Рішення

від 06.06.2024 по справі 910/5136/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.06.2024Справа № 910/5136/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 249; ідентифікаційний код: 39767243)

до Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код: 43068454)

про стягнення 124929,89 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.04.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» з вимогами до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 124929,89 грн, з яких 3% річних у розмірі 48175,24 грн та інфляційні втрати у розмірі 76754,65 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі №910/11150/23 стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» 2042272,29 грн основного боргу, 19135,81 грн 3% річних та 30769,04 грн інфляційних втрат. Як вбачається з позовної заяви у справі №910/11150/23 (копія долучена позивачем до матеріалів даної справи), у справі №910/11150/23 позивачем заявлялось до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19135,81 грн та інфляційні втрати у розмірі 30769,04 грн, нараховані до 12.07.2023 (інфляційні втрати по червень 2023 року). Наразі, в межах даної справи, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 48175,24 грн за період з 13.07.2023 по 25.04.2024 та інфляційні втрати у розмірі 76754,65 грн за період з вересня 2023 року по березень 2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 відкрито провадження у справі №910/5136/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

16.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про повернення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго».

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що позовна заява підписана представником Громовим П.О., на підтвердження повноважень діяти від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» до позову долучено копію Договору про надання правової допомоги №3 від 24.02.2021, строк дії якого встановлено до 31.12.2022. Доказів продовження дії вказаного договору позивачем суду не надано.

Суд зазначає, що 16.05.2024 позивачем долучено до матеріалів справи копію Додаткової угоди №1 від 20.12.2022 та копію Додаткової угоди №2 від 23.12.2022 до Договору про надання правової допомоги №3 від 24.02.2021, якими строк дії договору було продовжено до 31.12.2024, з огляду на що суд відхиляє вказане клопотання відповідача.

23.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши про спеціальне регулювання правовідносин між сторонами, що свідчить про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір 3% річних на 99% та послався на існування обставин форс-мажору.

24.05.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

28.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом справи №910/11150/23.

28.05.2024 позивачем подані заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд зазначає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі №910/11150/23 набрала законної сили 02.04.2024 (відповідно до ст. 284 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття), у зв`язку з чим суд не вбачає обґрунтованих підстав для зупинення провадження у даній справі.

28.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів - оригіналу Додаткової угоди №1 до Договору про надання юридичних послуг №3 від 24.02.2021 та оригіналу Додаткової угоди №2.

Відповідно до ч. 5 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача про витребування доказів у зв`язку з його необґрунтованістю.

28.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участю сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Зважаючи на те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні за участю сторін.

29.05.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2019 між Державним підприємством «Гарантований покупець» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» (виробник за «зеленим» тарифом) укладено Договір №1251/01, відповідно до умов якого виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП №641 від 26.04.2019 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2.1 Договору №1251/01 від 12.12.2019 сторони визнають свої зобов`язання згідно з Законом України «Про ринок електричної енергії», Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП №307 від 14.03.2018, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.

У п. 2.2 Договору №1251/01 від 12.12.2019 визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства виробника за «зеленим» тарифом в балансуючій групі виробників за «зеленим» тарифом.

Пунктом 2.3 Договору №1251/01 від 12.12.2019 визначено, що виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

Умовами п. п. 2.4 та 2.5 Договору №1251/01 від 12.12.2019 сторонами погоджено, що виробник за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцеві електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені НКРЕКП, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом.

Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку (п. 3.1 Договору №1251/01 від 12.12.2019).

Відповідно до п. п. 3.2 та 3.3 Договору №1251/01 від 12.12.2019 розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.

Пунктом 4.1 Договору №1251/01 від 12.12.2019 узгоджено, що продавець за «зеленим» тарифом має право вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього договору.

Відповідно до п. 4.5 Договору №1251/01 від 12.12.2019 гарантований покупець зобов`язаний купувати у виробника за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену в позивача електричну енергію.

Гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за «зеленим» тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1% від неоплаченої згідно з порядком суми (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7% від неоплаченої згідно з Порядком суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за «зеленим» тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки виробників за «зеленим» тарифом (п. 4.6 Договору №1251/01 від 12.12.2019).

Якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії і регулятор вже встановив «зелений» тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030) (п. 7.4 Договору №1251/01 від 12.12.2019).

У подальшому сторони уклали Додаткову угоду №1/742/01/20 від 25.03.2020, відповідно до якої у преамбулі договору слова «виробник за «зеленим» тарифом» замінено словами «продавець за «зеленим» тарифом», а також викладено статті 1- 7 договору у новій редакції.

Судом встановлено, що у липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» звернулося з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення заборгованості у розмірі 2092177,13 грн. (справа №910/11150/23).

Позовні вимоги у справі №910/11150/23 обґрунтовані тим, що відповідач порушив свої зобов`язання за Договором №1251/01 від 12.12.2019 і Додатковою угодою №1/742/01/20 від 25.03.2020 та не у повному обсязі розрахувався за електричну енергію, поставлену за «зеленим тарифом», у зв`язку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» було заявлено до стягнення 2042272,29 грн основної заборгованості, 19135,81 грн 3% річних та 30769,04 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/11150/23 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/11150/23 скасовано; позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» задоволено, стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» 2042272,29 грн основного боргу, 19135,81 грн 3% річних та 30769,04 грн інфляційних втрат.

Як вбачається з позовної заяви у справі №910/11150/23 (копія долучена позивачем до матеріалів даної справи), у справі №910/11150/23 позивачем заявлялось до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19135,81 грн та інфляційні втрати у розмірі 30769,04 грн, нараховані до 12.07.2023 (інфляційні втрати по червень 2023 року).

Наразі, в межах даної справи позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 48175,24 грн за період з 13.07.2023 по 25.04.2024 та інфляційні втрати у розмірі 76754,65 грн за період з вересня 2023 року по березень 2024 року.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послався на спеціальне регулювання правовідносин між сторонами, що свідчить про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір 3% річних на 99% та послався на існування обставин форс-мажору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/11150/23 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/11150/23 скасовано; позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» задоволено, стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» 2042272,29 грн основного боргу, 19135,81 грн 3% річних та 30769,04 грн інфляційних втрат.

Як вбачається з позовної заяви у справі №910/11150/23 (копія долучена позивачем до матеріалів даної справи), у справі №910/11150/23 позивачем заявлялось до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19135,81 грн та інфляційні втрати у розмірі 30769,04 грн, нараховані до 12.07.2023 (інфляційні втрати по червень 2023 року).

Наразі, в межах даної справи позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 48175,24 грн за період з 13.07.2023 по 25.04.2024 та інфляційні втрати у розмірі 76754,65 грн за період з вересня 2023 року по березень 2024 року.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, за змістом ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Тобто наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Матеріали справи не містять доказів сплати Державним підприємством «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» суми основного боргу у розмірі 2042272,29 грн, який було стягнуто постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі №910/11150/23.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 48175,24 грн за період з 13.07.2023 по 25.04.2024 та інфляційні втрати у розмірі 76754,65 грн за період з вересня 2023 року по березень 2024 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 124929,89 грн, з яких 3% річних у розмірі 48175,24 грн та інфляційні втрати у розмірі 76754,65 грн, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, про існування обставин форс-мажору (які впливають на настання строку оплати) та про те, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством, яке також впливає на настання строку оплати, суд зазначає, що строк оплати продукції за Договором №1251/01 від 12.12.2019 досліджувався судами у справі №910/11150/23, та не входить до предмета доказування у даній справі.

В межах даної справи відповідачем також не надано доказів існування форс-мажорних обставин у правовідносинах між сторонами за Договором №1251/01 від 12.12.2019.

Судом також відхиляється клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних на 99%.

Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за простроченяня грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18. Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.

При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 3% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 висновок був сформований у справі, в якій загальна сума правомірно нарахованих штрафу, пені та 3% річних перевищувала в два рази суму простроченої заборгованості. За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача в частині зменшення 3% річних на 99%. При цьому, у справі №902/417/18 висновок суду про можливість зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, мотивований також тим, що умовами 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається з платіжної інструкції №1398 від 24.04.2024 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом (2422,40 грн), у зв`язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код: 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 249; ідентифікаційний код: 39767243) 3% річних у розмірі 48175 (сорок вісім тисяч сто сімдесят п`ять) грн 24 коп., інфляційні втрати у розмірі 76754 (сімдесят шість тисяч сімсот п`ятдесят чотири) грн 65 коп. та судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроукренерго» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 249; ідентифікаційний код: 39767243) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп., сплачений за платіжною інструкцією №1398 від 24.04.2024.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак