Постанова

від 06.06.2024 по справі 152/1621/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 152/1621/23

Провадження № 22-ц/801/1075/2024

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 рокуСправа № 152/1621/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Джуринськоїсільської радиЖмеринського районуВінницької області, ОСОБА_2 провизнання правана завершенняприватизації,визнання прававласності наквартиру впорядку спадкуванняза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Шаргородського районногосуду Вінницькоїобласті ускладі суддіРоздорожної А.Г. від 27 лютого 2024 року,

встановив:

В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила визнати за нею право на завершення процедури приватизації 4-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 169,0 кв. м., в тому числі житловою 102,5 кв. м., до складу якої входять: кімната 20,0 кв. м., кімната 22,8 кв. м., кімната 27,1 кв. м., кімната 32,6 кв. м., кухня 4,2 кв. м., коридор 47,2 кв. м., передпокій 15,1 кв. м., в порядку спадкування за законом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 та після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_4 ; визнати за нею право власності на цю квартиру в порядку спадкування за законом після смерті батька та матері.

На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її та відповідачки ОСОБА_2 мати ОСОБА_4 , яка на день смерті постійно проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 . До того ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_3 . Після смерті батьків відкрилась спадщина на належне їм майно та майнові права: земельні ділянки, кадастровий номер 0525381400:02:002:0009, площею 1,2877 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та кадастровий номер 0525381400:05:005:0146, площею 0,1867 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовані на території Джуринської сільської ради Жмеринського (раніше Шаргородського) району Вінницької області, а також право на завершення приватизації квартири АДРЕСА_1 .

Вона та ОСОБА_2 є спадкоємцями цього майна та майнових прав першої черги за законом. За життя ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняла і частково оформила свої спадкові права після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_3 , а саме на земельні ділянки кадастровий номер 0525381400:05:005:0146 площею 0,1867 га та кадастровий номер 0525381400:02:002:0009 площею 1,2877 га. В свою чергу на квартиру АДРЕСА_2 відсутні правовстановлюючі документи. 9 липня 2021 року ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, її виконавчого комітету і сільського голови ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на цю квартиру та видачу свідоцтва про право власності, однак відповіді на таке звернення за життя не отримала. Спадщину матері позивачка та її сестра ОСОБА_2 прийняли і оформили частково, а саме в частині вищевказаних земельних ділянок. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про поділ спадкового майна, відповідно до якого земельну ділянку кадастровий номер 0525381400:02:002:0009, площею 1,2877 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва успадкувала ОСОБА_2 , а земельну ділянку кадастровий номер 0525381400:05:005:0146, площею 0,1867 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_1 .

За усною домовленістю з ОСОБА_2 . ОСОБА_1 повинна оформити свої спадкові права на квартиру батьків, в якій вона проживала на день смерті ОСОБА_4 та проживає по тепер. В оформленні спадщини на квартиру АДРЕСА_2 їй відмовлено через відсутність правовстановлюючого документу на це майно.

Вважала, що оскільки ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя розпочав приватизацію займаної ним квартири, однак не завершивши цей процес помер, а його спадкоємець дружина ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , також не встигла за життя завершити приватизацію цієї квартири, то до позивачки у порядку спадкування перейшло право вимагати визнання за нею права на завершення приватизації цієї квартири і отримання її у власність.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2024 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з поданих представником позивача документів не представляється за можливе встановити чи ОСОБА_3 за життя висловив волю на приватизацію займаної ним та членами його сім`ї квартири. Ані за час існування Відкритого акціонерного товариства «Джуринський машинобудівний завод» (далі ВАТ «Джуринський машзавод»), а ні після припинення цього підприємства ОСОБА_3 не звернувся з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду. Намагалася це зробити його дружина ОСОБА_4 , яка виготовила технічний паспорт на квартиру та подала заяву з документами до Джуринської сільської ради 09 липня 2021 року. Однак ця заява не була розглянута органом приватизації. В судовому засіданні з пояснень представника відповідача з`ясувалось, що сільська рада намагалась з`ясувати приналежність спірного майна, а тому зволікала з прийняттям будь-якого рішення по заяві ОСОБА_4 . Зі змісту ж самої заяви випливає, що ОСОБА_4 намагалася безоплатно приватизувати всю квартиру АДРЕСА_2 без належного обґрунтування.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Костриця В. С., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення скасувати та постановити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на ті ж обставини, що й у позовній заяві. Звертав увагу, що суд першої інстанції проігнорував наявний у матеріалах справи наказ голови правління ВАТ «Джуринський машзавод» № 5 від 08 травня 1997 року, яким квартиру передано у власність ОСОБА_3

Джуринська сільська рада Жмеринського району Вінницької області подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до обставин справи, установлених на їх основі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їхня мати ОСОБА_4 . На момент смерті ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_4 постійно проживав і був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 .

Згідно з розпорядженням № 66 органу приватизації ВАТ «Джуринський машзавод» квартиру по АДРЕСА_3 передано у власність ОСОБА_3 (Т. 1 а. с. 26).

08 жовтня 1997 року голова правління ВАТ «Джуринський машзавод» видав наказ про передачу житлової квартири по АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_3 (Т. 1 а. с. 27).

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що орган приватизації ВАТ «Джуринський машзавод» прохання наймача ОСОБА_3 задовольнив та вирішив передати квартиру по АДРЕСА_3 в приватну спільну (сумісну або часткову) власність. У свою чергу розпорядження № 66 органу приватизації не містить інформації про те, коли його було видано; який номер квартири у вказаному приміщенні передається ОСОБА_6 у власність; якої площі ця квартира; які конкретно пільги мав ОСОБА_3 за життя на безоплатну передачу у власність йому квартири. На момент винесення цього розпорядження разом з ОСОБА_3 проживала дружина, дочка та троє онуків. Вказані особи також набули право на приватизацію на рівні з ОСОБА_3 . В свою чергу ані сам ОСОБА_3 , ані його дружина ОСОБА_4 , ані дочка ОСОБА_7 , ані онуки не звернулися до органу приватизації для реалізації своїх прав на приватизацію вказаного житлового приміщення. При цьому перейти в спадщину може лише, те, що належало спадкодавцю за життя. Це в даному випадку означає, що мати позивачки, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , могла в порядку спадкування за законом претендувати лише на частину спірного житлового приміщення, на яку мав право спадкодавець. Решта ж спірного приміщення до складу спадщини входити не може. Всі члени сім`ї ОСОБА_3 , які проживали з ним на момент винесення розпорядження про приватизацію, мають право звернутися до органу приватизації з відповідним пакетом документів та набути це майно у власність.

З таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

У відповідності до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 12611265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону Української РСР «Про власність», чинного на час виникнення правовідносин щодо приватизації спірної квартири, наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Статтею 345 чинного ЦК України установлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі приватизація) це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Абзацом 2 частини дев`ятої цієї статті установлено, що в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

За змістом пунктів 5, 9 Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891, передача будинків відомчого житлового фонду в комунальну власність провадиться комісією з питань приймання відомчого житлового фонду в комунальну власність, яка утворюється Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями або виконкомами відповідної Ради.

До складу цієї комісії входять представники відповідних місцевих комунальних підприємств, житлово-експлуатаційної організації, на баланс якої передаються будинки відомчого житлового фонду, регіонального відділення (представництва) Фонду державного майна, місцевого фінансового органу, бюро технічної інвентаризації, спеціалізованого проектного інституту, підприємства, установи чи організації, що передає відомчий житловий фонд, та представники інших заінтересованих підприємств, установ і організацій.

Комісію очолює заступник голови держадміністрації або заступник голови відповідної ради.

Акт приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність (форма додається) складається в чотирьох примірниках, підписується членами комісії з питань приймання відомчого житлового фонду в комунальну власність та затверджується держадміністрацією або виконкомом, який утворив цю комісію.

Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом або арбітражним судом відповідно до їх компетенції (частина одинадцята статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Як видно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ТОВ «Джуринський машзавод» припинено за рішенням засновників 30 березня 2010 року (Т. 1 а. с. 39), але акту приймання передачі відомчого житлового фонду, зокрема щодо спірної квартири, у комунальну власність Джуринської сільської ради Шаргородського (тепер Жмеринського) району Вінницької області у справі немає.

Отже Джуринська територіальна громада Жмеринського району Вінницької області не набула статусу органу приватизації щодо спірної квартири, відповідно звернення у липні 2021 року ОСОБА_4 до сільської ради із заявою про видачу свідоцтва про право власності на квартиру не має правового значення для вирішення цієї справи, а висновок суду першої інстанції про те, що члени сім`ї ОСОБА_3 , які проживали з ним на момент винесення розпорядження про приватизацію мають право звернутися до органу приватизації з відповідним пакетом документів та набути це майно у власність не ґрунтується на матеріалах справи.

Натомість розпорядження органу приватизації ВАТ «Джуринський машзавод» № 66 та виданий на його підставі наказ голови правління ВАТ «Джуринський машзавод» № 5 від 08 жовтня 2007 року про передачу квартири за адресою АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_3 ніким не оспорювались, а тому їх оцінка судом першої інстанції виходить за межі установлених частиною третьою статті 2 ЦПК України основних засад (принципів) цивільного судочинства, зокрема принципу диспозитивності, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Не зазначення номеру квартири, її площі та технічних характеристик, інших осіб, які у ній проживали, а також пільги, яка давала право ОСОБА_6 на безоплатну приватизацію цілої квартири (понад установлену статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» площу) могли бути підставами саме для оскарження зазначених розпорядження та наказу заінтересованим особами, зокрема й іншими особами, які за наявною у Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області «зі слів односельців» інформацією там проживали.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що розпорядження органу приватизації ВАТ «Джуринський машзавод» № 66 та наказ голови правління ВАТ «Джуринський машзавод» № 5 від 08 жовтня 2007 року очевидно стосувались саме квартири АДРЕСА_4 , тому що з матеріалів справи видно, що житловий будинок складається саме з двох квартир: АДРЕСА_5 , яку в 2005 році за аналогічною процедурою приватизації було передано у власність ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (Т. 1 а. с. 196) та квартири, у якій проживали ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , їх дочка ОСОБА_13 та троє онуків (як зазначено у погосподарських книгах). Доказів облаштування в будинку інших кватир чи наявності інших осіб, які б претендували на набуття цього житлового приміщення у власність чи користування у справі немає.

Це ж стосується і доводів Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про невідповідність площі квартири, зазначеної у виготовленому у вересні 2014 році технічному паспорті на квартиру, її розміру згідно з погосподарськими книгами.

Отже оскільки орган приватизації ВАТ «Джуринський машзавод» прийняв розпорядження про приватизацію ОСОБА_3 цілої квартири АДРЕСА_1 , 08 жовтня 1997 року голова правління ВАТ «Джуринський машзавод» видав наказ про передачу цієї квартири йому у власність, а тому дотримання ОСОБА_3 умов приватизації цієї квартири, зокрема й щодо надання ним органу приватизації документів, передбачених чинними на той момент пунктами 18 23 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (а не пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396), презюмується.

Відповідно, ураховуючи те, що з часу подання ОСОБА_3 заяви про приватизацію квартири, що очевидно не могло відбутись пізніше ніж 08 жовтня 1997 року, і до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свідоцтво про право власності на квартиру видане не було, то право на завершення її приватизації та набуття права власності на неї увійшло до спадкової маси, це право набула мати позивачки ОСОБА_4 (обставини прийняття нею спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 сторонами не оспорюються, а тому доказуванню в силу приписів частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню), а відтак воно ж увійшло до спадкової маси після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що спірна квартира не була охоплена договором про поділ спадкового майна, а тому ОСОБА_1 може претендувати на набуття права на приватизацію лише тієї її частини, яка відповідає її частці у спадщині після смерті матері ОСОБА_4 , то апеляційний суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

На момент укладення договору про поділ спадкового майна 23 грудня 2022 року правовстановлюючі документи на спірну квартиру були відсутні, що стало підставою для відмови нотаріусом у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину на спірну квартиру (Т. 1 а. с. 8), відповідно включити квартиру до маси спадкового майна, яке підлягало поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нотаріус не міг.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Таку письмову заяву (про визнання позову) подала до суду першої інстанції відповідачка ОСОБА_14 , а тому оскільки питання поділу спадкового майна стосується лише прав спадкоємців, то підстав ля такого висновку суд першої інстанції не мав.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як визначає Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17-ц спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як правило суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Обрання конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Європейської конвенції про права людини. Так у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Зі змісту цих норм та висновків ЄСПЛ випливає загальне правило ефективний спосіб захисту такий, за умови застосування якого «один спір має вирішуватися судами лише один раз, по одному спору має прийматися лише одне судове рішення». Тобто після ухвалення остаточного судового рішення у справі відбувається повне відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного права позивача. Якщо ж для такого відновлення може виникнути необхідність у повторному зверненні за судовим захистом, такий спосіб захисту визнати ефективним неможна.

У пункті13Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від22грудня 1995року «Просудову практикуу справахза позовамипро захистправа приватноївласності» роз`яснено,що,якщо квартира (будинок)не булапередана увласність наймачеві,його спадкоємцівправі вимагативизнання заними права власностіна неїлише втому разі,коли наймачзвертався зналежно оформленоюзаявою проце довідповідного органу приватизації абовласника державногочи громадського(щодогромадян,які постраждаливнаслідок Чорнобильськоїкатастрофи)житлового фонду,однак вонане була розглянута вустановлений строкабо вїї задоволеннібуло незаконновідмовлено принаявності підставі відсутностізаборон дляпередачі квартириу власністьнаймачеві.

Оскільки установлено, що ОСОБА_3 звертався з належно оформленою заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 до власника державного житлового фонду, вона була задоволена шляхом винесення розпорядження № 66 та видання наказу голови правління ВАТ «Джуринський машзавод» від 08 жовтня 1997 року № 5, але органом приватизації не було завершено передачу квартири у власність ОСОБА_3 шляхом видачі свідоцтва про право власності на неї; через ліквідацію ВАТ «Джуринський машзавод», не передання цієї квартири у комунальну власність Джуринської територіальної громади Жмеринського району Вінницької області, завершити приватизацію квартири в інший спосіб не можливо, а тому, з урахуванням позиції відповідачки ОСОБА_2 про визнання позову, ефективним способом захисту права ОСОБА_1 на спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_4 апеляційний суд вважає визнання за нею права власності на цю квартиру.

Керуючись статтями367,368,374,376,381,384ЦПК Україниапеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2024 року скасувати і постановити нове судове рішенні.

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 4-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 169,0 кв. м., в тому числі житловою 102,5 кв. м., до складу якої входять: кімната 20,0 кв. м., кімната 22,8 кв. м., кімната 27,1 кв. м., кімната 32,6 кв. м., кухня 4,2 кв. м., коридор 47,2 кв. м., передпокій 15,1 кв. м., в порядку спадкування за законом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_4 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: Т. Б. Сало

Т. М. Шемета