Постанова

від 05.06.2024 по справі 522/22302/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 522/22302/14-ц

провадження № 61-12864св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «ПІК», Виконавчий комітет Одеської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вікторія-А», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест Таун», Державне підприємство Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гузь Григорій Васильович, на постанови Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

З листопада 2007 року у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала справа за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Флагман-к» (далі - ТОВ «Флагман-к»), ОСОБА_8 , Закритого акціонерного товариства «ПІК» (далі - ЗАТ «ПІК»), Виконавчого комітету Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Таун» (далі - ТОВ «Інвест Таун»), Державного підприємства Міністерства оборони України «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1»), Спільного українсько-чеського підприємства «Інекон-Сервіс» (далі - СУЧП «Інекон-Сервіс»), третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вікторія» (далі - ОСББ «Вікторія»), про визнання права власності на житлові та нежитлові приміщення, визнання договорів відчуження та свідоцтво про право власності недійсними, та за позовом СП «Інекон Сервіс» до ТОВ «Інвест Таун», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - ЗАТ «ПІК», про визнання недійсними договорів (справа № 2/1522/13157/11).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2014 року роз`єднано у самостійні провадження позовні вимоги у цивільній справі № 2/1522/13157/11 та виділено в окреме провадження позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ «ПІК», Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСББ «Вікторія», ТОВ «Інвест Таун», ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1», про визнання права власності на житлове приміщення квартири, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, витребування майна та виселення.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що у липні 2006 року між нею та ТОВ «Інвест Таун» укладено договір про участь у фонді фінансування будівництва виду «А».

Предметом вказаного договору були грошові кошти, які сплачені нею на рахунок ТОВ «Інвест Таун» для подальшого фінансування будівництва квартири АДРЕСА_1 .

Про перерахування коштів на рахунок ТОВ «Інвест Таун» їй видано свідоцтво про участь у фонді фінансування будівництва.

Після введення об`єкта будівництва (будинку) в експлуатацію вона звернулася до ТОВ «Інвест Таун» із вимогою підготовити акт прийому-передачі, проте їй повідомили, що отримані кошти на рахунок генерального підрядника не перераховані.

Вважає, що її право як інвестора на участь у фонді фінансування будівництва порушено, що є підставою для захисту в судовому поряду.

Спірна квартира на праві власності належить відповідачці ОСОБА_2 .

Посилаючись на викладене, та уточнивши позов, ОСОБА_1 просила:

- визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 04 листопада 2010 року ЗАТ «ПІК», зареєстроване Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 20 грудня 2010 року за реєстраційним номером 32414176, номер запису: 3415 в книзі:

29м/м-160;

- витребувати на її користь з володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ;

- виселити осіб, які проживають у спірній квартирі.

Короткий зміст судових рішень у справі

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 , суди виходили з того, що вона не має не тільки підстав для захисту права вимогою про визнання власності на нерухоме майно в будинку, але і майнових прав, як інвестор будівництва. У позивачки відсутні підстави на «очікування» у майбутньому реалізації прав інвестора на об`єкт забудови, кошти як інвестиція повернуті управителем на рахунок позивачки, а тому згідно з умовами договору 1/18 її права як довірителя не порушені.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником не доведено той факт, що заявлені витрати пов`язані з розглядом справи № 522/22302/14-ц, а також обсяг наданих представником ОСОБА_2 послуг не підтверджується умовами договору про надання правової допомоги.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2020 року скасовано та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн та компенсацію сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 454 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що з 2015 року до моменту ухвалення судом першої інстанції рішення у справі адвокат Зудова В. В. представляла інтереси ОСОБА_2 , брала участь у судових засіданнях, надавала суду пояснення, заяви, клопотання та докази.

Заявлена відповідачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн є неспівмірною, зокрема, зі складністю справи та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

27 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року щодо розгляду справи по суті, у якій просила її скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

28 серпня 2023 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, у якій просила її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 22 липня 2022 року у справі № 923/196/20, постанові Верховного Суду від 24 грудня 2021 року у справі № 755/4466/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року щодо розгляду справи по суті спору мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми статті 392 ЦК України.

За умови виконання інвестором власних зобов`язань за інвестиційним договором після завершення відповідно до вимог закону будівництва об`єкту інвестування у інвестора виникають права тотожні праву власності, а відтак інвестор може ставити питання про витребування такої житлової нерухомості від інших осіб, які нею незаконно заволоділи.

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України).

При цьому ні ІНФОРМАЦІЯ_2 (умовне найменування в/ч НОМЕР_1 ), ні ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» не мали коштів на будівництво будинку, а використовували тільки ті кошти, що були інвестовані сім`єю Смазнових.

ОСОБА_1 надала суду докази на підтвердження сплати нею коштів за договором інвестування, які в подальшому використані на будівництво житлового будинку в 2006-2007 роках.

За вказаних обставин ОСОБА_1 має право звертатися до суду з позовом про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки вона є власником майна після внесення інвестиційних коштів за умовами договору.

На переконання заявниці, документи на підтвердження набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру містять ознаки підроблення.

Крім того, ПАТ «ПІК» виконало будівництво спірного будинку без наявного речового права на земельну ділянку, тому такий будинок є самочинним будівництвом.

Суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 82 ЦПК України.

Справу розглянуто без участі відповідача СУЧП «Інекон-Сервіс». У постанові суду апеляційної інстанції не зазначено підстав виключення зі складу учасників справи СУЧП «Інекон-Сервіс» незважаючи на те, що результати озгляду справи стосуються його інтересів.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року щодо вирішення питання про розподіл судових витрат мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дотримався критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Представник відповідачки адвокат Зудова В. В. не надала суду доказів на підтвердження фактично витраченого часу на складання процесуальних документів у цій справі, обгрунтувань складності цієї справи, тому підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 відсутні.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанов Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року (щодо вирішення питання про розподіл судових витрат) до закінчення касаційного провадження.

У жовтні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 13 грудня 2001 року № 845 надано право замовнику: в/ч НОМЕР_1 , на проектування і будівництво 7-ми поверхового 2-х секційного житлового будинку в АДРЕСА_1 .

02 квітня 2002 року між військовою частиною НОМЕР_1 (замовник будівництва) та ЗАТ (ПАТ) «ПІК» (генеральний підрядник - інвестор) підписано договір № 84/1 на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 . Згідно з умовами цього договору на ЗАТ (ПАТ) «ПІК» покладені зобов`язання у повному обсязі провести фінансування за власні або залучені кошти проектні роботи за програмою будівництва житла для військовослужбовців, побудувати будинок і ввести його в експлуатацію відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міськради від 13 грудня 2001 року № 845.

14 березня 2003 між військовий частиною НОМЕР_1 (замовник), ЗАТ (ПАТ) «ПІК» (генеральний підрядник - інвестор) та СУЧП «Інекон-Сервіс» укладено договір про спільну діяльність № 02/1-03 з будівництва будинку на АДРЕСА_1 .

За учасниками закріплювалися права на площі за умови внесення інвестицій на будівництво виключно через розрахунковий рахунок ЗАТ (ПАТ) «ПІК» як інвестора-підрядника. Військова частина мала право отримати площі в житловому будинку у разі виконання підрядних робіт з улаштування кришної котельні. При цьому у додатковій угоді про розподіл площ за військовою частиною закріплялись квартири які може отримати військова частина при умові виконання робіт з будівництва будинку.

Даних про отримання квартир конкретними фізичними особами, у тому числі ОСОБА_9 , ця додаткова угода не передбачала.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 грудня 2004 № 733 надано в/ч НОМЕР_1 дозвіл на будівництво означеного будинку і затверджено договір оренди земельної ділянки.

18 жовтня 2005 року Інспекцією ДАБК м. Одеси в/ч НОМЕР_1 видано дозвіл на виконання будівельних робіт, які покладено на ЗАТ (ПАТ) «ПІК».

30 червня 2006 року між 22-м управлінням начальника робіт та ТОВ «Інвест Таун» укладено договір № 07 про організацію будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 . Договір підписаний від імені в/ч НОМЕР_1 .

26 липня 2006 року між ОСОБА_1 (довіритель) та ТОВ «Інвест-Таун» (управитель ФФБ виду «А») було укладено договір № 1/18 щодо інвестування будівництва нерухомого майна, визначеного цим договором, предметом якого є грошові кошти, передані довірителем управителю; предмет договору включається до фонду фінансування будівництва (ФФБ) виду «А», що є об`єктом управління управителя, на який розповсюджується режим довірчої власності.

Пунктом 1.4 указаного договору передбачено, що в порядку та на умовах договору управитель від імені та за рахунок залучених від довірителя коштів здійснює інвестування у будівництво частки житлового, 6-10 поверхового, 87-квартирного будинку з вбудованими офісами за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2.1 договору № 1/18 щодо інвестування будівництва нерухомого майна об`єктом інвестування є конкретно визначене житлове приміщення в даному об`єкті будівництва і містить наступні характеристики: поверх 7, номер квартири 7 , кількість кімнат 2, загальна площа 67,02 кв.м, житлова площа 33,39 кв. м.

Управитель гарантував довірителю, що вона має право вимоги на об`єкт інвестування та вимагати оформлення права власності на об`єкт інвестування та передачі цього об`єкта за актом за умови 100 % фінансування загальної площі об`єкта інвестування (пункти 2.5, 5.2.6.).

Згідно з пунктом 10.6 договору у разі припинення договору з ініціативи управителя, у випадках, передбаченим чинним законодавством (наприклад, у зв`язку з неможливістю управління майном, заміни управителя у судовому порядку, тощо), останній повертає довірителю протягом місяця всі отримані від нього кошти і виплачує при цьому довірителю неустойку в розмірі три відсотки від суми, отриманої на момент розірвання даного договору.

Вартість об`єкта інвестування становить 205 483,32 грн, у тому числі ПДВ - 34247,22 грн (пункт 3.2).

Згідно з платіжними дорученнями від 27 та 31 липня 2006 року ОСОБА_1 сплатила на рахунок ТОВ «Інвест Таун» (№ 26502002310301, відкритий у філії Одеського регіонального управління банку «Фінанси та кредит») грошові кошти у розмірі 78 800 та 126683,32 грн відповідно, а загалом 205 483,32 грн, призначення платежу - внесення коштів за договором № 1/18 про участь у ФФБ виду А від 26 липня 2006 року.

Наказом Міністерства оборони України від 07 серпня 2006 року № 483 ліквідовано ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом приєднання його до ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» і призначено ліквідаційну процедуру.

Відповідно до архівної довідки Південного оперативного командування від 25 червня 2007 року № 1150 та довідки Головного організаційно-мобілізаційного управління Міністерства оборони України від 26 червня 2007 року № 322/3933 в/ч НОМЕР_1 з 28 лютого 2003 року анульована.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2007 року у справі № 18/203 договір № 07 від 30 червня 2006 року про організацію будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладений між

22-м управлінням начальника робіт та ТОВ «Інвест Таун», визнано недійсним з моменту укладення.

Суди встановили, що: ТОВ «Інвест Таун» звернулося на адресу ОСОБА_9 та членів її родини для повернення перерахованих ними гроших коштів, які знаходяться на рахунку ФФБ ТОВ «Інвест Таун»; такі звернення направлялися 30 січня 2008 року, 06 березня 2008 року, 15 квітня 2008 року та 22 жовтня 2008 року, що підтверджується супровідними листами з відміткою пошти про їх вручення; сплачені ОСОБА_9 грошові кошти повернуті їй з ФФБ у повному обсязі, що підтверджується копією банківської виписки з рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у філії Одеського регіонального управління банку «Фінанси та кредит», оригінал якої міститься в матеріалах справи № 2/1522/11922/2011; за наслідком визнання недійсним договору № 07 про організацію спорудження будинку управителем ФФБ були виконані зобов`язання згідно з пунктом 10.6 договору № 1/18, укладеного зі ОСОБА_9

20 грудня 2010 року Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомостіза ЗАТ «ПІК» зареєстровано про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 32414176) відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 04 листопада 2010 року.

У подальшому ОСОБА_2 набула право власності на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року, укладеного з ПАТ «ПІК», про що Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості внесено запис 3415 в книзі 757пр-185, реєстраційний номер 32414176.

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Перевіривши доводи касаційних скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Спірні правовідносини стосуються питання наявності у ОСОБА_1 речових (майнових) прав на об`єкт житлового будівництва - квартиру на АДРЕСА_1 .

Щодо вирішення спору по суті

Частиною третьою статті 4 Закону України від 18 вересня 1991 року

№ 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва (ФББ), фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Порядок створення та діяльності фондів фінансування будівництва визначений Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях із нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV).

У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 3 Закону № 978-IVсистемою фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях із нерухомістю є врегульовані цим Законом та договором дії суб`єктів в системі при організації будівництва житла, фінансування цього будівництва.

Частиною другою статті 3 Закону № 978-IV визначено суб`єкти такої системи, якими є довірителі, управитель, забудовники та страхові компанії.

Між управителем та забудовником укладається договір, який регулює взаємовідносини між ними щодо організації будівництва з урахуванням отриманих в управління управителем коштів та подальшої передачі забудовником довірителям об`єктів інвестування (стаття 2 Закону № 978-IV).

Частиною четвертою статті 6 Закону № 978-IV визначено, що управитель здійснює управління майном відповідно до правил фонду та договору управління майном. Для цього управитель укладає із забудовником договір, яким замовляє йому збудувати об`єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати об`єкти інвестування довірителям (стаття 9 Закону № 978-IV).

За змістом статті 12 Закону № 978-IV управитель для кожного ФФБ розробляє й затверджує Правила ФФБ та інші необхідні внутрішні документи, що регламентують функціонування цього ФФБ. Правила ФФБ є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами цієї системи фінансування будівництва житла. Правила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об`єктів інвестування, порядок та умови закріплення об`єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя та інші умови функціонування ФФБ.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), на яку заявниця посилається у касаційній скарзі, зроблено висновок, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів відповідачами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

Встановлено, що 26 липня 2006 року між ОСОБА_1 (довірителем) було укладено договір № 1/18 із ТОВ «Інвест-Таун» (управитель ФФБ виду «А») на інвестування будівництва нерухомого майна, визначеного цим договором.

Повноваження щодо організації будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 ТОВ «Інвест-Таун» набуло на підставі договору від 30 червня 2006 року № 07, укладеного з 22-м управлінням начальника робіт, підписаного від імені військової частини НОМЕР_1 .

Наказом Міністерства оборони України від 07 серпня 2006 року № 483 ліквідовано ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом приєднання його до ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» і призначено ліквідаційну процедуру.

Також встановлено, що з 28 лютого 2003 року в/ч НОМЕР_1 анульовано.

Тобто на час винесення 23 грудня 2004 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення № 733 про надання в/ч НОМЕР_1 дозволу на будівництво будинку і затвердження договору оренди земельної ділянки, цієї військової частини вже не існувало.

Доказів щодо наділення Виконавчим комітетом Одеської міської ради ІНФОРМАЦІЯ_2 повноваженнями забудовника будівництва матеріали справи не містять. Представник ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» пояснив суду, що після ліквідації військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 не переоформило на себе повноваження, надані військовій частині рішенням виконкому та не набуло прав забудовника житлового будинку. ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» також не переоформило на себе права забудовника і з метою закінчення будівництва відмовилось на користь ЗАТ (ПАТ) «ПІК» від прав замовника будівництва житлового будинку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2007 року у справі № 18/203 договір від 30 червня 2006 року № 07 про організацію будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладений між 22-м управлінням начальника робіт та ТОВ «Інвест Таун», визнано недійсним з моменту укладення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18 лютого 2008 року у справі

№ 28-22/82-07-1860 за позовом ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» до ЗАТ «ПІК», СП «Інекон-Сервіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ТОВ «Інвест Таун», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_10 , про розірвання договорів, було затверджено мирову угоду від 18 лютого 2008 року, укладену між ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1», ЗАТ «ПІК» та СУЧП «Інеком-Сервіс».

У справі № 28-22/82-07-1860 встановлено, що ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» у ході організаційних заходів не набуло статусу забудовника будівництва об`єкту. У зв`язку з цим, з метою закінчення будівництва та введення об`єкту будівництва в експлуатацію сторони дійшли до згоди внести зміни за вказаним договором.

Відповідно до пункту 2.1 мирової угоди ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» передає отримані ним на підставі наказу Міністра оборони України від 07 серпня 2006 року №483 повноваження за договором № 02/1-03 від 14 березня 2003 року про спільну діяльність по будівництву будинку на АДРЕСА_1 , а ЗАТ «ПІК» приймає ці повноваження для здійснення функцій замовника будівництва житлового будинку.

Пунктом 2.2 мирової угоди передбачено, що після підписання цієї мирової угоди ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» припиняє діяльність за договором № 02/1-03 від 14 березня 2003 року, а також письмово повідомляє Виконавчий комітет Одеської міської ради про вихід із договору та передачу повноважень замовника будівництва на користь ЗАТ «ПІК».

Згідно з пунктом 2.4 мирової угоди сторони визнали, що право власності на об`єкт будівництва належить ЗАТ «ПІК» та СП «Інекон-Сервіс».

Згідно з пунктом 2.6 мирової угоди генпідрядник-інвестор та інвестор наділяються правом без погодження із ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1» вносити зміни в умови договору № 02/1-03 від 14 березня 2003 року, у тому числі щодо розподілу житлових та не житлових площ, а також підписувати будь-які договори, пов`язані із будівництвом об`єкта.

Отже, за відсутності законних підстав для здійснення ТОВ «Інвест-Таун» повноважень щодо організації будівництва житлового будинку на вул. Куйбишева, 28 у м. Одесі на підставі договору № 07, укладеного 30 червня 2006 року

з 22-м управлінням начальника робіт, у зв`язку з визнанням його недійсним, зокрема, залучення від позивачки грошових коштів до ФФБ та фінансування вказаного будівництва, ЗАТ (ПАТ) «ПІК» не набуло обов`язків управителя за договором № 1/18 перед позивачкою, у тому числі щодо передачі документів для реалізації майнових прав та оформлення права власності.

Апеляційним судом встановлено, що у зв`язку з набранням законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2007 року у справі № 18/203, ТОВ «Інвест-Таун» звернулося на адресу ОСОБА_1 та членів її родини з пропозицією поверути їй перераховані у ФФБ гроші, які знаходяться на рахунку ФФБ ТОВ «Інвест Таун». Такі звернення направлялися 30 січня 2008 року, 06 березня 2008 року, 15 квітня 2008 року та 22 жовтня 2008 року, що підтверджується супровідними листами з відміткою про їх вручення.

За змістом пункту 10.6 договору № 1/18 щодо інвестування будівництва нерухомого майна, укладеного 26 липня 2006 року між ОСОБА_1 (довіритель) та ТОВ «Інвест-Таун» (управитель ФФБ виду «А») у разі припинення договору з ініціативи управителя останній повертає довірителю протягом місяця всі отримані від нього кошти і виплачує при цьому довірителю неустойку в розмірі три відсотки від суми, отриманої на момент розірвання даного договору.

Під час розгляду справи на підставі наявних у її матеріалах доказів суди встановили, що вказані грошові кошти повернуті з ФФБ позивачці у повному обсязі, що впідтверджується копією банківської виписки з рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у філії Одеського регіонального управління банку «Фінанси та кредит», оригінал якої міститься в матеріалах справи № 2/1522/11922/2011. Зазначені обставини не спростовані позивачкою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди встановили, що за наслідком визнання недійсним договору від 30 червня 2006 року № 07 про організацію спорудження будинку управителем ФФБ, укладеного між ТОВ «Інвест-Таун» та 22-м управлінням начальника робіт, підписаного від імені військової частини НОМЕР_1 , підстави для набуття ОСОБА_1 прав інвестора в об`єкті нерухомості на АДРЕСА_1 відсутні у зв`язку з виконанням ТОВ «Інвест-Таун» зобов`язань з повернення коштів відповідно до пункту 10.6 договору № 1/18.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність у ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та підстав для витребування спірної квартири, яка з 2010 року на праві власності належтить ОСОБА_2 .

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Так, застосування такого способу захисту прав, як звернення з позовом про визнання права на речові права, можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов`язальних відносинах.

Оскільки у цій справі підстави для набуття ОСОБА_1 прав інвестора в об`єкті нерухомості на АДРЕСА_1 відсутні, суд апеляційної інстанції обгрунтовано погодився з висновоком суду першої інстанції про відсутність передумов для визнання за нею права власності на квартиру у вказаному житловому будинку.

Інші вимоги, у тому числі визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на вказану квартиру, її витребування та виселення осіб, які проживають у квартирі, є похідними від вимоги про винання права власності, а тому не підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статті 392 ЦК України спростовуються викладеним вище.

Посилання заявниці на те, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 82 ЦПК України, необґрунтовані.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18 лютого 2008 року у справі № 22/82-07-1860 затверджену мирову угоду між ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1», ЗАТ (ПАТ) «ПІК» та СУЧП «Інекон-Сервіс», згідно з якою ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1», як правонаступник ІНФОРМАЦІЯ_2, відмовилося від оформлення за собою прав замовника та звернулося до Виконавчого комітету Одеської міської ради для оформлення прав замовника будівництва будинку на ЗАТ (ПАТ) «ПІК».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26 травня 2008 року у справі № 15/23-08-615 визнано недійсним з моменту укладення договір про спільну діяльність № 02/1-03, укладений між військовий частиною НОМЕР_1 , ЗАТ (ПАТ) «ПІК» та СУЧП «Інекон-сервіс».

Встановлені у вказаних справах обставини щодо відсутності фінансування будинку сторонніми особами, у тому числі ОСОБА_1 , що підтверджується актом звірки між ДП МОУ «ІНФОРМАЦІЯ_1», ЗАТ (ПАТ) «ПІК» та СУЧП «Інекон-Сервіс», а також щодо обгрунтовано враховані судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається. Висновок судів про те, що позивачка не довела порушення ЗАТ (ПАТ) «ПІК» прав будь-яких інвесторів, які фінансували будівництво через ФФБ ТОВ «Інвест таун», зроблено судами без порушень норм статті 82 ЦПК України.

Заперечення ОСОБА_1 проти вказаних обставин не підтверджені належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Аргументи позивачки про те, що справу розглянуто без участі відповідача СУЧП «Інекон-Сервіс» є безпідставними. СУЧП «Інекон-Сервіс» не є стороною у справі № 522/22302/14-ц, і не подавало апеляційну чи касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) щодо набуття особою речових прав на об`єкт інвестування після завершення відповідно до вимог закону будівництва об`єкту інвестуванняза умови виконання інвестором власних зобов`язань за інвестиційним договором, а також права інвестора витребувати таку житлову нерухомості від інших осіб, які нею незаконно заволоділи.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Щодо оцінки доводів касаційної скарги в частині вирішення питання витрат на правову допомогу Верховний Суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

26 жовтня 2020 року представник ОСОБА_2 адвокат Зудова В. В. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у цій справі відповідно до поданих заяв про стягнення судових витрат та їх розрахунку.

В заяві адвокат Зудова В. В. просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову (правничу) допомогу адвоката за період з січня 2018 року до серпня 2020 року у розмірі 12 800,00грн, а загалом, враховуючи раніше подану заяву від 18 травня 2018 року, - 40 000 грн.

Суд апеляційної інстанції встановив, що з 2015 року до моменту ухвалення судом першої інстанції рішення у справі адвокат Зудова В. В. представляла інтереси ОСОБА_2 , брала участь у судових засіданнях, надавала суду пояснення, заяви, клопотання та докази.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції врахував заперечення ОСОБА_1 та дійшов висновку про те, що визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу (40 000 грн) є завищеним, витрати у зазначеній сумі не можна визнати належним чином обґрунтованими та дійсно понесеними у зв`язку із наданням необхідної за обставин цієї справи правової допомоги.

Водночас, враховуючи складність справи, терміни розгляду справи, кількість призначених судових засідань, необхідність надання адвокатом відповідачки послуг під час розгляду справи, як в суді першої так і апеляційної інстанції та їх характер, пов`язаність понесених відповідачкою витрат із розглядом справи, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат, а саме: щодо необґрунтованості заявлених витрат на складання апеляційної скарги обсягом 4 год. вартістю 1 600 грн. та складання клопотання про дослідження доказів та письмових пояснень протягом 10 год. вартістю 4 000 грн.

Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів вважає такі висновки обґрунтованими та відхиляє аргументи позивачки про недотримання судом апеляційної інстанції критеріїів реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру як такі, що спростовуються змістом оскаржуваної постанови.

Суд врахував доводи та заперечення кожної сторони, керуючись наведеними вище критеріями з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін ухвалив у справі справедливе рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи позивачки про відсутність доказів на підтвердження фактично витраченого представником відповідачки часу на складання процесуальних документів у цій справі, а також відсутність вцілому підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 - були предметом апеляційного розгляду справи та не потребують повторної оцінки судом касаційної інстанції.

Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про те, що порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права призвело до необгрунтованого стягнення з позивачки на користь відповідачки витрат на правову допомогу.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать змісту постанов Верховного Суду щодо розподілу судових витрат в частині дотримання процесуального порядку під час звернення до суду для вирішення вказаного питання. У іншій частині, а саме щодо надання стороною та дослідження судом доказів на підтвердження понесення таких витрат, доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, були предметом судового розгляду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, зводяться до незгоди заявника із висновками суду та спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гузь Григорій Васильович, залишити без задоволення.

Постанови Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович