Ухвала

від 07.06.2024 по справі 904/1593/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1593/22

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:

Вронська Г. О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

суддя Васильєв О. Ю.

від 26.08.2023

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

колегія суддів: Чус О. В., Кощеєв І. М., Дармін М. О.

від 24.04.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

про визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алонза" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - Відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину Відповідача про відмову від договору оренди б/н від 28.04.2020, оформленого листами від 31.05.2022 №Е.93.0.0.0/0-220531/1479 та від 31.05.2022 №Е.93.0.0.0/0-220531/1478.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у справі № 904/1593/22, у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

17 травня 2024 року Позивач із використанням підсистеми "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у справі № 904/1593/22.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви немайнового характеру, становила 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року у сумі 2 481,00 грн.

За подання касаційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Ураховуючи предмет спору та вимоги касаційної скарги, при подачі цієї касаційної скарги Скаржник повинен був сплатити судовий збір у розмірі 4 962,00 грн (200 % від 2 481,00 грн).

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовій сбір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки Скаржник подав касаційну скаргу до Верховного Суду із використанням підсистеми "Електронний суд", розмір судового збору за подання цієї касаційної скарги із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки - становить 3969,60 грн (4 962,00 грн х 0,8).

Однак до касаційної скарги Скаржник не додав докази сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Крім того, відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У тексті касаційної скарги Скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, зазначає наступне:

- відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 235 ГПК України у подібних правовідносинах;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, а саме бухгалтерську довідку від 16.06.2022 № 32 та бухгалтерську довідку Скаржника від 27.05.2022 № 1/5;

- висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності повноважень у Лебединця І. А. на вчинення одностороннього правочину про відмову від договору оренди б/н від 28.04.2020 суперечить нормам матеріального права, а саме правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 563/376/22-ц;

- суд першої інстанції проігнорував та не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у № 912/3323/20;

- правовий висновок Верховного Суду в аналогічних правовідносинах відсутній, що є підставою для касаційного перегляду судових рішень відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Отже, зі змісту касаційної скарги вбачається, що Скаржник підставами касаційного оскарження визначив випадки, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Суд, проаналізувавши обґрунтування підстав касаційного оскарження, викладене Скаржником, звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Скаржник посилається на неврахування правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 563/376/22-ц. Втім, всупереч приписам пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Скаржник не зазначає, яку саме норму права порушили суди попередніх інстанцій та не наводить висновок Верховного Суду щодо застосування порушеної, на його думку, норми права у подібних правовідносинах.

Крім того, зазначаючи про неврахування судом першої інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у № 912/3323/20, Скаржник не зазначає, яку саме норму права порушив суд першої інстанції та не наводить висновок Верховного Суду щодо застосування порушеної, на його думку, норми права у подібних правовідносинах, що також не може вважатися належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження згідно з приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник, стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, не зазначає, яку саме норму права, на його думку, порушили суди попередніх інстанцій, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Скаржник також зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не були досліджені зібрані у справі докази, а саме бухгалтерська довідка від 16.06.2022 № 32 та бухгалтерська довідка Скаржника від 27.05.2022 № 1/5. Однак висловлене Скаржником не може вважатися підставою касаційного оскарження згідно з приписами пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки Скаржник, зазначаючи про недослідження зібраних у справі доказів, не вказує які порушення норм процесуального права, на його думку, допустили суди попередніх інстанцій, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). Cкаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, у чому полягає непогодження із ним.

Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

При цьому необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Суд звертає увагу, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 цього Кодексу.

Оскільки суд касаційної інстанції має застосовувати вказані вимоги до касаційних скарг, Скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме:

- надати Суду докази сплати судового збору у розмірі 3969,60 грн;

- чітко вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) підстави (підстав), зазначених у відповідному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України;

- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, чітко вказати норму права (пункт, частина, стаття), висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідної постанови та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення;

- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, навести обґрунтовані аргументи необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права (пункт, частина, стаття) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України). Скаржник повинен чітко вказати норму права (пункт, частина, стаття), висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього;

- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, чітко зазначити норму права (пункт, частина, стаття), єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, у чому полягає непогодження із ним;

- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, чітко вказати, яке саме процесуальне порушення з передбачених частиною першою та/або третьою статті 310 цього ГПК України призвело до прийняття незаконного судового рішення.

З урахуванням зазначеного, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Скаржника на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у справі № 904/1593/22 без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.

Суд звертає увагу Скаржника на те, що заяву про усунення недоліків касаційної скарги слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати Суду докази надіслання копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги іншим учасникам справи.

Керуючись статтями 234, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у справі № 904/1593/22 залишити без руху.

2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Алонза" строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

3. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "Алонза", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Г. Вронська