Рішення

від 07.06.2024 по справі 911/853/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2024 р. Справа № 911/853/24

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянув матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудлайн ГмбХ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурсліс»

про стягнення 266932,49 грн

без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вудлайн ГмбХ» (далі - позивач, ТОВ «Вудлайн ГмбХ») звернулося до Господарського суду Київської області через підсистему «Електронний суд» із позовною заявою від 02.04.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурсліс» (далі - відповідач, ТОВ «Вудлайн ГмбХ») про стягнення 266932,49 грн попередньої оплати.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем, як продавцем, рахунків-фактур та оплати їх позивачем, як покупцем.

Позивач зазначає, що ТОВ «Ресурсліс» виставило ТОВ «Вудлайн ГмбХ» два рахунки на оплату деревини, які позивач частково оплатив. Оскільки, як стверджує позивач, товар виявився неналежної якості, ТОВ «Вудлайн ГмбХ» відмовилося від купівлі деревини. Отже, як зазначив позивач, жодної поставки за оплаченими позивачем рахунками з боку відповідача здійснено не було, у зв`язку з чим ТОВ «Вудлайн ГмбХ» звернулося до відповідача із претензією, в якій вимагало здійснити поставку товару або повернути суму попередньої оплати в розмірі 266932,49 грн.

Господарський суд Київської області ухвалою від 08.04.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

Через підсистему «Електронний суд» 23.04.2024 від представниці ТОВ «Ресурсліс» надійшов відзив від 22.04.2024 на позовну заяву, а також клопотання від 22.04.2024 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідно до змісту відзиву відповідач позовні вимоги не визнає та в обгрунтування заперечень проти позову посилається на такі обставини, зокрема:

- ТОВ «Вудлайн ГмбХ» звернулось до ТОВ «Ресурсліс» щодо можливості придбання в останнього товару - пиломатеріал сосновий в асортименті. ТОВ «Ресурсліс» направило ТОВ «Вудлайн ГмбХ» договір № 21/08/2023 поставки пиломатеріалів від 21.08.2023, в якому зазначено умови, на яких ТОВ «Ресурсліс» зобов`язувалось поставляти ТОВ «Вудлайн ГмбХ» товар - пиломатеріал сосновий в асортименті. ТОВ «Вудлайн ГмбХ» не направляло жодних заперечень щодо умов зазначеного договору, протоколів розбіжностей;

- оскільки відповідно до специфікації № 1 до договору № 21/08/2023 від 21.08.2023 товар отримується покупцем самовивозом, постачальник 13.09.2023 відвантажив оплачений товар автомобільному перевізнику ФОП Білому С.Г., який на замовлення ТОВ «Вудлайн ГмбХ» надавав послуги з перевезення товарів на загальну суму 246932,49 грн. Разом із товаром відповідач передав позивачу пакет товарно-супровідних документів: видаткову накладну № РЛ000000226 від 13.09.2023, товарно-транспортну накладну № Р226 від 13.09.2023;

- ТОВ «Вудлайн ГмбХ» прийняло поставлений товар, здійснило його оплату, не повідомило, що поставлений товар неналежної якості та розмірів і не відповідає першому сорту (як заявлено в специфікації), натомість реалізувало його на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біджейес Компоненти Україна» (далі - ТОВ «Біджейес Компоненти Україна»);

- 14.09.2023 ТОВ «Біджейес Компоненти Україна» повідомило ТОВ «Ресурсліс», що частина товару, поставленого ТОВ «Вудлайн ГмбХ», який придбаний у ТОВ «Ресурсліс», має відхилення по якості, не відповідає добірному сорту та направило рапорт тестова продукція на підприємстві;

- ТОВ «Вудлайн ГмбХ» придбало у відповідача пиломатеріал обрізний сосна першого ґатунку, а поставило товар ТОВ «Біджейес Компоненти Україна», як пиломатеріал обрізний сосна добірного ґатунку;

- ТОВ «Ресурсліс» на прохання ТОВ «Біджейес Компоненти Україна» за власний рахунок 26.09.2023 здійснило заміну частини товару першого сорту на товар добірного сорту;

- постачальник разом із товаром передав покупцю товарно-транспортну накладну № Р226 від 26.09.2023. Позивач примірник договору № 21/08/2023 поставки пиломатеріалів від 21.08.2023, специфікацію № 1 до договору № 21/08/2023 від 21.08.2023, видаткову накладну № РЛ000000226 від 13.09.2023, товарно-транспортну накладну № Р226 від 13.09.2023, товарно-транспортну накладну № Р226 від 26.09.2023, що ним підписані, на адресу ТОВ «Ресурсліс» не повернув.

Відповідач у відзиві також заявив про застосування строків позовної давності, оскільки відповідно до частини восьмої статті 269 Господарського кодексу України позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред`явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Ухвалою від 23.04.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Ресурсліс» від 22.04.2024 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Через підсистему «Електронний суд» 26.04.2024 від представниці ТОВ «Ресурсліс» надійшло клопотання від 25.04.2024 про витребування доказів, у задоволенні якого суд відмовив ухвалою від 30.04.2024.

Через підсистему «Електронний суд» 29.04.2024 від представника ТОВ «Вудлайн ГмбХ» надійшла відповідь на відзив.

У спростування аргументів відповідача, наведених у відзиві, позивач вказав на те, що договір поставки № 21/08/2023 ПМ від 21.08.2023 з боку ТОВ «Вудлайн ГмбХ» не підписувався, а отже не був укладений. Долучені до відзиву докази, на думку позивача, є суперечливими та не підтверджують факт здійснення поставки товару, за який позивач здійснив передоплату на спірну суму.

Через канцелярію суду 08.05.2024 від представниці ТОВ «Ресурсліс» надійшли заперечення від 06.05.2024, відповідно до змісту яких відповідач вважає, що позивач у відповіді на відзив, на відміну від позовної заяви та претензії, зазначає інші обставини - що передоплачений пиломатеріал йому взагалі не був поставлений. Вказане, на думку відповідача, свідчить про зміну підстав позову.

Відповідач зазначає, що позивач намагається довести факт прострочення продавця щодо передачі товару та/або факт належного виконання покупцем своїх обов`язків виключно непідписанням вантажоодержувачем ні видаткової, ні товаротранспортної накладних, документів, які ним не були повернуті на адресу ТОВ «Ресурсліс».

Також відповідач вважає, що станом на дату звернення із позовом до суду строк розгляду претензії ТОВ «Вудлайн ГмбХ» від 12.03.2024, яка отримана ТОВ «Ресурсліс» 15.03.2024, не сплинув, оскільки відповідно до частини шостої статті 222 Господарського кодексу України претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено законодавством.

Крім того відповідач зауважує, що господарські операції із спірного постачання товару за договором відображені в податковому та бухгалтерському обліку відповідача.

На підтвердження зазначених обставин відповідач долучив до заперечень податкові накладні № 6 від 21.08.2023 та № 2 від 13.09.2023, а також квитанції про їх реєстрацію, які не були подані разом з відзивом на позовну заяву.

Згідно із приписами частини третьої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Згідно із частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до висновку щодо застосування, зокрема, статті 80 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

У відзиві на позовну заяву відповідач не повідомляв суд про наявність доказів, які з об`єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, не заявляв про встановлення додаткового строку для їх подання. Однак, обґрунтовуючи неможливість подання вказаних вище податкових накладних з квитанціями про їх реєстрацію одночасно з відзивом, відповідач послався на норму частини сьомої статті 80 ГПК України, яка передбачає, що якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів.

Суд зазначає, що в цій справі позивач не звертався до суду із належним чином оформленою заявою про зміну предмета або підстав позову. Зміст відповіді на відзив також не свідчить про зміну позивачем підстав позову, як про це стверджує відповідач у запереченнях на відповідь на відзив, або про зміну обставин, що підлягають доказуванню у справі.

Зважаючи на те, що докази, долучені відповідачем до заперечень від 06.05.2024 подані поза межами строку, встановленого частиною третьою статті 80 ГПК України на їх подання, заперечення відповідача не містять поважних причин пропуску процесуального строку, визначеного законом, суд, на підставі приписів частини восьмої статті 80 ГПК України, не приймає такі докази до розгляду.

Через підсистему «Електронний суд» 30.05.2024 від представника ТОВ «Вудлайн ГмбХ» надійшла заява про розподіл судових витрат, у якій позивач заявив про стягнення з відповідача судових витрати по сплаті судового збору в сумі 3203,19 грн та витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 46993,25 грн.

Через підсистему «Електронний суд» 04.06.2024 від представниці ТОВ «Ресурсліс» надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною четвертою статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Ресурсліс» (постачальник) виставило ТОВ «Вудлайн ГмбХ» (покупець) рахунок № 78 від 21.08.2023 на оплату товару «Пиломатеріал 21*79*790, 21*79*820» у кількості 40 куб. м на суму 308847,36 грн з ПДВ.

Відповідно до платіжної інструкції № 138 від 21.08.2023 ТОВ «Вудлайн ГмбХ» перерахувало на рахунок ТОВ «Ресурсліс» 20000,00 грн із призначенням платежу в якості часткової оплати рахунку № 78 від 21.08.2023.

ТОВ «Ресурсліс» (постачальник) виставило ТОВ «Вудлайн ГмбХ» (покупець) рахунок № 85 від 11.09.2023 на оплату товару: «Пиломатеріал обрізний, сосна 21х73х820» у кількості 32,036 куб. м на суму 240652,51 грн з ПДВ; «Пиломатеріал обрізний, сосна 21х73х790» у кількості 0,836 куб. м на суму 6279,98 грн з ПДВ; загалом - на суму 246932,49 грн з ПДВ.

Відповідно до платіжної інструкції № 165 від 13.09.2023 ТОВ «Вудлайн ГмбХ» перерахувало на рахунок ТОВ «Ресурсліс» 246932,49 грн із призначенням платежу в якості часткової оплати рахунку № 85 від 11.09.2023.

ТОВ «Вудлайн ГмбХ» звернулося до ТОВ «Ресурсліс» із претензією від 12.03.2024, в якій зазначило, зокрема, що оскільки деревина, яка оплачена покупцем згідно з указаними вище платіжними інструкціями, виявилась бракованою, ТОВ «Вудлайн ГмбХ» відмовилось від купівлі такої деревини. Отже, як вказано у претензії, жодної поставки за оплаченими покупцем рахунками з боку продавця здійснено не було.

Таким чином, ТОВ «Вудлайн ГмбХ» просило ТОВ «Ресурсліс» здійснити поставку товару належної якості, зазначеного в рахунках № 78 від 21.08.2023 та № 85 від 11.09.2023 або повернути суму попередньої оплати у розмірі 266932,49 грн протягом 3-х робочих днів з моменту отримання цієї претензії за реквізитами ТОВ «Вудлайн ГмбХ», вказаними у претензії.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0832100211713 зазначена претензія вручена ТОВ «Ресурсліс» 15.03.2024.

З огляду на відсутність з боку ТОВ «Ресурсліс» реагування на претензію, ТОВ «Вудлайн ГмбХ» звернулося до суду із позовом про стягнення попередньої оплати в сумі 266932,49 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з купівлі-продажу товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо виставлення рахунків на оплату товару постачальником та оплати цих рахунків покупцем, засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Водночас необгрунтованими є посилання відповідача у відзиві на договір № 21/08/2023 ПМ поставки пиломатеріалів від 21.08.2023 як на підставу виникнення між сторонами правовідносин із купівлі-продажу товару.

Так, до відзиву на позовну заяву відповідач долучив примірник зазначеного договору із специфікацією № 1, предметом якого є передача ТОВ «Ресурсліс», як постачальником, у власність ТОВ «Вудлайн ГмбХ», як покупця, товару - пиломатеріалу соснового.

Суд установив, що договір № 21/08/2023 ПМ поставки пиломатеріалів від 21.08.2023 та специфікація № 1 до цього договору містять підпис і печатку ТОВ «Ресурсліс», однак з боку ТОВ «Вудлайн ГмбХ» договір і специфікація не підписані.

Відповідач стверджує, що надсилав на адресу ТОВ «Вудлайн ГмбХ» для підписання договір № 21/08/2023 ПМ поставки пиломатеріалів від 21.08.2023 та специфікацію № 1, проте позивач підписані зі свого боку вказані документи на адресу відповідача не повернув. Водночас, як вважає відповідач, оскільки ТОВ «Вудлайн ГмбХ» не направило жодних заперечень чи протоколів розбіжностей щодо умов зазначеного договору, такий вважається укладеним.

Оцінюючи зазначені доводи відповідача, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами статей 639, 640 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно із частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Необхідно зазначити, що у матеріалах справи відсутні докази надіслання ТОВ «Ресурсліс» на адресу ТОВ «Вудлайн ГмбХ» примірників договору № 21/08/2023 ПМ поставки пиломатеріалів від 21.08.2023 та специфікацію № 1 для підписання, зокрема до моменту, що передує даті виставлення відповідачем рахунків та оплати їх позивачем.

Оскільки договір № 21/08/2023 ПМ поставки пиломатеріалів від 21.08.2023 з боку ТОВ «Вудлайн ГмбХ» не підписаний і відповідач не довів факт надіслання позивачу примірників цього договору для підписання, такий договір не є укладеним, тому суд не бере його до уваги.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга статті 530 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно із частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зміст зазначеної норми свідчить про те, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

При цьому застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару.

Суд установив, що у зв`язку із непоставкою відповідачем попередньо оплаченого позивачем товару останній звертався до ТОВ «Ресурсліс» із претензією від 12.03.2024, у якій просив здійснити поставку товару, зазначеного в рахунках № 78 від 21.08.2023 та № 85 від 11.09.2023, або повернути попередню оплату в сумі 266932,49 грн протягом трьох робочих днів з моменту отримання цієї претензії.

Зі свого боку відповідач стверджує про поставку ТОВ «Ресурсліс» на користь ТОВ «Вудлайн ГмбХ» оплаченого на підставі рахунку № 85 від 11.09.2023 товару: «Пиломатеріал обрізний, сосна 21х73х820» у кількості 32,036 куб. м на суму 240652,51 грн з ПДВ; «Пиломатеріал обрізний, сосна 21х73х790» у кількості 0,836 куб. м на суму 6279,98 грн з ПДВ; загалом - на суму 246932,49 грн з ПДВ.

Відповідач зазначає, що постачальник 13.09.2023 відвантажив оплачений відповідно до рахунку № 85 від 11.09.2023 товар автомобільному перевізнику ФОП Білому С.Г., який на замовлення ТОВ «Вудлайн ГмбХ» надавав послуги з перевезення товарів на загальну суму 246932,49 грн. За твердженнями відповідача, постачальник разом з товаром передав покупцю пакет товарно-супровідних документів: видаткову накладну № РЛ000000226 від 13.09.2023, товарно-транспортну накладну № Р226 від 13.09.2023.

На підтвердження зазначених обставин відповідач долучив до відзиву видаткову накладну № 226 від 13.09.2023 на суму 246932,49 грн і товарно-транспортну накладну № Р226 від 13.09.2023.

Отже, як вважає відповідач, ТОВ «Вудлайн ГмбХ» прийняло зазначений товар, оплачений згідно із рахунком № 85 від 11.09.2023.

Суд зазначає, що за сталою сформованою судовою практикою обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Як визначено частинами першою, другою статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару позивачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, за визначенням, наведеним у главі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до пункту 10.8 глави 10 Правил у товарно-транспортній накладній зазначається прізвище, ім`я, по батькові представника замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати вантаж.

Згідно із пунктом 11.1 глави 11 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Аналіз наведених норм зумовлює висновок про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують передачу товару покупцю (позивачу), тому належними і допустимими доказами поставки товару є видаткові та/або товарно-транспортні накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити (зокрема, підписи представників позивача).

При цьому суд враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Тобто під час розгляду справи належить дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 927/833/18 та від 01.09.2021 у справі № 918/1026/20.

Суд установив, що надана відповідачем видаткова накладна № 226 від 13.09.2023 на суму 246932,49 грн містить підпис та печатку ТОВ «Ресурсліс», з боку ТОВ «Вудлайн ГмбХ» накладна не підписана.

Відповідно до змісту наданої відповідачем товарно-транспортної накладної № Р226 від 13.09.2023 автомобільним перевізником у ній вказаний ФОП Білий С.Г., замовником та вантажоодержувачем - ТОВ «Вудлайн ГмбХ», вантажовідправником - ТОВ «Ресурсліс». Товарно-транспортна накладна містить підпис і печатку вантажовідправника та підпис водія ОСОБА_1 , однак з боку ТОВ «Вудлайн ГмбХ», як отримувача та замовника вантажу, товарно-транспортна накладна № Р226 від 13.09.2023 також не підписана.

Додатковим підтвердженням факту поставки товару позивачу, на думку відповідача, є відповідь ФОП Білого С.Г. на адвокатський запит адвоката Дуларенко Анни Михайлівни за вих. № 10/4 від 10.04.2025. У цій відповіді ФОП Білий С.Г. повідомив, що 13.09.2023 автомобіль MAN з реєстраційним знаком НОМЕР_1 та напівпричепом НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 здійснив транспортування вантажу згідно товаротранспортної накладної № Р 226 від 13.09.2023 по маршруту с. Здорівка, Київська обл. до м. Коростень, Житомирської обл. Після доставлення вантажу в пункт призначення автомобіль був розвантажений та направився на інше завантаження, де 14.09.2023 був завантажений іншим вантажем в міжнародному сполучені. По вище вказаному транспортуванні вантажу від замовника будь-яких претензій не поступало та вказаний автомобіль вантаж у зворотному напрямку не транспортував.

За твердженнями відповідача, отриманий згідно з видатковою накладною № 226 від 13.09.2023 та товарно-транспортною накладною № Р226 від 13.09.2023 товар ТОВ «Вудлайн ГмбХ» реалізувало ТОВ «Біджейес Компоненти Україна», яке 14.09.2023 повідомило ТОВ «Ресурсліс», що частина товару, поставленого ТОВ «Вудлайн ГмбХ» і який придбаний у ТОВ «Ресурсліс», має відхилення по якості та не відповідає добірному сорту.

На підтвердження цих доводів відповідач долучив до відзиву документ з назвою «Рапорт Тестова продукція на підприємстві», адресований начальнику відділу контролю якості Чапик Т.П., з назвою підприємства на бланку першої сторінки документа - ТОВ «БІДЖЕЙЕС МЕБЛІ».

Суд критично оцінює зазначений документ, оскільки він не містить підпису та зазначення особи, яка склала такий документ, а також дати його складення. Крім того зміст вказаного документа суперечить наведеним у відзиві твердженням відповідача про те, що ТОВ «Біджейес Компоненти Україна», якому ТОВ «Вудлайн ГмбХ» нібито реалізувало придбаний у ТОВ «Ресурсліс» пиломатеріал, повідомило відповідача про відхилення товару по якості 14.09.2023, оскільки в зазначеному рапорті йдеться про пиломатеріал, який поставлений ТОВ «Вудлайн ГмбХ» на підприємство 26.09.2023.

У зв`язку з цим необхідно звернути увагу на твердження відповідача про те, що ТОВ «Ресурсліс» на прохання ТОВ «Біджейес Компоненти Україна» за власний рахунок 26.09.2023 здійснило заміну частини товару першого сорту на товар добірного сорту.

Відповідач у відзиві стверджує, що ТОВ «РЕСУРСЛІС» 26.09.2023 відвантажило: Пиломатеріал обрізний сосна 21х73х820 мм; Кількість місць 8,414; ціна з ПДВ 63205,46 грн; маса брутто 5,5 т; Пиломатеріал обрізний сосна 21х73х790 мм; Кількість місць 2,609; ціна з ПДВ 63205,46 грн; маса брутто 1,7 т. Усього: кількість місць - 11,023 на загальну суму 82804,11 грн; масою брутто 7,2. Вантажовідправником товару було ТОВ «Ресурсліс», вантажоодержувачем ТОВ «Вудлайн ГмбХ». Пункт навантаження: Київська обл. Васильківський р-н, с. Здорівка, вул. Щорса, 114. Пункт розвантаження: м. Коростень, вул. Шевченка, 10. Водій: ОСОБА_1 , ВХТ 143272.

На підтвердження цих доводів відповідач посилається на долучену до відзиву товарно-транспортну накладну № Р226 від 26.09.2023, яка також не містить підпис з боку вантажоодержувача.

Водночас, з огляду на зміст Рапорту, яким відповідач доводить факт реалізації позивачем пиломатеріалу, начебто придбаного у відповідача 13.09.2023, у ньому йдеться про поставку ТОВ «Вудлайн ГмбХ» пиломатеріалу 26.09.2023. Таким чином, твердження відповідача про заміну 26.09.2023 товару, про невідповідність якого ТОВ «Біджейес Компоненти Україна» нібито повідомило ТОВ «Ресурсліс» 14.09.2023 шляхом надіслання вказаного вище Рапорту, не узгоджуються із описаними у цьому ж рапорті обставинами.

Окремо необхідно зазначити, що доводи відповідача про наявність правовідносин між позивачем та ТОВ «Біджейес Компоненти Україна» не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки спірні у цій справі правовідносини виникли у відповідача саме із ТОВ «Вудлайн ГмбХ», а не з ТОВ «Біджейес Компоненти Україна». У рамках цього спору відповідач повинен довести належними та допустимими доказами факт поставки товару позивачу, попередньо оплаченого на підставі рахунків № 78 від 21.08.2023 та № 85 від 11.09.2023. Водночас відповідач не пояснює яким чином обставини поставки позивачем третій особі певного товару, ймовірно придбаного у відповідача, зумовить встановлення факту постачання відповідачем конкретного товару, який підлягав поставці саме відповідно до вказаних вище рахунків.

Загалом, аналізуючи надані відповідачем документи, якими він доводить факт поставки пиломатеріалу позивачу, а саме видаткову накладну № 226 від 13.09.2023 і товарно-транспортні накладні № Р226 від 13.09.2023 та № Р226 від 26.09.2023, суд зазначає, що жоден з цих документів не містить підпису уповноваженої особи ТОВ «Вудлайн ГмбХ», що б свідчило про прийняття товару покупцем.

Викладені у відповіді на адвокатський запит твердження ФОП Білого С.Г., який нібито здійснив перевезення попередньо оплаченого позивачем товару, про доставку вантажу замовнику самі по собі не доводять факт господарської операції з купівлі-продажу товару. До того ж у жодній товарно-транспортній накладній не міститься підпису відповідальної особи вантажоодержувача. Причини непідписання замовником/вантажоодержувачем товарно-транспортних накладних ФОП Білий С.Г. у своїй відповіді на адвокатський запит не зазначив.

До того ж, відповідно до змісту товарно-транспортної накладної № Р226 від 26.09.2023, перевізником вказано ТОВ «ДОК СИСТЕМ ГРУПП», а водієм - Балана Олександра Леонідовича, що не узгоджується із викладеними у відзиві твердженнями про перевезення товару ФОП Білим С.Г.

Також у відзиві відповідач стверджує, що 06.10.2023 вчергове звернувся до ТОВ «Вудлайн ГмбХ» із проханням повернути з підписом надані первинні документи (договір № 21/08/2023 поставки пиломатеріалів від 21.08.2023, Специфікацію № 1 до договору № 21/08/2023 від 21.08.2023, видаткову накладну № РЛ000000226 від 13.09.2023, товарно-транспортну накладну № Р226 від 13.09.2023, товарно-транспортну накладну № Р226 від 26.09.2023), а ТОВ «Вудлайн ГмбХ» у відповідь просило вислати договір № 21/08/2023 поставки пиломатеріалів від 21.08.2023 у форматі doc, у видатковій накладній та товарно-транспортній накладній просило змінити суму і об`єм.

На підтвердження вказаних доводів відповідач долучив до відзиву роздруківки із служби електронної пошти «Gmail», зокрема:

- роздруківку електронного листа від 06.10.2023 із проханням «підписати договір, специфікацію, накладну, ТТН, поставити печатку і скинути скан копії на дану ел.пошту». У вкладеннях до електронного листа зазначено два файли у форматі PDF - «Договір 21.08.23р. (ВУДЛАЙН)» та «Накл.№226+ТТН від 13.09.23р. (ВУДЛАЙН)»; адресант - Людмила Воробйова з електронною адресою «vluda1609@gmail.com», адресати - «argonia@ukr.net» та «Slavapilim@ukr.net»;

- роздруківку електронного листа від 06.10.2023 такого змісту: «Доброго дня! Вишліть будь ласка договір у форматі doc. У видатковій та ТТН змініть суму і об`єм. Об`єм 27.08 куб. м. Сума 203423,33 з ПДВ»; адресант - WoodLine GmbH з електронною адресою «argonia@ukr.net»; адресат - Людмила Воробйова з електронною адресою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Оцінюючи зазначені роздруківки скріншотів із електронної пошти на предмет їх належності і допустимості як доказів, суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

За приписами статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Наведені норми права свідчать про те, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці, зокрема, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

За змістом статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Отже електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 зазначено, що Верховний Суд дотримується послідовної правової позиції, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

При цьому Верховний Суд також врахував, що відсутність електронного цифрового підпису у відповідних документах свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації.

Верховний Суд також зазначив, що якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Подібна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19, від 15.04.2021 у справі № 910/8554/20.

Із наданих відповідачем роздруківок електронного листування неможливо установити якого саме змісту договір і накладні, файли яких зазначені у вкладеннях до електронного листа від 06.10.2023, були предметом листування; відповідач не підтвердив, що електронні адреси «argonia@ukr.net» та «Slavapilim@ukr.net» належать саме позивачу, оскільки за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділі «інформація для здійснення зв`язку» вказані електронні адреси не зареєстровані за ТОВ «Вудлайн ГмбХ».

Крім того суд зазначає, що надані відповідачем роздруківки з електронної пошти не містять відомостей щодо наявності електронного підпису на відповідних повідомленнях, в тому числі вкладннях, з адрес електронних пошт, що надавало б змогу підтвердити таке листування саме з уповноваженою особою позивача. Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що повідомлення, роздруківки скріншотів яких наявні в матеріалах справи, створювалися у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», та що вони підписувалися електронним підписом, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, уповноваженими на те особами (з можливістю ідентифікувати підписантів).

Такі обставини унеможливлюють ідентифікацію відправників відповідних повідомлень, а зміст таких документів не захищений від внесення правок та викривлення.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з положеннями статей 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на те, що належні та допустимі докази поставки попередньо оплаченого товару позивачу на суму 266932,49 грн в матеріалах справи відсутні, з урахуванням висловленої у претензії від 12.03.2024 вимоги позивача про повернення попередньої оплати та її невиконання відповідачем, суд вважає, що наявні підстави для застосування у спірних правовідносинах норм частини другої статті 693 Цивільного кодексу України та приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Водночас відповідач у відзиві на позов заявив про застосування строків позовної давності на підставі статті 269 Господарського кодексу України, оскільки, на його думку, строк звернення до суду сплинув 13.03.2024, а позивач звернувся до суду із позовною заявою 02.04.2024.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, відповідно до частини восьмої статті 269 Господарського кодексу України, позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред`явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Суд звертає увагу, що предметом позову в цій справі є стягнення попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки, за твердженнями позивача, відповідач не поставив оплачений товар.

Тобто вимоги позивача про повернення грошових коштів ґрунтуються не на обставинах передачі продавцем у власність покупця товару неналежної якості, а саме на тих обставинах, що такий товар не був поставлений/переданий покупцю взагалі.

Як з`ясував суд, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують передачу товару у власність покупця та перехід (набуття) покупцем права власності на товар.

Враховуючи викладене, суд вважає заяву відповідача про застосування строків позовної давності із посиланням на статтю 269 Господарського кодексу України безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд керується пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України, яким передбачено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на висновок суду про задоволення позову в повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір (із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8) у розмірі 3203,19 грн покладається на відповідача повністю.

Крім того, за змістом пункту 1 частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).

У позовній заяві, яка є першою заявою по суті, позивач повідомив, що очікує понести витрати на правничу допомогу адвоката орієнтовно в розмірі 20000,00 грн з розрахунку згідно з договором про надання правничої допомоги.

Під час розгляду справи позивач подав заяву від 30.05.2024 про розподіл судових витрат, у якій просить суд стягнути з ТОВ «Ресурсліс» на користь ТОВ «Вудлайн ГмбХ» витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 46993,25 грн.

Обгрунтовуючи заяву, позивач посилається на те, що за період ведення справи № 911/853/24 за позовом ТОВ «Вудлайн ГмбХ» до ТОВ «Ресурсліс» про стягнення 266932,49 грн в Господарському суді Київської області адвокат виконав роботи на суму 20300,00 грн, що підтверджується звітом. Крім того, за твердженнями позивача, відповідно до умов договору про правову допомогу, у випадку задоволення позову, ТОВ «Вудлайн ГмбХ» повинне буде сплатити адвокату додатковий гонорар у розмірі 10% економічної вигоди, що становить 26693,25 грн.

Згідно із частиною восьмою 129 ГПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Матеріали справи свідчать про те, що правова допомога ТОВ «Вудлайн ГмбХ» у цій справі надавалась адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем, який діє на підставі ордеру серії АА № 1426442 від 02.04.2024.

Суд установив, що адвокат Кобилецький Вячеслав Вікторович і ТОВ «Вудлайн ГмбХ» (клієнт) уклали 12.03.2024 договір про надання правової допомоги, відповідно до пункту 1 якого адвокат зобов`язався надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта, які узгоджуються сторонами у письмовій формі.

Згідно із пунктом 2 договору про надання правової допомоги від 12.03.2024 адвокат прийняв на себе обов`язки представляти права та інтереси клієнта в судах, інших органах державної влади та місцевого самоврядування в т.ч. правоохоронних органах з приводу вирішення справи щодо стягнення боргу з ТОВ «Ресурсліс» в сумі 266932,49 грн.

Клієнт зобов`язаний, зокрема, сплатити адвокату гонорар в розмірі та в строк визначені цим договором (пункт 4 договору про надання правової допомоги від 12.03.2024).

Відповідно до пунктів 6, 7 договору про надання правової допомоги від 12.03.2024 гонорар адвоката визначається з розрахунку 2900,00 грн за годину роботи адвоката. Гонорар сплачується в порядку, визначеному сторонами. У випадку успішного виконання доручення клієнт сплачує на користь адвоката додатковий гонорар у розмірі 10% економічної вигоди, отриманої внаслідок наданої адвокатом правової допомоги.

Згідно із пунктом 12 договору про надання правової допомоги від 12.03.2024 останній набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом 3 (трьох) років.

Відповідно до звіту про виконання доручення з договором про надання правової допомоги за період ведення справи № 911/853/24 за позовом ТОВ «Вудлайн ГмбХ» до ТОВ «Ресурсліс» про стягнення 266932,49 грн в Господарському суді Київської області адвокатом були виконані наступні роботи: консультування клієнта щодо підстав стягнення боргу, збір доказів (2 години); підготовка позовної заяви та систематизація позовних матеріалів (3 години); підготовка відповіді на відзив на позовну заяву (1,5 годин); підготовка та подання заяви про розподіл судових витрат (0,5 години).

Загальна вартість наданої правової допомоги склала 20300,00 грн (7 години х 2900 грн).

Згідно з видатковим касовим ордером № 1 від 29.05.2024 ТОВ «Вудлайн ГмбХ» сплатило на користь адвоката Кобилецького В.В. 20300,00 грн.

Досліджуючи надані документи на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Кобилецьким В.В. професійної правничої допомоги ТОВ «Вудлайн ГмбХ» в цій справі. Отже витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до положень статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із частинами першою, другою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Частиною четвертою статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Частиною п`ятою статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ТОВ «Ресурсліс» подало до суду клопотання від 04.06.2024 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якому просить суд відмовити у задоволенні відповідної заяви позивача.

Відповідач вважає, що заявлена сума витрат на правову допомогу є необґрунтованою, справа не є складною, обсяг виконаних адвокатом робіт є незначним та мінімальним. Відповідач зазначає, що послуги «консультування клієнта щодо підстав стягнення боргу, збір доказів» не передбачені умовами договору про надання правової допомоги, що укладений між позивачем та адвокатом. Також, на думку відповідача, виокремлення адвокатом вказаних послуг як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «підготовки позовної заяви», а тому є неспівмірним із фактично наданим обсягом юридичної допомоги та має бути виключено із загальної вартості наданих послуг правничої допомоги. Підготовка та подання заяви про розподіл судових витрат (0,5 години), як вважає відповідач, не є правничою допомогою та не може бути включена до вартості наданої правової допомоги.

Крім того відповідач зауважує, що витрати позивача на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами, оскільки до заяви не долучено акт приймання-передачі виконаних послуг; долучено копію видаткового касового ордеру, який оформлений неналежним чином.

Суд вважає безпідставними твердження відповідача щодо неналежності доказів оплати послуг, наданих позивачу, зважаючи на те, що відповідно до приписів частини другої статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Таким чином, за наявності інших доказів надання послуг, зокрема, звіту про виконання доручення за договором про надання правової допомоги, сам факт неподання належних доказів (платіжних доручень, квитанцій тощо) оплати, не може бути підставою для відмови у розподілі таких витрат між сторонами за результатами розгляду справи.

Крім того витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також не заслуговують на увагу зауваження відповідача на те, що до заяви не долучено акт приймання-передачі виконаних послуг, оскільки умовами договору про надання правової допомоги від 12.03.2024 не передбачено складення такого акту за результатами наданих послуг.

Суд зазначає, що договір про надання правової допомоги та звіт про виконання доручення за договором про надання правової допомоги дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість, а тому є достатніми доказами для підтвердження розміру витрат на адвокатські послуги.

Подібну позицію висловив також Верховний Суд у постанові від 16.09.2019 у справі № 823/2638/18.

Водночас суд погоджується із позицією відповідача про те, що підготовка та подання заяви про розподіл судових витрат не може бути включена до вартості наданої правової допомоги, виходячи з такого.

Так, сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.

Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі № 917/304/21 та від 19.01.2024 у справі № 910/2053/20.

Водночас положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.

Отже, в силу приписів наведених вище положень законодавства суд зазначає про те, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною. Подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

Зважаючи на те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

В решті, вивчивши надані представником позивача в обґрунтування адвокатських витрат документи, суд зазначає, що з огляду на предмет та ціну позову, обсяг доказів, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію.

Зокрема, у звіті про виконання доручення за договором про надання правової допомоги окремо зазначено послуги «консультування клієнта щодо підстав стягнення боргу, збір доказів» і «підготовка позовної заяви та систематизація позовних матеріалів».

Суд вважає, що такі послуги є єдиним комплексом юридичних послуг, за наслідком яких досягається єдина мета представництва - формування правової позиції клієнта, що знаходить своє вираження у позовній заяві, а тому такі охоплюються послугою зі здійснення адвокатом підготовки позовної заяви.

Крім того, як свідчать матеріали позовної заяви, підготовка та подання позову здійснювалась виключно на підставі наявних у клієнта документів (двох рахунків на оплату, двох платіжних інструкцій та претензії), обсяг яких є невеликим, а тому їх підготовка та систематизація не потребувала значної кількості часу. Також, на думку суду, складання відповіді на відзив не потягнули за собою надмірного навантаження на адвоката, оскільки така за обсягом складає не більше трьох сторінок та до відповіді на відзив не подавались додаткові докази.

Також суд врахував, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не є складною, враховуючи, що предметом спору є стягнення попередньої оплати без застосування до відповідача наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, зважаючи на рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлені витрати в сумі 20300,00 грн є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, а також не відповідають критерію розумності їх розміру.

Отже суд вважає, що наявні правові підстави для обмеження такого розміру, з огляду на розумну необхідність судових витрат у цій справі, до 10000,00 грн.

Щодо включення до складу витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом цієї справи, витрат у розмірі 26693,25 грн додаткового гонорару адвоката (так званого «гонорару успіху») суд зазначає таке.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Водночас, виходячи із принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат у розмірі 10% від суми задоволених позовних вимог, з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Таким чином, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

З урахуванням зазначеного та критеріїв, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України, суд зазначає, що заявлені до стягнення 26693,25 грн не відповідають вказаним критеріям, оскільки не мають характеру необхідних, є неспівмірними з виконаною адвокатом роботою, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а їх відшкодування матиме надмірний характер для відповідача.

На підставі викладеного вище, дослідивши надані позивачем докази з урахуванням клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, з урахуванням критеріїв пропорційності та реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про часткове їх відшкодування позивачу в розмірі 10000,00 грн.

Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 126, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурсліс» (08626, Київська обл., Обухівський р-н, с. Здорівка, вул. Соборна, буд. 114; код ЄДРПОУ 39179504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудлайн ГмбХ» (02121, м. Київ, пр. Бажана Миколи, буд. 3; код ЄДРПОУ 44125382) 266932 (двісті шістдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн 49 коп. заборгованості, 3203 (три тисячі двісті три) грн 19 коп. судового збору та 10000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до статей 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Щоткін