на 20.02.2024 не відбулось.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному з 21.02.2024 по 01.03.2024.

Суддя Яковлєв М.Л. перебував на лікарняному з 27.02.2024 по 01.03.2024

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства "К-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20 призначено на 26.03.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1320/24 від 25.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 апеляційну скаргу Фермерського господарства "К-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Станік С.Р. Розгляд справи вирішено здійснювати за раніше визначеною датою та часом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Фермерського господарства "К-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20 на 23.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Фермерського господарства "К-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20 на 21.05.2024.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 21.05.2024 з`явився прокурор та представник відповідача-2, які надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Представник позивача та відповідачів-1,-2 у судове засідання 21.05.2024 не зявилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, як вбачається зі змісту позовної заяви, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42019111030000203 від 25.07.2019 Білоцерківською місцевою прокуратурою встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства, які знаходяться на Г`ородище-Пустоварівської сільської ради Тетіївського району Київської області.

Так прокурор у позовній заяві зазначає, що наказами Головного управління Держземагентства у області за №КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014, №КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014 та №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» та надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки кадастровий номер 3221681600:03:008:0021, площею 17,0072 га, кадастровий номер 3221681600:05:003:0033, площею 89,8886 га, та кадастровий номер 3221681600:03:008:0022, площею 30,1151 га, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, що розташовані на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області.

На підставі вказаних наказів між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 13.11.2015 укладено договори оренди на земельні ділянки площею 17,0072 га, площею 30,1151 га та площею 89,8886 га (кадастрові номери 3221681600:03:008:0021, 3221681600:05:003:0033, 3221681600:03:008:0022) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, що розташовані на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області, зареєстровані приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потаповим М.Ю. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексними номерами 29699673, 29699692, 29699706.

Як зазначив прокурор у позовній заяві, загальна вартість земельних ділянок площею 137,0109 га становила 3 650 213 грн.

У подальшому, за ствердженням прокурора, ОСОБА_1 , не маючи наміру використовувати спірні земельні ділянки як фізична особа, уклав 21.03.2016 з Фермерським господарством «К-Агро» договори суборенди, зареєстровані реєстратором комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» за індексними номерами: 29837091, 29840421, 29840661 від 26.05.2016.

Прокурор зазначив, що ОСОБА_1 не мав намірів займатись фермерським господарством, оскільки в нього не має сільськогосподарської техніки та інших засобів для обробітку земель, що підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області №10-03-10/8068 від 06.08.2019.

За ствердженням прокурора, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 вже отримував земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства площею 96,9743 га з кадастровим номером 3222286600:02:303:0012 згідно з наказом ГУ Держземагентства у Київській області №КИ/3222286600:02:303/00005619 від 03.07.2013, на підставі якого 23.09.2013 укладено договір оренди на 49 років.

У подальшому, 24.04.2014 ОСОБА_1 заснував Фермерське господарство «Гуз і Ко», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вищевказане, на думку прокурора, свідчить про те, що ОСОБА_1 у 2014 році отримував значні площі земель в оренду без мети здійснення фермерського господарства, а саме з метою передачі їх в суборенду ФГ «К-Агро» та збільшення земельного банку останнього на безконкурентних засадах.

У зв`язку із зазначеним прокурор переконаний, що зазначені накази ГУ Держземагентства у Київській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства та відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними в судовому порядку. Оскільки, як зазначив прокурор, накази підлягають визнанню недійсними та скасуванню, спірні договори оренди земельних ділянок також підлягають визнанню недійсними відповідно до ст. 203, 215, 215 Цивільного кодексу України як такі, що укладені на підставі спірних наказів ГУ Держземагентства у Київській області.

Прокурор у позовній заяві також зазначає, що враховуючи прийняття приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Потаповим М.Ю. рішення про реєстрацію права оренди на оспорювані земельні ділянки, підлягає скасуванню і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221681600:03:008:0021, 3221681600:05:003:0033, 3221681600:03:008:0022 рішення за індексними номерами 29699673, 29699692, 29699706.

У свою чергу Фермерське господарство «К-Агро», заперечуючи проти позову, вважало позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та не підтвердженими жодними доказами з огляду на ступне. На переконання відповідача-2, оспорювані прокурором накази ГУ Держземагентства у Київській області були прийняті відповідно до норм земельного законодавства в редакції на дату їх прийняття.

Відповідач-2 з посиланнями на ст. 123 Земельного кодексу України зазначив, що законодавцем чітко встановлено підставу для відмови державним органом або органом місцевого самоврядування в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Проте, на думку відповідача, прокурором не наведено в позові жодної невідповідності проектів землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав у ГУ Держземагентства у Київській області для відмови громадянину України ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою та наданні в оренду всіх трьох оскаржуваних земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Також представник ФГ «К-Агро» зазначив, що прокурор, посилаючись на ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», не навів та не підтвердив доказами, в чому конкретно полягає порушення зазначеного Закону з боку ГУ Держземагентства у Київській області при передачі у користування гр. України ОСОБА_1 трьох земельних ділянок. На думку відповідача, прокурор наводить безпідставні припущення про розширення ОСОБА_1 земельного банку ФГ «К-Агро» на безконкурентних засадах за рахунок трьох отриманих земельних ділянок. Також ФГ «К-Агро» заперечує існування зазначених обставин, оскільки три земельні ділянки надані в оренду безпосередньо ОСОБА_1 , як громадянину України фізичній особі, відповідно до діючого законодавства України, а не фермерському господарству, як юридичній особі, про що помилково робить припущення прокурор.

За ствердженням відповідача, земельним законодавством України не було визначено обмежень щодо кількості земельних ділянок, які може отримати громадянин України для ведення фермерського господарства поза процедурою аукціону. Крім того, нормами законодавства не встановлено жодних часових обмежень і обмежень щодо кількості фермерських господарств, які можуть бути засновані громадянином.

Відповідно до пояснень відповідача, клопотання ОСОБА_1 про надання дозволів на розробку проектів відведення трьох земельних ділянок були подані до ГУ Держземагентства у Київській області 27.12.2013. Пізніше, ГУ Держземагентства у Київській області були затверджені спірні накази про затвердження проектів відведення земельних ділянок в оренду від 28.02.2014, від 03.03.2014 та від 05.03.2014. При цьому, як зазначив відповідач, Фермерське господарство «Гуз і Ко», в якому ОСОБА_1 є єдиним засновником, було зареєстроване 24.04.2014, тобто клопотання про надання дозволів на розробку проектів відведення були подані фізичною особою ОСОБА_1 задовго до моменту створення ФГ «Гуз і Ко», як і видача ГУ Держземагентства у Київській області оскаржуваних наказів. Наведене, на думку відповідача, спростовує твердження прокурора про відсутність наміру у ОСОБА_1 вести фермерське господарство і отримання ним додаткових земельних ділянок для збільшення земельного банку юридичної особи.

Також відповідач зазначив, що погоджується із позицією Верховного Суду, що прокурор, звернувшись до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, зокрема до Головного управління Держгеокадастру у Київській області поєднав позивача та відповідача в одній особі. З урахуванням усього зазначеного вище, відповідач-2 переконаний, що прокурором не доведено підстав та не надано належних доказів на підтвердження обставин, викладених ним у позовній заяві, у зв`язку із чим відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, Фермерським господарством «К-Агро» заявлено клопотання щодо пропусків прокурором строків позовної давності.

Постановою Верховного Суду у справі № 911/32/20 від 15.03.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі №911/32/20 скасовано. Справу № 911/32/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в своїй постанові від 15.03.2023, надаючи оцінку аргументам учасників справи і висновкам попередніх судових інстанцій, окрім іншого, зробив наступні висновки.

В пунктах 6.38-6.41 мотивувальної частини постанови від 15.03.2023 у справі № 911/32/20 Верховний Суд зазначив:

Суд враховує, що у випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України, що і підтверджується усталеною практикою суду касаційної інстанції, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17 та від 30.06.2021 у справі № 917/1134/19.

Однак, господарські суди попередніх інстанцій викладеного не врахували та не дослідили дотримання вимог чинного законодавства, у тому числі статті 134 Земельного кодексу України, при наданні ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, враховуючи, що вказані ділянки третя особа отримувала на підставі оскаржуваних наказів від 28.02.2014, від 03.03.2014 та від 05.03.2014, а державну реєстрацію Фермерського господарства «Гуз і Ко» було здійснено лише 24.04.2014.

Водночас, місцевий і апеляційний суди, лише навівши доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 вже отримував в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 96,9743 га з кадастровим номером 3222286600:02:303:0012 за наказом ГУ Держземагентства у Київській області №КИ/3222286600:02:303/00005619 від 03.07.2013, на підставі якого було укладено договір на 49 років, належним чином такі доводи не дослідили та не спростували їх, зосередившись на встановленні хронології прийняття спірних наказів та укладення спірних договорів.

Отже, судам слід було перевірити належним чином всі обставини справи, зокрема й щодо підстав і порядку отримання третьою особою земельних ділянок в оренду у 2013 році та створення фермерського господарства і, відповідно, пересвідчитись, чи не було звернення ОСОБА_1 для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2014 році повторним.

Формально підійшовши до встановлення істотних обставин та дослідження доводів учасників справи, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами.

В пункті 6.60 мотивувальної частини постанови від 15.03.2023 у справі № 911/32/20 Верховний Суд зазначив, що перевіряючи матеріали позовної заяви прокурора у даній справі, суди попередніх інстанцій наведеного також не врахували і не дослідили чи обраний прокурором орган є компетентним та належним в контексті спірних правовідносин. Водночас, враховуючи предмет та підстави позову, місцевому і апеляційному судам необхідно було перевірити відповідність складу учасників справи вимогам процесуального законодавства в контексті вимог про визнання недійсними спірних договорів оренди земельних ділянок з огляду на суб`єктний склад вказаних правочинів.

Також в п. 6.61 мотивувальної частини постанови від 15.03.2023 у справі № 911/32/20 Верховний Суд зазначив, що позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 20.11.2019 у справі №802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Отже, з огляду на обов`язковість врахування господарським судом під час нового розгляду справи вказівок Верховного Суду, які містяться у постанові від 15.03.2023 у справі № 911/32/20, Господарський суд Київської області дослідив матеріали справи, з урахуванням зазначених висновків, та встановив наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відхиляючи доводи апеляційної скарги стосовно відсутності правових підстав для представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Статті 13, 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України, ст. 324 Цивільного кодексу України визначають, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.

Як вказує прокурор у позовній заяві, незаконне надання громадянину України ОСОБА_1 спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин, не сприяє досягненню цілей, передбачених Законом України «Про фермерське господарство» щодо створення умов для реалізації ініціативи громадян в сфері виробництва товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств. Також прокурор зазначив, що ухилення від проведення конкурсу щодо отримання в оренду та укладення відповідних договорів оренди земельних ділянок порушує інтереси держави, створює умови перебування значної кількості земельних ділянок в одного суб`єкта господарювання, що негативно впливає на економічний та соціальний розвиток Білоцерківського району.

Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Згідно зі ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

У статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» також встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з п. 1 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від № 15 14.01.2015 (далі Положення), центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (пп. 1 п. 3 Положення).

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; за проведенням землеустрою; виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (п. 4 Положення).

Відповідно до ч. 7 Положення, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Держгеокадастр з метою організації своєї діяльності, надає територіальним органам методичну і практичну допомогу, проводить перевірки їх діяльності, аналізує результати діяльності територіальних органів, що забезпечують здійснення повноважень з розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, розробляє заходи щодо підвищення ефективності функціонування територіальних органів.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 308 від 17.11.2016, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є структурним територіальним підрозділом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, який уповноважений державою здійснювати контролюючі повноваження відносно діяльності підпорядкованого органу.

Як було зазначено колегією суддів вище, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов`язок представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про Прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»).

По-друге, колегія суддів зазначає, що з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор посилається на бездіяльність Держгеокадастру та невжиття ним заходів щодо нагляду та дотримання вимог земельного законодавства України.

Колегією суддів встановлено, що 28.09.2023 прокуратурою скеровано на адресу Держгеокадастру лист № 33-5660вих-19, з якого вбачається, що прокуратурою встановлено, що наказами ГУ Держземагентства у Київській області за №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014, №КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014 та № КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» громадянину України ОСОБА_1 було надано в оренду три земельні ділянки для ведення фермерського господарства та в подальшому, між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 було укладено договори оренди земельних ділянок від 13.11.2015. Водночас, листом прокуратура повідомила, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 вже отримував земельну ділянку в оренду для ведення фермерського площею 96,9743 га. В подальшому ОСОБА_1 заснував Фермерське господарство «Гуз і Ко». Як зазначено в листі прокуратури, вказане свідчить про отримання в 2014 році ОСОБА_1 значних площ земель в оренду без мети здійснення фермерського господарства, а саме з метою передачі їх в оренду ФГ «К-Агро» та збільшення земельного банку останнього на безконкурентних засадах. Листом прокуратура повідомила позивача, що саме на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру покладено нагляд за дотриманням вимог земельного законодавства. У зв`язку із цим прокуратура, керуючись положенням ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», просила позивача звернутися до суду з позовом про визнання недійсними спірних наказів, визнання недійсним договорів оренди землі від 13.11.2015 та скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Про результати розгляду листа та вжиті заходи прокуратура просила позивача надати інформацію в 15-денний строк з моменту отримання листа або повідомити причини, що перешкоджають захисту порушених інтересів держави, долучивши підтверджуючі документи.

У відповідь на лист прокуратури, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру направила лист № 10-28-0.19-7806/2-19 від 23.09.2019, яким повідомлено прокуратуру, що за інформацією ГУ Держгеокадастру у Київській області, на підставі наказів від 28.02.2014 №КИ/3221681600:03:008/00014837, від 03.03.2014 №КИ/3221681600:05:003/00015494 та від 05.03.2014 №КИ/3221681600:03:008/00015503 ОСОБА_1 передано в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. В листі Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру наведено статті 1, 8, 7 Закону України «Про фермерські господарства» та ст. 116, 123 Земельного кодексу України, а також ст. 19 Конституції України.

Жодних відомостей про вжиті заходи, у зв`язку із повідомленою прокуратурою інформацією, або причини, що перешкоджають захисту порушених інтересів держави вказаний лист Держгеокадастру не містить.

Зміст листа Держгеокадастру свідчать про формальний підхід до розгляду листа прокуратури та ігнорування виявлених прокурором порушень, оскільки до компетенції Держгеокадастру віднесено, у тому числі, державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах тощо.

Отже, колегія суддів зазначає, що вказана відповідь переконливо свідчать про небажання вживати будь-яких заходів з метою усунення порушень вимог законодавства допущених підпорядкованим органом, а саме ГУ Держгеокадастру у Київській області та повне ігнорування свого обов`язку щодо поновлення порушеного права держави.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, колегія суддів погоджується із доводами позивача, що Держгеокадастром не вжито жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави та щодо поновлення зазначеного права держави, що свідчить про бездіяльність позивача щодо нездійснення останніми захисту інтересів держави.

07.10.2019 Білоцерківська місцева прокуратура листом № 33-3412-вих-19 повідомила Держгеокадастр, враховуючи, що останній станом на дату направлення листа не вжив жодних заходів цивільно-правового характеру з метою визнання недійсними наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації, прокуратура в порядку ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» повідомила Держгеокадастр, що прокуратурою будуть вжиті заходи щодо звернення до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Фермерського господарства «К-Агро», третя особа, яка не заявляє самостійник вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , про визнання недійсними наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації.

Враховуючи викладене, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду прокурором дотримані.

Як вже зазначалось колегією суддів вище, прокурор звернувся до суду про визнання наказів Головного управління Держземагентства у області №КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014, №КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014, №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» недійсними, визнання недійсними укладених 13.11.2015 договорів оренди земельних ділянок між ГУ Держгеокадастру у Київській області та скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, що 28.02.2014 Головним управлінням Держземагентства у Київській області видано наказ за №КИ/3221681600:03:008/00014837 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», яким зокрема, затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» для ведення фермерського господарства громадянину України ОСОБА_1 на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області та надано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 17,0072 га (кадастровий номер 3221681600:03:008:0021), для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області.

13.11.2015 на підставі вказаного наказу між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (далі - орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (далі - орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 17,0072 га (кадастровий номер 3221681600:03:008:0021), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право оренди земельної ділянки за вказаним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29699673.

03.03.2014 Головним управлінням Держземагентства у Київській області видано наказ за №КИ/3221681600:05:003/00015494 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», яким зокрема, затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» для ведення фермерського господарства громадянину України ОСОБА_1 на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області та надано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 89,8886 га (кадастровий номер 3221681600:05:003:0033), для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області.

13.11.2015 на підставі вказаного наказу між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 89,8886 га (кадастровий номер 3221681600:05:003:0033), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право оренди земельної ділянки за вказаним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29699692.

05.03.2014 Головним управлінням Держземагентства у Київській області видано наказ за №КИ/3221681600:03:008/00015503 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», зокрема, затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» для ведення фермерського господарства громадянину України ОСОБА_1 на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області та надано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 30,1151 га (кадастровий номер 3221681600:03:008:0022), для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області.

13.11.2015 на підставі вказаного наказу між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 30,1151 га (кадастровий номер 3221681600:03:008:0022), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право оренди земельної ділянки за вказаним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29699706.

Відповідно до пояснень прокурора, в п. 5 вказаних договорів оренди, станом на день їх підписання та розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 3221681600:03:008:0021 складала 453102 грн, з кадастровим номером 3221681600:05:003:0033 складала 2394791 грн, з кадастровим номером 3221681600:03:008:0022 складала 802320 грн з розрахунку 26641,77 грн за 1 га ріллі з урахуванням коефіцієнта індексації. Отже, як зазначив прокурор, загальна вартість земельних ділянок площею 137,0109 га становила 3 650 213 грн.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.12.2019 за № 1006094171, 24.04.2014 було здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «Гуз і Ко», єдиним засновником якого є ОСОБА_1 .

У подальшому, 21.03.2016 між громадянином України ОСОБА_1 та Фермерським господарством «К-Агро» було укладено три договори суборенди на спірні земельні ділянки, а саме:

21.03.2016 між громадянином України ОСОБА_1 (орендар) та Фермерським господарством «К-Агро» (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки, відповідно до пп. 1.1, 2.1 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 17,0072 га (кадастровий номер 3221681600:03:008:0021), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право суборенди земельної ділянки площею 17,0072 га за вказаним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29837091.

21.03.2016 між громадянином України ОСОБА_1 (орендар) та Фермерським господарством «К-Агро» (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки, відповідно до пп. 1.1, 2.1 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 89,8886 га (кадастровий номер 3221681600:05:003:0033), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право суборенди земельної ділянки площею 89,8886 га за вказаним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29840421.

21.03.2016 між громадянином України ОСОБА_1 (орендар) та Фермерським господарством «К-Агро» (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки, відповідно до пп. 1.1, 2.1 якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 30,1151 га (кадастровий номер 3221681600:03:008:0022), розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області. Право суборенди земельної ділянки площею 30,1151га за вказаним договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 29840661.

Згідно з пунктом 3.1 зазначених договорів суборенди земельних ділянок, їх укладено на 48 років, починаючи з дати їх підписання сторонами.

21.03.2016 сторонами договорів суборенди земельних ділянок від 21.03.2016 підписані акти приймання-передачі об`єктів суборенди.

Стосовно позовної вимоги прокурора про визнання наказів Головного управління Держгеокадастру недійсними судом встановлено та зазначається наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пп. 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пп. 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (п. 35 постанови Великої Палати від 27.02.2019 справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас, в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказів Головного управління Держземагентства у Київській області, якого і визначив відповідачем. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17.

Разом з тим, позивач (у даному випадку прокурор) у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

Більше того, відповідно до п. 1 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (п. 3 Порядку).

Згідно з п. 4 Порядку Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме: - функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; - функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Поряд із цим, відповідно до п. 7 Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і їй підпорядковане. Відповідно до п. 3 цього Положення завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області є лише територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яке створено саме з метою реалізації повноважень останньої на території Київської області.

Таким чином, звертаючись з позовом у даній справі, зокрема, до Головного управління Держгеокадастру в Київській області та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію за якої позивачем та одним із відповідачів у справі є одна і так ж особа Держгеокадастр.

Господарський процесуальний кодекс України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття «неналежний позивач», не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із «самим собою».

Отже, в частині вимог прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про скасування наказів «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», звернених до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, цей позов є позовом держави до неї самої.

З урахуванням зазначеного вище, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагентства у Київській області за №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014, №КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014 та №КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до себе самої.

Водночас, як вже було зазначено колегією суддів вище, прокурор у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення, за умови їх невідповідності закону, не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

Досліджуючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 13.11.2015, що укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 , колегією суддів зазначається наступне.

Як встановлено колегією суддів вище та вбачається з матеріалів справи, у період з 28.02.2014 до 05.03.2014 Головним управлінням Держземагентства у Київській області видано накази «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», а саме:

- наказ за №КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», яким зокрема, затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» для ведення фермерського господарства громадянину України ОСОБА_1 на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області та надано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 17,0072 га (кадастровий номер 3221681600:03:008:0021), для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області.

- наказ за №КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», яким зокрема, затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» для ведення фермерського господарства громадянину України ОСОБА_1 на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області та надано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 89,8886 га (кадастровий номер 3221681600:05:003:0033), для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області.

- наказ за №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», зокрема, затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» для ведення фермерського господарства громадянину України ОСОБА_1 на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області та надано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 30,1151 га (кадастровий номер 3221681600:03:008:0022), для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташовану на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області.

В подальшому, 13.11.2015 на підставі вищезазначених наказів між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та громадянином України ОСОБА_1 було укладено три договори оренди землі, відповідно до п. 1 яких орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 17,0072 га (кадастровий номер 3221681600:03:008:0021), загальною площею 89,8886 га (кадастровий номер 3221681600:05:003:0033) та загальною площею 30,1151 га (кадастровий номер 3221681600:03:008:0022), які знаходяться на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області строком на 49 років.

Отже, судом встановлено, що 13.11.2015 громадянину України ОСОБА_1 було передано в строкове платне користування три земельні сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 137,0109 га.

Надалі, 21.03.2016 між громадянином України ОСОБА_1 та Фермерським господарством «К-Агро» було укладено три договори суборенди зазначених земельних ділянок.

Згідно з пунктом 3.1 зазначених договорів суборенди земельних ділянок їх укладено на 48 років, починаючи з дати їх підписання сторонами.

Водночас, судом встановлено, що громадянину України ОСОБА_1 03.07.2013 на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області №КИ3222286600:02:303/00005619 від 03.07.2013 вже виділялася земельна ділянка в оренду для ведення фермерського господарства площею 96,9743 га з кадастровим номером 3222286600:02:303:0012.

Так у матеріалах справи наявна інформаційна довідка № 192347058 від 10.12.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222286600:02:303:0012, площею 96,9743 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, землі сільськогосподарського призначення, що розташована за адресою: Київська обл., Кагарлицький р., с. Расавка (Расавська с/р).

Зі змісту інформаційної довідки № 192347058 від 10.12.2019 вбачається, що 03.10.2013 державним реєстратором Іванютою П.С. внесено запис про право оренди земельної ділянки строком на 49 років з правом передачі в піднайм (суборенди); відомості про суб`єкта іншого речового права: орендодавець: Головне управління Держземагентства у Київській області; орендар: ОСОБА_1 ; підстава виникнення іншого речового права: договір оренди, серія та номер б/н, 23.09.2013, видавник Головне управління Держземагентства у Київській області; додаткова угода до договору оренди землі від 23.09.2013, серія та номер б/н, виданий 27.02.2014, видавник: Гуменюк В.В., Головне управління Держземагентства у Київській області; опис об`єкта іншого речового права: земельна ділянка площею 96,9743 га (рілля), цільове призначення ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту та передається за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Зі змісту інформаційної довідки № 192347058 від 10.12.2019 також вбачається, що 26.05.2014 державним реєстратором Нацевич Л.В. зареєстровано право оренди земельної ділянки, суборенда, терміном на 10 років, підстава виникнення іншого речового права: договір суборенди землі, серія та номер б/н, виданий 15.05.2014, видавник: ФГ «Гуз і Ко», ТОВ «Сади Київщини».

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону України «Про фермерське господарство» закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон України «Про фермерське господарство».

За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

За положенням статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, і відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», і відповідно до статті 42 Господарського кодексу України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що dejure отримує землю фізична особа засновник фермерського господарства, однак defacto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

При цьому за змістом статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Так, згідно із частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

За змістом частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Як уже зазначалось, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України «Про фермерське господарство»).

Таким чином, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство», як спеціальний щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Дослідивши наявні в матеріалах справи клопотання ОСОБА_1 від 27.12.2013, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до статті 123 Земельного кодексу України просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, орієнтовною площею 31,0000 га, 90,0000 га та 18,0000 га, які розташовані на території Городище-Пустоварівської сільської ради Володарського району Київської області для ведення фермерського господарства.

Зазначені клопотання містять лише інформацію про бажаний розмір і місце розташування земельних ділянок. Проте, не містять жодних відомостей про кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До таких клопотань також не додані документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Протилежного суду не доведено.

Отже, зміст наведених клопотань та інформація, зазначена в них не відповідає приписам ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство».

Крім того, в матеріалах справи наявна копія листа Головного управління Держспоживслужби в Київській області № 10-03-10/8068 від 06.08.2019, зі змісту якого вбачається, що станом на 06.08.2019 в Головному управлінні Держспоживслужби в Київській області згідно інфікованої електронно-облікової бази даних за ОСОБА_1 техніка не реєструвалась.

Наведе вказує на відсутність у гр. ОСОБА_1 власних виробничих та трудових ресурсів для повноцінного оброблення та використання спірної земельної ділянки.

Колегія суддів, відхиляючи доводи апеляційної скарги, наголошує на тому, що гр. ОСОБА_1 не обґрунтовано належним чином необхідності одержання землі такої значної площі (орієнтовно загальною площею 139,0000 га) з урахуванням можливості її обробітку, не вказано перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, що свідчить про відсутність в нього волевиявлення та можливості ведення фермерського господарства, раціональному використанні земельних ділянок відповідно до норм та меті Закону України «Про фермерське господарство».

На переконання колегії суддів, Головне управління Держземагентства у Київській області формально підійшло та не пересвідчилось в дійсності волевиявлення гр. ОСОБА_1 , наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Головним управлінням Держземагентства у Київській області при винесені спірних наказів про передачу в оренду земельних ділянок гр. ОСОБА_1 було порушено порядок, визначений Законом України «Про фермерське господарство» щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, тобто спірні накази не відповідають вимогам закону.

При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що дії особи спрямовані, на отримання інших земельних ділянок після отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку до моменту реєстрації фермерського господарства, не відповідають критеріям справедливості, добросовісності, розумності та фактично спрямовані на обхід законодавчо встановленого порядку набуття права на земельну ділянку.

У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що у випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України, що і підтверджується усталеною практикою суду касаційної інстанції, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17 та від 30.06.2021 у справі № 917/1134/19.

Відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, з урахуванням вимог ст. 7,12 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 116, 118, 121, 123,134 Земельного кодексу України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Як було встановлено колегією суддів вище, громадянин України ОСОБА_1 03.07.2013 на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області № КИ3222286600:02:303/00005619 від 03.07.2013 вже отримував земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства площею 96,9743 га з кадастровим номером 3222286600:02:303:0012.

Однак, у подальшому, не створивши фермерське господарство, гр. ОСОБА_1 27.12.2013 знову звернувся до Головного управління Держземагентства у Київській області із клопотаннями про відведення в оренду земельних ділянок площами 31,0000 га, 90,0000 га та 18,0000 га для ведення фермерського господарства.

З матеріалів справи вбачається, що лише після видачі Головним управлінням Держземагентства у Київській області спірних наказів, 24.04.2014 було здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «Гуз і Ко», єдиним засновником якого є ОСОБА_1 .

З урахуванням усього зазначеного вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент звернення громадянином України ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентства у Київській області з метою отримання у користування земель для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 вже отримував земельну ділянку із земель державної власності у користування для ведення фермерського господарства як громадянин без конкурентних засад (земельних торгів), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав № 192347058 від 10.12.2019 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222286600:02:303:0012 загальною площею 96,9743 га.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України , одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ст. 648 Цивільного кодексу України, договір, укладений на підставі правового акту органу державної влади, має відповідати цьому акту.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і у порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно ст. 16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

При цьому, порушення вимог ч. 2 ст. 6 Закону України «Про оренду землі», відповідно до ст. 15 цього закону є підставою для визнання недійсним такого договору.

Правовою підставою для виникнення права оренди у громадянина України ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровим номером 3221681600:03:008:0021, загальною площею 17,0072 га, кадастровим номером 3221681600:05:003:0033, загальною площею 89,8886 га та кадастровим номером 3221681600:03:008:0022, загальною площею 30,1151 га, які знаходяться на території Городище-Пустоварівської сільської ради, Володарського району, Київської області, є спірні накази Головного управління Держземагентства у Київській області №КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014, №КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014 та №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», якими надано громадянину України ОСОБА_1 в оренду спірні земельні ділянки із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих на території Городище-Пустоварівської сільської ради, Володарського району.

Враховуючи вищенаведені висновки колегії суддів про невідповідність законодавству України наказів Головного управління Держземагентства у Київській області №КИ/3221681600:03:008/00014837 від 28.02.2014, №КИ/3221681600:05:003/00015494 від 03.03.2014 та №КИ/3221681600:03:008/00015503 від 05.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», а також той факт, що станом на дату звернення громадянином України ОСОБА_1 із клопотаннями (27.12.2019) до Головного управління Держземагентства у Київській області з метою отримання у користування земель для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 уже отримував земельну ділянку із земель державної власності у користування для ведення фермерського господарства як громадянин без конкурентних засад (земельних торгів), суд першої інстанції дійшов цілком обгрунтованого та правомірного висновку про наявність підстав для визнання договорів оренди земельних ділянок від 13.11.2015 такими, що укладені з порушенням приписів ст. 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» та ст. 123, 124, 134 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання таких договорів оренди недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладеного, а тому залишаються колегією суддів без задоволення.

Надаючи правову оцінку позовній вимозі про скасування рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потапова М.Ю. про державну реєстрацію договорів оренди, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як зазначалось колегією суддів вище, Верховний Суд у пункті 6.61 своєї постанови від 15.03.2023 по справі № 911/32/20 зазначив, що позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 20.11.2019 у справі №802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Зазначені правові висновки є актуальними для правовідносин, що встановлені у цій справі, виходячи з принципу дії закону в часі, а обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верхового Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 та від 22.11.2019 у справі № 802/1340/18-а.

З урахуванням зазначеного вище, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги прокурора про скасування рішень приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потапова М.Ю. про державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок з кадастровим номерами 3221681600:03:008:0021, 3221681600:05:003:0033, 3221681600:03:008:0022 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексними номерами 29699673, 29699692, 29699706 від 22.05.2016 задоволенню не підлягають.

Стосовно клопотання Фермерського господарства «К-Агро» про застосування строків позовної давності та доводів апеляційної скарги стосовно пропуску строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, висновками у якій прокурором обґрунтувало наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського кодексу України, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/140-ц.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога, заявлена прокурором в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Головного управління Держземагентства у Київській області, Фермерського господарства «К-Агро» та громадянина України ОСОБА_1 (залучений до участі у справі в якості співвідповідача ухвалою суду від 15.06.2023) про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагентства у Київській області від 28.02.2014 та 03.03.2014 та 05.03.2014, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 13.11.2015 та скасування рішень приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області про державну реєстрацію договорів оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, про застосування строків позовної даності було заявлено лише Фермерським господарством «К-Агро».

Верховний Суд в постановах від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18, від 01.09.2021 у справ № 570/1566/20 вказав, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Отже, позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 13.11.2015, що укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та громадянином України ОСОБА_1 спрямовані до сторін оскаржуваних договорів оренди, а саме до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та громадянина України ОСОБА_1 .

У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що ні Головне управління Держгеокадастру у Київській області у своїх заявах по суті спору, ні громадянин України ОСОБА_1 , як відповідачі, до яких спрямовані позовні вимоги в зазначеній частині, не заявили та не подали до суду заяву про застосування строків позовної давності.

Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.02.2020 у справі № 391/1217/140-ц та те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області та громадянин України ОСОБА_1 , як відповідачі, до яких спрямовані позовні вимоги про визнання договорів оренди землі від 13.11.2015, не заявили про застосування строків позовної давності, колегія суддів полгоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до зазначених позовних вимог наслідків спливу позовної давності, про пропуск якої заявлено лише ФГ «К-Агро».

Всі інші доводи, наведені скаржником у апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "К-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у справі №911/32/20 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №911/32/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст складено 05.06.2024.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

С.Р. Станік


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	21.05.2024
Оприлюднено	10.06.2024
Номер документу	119552593
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою щодо припинення права оренди

Сокуренко Л.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 21.05.2024 по справі 911/32/20ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/32/20

Постанова від 21.05.2024

Постанова
від 21.05.2024 по справі 911/32/20
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД