Постанова

від 05.06.2024 по справі 700/863/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/743/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №700/863/23 Категорія: 310000000 Пічкур С.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Карпенко О.В.,Василенко Л.І.

секретар Матюха В.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 ;

треті особи, що не заявляють самостійних вимог Звенигородський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); Лисянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

представник позивача адвокат Бабенко Руслан Володимирович;

представник відповідача адвокат Цвєтінський Станіслав Андрійович

особи, які подали апеляційні скарги ОСОБА_2 ; Лисянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районні Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

розглянувши увідкритому судовомузасіданнівпорядку спрощеногопозовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 та Лисянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 22 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Звенигородський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Лисянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини,

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом обґрунтовуючи його тим, що в період з 2013 року по 17.08.2023 року перебував у стосунках з ОСОБА_2 . На даний час фактично стосунки припинені та відповідно до рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12.07.2023 року шлюб розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила доньку ОСОБА_3 . У свідоцтві про народження дитини на підставі ст.126 Сімейного кодексу України позивача було зазначено як батька дитини ОСОБА_3 .

Зазначає, що у позивача виникають сумніви щодо свого батьківства відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку з явними ознаками відмінностей антропогенного характеру у зовнішності між дитиною та позивачем, що і стало причиною звернення до суду із вказаним позовом.

Просив суд виключити відомості з актового запису № 75 від 28.11.2013 року про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиненого Лисянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судові витрати покласти на відповідачку.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 22 лютого 2024 року позов задоволено повністю.

Виключено відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з актового запису про народження № 75 від 28.11.2013 року, вчиненого Лисянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 9 000 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачка, ухиляючись від участі в експертизі та своїми діями визнала відсутність батьківства позивача щодо народженої нею дитини, а тому суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 22 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

В апеляційнійскарзі вказує,що на момент їхнього знайомства позивачу ОСОБА_1 було достовірно відомо, що вона має доньку ОСОБА_4 , батьком якої він аж ніяк не може бути.15.02.2019 вона з ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, в подальшому ОСОБА_1 виявив бажання записати себе батьком її доньки ОСОБА_4 , вона не заперечувала та надала згоду. 25.05.2019 нею та ОСОБА_1 було подано заяву про визнання його батьківства її доньки ОСОБА_4 . На підставі вищезазначеної заяви було внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_4 №75 від 28.11.2013 року по Лисянському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ).

Вказує, що до експерта для надання біологічних зразків та всіх інших необхідних даних вона з донькою не їздили, оскільки і їй і ОСОБА_5 відомо, що він не є біологічним батьком ОСОБА_4 .

Стверджує, що відповідно до ч. 5 ст. 136 СК України не має право оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.

Таким чином, подаючи позовну заяву до суду про виключення відомостей його як батька, ОСОБА_1 знав, що не є батьком ОСОБА_4 , а тому відповідно до чинного законодавства не має права оспорювати батьківство.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник Лисянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 22 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю. Стягнути з позивача на користь Лисянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану судовий збір в розмірі 1610,40 за подачу апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі вказує, що 28.11.2013 року на підставі усної заяви ОСОБА_6 Лисянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області за актовим записом № 75 зареєстровано народження її доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Державна реєстрація народження була проведена відповідно частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (тобто батька дитини булло записано зі слів матері).

15.02.2019 року мати дитини ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_1 . Дошлюбне прізвище нареченої, а саме « ОСОБА_8 », за її волевиявленням, залишили без змін відповідно до ст.35 СК України.

25.05.2019, тобто через три місяці після одруження, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було подано заяву про встановлення батьківства відносно малолітньої ОСОБА_7 , матір`ю якої є ОСОБА_6 . Під час подачі заяви ОСОБА_1 визнав факт, що він не є батьком цієї малолітньої дитини, однак ним було виявлено бажання стати батьком цієї дитини у зв`язку з тим, що між ним та ОСОБА_9 зав`язалися теплі родинні стосунки і вона вважала його своїм батьком.

Крім того, ОСОБА_1 було роз`яснено чинне законодавство України та ознайомлено з правами та обов`язками, як батька дитини після встановлення факту батьківства. Заявником цього ж дня, в підтвердження своїх намірів, все ж таки було подано заяву про встановлення батьківства.

На підставі вищезазначеної заяви було внесено зміни до актового запису про народження від 28.11.2013 року по Лисянському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заявників було ознайомлено з внесеними змінами в актовий запис про народження про що ними було в ньому проставлено власноручно підпис.

Разом з тим, представник зазначає, що згідно із ч. 5 ст. 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не її батьком.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Бабенко Р.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вказує, що ОСОБА_1 не є батьком дитини, з приводу чого звернувся до районного суду із позовною заявою про виключення відомостей як батька. Стверджує, що ОСОБА_2 до суду першої інстанції подала заяву щодо розгляду справи без її участі щодо задоволення позову ОСОБА_1 про оспорення батьківства не заперечувала.

За умови повної відсутності заперечень зі сторони ОСОБА_2 та за умови її неявки до суду під час розгляду справи судом першої інстанції належно було досліджено всі докази, надані сторонами та винесено законне та обґрунтоване рішення.

Звертає увагу, що позивач не був обізнаний про те, що не є батьком дитини до моменту звернення до суду з позовом і про це дізнався тільки під час сварки з ОСОБА_10 , яка з опалу, щоб дошкулити ОСОБА_11 зазналась, що він не є біологічним батьком дитини.

ОСОБА_1 зареєстрував себе як батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 значно пізніше після народження доньки, то слід відмітити, що відповідачка ОСОБА_2 приховує дійсну причину того, чому впродовж з 20.11.2013 року по 25.05.2019 року відповідачці було вигідно, що дитина зареєстрована на підставі ст. 135 СК України, адже за такої умови вона рахувалася як одинока мати та отримувала значні соціальні виплати від держави.

Через систему «Електронний суд» представник відповідача адвокат Цвєтінський С.А. направив відповідь на відзив, який був поданий адвокатом Бабенком Р.В., та просив суд відзив адвоката Бабенка Р.В. на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без розгляду, оскільки він надісланий Черкаському апеляційному суду з порушенням процесуального строку, без клопотання про його поновлення та без доказів його направлення відповідачу.

Заслухавши учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає зазначеним вище вимогам.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.02.2019 року (а.с. 124), який рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 12.07.2023 року розірвано (а.с. 129).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.02.2023 року ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і її батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 127).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (частина перш статті 18 СК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).

У частині п`ятій статті 136 СК закріплене правило, згідно з яким, якщо особа визнала своє батьківство, завідомо знаючи, що вона не є батьком дитини, то оспорювати такий запис вона не може, оскільки ніякого порушення її прав не було - подаючи заяву про визнання свого батьківства, вона сама бажала, щоб такий запис був здійснений органами РАЦС.

Зазначена норма спрямована на захист законних інтересів дитини. Вважається, що при прийнятті рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19), та від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21 (провадження № 61-9183св22) зазначено, що:

"при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі".

За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати».

Апеляційним судом встановлено, що за відомостями із листа начальника Лисянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області вбачається, що 25.05.2019 року у відповідності до ст. 126 Сімейного кодексу України ОСОБА_12 та ОСОБА_1 було подано заяву за № 05/16.15-05.1.6 про визнання батьківства, після чого було внесено зміни до актового запису про народження № 75 від 28.11.2013 року по Лисянському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скл. На ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявників було ознайомлено з внесеними змінами в актовий запис про народження про що, ними було в ньому проставлено власноручний підпис (а.с. 92, 133).

Також ОСОБА_2 не заперечувала, що ОСОБА_3 не має кровного споріднення (не є біологічною дочкою) ОСОБА_1 , а тому в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України ці обставини не потребують встановлення.

Отже, ОСОБА_1 знав, що не є біологічним батьком ОСОБА_3 , оскільки у актовому записі про народження дитини було зазначено зовсім інші відомості про батька, які повністю не співпадають з прізвищем, ім`ям та по батькові ОСОБА_1 , також це підтверджується подачею спільної заяви про визнання батьківства лише у травні 2019 року (коли дитині було 6 років), та пред`явлення цього позову після звернення відповідача із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з позивача на утримання дитини, а тому він не може оспорювати своє батьківство відповідно до частини п`ятої статті 136 СК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не надала доказів того, що ОСОБА_1 було відомо про те, що він не є біологічним батьком дитини, спростовуються матеріалами справи.

Разом із тим і ОСОБА_2 і ОСОБА_1 подаючи у 2019 році до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву на підставі якої позивач був записаний батьком дитини мали б зважати на значення своїх дій, їх юридичні наслідки для дитини та неможливість в подальшому довільно, на власний розсуд, змінювати відомості про батька.

Колегія суддів зазначає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захисті піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини).

Згідно із частинами першою, четвертою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, рішення суду першої інстанції, яке ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини.

Що стосується судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

05 червня 2024 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 адвокат Цвєтінський С.А. подав заяву про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2019 року по справі № 915/237/18 дійшов висновку, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості й верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, завищений щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, і не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до апеляційного суду відповідачем надано: копія договору про надання правничої допомоги від 04.03.2024 року; копія додаткової угоди від 04.03.2024 року; копія акту від 02.05.2024 року прийому-передачі послуг (правничої допомоги) згідно з Договором від 04.03.2024 року; копія квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 04.03.2024 року на суму 10000 грн.

Колегія суддів приходить до переконання, що стягнення суми коштів у заявленому представником відповідача розміру за надану правничу допомогу не є обґрунтованим, враховуючи складність справи, час затрачений на надання допомоги, підготовку процесуальних документів. Такий розмір винагороди не є співрозмірним із складністю справи, що випливають із даних правовідносин.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, врахувавши критерій реальності наданих доказів та обсяг виконаних робіт адвоката на представництво інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції вважає за необхідне частково задовольнити клопотання представника відповідача адвоката Цвєтінського С.А. на суму 2 000 грн., оскільки така сума буде відповідати принципу співмірності та розумності і буде узгоджуватися також із позиціями Великої Палати ВС у справі № 904/4507/18 та у справі № 922/1964/21 щодо визначення критеріїв розміру гонорару.

В зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 грн.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи доуваги задоволенняапеляційної скарги ОСОБА_2 таапеляційної скарги Лисянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого ОСОБА_2 судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 4026,00 грн та судові витрати у вигляді сплаченого Лисянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 1610,40 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Лисянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 22 лютого 2024 року скасувати та прийняти у даній справі нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Звенигородський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Лисянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. та судовий збір в сумі 4026,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Лисянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) судовий збір в розмірі 1610,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повни й текст постанови виготовлено 06 червня 2024 року.

Судді