Рішення

від 15.05.2024 по справі 752/17365/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/17365/23

Провадження № 2-др/752/7/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(Додаткове)

15 травня 2024 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва заяву представника відповідача Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» Гусєва Павла Володимировича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариств Страхова компанія «Інтер-Поліс», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Денисівка-1» про стягнення страхового відшкодування і збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

в с т а н о в и в:

у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ПрАТ СК «Інтер-Поліс», ОСОБА_2 , ТОВ «Денисівка-1» про стягнення страхового відшкодування і збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просив стягнути на його користь з ПрАТ СК «Інтер-Поліс» невиплачену частину страхового відшкодування у розмірі 20 622,88 грн., з ОСОБА_2 різницю між фактичним розміром шкоди і належним страховим відшкодуванням у розмірі 23 190,32 грн. та у відшкодування моральної шкоди 8 000,00 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27.11.2023 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ СК «Інтер-Поліс», ОСОБА_2 , ТОВ «Денисівка-1» про стягнення страхового відшкодування і збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково, стягнуто ТОВ «Денисівка-1» на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн. компенсації завданої моральної шкоди, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

27.12.2023 року представник відповідача ПрАТ СК «Інтер-Поліс» Гусєв П.В. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн.

В обґрунтування доводів заяви зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс або очікував понести, зазначено у відзиві на позовну заяву. Згідно долучених до даної заяви доказів, відповідачем прийнято послуги з правничої допомоги загальною вартістю 4 000,00 грн. Оскільки у задоволенні позовних вимог до ПрАТ СК «Інтер-Поліс» відмовлено, то з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. (а.с. 164-166).

Вивчивши зміст поданої до суду заяви про ухвалення додаткового рішення, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 270 ЦПК України). У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 4ст. 270 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У ч. 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто у ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі № 357/380/20, від 08.06.2021 року у справі 550/936/18.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21).

В той же час, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (постанова Великої Палати у справі № 910/12876/19). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Аналіз змісту ст. ст. 10-13 ЦПК України в узагальненому вигляді свідчить про те, що при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і ст. 81, і ст. 137 ЦПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов своє втілення також у положеннях ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Згідно з положенням ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесених витрат, стороною відповідача подано договір про надання правничої допомоги № 10/01/22-АІІ від 10.01.2022 року, укладений між ПрАТ СК «Інтер-Поліс» та АО «ІНС.ЛОУ ГРУП», згідно розділу 3 якого за надання правничої допомоги АО Клієнт сплачує гонорар (винагороду), розмір якого становить, зокрема, у справах, в яких замовник є відповідачем при ціні позову понад 50 000,00 грн., - 4 000,00 грн.; додаткову угоду № 64 від 20.09.2023 року до договору про надання правничої допомоги № 10/01/22-АІІ від 10.01.2022 року, умовами якої визначено, що за надання правничої допомоги АО у справі № 752/17365/23 клієнт зобов`язується оплатити гонорар (винагороду) у розмірі 4 000,00 грн.; платіжну інструкцію № 6720 від 06.10.2023 року на суму 4 000,00 грн.; посвідчення адвоката Гусєва П.В. № 11030/10 від 13.02.2023 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС № 11030/10 від 13.02.2023 року на ім`я Гусєва П.В. ; довіреність № 14 від 11.01.2023 року (а.с. 167-173).

Тому, з огляду на умови договору про надання правничої допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах відповідача, представництво інтересів останнього, суд дійшов висновку про те, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи, через що витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Тому, проаналізувавши зазначені обставини у справі в їх сукупності, а також те, що питання щодо розподілу витрат, понесених відповідачем на оплату професійної правничої допомоги не вирішено під час ухвалення рішення, суд, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ст. 13 ЦПК України, вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення, якою заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення задовольнити та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у заявленому останнім розмірі 4 000,00 грн.

При цьому суд враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат позивачем не виконаний. Останнім не подано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-80, 137, 141, 263, 264, 270 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

заяву представника відповідача Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» Гусєва Павла Володимировича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариств Страхова компанія «Інтер-Поліс», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Денисівка-1» про стягнення страхового відшкодування і збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок).

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія «Інтер-Поліс», код ЄДРПОУ 19350062, адреса: вул. Володимирська, буд. 69, м. К иїв, 01033.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня проголошення додаткового рішення. Учасник справи, якому додаткове рішення не було вручене у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому додаткового рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко