Постанова

від 29.05.2024 по справі 333/7023/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4295/24 Справа № 333/7023/23 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 69

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2024 року

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Мелітопольської міської ради Запорізької області, Міністерство оборони України про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаною заявою та просив встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обґрунтовуючи це тим, що з 03 вересня 2019 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , в якому у подружжя народився малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружжя проживає однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 разом з неповнолітніми дітьми: сином ОСОБА_3 , а також з ОСОБА_5 , який є сином ОСОБА_2 від попереднього шлюбу.

Заявник зазначає, що до шлюбу з ОСОБА_2 він перебував починаючи з 27 квітня 2007 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який розірваний на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 листопада 2016 року. У цьому шлюбі у заявника народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,з якимзаявник постійно спілкується, приймає участь у його вихованні та матеріальному забезпеченні, не дивлячись на те, що і колишня дружина заявника, і неповнолітній син наразі знаходяться у м. Мелітополі Запорізької області, який є окупованим, у зв`язку із повномасштабним військовим вторгненням російської федерації на територію України.

Колишня дружина ОСОБА_6 не зверталась до ОСОБА_1 з позовом про стягнення аліментів на утримання сина, оскільки в добровільному порядку останній надає кошти на утримання дитини, займається його вихованням, піклується про його здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчанням, створює йому належні умови для розвитку його природних здібностій, що, на думку заявника, є повноцінним перебуванням сина ОСОБА_7 на його утриманні, враховуючи, що його матір ОСОБА_6 не в змозі самостійно утримувати сина та матеріально забезпечувати в умовах окупації.

Крім того, зазначає, що його дружина ОСОБА_2 також перебувала з 19 лютого 2011 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , розірваний на підставі заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2019 року, в якому у подружжя народився неповнолітній син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Оскільки дружина ОСОБА_2 не працює та наразі є домогосподаркою, і не має самостійного доходу, він фактично самостійно утримує та матеріально забезпечує свою дружину та трьох неповнолітніх дітей. Враховуючи, що ОСОБА_2 також не зверталась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_8 , як батька дитини ОСОБА_9 , аліментів, та в добровільному порядку не надає коштів на утримання свого сина ОСОБА_9 , фактично дитина перебуває на його повному матеріальному забезпеченні та він також піклується про його фізичний і духовний розвиток, цікавиться його навчанням, займається підготовкою до самостійного життя.

Заявник звертається до суду з такою заявою з метою встановлення даного факту за для можливості перетину кордону України під час дії воєнного стану та зняття з військового обліку на підставі абз.13 пп. г п.2 ч.4 ст. 26 ЗУ Про військовий обов`язок та військову службу.

Рішенням Ленінського районногосуду м.Дніпропетровська від07лютого 2024року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Мелітопольської міської ради Запорізької області, Міністерство оборони України про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення заяви, оскільки заявником не доведено обставин перебування трьох дітей на повному його утриманні. Сам по собі факт проживання в сім`ї ОСОБА_10 неповнолітнього ОСОБА_5 , за відсутності об`єктивних перешкод для виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини батьком ОСОБА_8 , не є підставою для встановлення факту утримання дитини, окрім того такий обов`язок має і мати ОСОБА_6 . Також суд першої інстанції відзначив, що заявник, як батько неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , в силу вимог ст. 141,150, 157, 180 Сімейного кодексу України, має здійснювати обсяг батьківських прав та обов`язків, які не можуть обмежуватись або припинятись з настанням певних юридичних фактів.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив всі наявні докази у справі та не звернув уваги на те, що заявник, звертаючись з цією заявою, не намагається перейняти на себе права і обов`язки батька свого пасинка ОСОБА_5 , не намагається встановити факт батьківства по відношенню до нього чи позбавити ОСОБА_8 та матір своєї дитини ОСОБА_4 , - ОСОБА_6 батьківських прав відносно їх неповнолітніх дітей. Також не були взяті до уваги і пояснення ОСОБА_2 , його дружини, яка підтвердила факт своєї непрацевлаштованості, відсутності доходу та те, що вона є домогосподаркою та сама перебуває на утриманні чоловіка, а тому не має можливості забезпечувати фінансово матеріальні потреби дітей, у зв`язку з чим заявник повністю несе матеріальне забезпечення своєї родини та дітей, створює для них належні умови проживання та виховання. На думку скаржника, суд не врахував, що встановлення даного факту йому потрібно з метою захисту прав та інтересів дітей, а також своїх прав та інтересів, як батька.

11 квітня 2024 року Міністерство оборони України подало в системі Електронний суд відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

За відомостями довідки від 01 серпня 2022 року №1204-5001942361 (а.с. 10 зв.) заявник є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З 27 квітня 2007 року по 08 листопада 2016 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 .

Шлюб розірваний за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 08 листопада 2016 року, в якому заявник має спільного з ОСОБА_6 неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9), який проживає з матір`ю.

03 вересня 2019 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_12 , який зареєстрований Мелітопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №632 ( а.с.8 зв.).

У цьому шлюбі заявник з ОСОБА_2 мають малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14 ).

Дружина заявника ОСОБА_2 з 19 лютого 2011 року перебувала у попередньому шлюбі з ОСОБА_8 , який було розірвано на підставі заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2019 року (а.с.16) та в якому у ОСОБА_2 ( ОСОБА_13 народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який після розірвання шлюбу проживає з матір`ю і знаходиться на її утриманні.

З 01 серпня 2022 року ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_2 , сином ОСОБА_3 та пасинком ОСОБА_5 , як внутрішньо переміщені особи, фактично проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками від 01 серпня 2022 року (а.с.8, 10, 12, 13 зв.).

ОСОБА_6 до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_4 не зверталась. ОСОБА_1 у добровільному порядку надає матеріальну допомогу на утримання сина.

Також після розірвання шлюбу ОСОБА_2 з позовом до свого попереднього чоловіка, батька неповнолітнього ОСОБА_5 - ОСОБА_8 про стягнення аліментів на утримання сина не зверталась.

Суд, відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 , застосував положення статей 14,15,141,150,157,180 Сімейного кодексу України, частину 1 статті 12 Закону України Про охорону дитинства, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що заявником не наведено жодної обставини, яка б перешкоджала матері дитини ОСОБА_4 - ОСОБА_14 , а також батькові дитини ОСОБА_5 - ОСОБА_8 виконувати батьківські обов`язки щодо виховання та утримання їх неповнолітніх дітей і що такі обов`язки стосовно дітей виконує виключно заявник ОСОБА_1 .

Окрім того, суд відзначив, що мати ОСОБА_4 - ОСОБА_14 , а також батько дитини ОСОБА_5 - ОСОБА_8 , не є померлими, не були визнані безвісно відсутніми, не були позбавлені батьківських прав відносно своїх дітей.

За твердженнями заявника, ОСОБА_14 не спроможна утримувати свого сина, а ОСОБА_8 не приймає участь в утриманні дітини, однак жодного доказу на підтвердження таких обставин не надано, як і не надавалось таких доказів в апеляційній інстанції.

Суд першої інстанції, враховуючи положення статті 81 ЦПК України, дійшов вірного висновку про те, що заявником не доведено обставини перебування трьох дітей на повному його утриманні. Сам по собі факт проживання в сім`ї ОСОБА_10 неповнолітнього ОСОБА_5 , за відсутності об`єктивних перешкод для виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини батьком ОСОБА_8 , не є достатньою підставою для встановлення факту утримання дитини, окрім того такий обов`язок має і мати ОСОБА_2 .

Колегія суддів повністю погоджується з встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи та висновками суду.

Згідно ізстаттею 318ЦПК України,у заявіпро встановленняюридичного фактуповинно бутизазначено,який фактзаявник проситьвстановити таз якоюметою.

Предметом розгляду у цій справі є встановлення в порядку окремого провадження факту, що має юридичне значення. Зокрема, заявник просить встановити факт, що на його самостійному утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей.

Метою встановлення факту заявник визначив: захист прав та інтересів дітей, а також своїх прав та інтересів, як батька, що займається вихованням та утриманням дітей. Крім цього встановлення цього факту потрібно заявникові за для можливості перетину кордону України під час дії воєнного стану та зняття з військового обліку на підставі абз.13 пп. г п.2 ч.4 ст. 26 ЗУ Про військовий обов`язок та військову службу.

Колегія суддів зауважує, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав, суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Суд першої інстанції, вірно з`ясувавши предмет заяви, мету заявника, з якою він просить встановити такий факт, а також у повній мірі вивчивши фактичні обставини справи, дійшов до обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , адже жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав, про що судом першої інстанції і було вказано у судовому рішенні.

Колегія суддів відзначає, що відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них. Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Такі обставини, як проживання дітей разом з батьком, виховання та утримання не можуть кваліфікуватись як юридичні факти в розумінні статті 315 ЦПК України, оскільки пов`язані з виконанням батьками своїх обов`язків, визначених положеннями Сімейного кодексу України.

Батьківський обов`язок презюмується законодавством і лише під час вирішення сімейних правовідносин він може бути спростований, тому відсутні підстави для повторення цієї правової аксіоми, шляхом встановлення факту судом, адже він нічого не з`ясовуватиме та не доповнюватиме, а по відношенню до ОСОБА_14 та ОСОБА_8 у цій справі, як батьків неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , буде встановлювати обставину ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Водночас, колегія суддів наголошує, що в умовах воєнного стану та окремого проживання заявника щонайменше з одним неповнолітнім сином від попереднього шлюбу у зв`язку з розлученням з ОСОБА_14 , які знаходяться у м. Мелітополі Запорізької області, що є тимчасово окупованим наразі, ОСОБА_1 позбавлений можливості звернення до відповідних органів, як то орган опіки та піклування, щодо встановлення перебування неповнолітнього ОСОБА_4 на його утриманні.

Колегія суддів вказує на те, що відповідно до частини 3 статті 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених цим кодексом, за винятком положень змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Тобто саме заявник в справах окремого провадження зобов`язаний надати суду докази, за якими він просить встановити юридичний факт.

Разом з цим, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту заяви вбачається, що заявник не зазначає заінтересованими особами ані ОСОБА_14 , ані ОСОБА_8 , які повинні свідчити щодо утримання їх дітей, оскільки такий обов`язок покладається на обох батьків.

Факт наявності чи відсутності сплати аліментів сам по собі не свідчить про повноту визначення чи перебуває особа на утриманні.

Водночас, поняття утримання законодавчо не визначено і покладається на розсуд суду, за достатності доказів наданих заявником.

Крім того, статтею 23Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» не підлягаютьпризову навійськову службупід часмобілізації військовозобов`язані,зокрема,жінки тачоловіки наутриманні якихперебувають троєі більшедітей вікомдо 18років. Визначальним фактором є не батьківство, а саме утримання трьох і більше дітей.

За роз`ясненнями Держприкордонслужби, для перетину кордону на даній підставі необхідно надати підтверджуючі документи на утримання трьох і більше дітей віком до 18 років. Такими документами можуть бути свідоцтва про народження трьох і більше дітей або свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю цих дітей та, відповідно, свідоцтва про народження цих дітей, або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком, або рішення суду про розірвання шлюбу та рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дітей з батьком, або посвідчення батька багатодітної сім`ї. Також слід врахувати, що якщо чоловік не проживає однією сім`єю зі своєю дитиною (дітьми), необхідно надати докази утримання такої дитини (дітей). Підтверджуючими документами можуть бути рішення суду про призначення аліментів на утримання дитини (дітей) та довідка з виконавчої служби про відсутність заборгованості по сплаті аліментів, розміру сплати таких аліментів тощо.

Після чого, за умови подачі вказаних документів, заявник, в разі відмови у перетині кордону, вправі оскаржувати вказане рішення.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки докази на підтвердження факту перебування дітей на самостійному утриманні заявника у матеріалах справи відсутні, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Також колегія суддів відзначає, що зазначена підстава,передбачена статтею23Закону УкраїниПро мобілізаційнупідготовку тамобілізацію,не підтверджуєтьсяшляхом визнанняцього фактув судовомупорядку.Така підставамає місце,коли батьківствочи материнствопідтверджено відповіднимсвідоцтвом пронародження дитини.Тобто,факт утриманнятрьох ібільше дітейвіком до18років неможе встановлюватисьбудь-якимиіншими обставинами,зокрема,у разі,коли дитина,батьком якоїє однаособа,проживає зматір`юта особою,яка єнаразі чоловікомматері цієїдитини,а біологічнийбатько дитинипроживає окремота неутримує її.Зазначене вище стосується вимог заявника щодо неповнолітнього ОСОБА_5 .

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінськогорайонного судум.Дніпропетровська від07лютого 2024року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна