Постанова

від 02.10.2024 по справі 333/7023/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 333/7023/23

провадження № 61-9238св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Мелітопольської міської ради Запорізької області, Міністерство оборони України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ігнатов Євген Євгенович, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2024 року в складі судді Остапенко Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року в складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Мелітопольської міської ради Запорізької області, Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою та просив встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування своєї заяви зазначав, що з 03 вересня 2019 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , в якому у подружжя народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружжя проживає однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , разом з неповнолітніми дітьми: сином ОСОБА_3 , а також з ОСОБА_5 , який є сином ОСОБА_2 від попереднього шлюбу.

Заявник зазначав, що до шлюбу з ОСОБА_2 він перебував з 27 квітня 2007 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який розірваний рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 листопада 2016 року. У цьому шлюбі у заявника народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким заявник постійно спілкується, бере участь у його вихованні та матеріальному забезпеченні, незважаючи на те, що колишня дружина заявника та неповнолітній син перебувають у м. Мелітополі Запорізької області, який є окупованим у зв`язку із повномасштабним військовим вторгненням російської федерації на територію України.

Колишня дружина ОСОБА_6 не зверталась до ОСОБА_1 з позовом про стягнення аліментів на утримання сина, оскільки в добровільному порядку останній надає кошти на утримання дитини, займається його вихованням, навчанням, піклується про його здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, створює йому належні умови для розвитку його природних здібностей, що, на думку заявника, є повноцінним перебуванням сина ОСОБА_7 на його утриманні, враховуючи, що його матір ОСОБА_6 не в змозі самостійно утримувати сина та матеріально забезпечувати в умовах окупації.

Крім того, зазначає, що його дружина ОСОБА_2 також перебувала з 19 лютого 2011 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , який розірваний на підставі заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2019 року, в якому у подружжя народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Оскільки дружина ОСОБА_2 не працює та наразі є домогосподаркою, і не має самостійного доходу, він фактично самостійно утримує та матеріально забезпечує свою дружину та трьох неповнолітніх дітей. Враховуючи, що ОСОБА_2 також не зверталася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_8 як батька дитини ОСОБА_9 аліментів та в добровільному порядку останній не надає коштів на утримання свого сина ОСОБА_9 , фактично дитина перебуває на його повному матеріальному забезпеченні та він також піклується про його фізичний і духовний розвиток, цікавиться його навчанням, займається підготовкою до самостійного життя.

Заявник зазначав, що метою звернення до суду з заявою про встановлення цього факту є можливість для перетину кордону України під час дії воєнного стану та зняття з військового обліку на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 07 лютого 2024 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровськау задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення заяви, оскільки заявник не довів обставин перебування трьох дітей на повному його утриманні. Факт проживання в сім`ї ОСОБА_10 неповнолітнього ОСОБА_5 , за відсутності об`єктивних перешкод для виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини батьком ОСОБА_8 , не є підставою для встановлення факту утримання дитини, окрім того такий обов`язок має і мати ОСОБА_6 . Також суд першої інстанції вказав, що заявник як батько неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 має здійснювати обсяг батьківських прав та обов`язків, які не можуть обмежуватись або припинятись з настанням певних юридичних фактів.

Постановою від 29 травня 2024 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про встановлення цього факту, а також зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявник не довів обставини перебування трьох дітей на його повному утриманні. Крім того, суд зазначив, що встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього. Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав, про що суд першої інстанції і зазначив у судовому рішенні. Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них. Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей передбачена відповідальність.

Також суд зазначив, що підстава, передбачена статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підтверджується шляхом визнання цього факту в судовому порядку. Така підстава має місце, коли батьківство чи материнство підтверджено відповідним свідоцтвом про народження дитини. Тобто факт утримання трьох і більше дітей віком до 18 років не може встановлюватись будь-якими іншими обставинами, зокрема у разі, коли дитина, батьком якої є одна особа, проживає з матір`ю та особою, яка є наразі чоловіком матері цієї дитини, а біологічний батько дитини проживає окремо та не утримує її. Зазначене стосується вимог заявника щодо неповнолітнього ОСОБА_5 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 червня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ігнатов Є. Є., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявника у повному обсязі.

Підставою касаційного провадження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, неправильно дослідили та оцінили докази у справі. Також вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Заявник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_11 і ОСОБА_8 їх син ОСОБА_5 проживає з матір`ю та перебуває на її утриманні. Вважає, що після укладення шлюбу вони почали проживати однією родиною разом з неповнолітнім ОСОБА_5 . Оскільки ОСОБА_11 не працює, то фактично утримує і матеріально забезпечує їх заявник. Крім того, суди не врахували, що рідний батько ОСОБА_5 . ОСОБА_8 проживає в окупованому м. Мелітополі та взагалі не надає матеріальної допомоги на утримання дитини.

Також суди не врахували пояснення ОСОБА_11 , яка підтвердила те, що заявник піклується та матеріально утримує трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Заявник зазначає, що він, звертаючись з цією заявою, не намагається перейняти на себе права і обов`язки батька свого пасинка ОСОБА_5 , не намагається встановити факт батьківства щодо нього чи позбавити ОСОБА_8 та матір своєї дитини ОСОБА_4 . ОСОБА_6 батьківських прав стосовно їх неповнолітніх дітей, не намагається встановити право на виховання пасинка ОСОБА_5 , усиновлення чи опіки над ним, чи опіки над своїм рідним сином ОСОБА_4 . Саме наявність прав та обов`язків у батька та матері пасинка ОСОБА_5 на утримання свого сина, а також наявність вказаних прав та обов`язків у матері сина ОСОБА_6 не вказує на те, що вони їх виконують або можуть виконувати у повному обсязі.

На думку скаржника, суди не врахував, що встановлення цього факту йому потрібно з метою захисту прав та інтересів дітей, а також своїх прав та інтересів як батька. Вказує на те, що визначальним фактором є не батьківство, а саме утримання трьох неповнолітніх дітей.

Також зазначає, що в умовах воєнного стану та окремого проживання з одним неповнолітнім сином від попереднього шлюбу у зв`язку з розлученням з ОСОБА_12 , які перебувають в окупованому м. Мелітополі, він позбавлений можливості звернутися до відповідних органів щодо встановлення перебування на його утриманні неповнолітнього ОСОБА_4 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, висновки якого вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Суди з`ясували, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10 зв.).

З 27 квітня 2007 року до 08 листопада 2016 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 . ОСОБА_1 та ОСОБА_6 мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом із матір`ю (а. с. 9).

03 вересня 2019 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_14 , який зареєстрований Мелітопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 632 (а. с. 8 зв.).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14 ).

Дружина заявника ОСОБА_11 з 19 лютого 2011 року перебувала у попередньому шлюбі з ОСОБА_8 , який було розірвано заочним рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2019 року (а. с. 16) та під час якого в ОСОБА_11 народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який після розірвання шлюбу проживає з матір`ю і перебуває на її утриманні.

З 01 серпня 2022 року ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_2 , сином ОСОБА_3 та пасинком ОСОБА_5 як внутрішньо переміщені особи фактично проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8, 10, 12, 13 зв.).

ОСОБА_6 до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на сина ОСОБА_4 не зверталася. ОСОБА_1 у добровільному порядку надає матеріальну допомогу на утримання сина.

Також після розірвання шлюбу ОСОБА_2 з позовом до свого попереднього чоловіка (батька неповнолітнього ОСОБА_5 ) ОСОБА_8 про стягнення аліментів на сина не зверталася.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено

із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий

і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт перебування на його самостійному утриманні трьох неповнолітніх дітей.

Метою встановлення факту заявник визначив захист прав та інтересів дітей, а також своїх прав та інтересів як батька, що займається вихованням та утриманням дітей. Крім цього, встановлення цього факту потрібно заявникові для вільного перетину кордону України під час дії воєнного стану та зняття з військового обліку на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_11 , ОСОБА_15 як матерів дітей, а також для ОСОБА_8 як батька дитини ОСОБА_5 .

З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався відсутністю підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які навіть не були залучені до участі у справі, не здійснюють прав та не виконують обов`язків щодо своїх неповнолітніх дітей, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

У частині шостій статті 294 ЦПК України встановлено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За установлених у цій справі конкретних обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей з підстав, передбачених частиною шостою статті 294, частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Керуючись статтями 294, 315, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ігнатовим Євгеном Євгеновичем задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Мелітопольської міської ради Запорізької області, Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк