Постанова

від 05.06.2024 по справі 320/12704/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/12704/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

при секретарі Дудин А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного фонду досліджень України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Національного фонд досліджень України до Державної аудиторська служби України, третя особа - Міністерство освіти і науки України, Міністерство фінансів України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

Національний фонд досліджень України звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної аудиторської служби України про визнання неправомірною бездіяльність Державної аудиторської служби України у вигляді нездійснення аналізу правильності обґрунтувань, викладених у запереченнях до Акта ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Національного фонду досліджень України № 000300-21/5 від 06 лютого 2024 року, наданих Національним фондом досліджень України 16 лютого 2024 року за № 3-5/132, ненадання на них висновку, який затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником та зобов`язання Державну аудиторську служби України здійснити аналіз правильності обгрунтувань, викладених у запереченнях до Акта ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Національного фонду досліджень України № 000300-21/5 від 06 лютого 2024 року, наданих Національним фондом досліджень України 16 лютого 2024 року за № 3-5/132, й надати на них висновок, затверджений керівником органу державного фінансового контролю або його заступником.

Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії вимоги Державної аудиторської служби України № 000300-14/2740-2024 від 23.02.2024 про усунення виявлених ревізією порушень законодавства до прийняття судом остаточного рішення у адміністративній справі за поданим адміністративним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати останню та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що небезпека заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення у справі є очевидною, і для відновлення таких прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити ухвалу суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.05.2021 у справі №640/29749/20, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 20.05.2021 у справі №640/29749/20 та від 11.01.2022 у справі №640/18852/21.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами, зокрема співмірними між негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

У постановах від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18, від 20.05.2020 у справі № 640/11330/19, від 13.10.2021 у справі № 640/9082/21 Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

В даному випадку, позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у зв`язку з прийняттям Державною аудиторською службою України вимоги № 000300-14/2740-2024 від 23.02.2024 про усунення виявлених ревізією порушень законодавства.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення, шляхом зупинення дії спірної вимоги, позивач вказує на те, що прийняття відповідачем рішення щодо реалізації результатів ревізії було здійснено без розгляду наданих ним письмових заперечень, які були у розпорядженні відповідача на час прийнятні ними відповідного владного рішення. Позивач вважає, що в діях відповідача є очевидні ознаки протиправної бездіяльності. Протиправна бездіяльність відповідача полягає у не розгляді ним, як суб`єктом владних повноважень, письмових заперечень на Акт ревізії, що порушує встановлене законом право позивача на розгляд його заперечень у встановленому порядку та прийняття відповідного рішення за наявності затвердженого висновку на такі заперечення, що за приписами КАС України також є самостійною підставою для забезпечення позову.

Колегія суддів наголошує, що в силу приписів статті 150 КАС України зазначене не може бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а відповідно до статей 244, 245 КАС України, в разі підтвердження у встановленому законом порядку, може бути підставою для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 420/5820/20, від 11 березня 2021 року у справі № 640/23179/19 та ін.

Встановлення наявності/відсутності підстав для прийняття оспорюваної вимоги відповідача є можливим лише під час розгляду справи по суті на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі, а не виключно на підставі поданих позивачем доказів в межах інституту забезпечення позову.

Поряд із цим, позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи порушує права та інтереси позивача.

Сам собою факт прийняття суб`єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів заявника, та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Враховуючи наведені обставини у сукупності колегія суддів вважає, що вжиття заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, викладені аргументи не є переконливими в розумінні приписів статті 150 КАС України, а тому така заява задоволенню не підлягає.

Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.150, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національного фонду досліджень України залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 05.06.2024.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких