Постанова

від 05.06.2024 по справі 816/2049/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 816/2049/18

касаційне провадження № К/9901/69334/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 (суддя Шевяков І.С.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018 (головуючий суддя - Бегунц А.О., судді - Резнікова С.С., Старостін В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Постачання» до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газ Постачання" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 16.05.2018 №0005951405 в частині нарахування грошового зобов`язання в сумі 8293229,58 грн (в тому числі податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 6634583,66 грн, штрафної санкції у розмірі 1658645,92 грн).

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам з ТОВ "Ліка-Нова", що пов`язані із його господарською діяльністю.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 25.09.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018, позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 16.05.2018 №0005951405 в частині нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 6634583,66 грн, визначення штрафної санкції в сумі 1658645,92 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеним вище контрагентом позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню у визначеній частині.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом з підстав наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно контрагента позивача та порушення відносно посадових осіб контрагента позивача кримінального провадження.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.12.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач надав до суду відзив, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.06.2024 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 05.06.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23.12.2016 по 30.12.2017, за результатами якої складено акт від 29.03.2018 №403/16-31-14-05-09/ 41046125 (далі - акт перевірки), за висновками якого позивачем були порушені, зокрема, вимоги: підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 5, 6 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету, на суму 6845676,00 грн, в тому числі: за вересень 2017 року на суму 849534,00 грн, за жовтень 2017 року на суму 1390917,00 грн, за листопад 2017 року на суму 4605225,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 №0005951405, яким платнику нараховане податкове зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 8557095,00 грн, з них: за основним платежем в сумі 6845676,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1711419,00 грн.

Фактичною підставою для висновків про зазначені порушення слугували висновки контролюючого органу про непідтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ліка-Нова» з підстав наявності недоліків у первинних документах, відсутності деяких первинних документів в підтвердження цих господарських операцій, наявності негативної інформації відносно контрагента позивача та порушення кримінального провадження відносно посадових осіб цього контрагента позивача за фактами фіктивного підприємництва.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач протягом вересня - листопада 2017 року здійснював закупівлю товару у ТОВ "Ліка-Нова" за договором поставки від 01.09.2017 №0109/2017, укладеним між позивачем (покупець) та ТОВ "Ліка-Нова" (постачальник), предметом якого є постачання сільськогосподарської продукції, в асортименті, визначеному у специфікаціях до цього договору, зокрема, шрот соняшниковий, олію соняшникову.

ТОВ "Ліка-Нова" поставлено позивачу шроту та олії соняшникової на загальну суму 39807500,00 грн, з них податок на додану вартість у сумі 6634583,40 грн.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду видаткові накладні, податкові накладні, посвідчення про якість шроту соняшникового універсального, посвідчення про якість олії соняшникової нерафінованої не вимороженої 1 гатунку, виписки з банку тощо.

Придбана позивачем у ТОВ "Ліка-Нова" продукція в подальшому була реалізована за договором комісії на реалізацію сільськогосподарської продукції від 01.09.2017 №0109/17, укладеним між позивачем (Комітент) та ТОВ "Ліка-Нова" (Комісіонер).

За умовами цього договору комісії позивач (Комітент) доручає, а ТОВ "Ліка-Нова" (Комісіонер) зобов`язується укласти від свого імені та за рахунок Комітента угоди з продажу сільськогосподарської продукції за межами України. Асортимент, кількість, ціна, умови поставки визначаються Специфікаціями, копії яких наявні в матеріалах справи.

На підтвердження здійснення цих господарських правовідносин позивачем надані до суду звіти комісіонера, акти передачі на комісію, акти надання послуг, довіреності на отримання цінностей (шроту та олії) та комісію тощо.

У подальшому продукція (шрот та олія), що була предметом договору комісії, експортована Комісіонером ТОВ "Ліка-Нова" контрагентам за межі України - в Індію, в Малайзію, в Італію, в Марокко, що свідчать наявні в матеріалах справи копії митних декларацій, оформлених на Одеській митниці ДФС та Миколаївській митниці ДФС.

Факт здійснення зазначених господарських операцій також підтверджуються висновком судово-економічної експертизи Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагента позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих первинних документів та наявності недоліки у наданих первинних документах, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника про неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Доводам скаржника про наявність кримінального провадження №42017000000004251, внесеного до ЄДРДР за ознаками правопорушень, передбачених частиною другою статті 212, частиною другою статті 364, частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України, у якому розслідується діяльність службових осіб ТОВ "Дніпроолія", які мали взаємовідносини з ТОВ "Газ Постачання", судами надано правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів враховує відсутність в матеріалах справи доказів існування судового рішення (обвинувального вироку, ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), які б набрали законної сили та якими встановлено фіктивність контрагента позивача або нереальність господарських взаємовідносин між позивачем та вказаним ТОВ «Ліка-Нова». Відсутня така інформація і в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Матеріали справи також не містять і свідчень осіб, відносно яких порушено кримінальне провадження, на яке покликається скаржник у доводах касаційної скарги, щодо їх непричетності до господарської діяльності зазначеного суб`єкта господарської діяльності. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Разом з цим, від учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Постачання» ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження у цій справі відповідно до пункту 5 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з припиненням Товариства за рішенням суду про припинення юридичної особи з підстав визнання її банкрутом, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис від 02.11.2022 №1009571170013007273.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив доводи, наведені у клопотанні про закриття провадження у цій справі та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цього клопотання, з огляду на таке.

За правилами пункту 5 статті першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому, положеннями частини другої статті 354 КАС України встановлено, що якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

З огляду на те, що Господарський суд Полтавської області ухвалою від 20.09.2022 у справі № 917/1700/21 ліквідував юридичну особу банкрута - Товариство, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Товариства, а суди попередніх інстанцій ухвалили законні і обгрунтовані рішення, клопотання позивача про закриття провадження у цій справі задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк В.П. Юрченко