Постанова

від 05.06.2024 по справі 320/48164/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/48164/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Костюк Л.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошового допомоги та компенсаційних сум, що оформлено витягом з протоколу від 04 серпня 2022 року №147;

- зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину одноразової грошової допомоги відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 з наданням часу для усунення недоліків шляхом подання до суду із посиланням на реквізити даної ухвали, зокрема: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності пропуску.

Надалі, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції керувався тим, що враховуючи пропуск встановленого законом строку звернення до суду з вищевказаними вимогами та відсутність обґрунтованих причин пропуску такого строку, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених п.1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 про повернення позовної заяви та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги, апелянт зазначив, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку із неповнотою дослідження доказів і встановлення обставин у справі та надмірним формалізмом.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач обґрунтував пропуск строку звернення до суду з об`єктивних причин, а саме: ОСОБА_1 не отримувала оскаржуваного рішення, спірне рішення отримано позивачем 09.11.2023 року, а позовну заяву подано до суду 07.12.2023 року. Апелянт зазначає, що раніше оскаржуване рішення позивачка не мала можливості отримати, так як перебувала за кордоном.

Звертає увагу, що суд першої інстанції на зазначену обставину не звернув уваги, а тому просить скасувати оскаржувану ухвалу від 18.03.2024 року. З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржувана ним ухвала суду прийнята за неповно встановлених обставин та з порушенням норм процесуального права.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 та від 28.05.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Від Міністерства оборони України до суду апеляційної інстанції 29.04.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає, що факт отримання спірного рішення у відповідь на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а лише свідчить про час, з якого позивачка почала вчиняти дії щодо реалізації свого права на звернення до суду і ця дата не може пов`язуватися з початком перебігу строку на звернення до суду в даному випадку. Факт перебування позивачки за кордоном, який також зазначався на підтвердження поважності причин пропущення строку на звернення до адміністративного суду, носить суб`єктивний характер. Також, відповідач зазначає, що суб`єктивний характер носить і факт укладення договору про надання правової допомоги більш ніж через рік після прийняття комісією Міністерства оборони України спірного рішення. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду про повернення позовної заяви, в силу приписів частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.

Ключовим питанням у даній справі, що підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції, є правомірність повернення судом першої інстанції позовної заяви на підставі вимог, встановлених пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частин першої та другої, якою у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише посилатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Колегія суддів наголошує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з огляду на те, що позивачка звернулася до суду з позовом в грудні 2023 року, заявила позовні вимоги щодо скасування рішення від 04.08.2022 року, тобто із пропуском шестимісячного строку, встановленого приписами Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання вимог ухвали позивачкою подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що остання не отримувала оскаржуваного рішення, спірне рішення отримано лише 09.11.2023 року у відповідь на адвокатський запит представника позивача.

Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску зазначеного строку, колегія суддів враховує, що згідно з вимогами частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Посилання апелянта на те, що позивач у справі мав правомірні сподівання на ту обставину, що відповідач повідомить про прийняте рішення, колегія суддів сприймає критично, виходячи із наступного.

Так, відповідно до п. 13 постанови КМУ від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 реалізовуючи своє право на звернення з відповідною заявою, фактично про порушення свого права повинна була дізнатися, розраховуючи на встановлені законодавством строки розгляду такої заяви.

Посилання та обґрунтування апелянта пропуску строку звернення до суду тим, що оскаржуване рішення остання отримала лише 09.11.2023 року у відповідь на адвокатський запит свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права. Більше того, колегія суддів звертає увагу, що договір про надання правової допомоги укладено лише 12.08.2023 року, через більш ніж рік після прийняття комісією Міністерства Оборони України спірного рішення, що носить суб`єктивний характер.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що представником Міністерства оборони України до суду апеляційної інстанції надано копію супровідного листа від 12.09.2022 року №63/998, із якого вбачається, що відповідач направив на адресу ОСОБА_1 копію витягу з протоколу засідання комісії МОУ від 04.08.2022 №147.

Щодо доводів апелянта про поважність причин пропуску строку звернення до суду у зв`язку із перебуванням позивачки за кордоном, колегія суддів зазначає, що такі причини не є поважними та свідчить про не дотримання обов`язку подачі позову в межах строку звернення до адміністративного суду та порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду.

Відтак, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом підтверджуються матеріалами справи, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі №320/48164/23 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина

Судді І.О. Грибан

Л.О. Костюк