Рішення

від 06.06.2024 по справі 546/192/23

РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

єдиний унікальний номер справи 546/192/23

номер провадження 2/546/25/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Зіненка Ю.В., за участі секретарки судового засідання Гудзенко С.В., представника позивача ОСОБА_1 , представниць відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокат Павлюк Ігор Олександрович, до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_6 , про скасування державної реєстрації права оренди та усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом її витребування із чужого незаконного володіння,-

встановив:

У лютому 2023 року позивач ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 21 березня 2018 року між його батьком ОСОБА_8 , як орендодавцем та ОСОБА_5 , як орендарем у с. Лобачі Решетилівського району Полтавської області було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки загальною площею 4,47 га з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155, що знаходиться на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, відповідно до пункту 7 оспорюваного договору, останній було укладено строком на 10 років, тобто до 21.03.2028. Проте на усіх сторінках зазначеного вище договору міститься підпис іншої особи, а не батька позивача. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом позивач та його сестра ОСОБА_6 набули право власності по частині земельної ділянки кожний. Перебування зазначеної земельної ділянки в користуванні ОСОБА_5 позбавляє позивача можливості реалізувати на його власний розсуд право власності на частину даної земельної ділянки.

Посилаючись на викладені обставини позивач просив визнати недійсним договір оренди землі, укладений 21 березня 2018 року між його батьком ОСОБА_8 , як орендодавцем та ОСОБА_5 , як орендарем.

Ухвалою судді від 08.03.2023 у справі відкрите загальне позовне провадження та призначене підготовче засідання на 05 квітня 2023 року.

05 квітня 2023 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_4 , про зміну предмету позову, у якій з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16, з метою ефективного захисту порушених прав змінив предмет позову шляхом виключення позовної вимоги про виключення про визнання недійсним договору оренди землі та включення вимог про витребування земельної ділянки з користування відповідача на користь власника та скасування державної реєстрації права оренди такої. Також позивачем було зазначено ОСОБА_6 , як третю особу. Крім викладених у первісній позовній заяві обставин позивач зазначив, що всупереч вимогам статті 207 ЦК України, оспорюваний договір оренди не підписувався батьком позивача ОСОБА_8 , як стороною договору, внаслідок чого оспорюваний договір не може вважтися таким, що вчинений у письмовій формі. Стан здоров`я батька позивача на дату укладення договору не перешкоджав будь - яким чином підписати його власноручно та не передбачав необхідності підписання оспорюваного договору за дорученням ОСОБА_8 у його присутності іншою особою.

Посилаючись на вищезазначені обставини, положення Закону України «Про оренду землі», статті 207, 208, 215, 216, 236 ЦК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, позивач просить витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 належну на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в рівних частках земельну ділянку з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155 площею 4,47 га, яка розташована на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області; припинити право ОСОБА_5 на оренду вказаної земельної ділянки та скасувати державну реєстрацію даного права оренди вказаної земельної ділянки, яка здійснена в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018, номер запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право 25555488 та стягнути судові витрати.

Також, 05 квітня 2023 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_4 , про виключення з кола учасників процесу третьої особи -Решетилівського районного територіального центру соціального обслуговування.

Ухвалою суду від 05 квітня 2023 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_4 , зі зміненим предметом позову та виключено з кола учасників судового процесу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Решетилівський районний територіальний центр соціального обслуговування, підготовче судове засідання було відкладено на 26 квітня 2023 року.

За клопотанням представниць відповідача адвокатів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підготовче судове засідання було відкладене на 22 травня 2023 року.

06 квітня 2023 року до суду від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на первісний позов, а 26 квітня 2023 року - відзив на позов зі зміненим предметом позову, у яких відповідачем зазначено, що позовна заява є необґрунтованою, позовні вимоги не підтверджені необхідними доказами. Так, 21 березня 2018 року між відповідачем та ОСОБА_8 було укладено договір оренди землі, відповідно до предмету якого батько позивача передав в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155 площею 4,47 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області. Зазначений договір було укладено строком на 10 років з правом пролонгації. Оспорюваний договір оренди землі було укладено з дотриманням статей 202, 627, 638, 792 ЦК України, статей 14, 15, 16, 17 Закону України «Про оренду землі». Жодних претензій, доповнень чи зауважень чи то до змісту даного договору, чи то до сплати орендної плати, чи то до виконання усіх інших умов договору ОСОБА_8 за життя не пред`являв. Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому на праві приватної власності майно, в тому числі і на орендовану земельну ділянку з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155. Відповідач зазначає, що вперше зустрівся з позивачем на похороні його батька, де узгодили, що орендну плату він має сплачувати позивачу та його сестрі, як спадкоємцям ОСОБА_8 25 листопада 2019 року державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М. було видано свідоцтва про право на спадщину за законом, зі змісту яких вбачається, що спадкоємцями вказаної земельної ділянки є дочка померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_6 на частку та син померлого - ОСОБА_4 на частку. В цей же день державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори було внесено відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та змінено орендодавців за оспорюваним договором оренди. Оспорюваний договір оренди не містить застереження про його припинення у зв`язку з смертю орендодавця, а спадкоємці набули прав і обов`язків орендодавця за договором оренди земельної ділянки в силу самого факту прийняття ними спадщини ще 25 листопада 2019 року. Жодних претензій, доповнень чи зауважень чи то до змісту даного договору, чи то до дій відповідача ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , починаючи з листопада 2019 року, не пред`являли. Дії сторін у даній справі свідчать про їхні добровільні наміри та волевиявлення щодо передачі земельної ділянки в оренду, щодо отримання орендної плати, відсутності будь - яких заперечень щодо користування успадкованою позивачем частиною вище зазначеної земельної ділянки та погодження користування відповідачем даною земельною ділянкою. Отже оспорюваний договір не можна вважати неукладеним навіть у тому випадку, коли він не був підписаний позивачем. При цьому відповідач послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі 338/180/17. Також відповідач у відзиві заявляв про застосування строків позовної давності, оскільки позивач з оспорюваним договором оренди був ознайомлений як мінімум з 25 листопада 2019 року.

Посилаючись на викладені обставини, відповідач просив у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати (т. 1, а. с. 118 - 127, 143 - 149).

27 квітня 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, у якому він зазначив, що відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17. Однак правовідносини по справі №338/180/17 виникли між сторонами, які були суб`єктами господарювання та пов`язані з виконанням їхніх обов`язків в межах договірних зобов`язань по договору підряду. Дана справа стосується правовідносин, в яких укладення договору у формі єдиного документу є не обов`язковим. У цій же справі спірний договір оренди не укладався, будь - яке волевиявлення на утворення договірних зобов`язань між сторонами відсутнє. Щодо посилання відповідача на сплив позовної давності, представник позивача звертав увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, у якій зазначено, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (т. 1, а.с. 158 - 160).

23 травня 2023 року від представниць відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_9 надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому вони щодо твердження представника позивача про неукладеність договору оренди землі послалися на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі у 338/180/17 щодо заборони суперечливої поведінки. Позивач ОСОБА_4 , звертаючись до суду з позовом, зловживає процесуальним правом, оскільки після смерті ОСОБА_8 розмір орендної плати узгоджувався з позивачем. У подальшому відповідач ОСОБА_5 продовжував користуватися земельною ділянкою та жодних претензій до нього ні від позивача ОСОБА_4 , ні від третьої особи ОСОБА_6 не надходило. Щодо позовної давності вважали, що ОСОБА_4 було відомо про існування договору оренди як мінімум з 25 листопада 2019 року та встановлений законом трирічний термін сплив (т. 1, а. с. 200- 202).

Крім того 24 травня 2024 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивача ОСОБА_1 , у яких він зазначив, що належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, висновок почеркознавчої експертизи (аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі №567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22). Оскільки ні на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, ні на пропозицію суду повідомити поважні причини неможливості подання доказів, відповідачем не надало оригіналів оспорюваних правочинів, не зазначило поважних причин неможливості їх надання, водночас не виявляло наміру надати такі докази в майбутньому (після того, як відпадуть обставини, які зумовлюють неможливість їх подання), є всі підстави вважати, що його дії є умисним ухиленням від подання доказів, витребуваних судом і необхідних для призначення та проведення судової почеркознавчої експертизи. За таких умов, необхідно застосувати передбачені процесуальним законом наслідки такого ухилення встановлені ст. 84 ЦПК України. Звертав увагу на судову практику Верховного Суду пов`язану із застосуванням положень частини десятої статті 84 ЦПК України (постанови Верховного Суду 04 жовтня 2023 року по справі №567/1471/21, від 22 травня 2019 року у справі № 130/1508/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 130/1510/18, від 24 червня 2020 року у справі № 130/1509/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 130/1503/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 581/39/20) та зауважував, що ненадання оригіналів оспорюваних правочинів унеможливлює проведення ініційованої позивачкою судової почеркознавчої експертизи та з`ясування судом обставин підписання договору оренди землі.

Крім того зазначав, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17). З огляду на все вищевикладене вважав, що у даному випадку є всі підстави для задоволення позовних вимог (т. 2, а. с. 123 -125).

Ухвалою суду від 05 вересня 2023 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_4 адвоката Павлюка І.О. було призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Полтавському відділенню Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса». На вирішення експерта поставлено наступні питання:

1) чи виконано підпис в графі «Орендодавець» перед прізвищем, ім`ям по батькові « ОСОБА_8 » в лівому нижньому куті першої сторінки, другої сторінки, третьої сторінки копії договору оренди землі від 21 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_8 , як «Орендодавцем» та ОСОБА_5 , як «Орендарем», відповідно до предмету якого ОСОБА_8 надав, а ОСОБА_5 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155, ОСОБА_8 чи іншою особою?;

2) чи виконано підпис в графі «Орендодавець» розділу «Реквізити сторін» перед прізвищем, ім`ям по батькові « ОСОБА_8 » копії договору оренди землі від 21 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_8 , як «Орендодавцем» та ОСОБА_5 , як «Орендарем», ОСОБА_8 чи іншою особою? (т. 2, а. с. 22 - 24).

19 березня 2024 року до суду від експертної установи було направлено повідомлення про неможливість надання висновку експерта №3544 та повернуто судову справу (т. 2, а. с. 78-83).

Ухвалою суду від 25.03.2024 було поновлено провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 16 квітня 2024 року.

За клопотанням представниць відповідача підготовче судове засідання було відкладене на 07 травня 2024 року.

Підготовче провадження у справі було закрите ухвалою суду від 07 травня 2024 року та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 червня 2024 року.

Позиція учасників судового процесу

У судове засідання 05 червня 2024 року позивач ОСОБА_4 з`явився, про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позові та додаткових поясненнях.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Представниці відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_9 просили у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях. Також звертали увагу на ту обставину, що власником земельної ділянки, яка перебуває в оренді у відповідача ОСОБА_5 , крім позивача ОСОБА_4 є також третя особа ОСОБА_6 , однак вона у даній справі визначена позивачем як третя особа, самостійних вимог не заявляла, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання не з`явилася третя особа ОСОБА_6 , про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, надіслала до суду заяву про те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить проводити судове засідання без її участі (т. 2, а. с. 127).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯГ №653500 ОСОБА_8 належала земельна ділянка площею 4,47 га, яка розташована на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області (т. 1, а. с. 37).

21 березня 2018 року між ОСОБА_8 , як орендарем, та ОСОБА_5 , як орендодавцем, було укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, загальною площею 4,47 га, кадастровий номер 5324281900:00:001:0155 (т. 1, а. с. 31 - 34). Відповідно до пункту 7 даного договору, договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 21.03.2018 між відповідачем ОСОБА_5 та ОСОБА_8 було укладено договір оренди землі б/н терміном на 10 років щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324281900:00:001:0155, номер запису про інше речове право - 25555488. Даний запис було здійснено на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області Верховода К.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40450942 від 03.04.2018 (т. 2, а. с. 129 - 130).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 56).

Спадщину на частку земельної ділянки кадастровий номер 5324281900:00:001:0155 площею 4,74 га, яка розташована на території яка знаходиться на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, після померлого ОСОБА_8 , прийняв позивач ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 25.11.2019 державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори та зареєстрованим в реєстрі за № 2404, копія якого надана позивачем Спадкоємцем іншої частки вказаної земельної ділянки є ОСОБА_6 (т. 2, а. с. 30).

Вказані обставини також підтверджується копіями документів, що містяться у спадковій справі та сторонами по справі не оспорюються (т. 1, а. с. 211 - 219).

Також відповідно до Витягу з Державного реєстру речових права на нерухоме майно про реєстрацію права власності установлено, що власником частки земельної ділянки кадастровий номер 5324281900:00:001:0155 площею 4,74 га є ОСОБА_8 (т. 1, а. с. 51 - 52).

На підтвердження своїх позовних вимог, зокрема того що особистий підпис ОСОБА_8 , батька позивача, був стабільно однаковим, виконаним твердою рукою, без будь - якого тремтіння, та не відповідає підпису на договорі оренди, позивачем було надано копії договорів, укладених між ОСОБА_8 та Решетилдівським районним центром соціального обслуговування: копію договору про соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) одинокого (проживаючого самотньо) громадянина з IV групою рухомої активності відділенням соціальної допомоги вдома, який набирає чинності з 02.07.2012 і є чинним до 02.07.2013, та який продовжувався неодноразово (востаннє до 01.07.2016), копію договору про соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) одинокого (проживаючого самотньо) громадянина з IІІ групою рухомої активності відділенням соціальної допомоги вдома, який набирає чинності з 01.03.2016 і є чинним до 01.03.2017, та копію договору №1050 про надання соціальних послуг, який набирає чинності з 01.11.2016 і є чинним до 01.11.2017 (т. 1, а.с. 39 - 50).

Крім цього позивачем було долучено копії зразків підпису ОСОБА_8 (т. 1, а. с. 53- 55).

На підтвердження своїх доводів стороною відповідача докази не подавалися.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (статті 3, 4 ЗУ «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Об`єктом оренди є земельна ділянка.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі». При цьому, саме Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Приписами статей 626, 629, 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин це юридичний факт, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України). Договір оренди землі як вид правочину відновиться до двосторонніх правочинів.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Позивач ОСОБА_4 стверджував, що його батько ОСОБА_8 не підписував оспорюваний договір оренди земельної ділянки, у свою чергу сторона відповідача зазначала про зворотнє.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене суд не бере до уваги посилання сторін на візуально різні зразки підпису ОСОБА_8 у матеріалах, доданих до позовної заяви, оскільки ідентифікація виконавця підпису орендодавця на договорі оренди потребує застосування спеціальних знань, і належність підпису ОСОБА_8 на договорі можливо встановити шляхом призначення судом і проведення почеркознавчої експертизи.

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Слід зазначити, що ухвалою суду від 22 травня 2023 року за клопотанням представника позивача з метою проведення експертизи було, зокрема витребувано у відповідача ОСОБА_5 оригінал договору оренди землі, укладеного 21.03.2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155.

23 червня 2023 року від представниць відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_9 до суду надійшло повідомлення про неможливість подати витребувані докази, у якому вказано, що ОСОБА_5 станом на сьогоднішній день не може подати до Решетилівського районного суду Полтавської області оригінал договору оренди землі, укладеного 21.03.2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155 у зв`язку з його втратою (т. 1, а. с. 237 - 238).

Ухвалою суду від 05 вересня 2023 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_4 адвоката Павлюка І.О. було призначено у справі судову почеркознавчу експертизу щодо належності підпису, який міститься на договорі оренди ОСОБА_8

14 листопада 2023 року ухвалою суду за клопотанням провідного судового експерта Полтавського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Андрія Гритченка про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи (оригіналу договору оренди від 21.03.2018) було поновлено провадження у справі.

У зв`язку з відсутністю у відповідача оригіналу договору оренди від 21.03.2018, про що він зазначив у письмовому повідомлення, яке надійшло до суду 23.06.2023, клопотання судового експерта про надання оригіналу договору оренди було залишено без задоволення (т. 2, а. с. 69-70).

19 березня 2024 року до суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експерта №3544 та повернуто судову справу (т. 2, а. с. 78-83).

Таким чином експертиза по даній справі проведена не була у зв`язку із відсутністю у сторін оригіналу договору оренди землі від 21.03.2018.

На думку суду, посилання сторони відповідача у повідомленні про неможливість подати витребувані докази у зв`язку з втратою свідчать про умисне ухиленням від подання доказів, витребуваних судом і необхідних для призначення та проведення судової почеркознавчої експертизи.

Також суд не приймає посилання представниць відповідача на ту обставину, що витребуваний за ухвалою суду договір оренди був втрачений у зв`язку з виїздом відповідача та його дружини за кордон через запровадження воєнного стану, оскільки вказані обставини не підтверджені жодними доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Враховуючи те, що позивач стверджує, що його батько не підписував договір оренди землі від 21.03.2018, у зв`язку з чим оригінал договору оренди у нього відсутній, відтак саме на відповідача покладається обов`язок спростувати дане твердження та надати докази на підтвердження своїх доводів в частині належного укладення договору оренди землі. У свою чергу відповідач таких доказів не подав.

Суд зазначає, що відповідно до частини 10 статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

З огляду на викладені обставини, ураховуючи, що ненадання оригіналу оспорюваного правочину унеможливлює проведення ініційованої позивачем судової почеркознавчої експертизи, суд визнає ту обставину, що оспорюваний договір оренди землі ОСОБА_8 не підписувався.

При цьому судом враховуються висновки, викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 04 жовтня 2023 року по справі № 567/1471/21, у якій зазначено: «з огляду на зазначені вище обставини, оскільки ні на адвокатський запит позивачки, ні на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, ні на пропозицію суду повідомити поважні причини неможливості подання доказів, ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не надало оригіналів оспорюваних правочинів, не зазначило поважних причин неможливості їх надання, водночас не виявляло наміру надати такі докази в майбутньому (після того, як відпадуть обставини, які зумовлюють неможливість їх подання), суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав його дії умисним ухиленням від подання доказів, витребуваних судом і необхідних для призначення та проведення судової почеркознавчої експертизи, та застосував передбачені процесуальним законом наслідки такого ухилення».

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином оскільки судом було встановлено, що батько позивача ОСОБА_8 спірний договір оренди землі не підписував, цей договір не може вважатися укладеним.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Суд не приймає посилання сторони відповідача про те, що оспорюваний договір оренди не містить застереження про його припинення у зв`язку з смертю орендодавця, а спадкоємці набули прав і обов`язків орендодавця за договором оренди земельної ділянки в силу самого факту прийняття ними спадщини ще 25 листопада 2019 року, оскільки судом було встановлено те, що орендодавець оспорюваний договір оренди не підписував.

Також суд не приймає посилання сторони відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі 338/180/17 з таких підстав.

Так, у справі № 338/180/17 Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку переглядалися судові рішення у цивільному спорі за первісним позовом про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду. У зазначеній справі наведено правову позицію, відповідно до якої не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина перша - друга статті 640 ЦК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

У той же час судом установлено, що спірний договір оренди фактично укладений не був, оскільки за життя орендодавця останнім не підписувався. Доказів належного виконання умов договору, зокрема в частині сплати орендної плати як ОСОБА_8 , так і позивачу ОСОБА_4 сторона відповідача не надала, пославшись на втрату розписок разом із договором оренди.

Крім того суд зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

У справі № 338/180/17 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до фізичної особи про стягнення безпідставно одержаних коштів, а фізична особа - із зустрічним позовом про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що товариство з обмеженою відповідальністю просило стягнути з фізичної особи помилково перераховані грошові кошти, а фізична особа вважала дані кошти передоплатою за договором підряду, від підписання якого ухилялося товариство з обмеженою відповідальністю

Натомість у даній справі предметом спору є спір щодо укладеного договору оренди та фактично повернення земельної ділянки її законним власникам.

Тобто правовідносини, у справі, на яку посилається сторона відповідача, та у даній справі, не є подібними за предметом та підставами позову, за встановленими фактичним обставинами та матеріально-правовим регулюванням.

Водночас щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.

Подаючи позовну заяву зі зміненим предметом позову, позивач обґрунтовано послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц щодо належного способу захисту за обставин даної справи.

Між тим суд вважає, що позовна вимога про витребування з незаконного володіння ОСОБА_5 належну на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в рівних частках земельну ділянку з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155 площею 4,47 га, яка розташована на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: «Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всіх правомочностей власника, включаючи право володіння».

Отже, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо власник володіє річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), який пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Відповідно до частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2024 року по справі №178/1138/22, зазначено наступне: «застосовуючи положення статті 387 ЦК України, необхідно виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі».

Таким чином, вимоги про повернення земельної ділянки власнику є негаторним позовом, у свою чергу вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння притаманні для віндикаційного позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У свою чергу позивач, фактично подаючи негаторний позов, вказав вимогу про витребування майна, яка характерна при подачі віндикаційного позову, що є помилковим.

При цьому на думку суду таке формулювання не можна вважати некоректним з точки зору лінгвістики, оскільки позивач просив застосувати конкретний визначений ним спосіб захисту.

Окрім того суд звертає увагу на наступне.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 86 ЗК України, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Положеннями частини 1 статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

У свою чергу, позивач, як співвласник земельної ділянки, у заяві про зміну предмету позову просив витребувати не частину, а всю земельної ділянки, за відсутності встановленого порядку користування спільною з третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, земельною ділянкою, що суперечить вищевказаним нормам. Часткове ж задоволення такої вимоги в частині витребування, за наявності відповідних правових підстав, є неможливим з огляду також на відсутність попереднього надання у володіння та користування позивача відповідної частини земельної ділянки з визначенням меж відповідної частки в натурі.

Земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача в повному обсязі на підставі зареєстрованого права оренди, а позивачем не було доведено визначення порядку користування спільною земельною ділянкою одноосібно чи відповідно до 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку. При цьому суд зазначає, що третя особа ОСОБА_6 , яка є співвласником земельної ділянки, що перебуває в оренді відповідача, самостійних вимог щодо предмета спору не заявила, а її визнання позову не свідчить про те, що позивач мав право вирішувати долю частки земельної ділянки, яка належить ОСОБА_6 , оскільки на такі дії третя особа позивача не уповноважувала.

З огляду на вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги в частині витребування з незаконного володіння ОСОБА_5 належну на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в рівних частках земельну ділянку з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155 площею 4,47 га.

Щодо вимоги позовної заяви про скасування державної реєстрації спірного договору оренди землі та припинення права оренди суд зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що у даній справі ефективним способом захисту є скасування державної реєстрації та зобов`язання відповідача провернути спірні земельні ділянки, оскільки саме задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права, факт порушення якого є доведеним.

Разом із тим, сама по собі реєстрація неукладеного договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження своєю власністю.

Отже, реєстрація права оренди ОСОБА_5 на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди попередній її власник ОСОБА_8 фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеними, не відповідає вимогам закону.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Зважаючи на викладене, вимоги позовної заяви в частині скасування державної реєстрації спірного договору оренди землі та припинення права оренди підлягає до задоволення.

Щодо заявленого стороною відповідача позовної давності у даній справі суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, зміст позовної заяви про зміну предмету позову дає суду підстави вважати, що позивачем було подано саме негарний позов. Невірно сформульована вимога у прохальній частині позовної даного висновку суду не спростовує, хоча і є підставою для відмови у позові у цій частині.

З огляду на це в даній категорії справ наслідки спливу позовної даності не застосовуються, оскільки особа, яка є власником нерухомого майна, не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. У цьому випадку усунення перешкод у користуванні належним майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки є негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 358/815/17 та інших.

З цих же підстав суд не приймає посилання представниць відповідача на Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що міститься у спадковій справі, який сформований на запит позивача ОСОБА_4 , про те, що у вказаному витязі міститься інформація про орендаря ОСОБА_5 та укладений 30.03.2018 договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5324281900:00:001:0155, площею 4,47 га. Тобто, позивачу було ще в 2019 році відомо про факт укладення договору оренди, а отже позов поданий з пропуском строку позовної давності.

Як зазначав суд, вказана обставина не впливає на позовну давність за обставин даної справи, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З квитанції від 09.02.2023 встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 1073,00 грн (т. 1, а. с. 1).

У зв`язку із задоволенням однієї із двох позовних вимог в частині скасування державної реєстрації, що становить 50%, то з відповідача у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судові витрати в розмірі 536,80 грн.

Щодо судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу позивача слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження обставин понесення витрат на правничу допомогу відповідачем було долучено договір про надання правничої допомоги, рахунок на оплату, попередній розрахунок витрат на правничу допомогу.

Так, 30 березня 2023 року між позивачем ОСОБА_4 та Адвокатським бюро «Ігоря Павлюка» було укладено договір №444-ПІО про надання правової допомоги (далі - Договір) (т. 1, а. с. 95 - 97) та надано ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_4 адвокатом Павлюком І.О. (т. 1, а. с. 100). Також у матеріалах справи міститься копію свідоцтва ОСОБА_1 про право на заняття адвокатською діяльністю (т. 1, звор. а. с. 104).

Відповідно до п. п. 1.1. п. 1 Договору, клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає до виконання доручення, яке полягає у наданні правової допомоги у формі представництва інтересів у Решетилівському районному суді Полтавської області по справі № 546/192/23.

Підпунктом 4.1. п. 4 Договору визначено, що розмір гонорару, порядок його оплати та інші умови погоджуються сторонами шляхом підписання додаткової угоди.

Згідно п. 1 додаткової угоди №1 від 30.03.2023 до договору про надання правової допомоги № 444-ПІО від 30.03.2023 сторони погодили наступний порядок оплати суми зазначеної в пункті 1 Додаткової угоди: у формі попередньої оплати Клієнт сплачує кошти в сумі 12000,00 грн (т. 1, а. с. 98)

Отже розмір винагороди та порядок її сплати за надання правової допомоги визначений у Договорі та додатковій угоді у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Відповідно до платіжної інструкції № @2PL336608 від 03.04.2023 було сплачено суму 12000,00 грн, призначення платежу «Договір №444 - ПІО, ОСОБА_10 » (т. 1, а. с. 99). Незважаючи на те, що у даній квитанції зазначено « ОСОБА_10 », суд вважає посилання на Договір №444 - ПІО в даній квитанції належним підтвердженням того, що оплата стосувалася саме договору, укладеного між позивачем ОСОБА_4 та Адвокатським бюро «Ігоря Павлюка». Також судом ураховується те, що представницями відповідача у судовому засідання не ставилася під сумнів обставина щодо належної сплати обумовленої у договорі №444 - ПІО суми.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вищевказаний висновок Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду зазначений у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Враховуючи вищезазначене, те, що стороною відповідача не було заявлено будь - яких клопотань про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, з огляду на положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, тобто враховуючи, що позовні вимоги було задоволено на 50%, суд доходить висновку, що з відповідача ОСОБА_5 підлягають стягненню судові витрати на користь позивача ОСОБА_4 , понесені ним у зв`язку з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн (50% від суми 12000 грн).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До закінчення судових дебатів представницею відповідача адвокатом Ткаченко А.І. суду було заявлено, що стороною відповідача докази понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів.

Зважаючи на це, питання щодо розподілу між сторонами витрат сторони відповідача, пов`язаних з розглядом справи у виді витрат на професійну правничу допомогу в даному рішенні не вирішується.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 4, 12, 13, 76-80, 81, 83, 84, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокат Павлюк Ігор Олександрович, до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_6 , про скасування державної реєстрації права оренди та усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом її витребування із чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, номер запису про інше речове право: 25555488, та припинити право ОСОБА_5 на оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,47 га, кадастровий номер 5324281900:00:001:0155, яка розташована на території Лобачівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, що виникло на підставі договору оренди землі № б/н від 21 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок та витрат витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Надати стороні позивачки строк для подання доказів щодо розміру понесених ними судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, роз`яснивши, що у випадку неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява залишається без розгляду.

Для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 14 годин 30 хвилин 20 червня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_5 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представниця відповідача - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Представниця відповідача - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Третя особа - ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повне рішення складено 07 червня 2024 року.

Суддя Ю.В. Зіненко